22 січня відбулося онлайн засідання Комісії національних та етнічних меншин, яке було присвячене питанню Національного перепису населення та помешкань 2021. У засіданні взяв участь директор Підляського наукового інституту д-р Григорій Купріянович, який у своєму виступі звернув увагу на проблеми, важливі для національних та етнічних меншин, наголосивши, що перепис має велике значення для меншин не лише в практичному, а й символічному вимірах.
Онлайн трансляцію можна повністю подивитися за посиланням:
У багатьох народних піснях з’являються географічні назви, що вказують на зв’язок із конкретним географічним та культурним простором. Пісні, які постійно записуються у селах ґміни Чижі вже третій рік, найчастіше містять назви конкретних підляських сіл, а також топоніми, що пов’язані з українським культурно-географічним простором, переважно це Україна і Дунай.
Топоніми у фольклорі виконують різні функції. Одна з них – показати, що те, про що співається в пісні, відбувається саме в цій місцевості. Топоніми пов’язують пісню з конкретним селом, вказують, що її склали та співають лише там. Наприклад, у весняній пісні зі Збуча співається таке:
Просвіечу небо землю
Просвіечу небо землю
Ще й тоє село збуцькє.
У свою чергу жителі Курашева згадують своє село у весільній пісні:
Подякуймо Богу,
Курашуовському попу,
Што наши діеті звінчав,
Невелікі вінець узяв:
Четири золотиє
За наши молодиє.
Назви інших сіл досить часто з’являються у весільних піснях, найчастіше ці місця та їх мешканці відображаються у жартівливому контексті, часто насмішкувато, іноді також образливо.
Нам маршалок не вдався
Сіем ліет не вмивався
А восьмого року
Поїехав до Істоку
І в Істоці впівся.
Нам маршалок не вдався
Сіем ліет не вмивався
А восьмого року
Поїехав до Верстоку
У Верстоці умився
І нагавіць забився.
Іноді в піснях трапляється традиційна назва регіону – Подляше, Пудляше, наприклад, у жнивній пісні зі Збуча, ми можемо почути:
Постоп’янка не наша
Приїехала з Пудляша
Постоп’янка, як пояснюють старші мешканці, «то тая, што напереді жне».
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
21 січня 2021 р відбулася Новорічна зустріч онлайн Президентського подружжя з представниками Церков і релігійних об’єднань та національних і етнічних меншин. У зустрічі, як співголова Спільної комісії уряду та національних і етнічних меншин, приймав участь директор Підляського наукового інституту д-р Григорій Купріянович. Зустріч Президента Республіки Польща Анджея Дуди та йогодружини з представниками Церков та меншин відбулася вшосте, але вперше вона була проведена в онлайн-форматі у вужчому, ніж зазвичай, колі.
Під час зустрічі співголова СКУНіЕМ д-р Г. Купріянович виголосив побажання від імені національних та етнічних меншин. У своєму виступі директор Інституту наголосив, що на Підляшші ще триває святковий період: «Я хотів би подякувати Президенту та його дружині за цю прекрасну традицію Новорічних зустрічей. Сьогодні приймаю участь в зустрічі, з’єднуючись з Підляшшя, де православні тиждень тому святкували Новий рік, а два дні тому Хрещення Господнє».
Православну Церкву в Польщі на Новорічній зустрічі представляв архиєпископ Люблинський та Холмський Авель. Під час зустрічі були представлені православні богослужбові твори у виконанні хору Християнської богословської академії під диригуванням проф. Володимира Волосюка.
6/19 січня Православна церква відзначає одне з найважливіших свят – Хрещення Господнє. В народній традиції сіл у ґміні Чижі це Три Круолі, Крещенські празнік, Крещеніє.
Напередодні є Водяная Коляда, Водяная Колєдаабо простоКоляда, тобто другий Святвечір. Люди готували на неї пісні страви, хоча була вона вже скромнішою, ніж врочиста вечеря напередодні Різдва Христового.
Центральне місце серед ритуалів свята Хрещення Господнього займають обряди, пов’язані з водою. У минулому в селах ґміни Чижі воду святили двічі – напередодні свята, а також вночі після Водяної коляди.
У день, що попереджує Хрещення Господнє, деякі люди стримувалися зі стравами до часу освячення води.
З церкві придут удень, як пос’ятят воду, принесут, поп’ют, і тогди сядают їесті. Так саме наготов’ят такого постового, і маку намочат, навертят.
Вже на Коляду Водяную лягают спаті раніей, а вночие ідут до церкві. І на Руздво служба вночие била, і на Нови руок служба вночие била, і на Крещеніє вночие.
У селах ґміни Чижі якраз нема більших річок, тому й на відміну від тих місцевостей, де воду святили в річках, крещенські обряди відбувалися коло колодязів або в місцях, де були джерельця.
На Коляду їехалі до церкви і там светілі. Колісь гоже било – виходілі пуд колодець, голуби випускалі ж. То в тую нуоч вже їедем до церкви і над раньом ідем пуд колодець і батюшка коло колодеця все светів воду. А вже тепер віедра і в церкві.
Найбільш поширена назва свята – Три Круолі – з’явилася ймовірно в часи унії під впливом польської мови.
У селах ґміни Чижі святкують цей празник три дні:
На Три Круолі поздравлялі з Трома Кролямі. «З Першим Крольом», чи «З другім Крольом» і «З Третім Крольом». Одказувалі «З тобою здоровим». Послі ще видумалі, што четверти день Трох Круолюв, то вже казалі, што то «возака».
До свята Хрещення Господнього продовжувалися так звані святі вечорі – Святиє Вечорие, Святкі.
До Трох Круолюв не можна било ввечери ні шиті, ні на дротах робіті. Билі Святиє Вечорие.
«Як у Святкі соплі, то врода на картоплі» – так старіші на основі погоди пробували здогадатися, чи буде урожай.
Біля свята Хрещення Господнього завжди були люті морози. Тому й як фразеологізм функціонує досі окреслення крещенські морози.
Після свята Водохреща починався сезон сватань і весіль.
«Криж у воду, молодия на пудводу» – говорили в селах ґміни Чижі. Бо ж саме після того, як освятять воду, молоді хлопці сідали на підводу або сані – шиткі – і їхали сватати дівчат.
Зразу після Хрещення Господнього люди розбирали ялинку.
****
На фотографіях Юрія Гаврилюка освячення води в Клениках, приблизно у 2000 році.
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
На сторінках найпопулярнішого православного періодичного видання в Польщі – щомісячника «Przegląd Prawosławny» у додатку «Sami o sobie» була опублікована стаття про IV Підляську українську наукову конференцію підзаголовком «У форматі онлайн».
Фрагмент статті доступний на веб-сайті щомісячника «Przegląd Prawosławny», а вся стаття – у друкованому вигляді або в електронному виданні щомісячника.
На хвилях Радіо Білосток у програмі «Думка українська» можна було слухати про діяльність Підляського архіву, який діє від початку 2020 р. у структурі Підляського наукового інституту. Його завданням є систематичне документування сьогодення та минулого української громадськості Підляшшя.
Передачу можна слухати на Інтернет-сайті Радіо Білосток:
Зима, зокрема період Різдвяно-новорічний, був часом веселощів і гулянь, тому й сприяв він різноманітним обрядам та забавам з участю дітей і молоді. Звичайно, найбільш популярним ритуалом було Різдвяне колядування, яке на жаль цього року не могло відбуватися з огляду на пандемію коронавірусу.
Проте, у минулому підляськими селами неслися гучні сміхи дітей і молоді, які в різний час, у залежності від місцевої традиції, ходили переодягнені від хати до хати, співали різдвяних пісень, жартували і пустували.
Варто згадати призабуті та менше досліджені ритуали і гуляння молоді, а також ті, які ще досі відомі в селах ґміни Чижі.
Окрім колядування у Різдвяно-новорічному періоді популярним звичаєм були Циганкі. Традиція відома була у Збучові, де ще до Другої світової війни на четверти день Руздва збиралася молодь на спільні обходи села. Часто говорилося, що молоді люди ходілі за циганкі:
Передягняни жид, чорт, циганка. То вже не діеті, но каваліери ходілі, коб хто што дав – ковбасу, яйця. Позбірают і всьо. А ще злапают кого на гуліці, то вишмаруют. А найбуольш то лапалі жидуов. То жид, як уже їх бачит, то старається хучией з села утечи.
Як згадує народжена у Збучі жителька Чижів, традиція трималася ще після Другої світової війни, до 1960-х років.
В інших місцевостях Підляшшя звичай ходити по селі переодягненим був пов’язаний якраз не з післясвяточним періодом, а з Гоготухою, тобто з останнім днем року за старим стилем.
У селах ґміни Чижі останній день року – це Оготуха. Того дня переодягнена молодь ходила від хати до хати, просячи їжі, зокрема кишки, яка була обрядовою новорічною стравою. Співалося тоді коротенькі приспівки, які починалися зі слів Васільова маті, напр.:
Васільова маті
Пошла гоготаті
А Васіль за єю
Біжит з головнєю
(за: «Традиційні пісні українців Північного Підляшшя», пісня записана від померлої вже співачки Марії Іванюк з Чижів, народженої в Курашеві).
На жаль у досліджуваних селах звичай пропав багато років тому, тому й радше прочитаємо про нього в літературі, ніж запишемо від найстаріших жителів, бо як сказала одна талановита співачка, народжена в 1935 році – Я чула, алє різон не приймала до того.
На Оготуху діти і молодь часто ще колядували:
Як міела 12 ліет, то пускалі колєдоваті на Оготуху од хати до хати. Дівчинятка по 7, 8, 10 ліет без ґвязди, хлопці ходілі з ґвяздою. Тоє, што на Руздво, алє мнуого било засованих двери.
У Збучі колядувала молодь:
То ж перед Новим роком тая Оготуха, то йшлі через сєло молодьож, три раз проходілі і співалі піесню «Христос родівся». Барзо било хороше, ішлі з музикантом. Було сорок дівок і сорок хлопці, туолько молодьожи било.
Таке новорічне колядування по селі, без заходження до хат, збереглося аж до початку ХХІ ст.
Колись дівочим новорічним обрядом було ворожиенє. В останній вечір перед Новим роком дівчата збиралися і пробували вгадати – вийдуть цього року заміж чи ні:
Берут курку і приносят до хати і стоїмо кругом, а курка всередіні, і перед каждою купочка пшеніці, і чию найперуч дьобне, то замуж найперуч пуойде.
Способів ворожіння було дуже багато (виливання воску, перекидання черевиків через хату тощо).
В останній вечір та ніч хлопці пустували: висипалі дорогі попелом або соломою, хто кого любіт, ховалі брункі, затягнут санкі на клуню. Досі хлопці на селах ховают брункі господарям.
Іншим звичаєм були Героди, тобто народні різдвяні вистави, в яких брали участь переодягнені персонажі – Ірод, Жид, Смерть, Ангел, Жовніри тощо. Це вертепне дійство характерне для польської народної культури, в якій діалоги між персонажами велися польською мовою. Молодь, яка представляла Героди, приходила найчастіше з інших місцевостей, наприклад із розташованого неподалік села Щити. Як згадують найстаріші жителі сіл у ґміні Чижі, Героди появлялися ще у міжвоєнному періоді.
От колісь казалі, ой, Герод якійся ходіт, як я ще малая била. Десь з якогось сьола другого. Хлопці представлялі такоє представлєніє. На Нови руок і по Новум році ходілі.
Збереглися цікаві фотографії, які показують Геродів у Чижах.
***
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
У першому новорічному номері українського тижневика «Наше Слово» (№ 1/2021) з’явилася стаття Людмили Лабович з Підляського наукового інституту «Про підляського дідуха-коляду». Авторка пише у ній про давню підляську традицію ставити на Святвечір сніп жита, який на Підляшші звали «коляда» або «колєда», а в загальноукраїнській традиції «дідухом».
Фрагменти статті
«Ще донедавна важко було уявити святкування Коляди, тобто підляського Святвечора, без снопика жита, котрого звали як і передріздвяну вечерю – колядою. Сьогодні це святковий гість лише у деяких сім’ях у підляських селах.
У загальноукраїнській традиції звуть його найчастіше дідухом, на Північному Підляшші – це коляда, колєда або діедко. Сніп жита як різдвяна прикраса символізує, перш за все, урожай, добробут і багатство».
«Готувати жито для коляди було непростим завданням.
<Коб не била тая солуомка переломана, як серпом жалі, – розповідає почуте в дитинстві Ніна Григорук. – І простих солумок серпом зожнут, кладут оддіельно на купочку, і діед муой казав, што ще тато перегляне, чи у туой колядіе не буде переломаного, бо як буде поломане, то в сім’їе буде «пєрелом судьби». Воно било такоє, як казав діед, што не обняті рукамі. Ґрубенькє било і міело наветь метер висоти>».
Вся стаття доступна на сайті тижневика «Наше Слово»:
У неділю 10 січня 2020 р. у телепрограмі «Український перегляд» у Польському телебаченні Білосток можна було дивитися репортаж про діяльність Підляського наукового інституту. Про ідею створення Інституту, сфери його діяльності та останні проєкти розповів д-р Григорій Купріянович, директор Підляського наукового інституту. Репортаж доступний на сторінці Польського телебачення Білосток:
