У програмі «Українська думка» на Польському радіо Білосток можна почути репортаж Євгена Рижика про заснування Підляшської науково-літературної нагороди. Його ініціативу висунули Підляський науковий інститут та Союз українців Підляшшя. Премії вручатимуть восени у чотирьох категоріях: Літературна творчість, Наукова діяльність, Науково-популярна діяльність та Публіцистична творчість.
У програмі була представлена заява директора Підляшського наукового інституту д-р Григорія Купріяновичa.
Інформація про Нагороду та процес її присудження буде розміщена на веб-сайті Підляського наукового інституту: www.pninstytut.org
Заснування та присуджування Нагороди є однією із трьох дій публічного завдання «Промоція української мови та культури Підляшшя», що фінансується Національним інститутом свободи – Центром розвитку громадянського суспільства в рамках Урядової програми Фонд громадських ініціатив NOWEFIO на 2021-2030 роки.
15 травня 2022 року в програмі «Український перегляд» виступив директор Підляського наукового інституту д-р Григорій Купріянович, який розповів про заснування «Підляської науково-літературної нагороди» та ініціативи Інституту.
Метою нагороди є популяризація української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження людей, які відіграють важливу роль у функціонуванні, дослідженні та розвитку української культури та мови Підляшшя.
Інформація про Нагороду та процес її присудження буде розміщена на веб-сайті Підляського наукового інституту: www.pninstytut.org
Заснування та присуджування Нагороди є однією із трьох дій публічного завдання «Промоція української мови та культури Підляшшя», що фінансується Національним інститутом свободи – Центром розвитку громадянського суспільства в рамках Урядової програми Фонд громадських ініціатив NOWEFIO на 2021-2030 роки.
26 травня 1942 р. було засновано православну парафію у Гайнівці. Це була перша самостійна православна парафія в історії цієї місцевості. Раніше Гайнівка входила до православної парафії сусіднього села Дубини, хоча в міжвоєнний період кількість мешканців Гайнівки була значно більшою за Дубини. Вже в 1920-х роках Гайнівку населяло понад 3 тис. православних, у цьому промисловому поселенні оселилася передусім мешканці сусідніх підляських сіл і міст, але також політичні і військові емігранти: колишні вояки армії Української Народної Народної, які опинилися на еміграції в Польщі після поразки боротьби за самостійність України, та білоруси і росіяни з армії ген. Станіслава Булак-Балаховича. Лише в 1925 р. в Гайнівці була відкрита у приватному будинку часовня Казанської ікони Божої Матері. Ініціативи побудови храму в Гайнівці та заснування православної парафії у міжвоєнний період закінчилися невдачею через негативну позицію адміністративної влади.
За час, коли Гайнівка входила до складу СРСР (1939-1941) приміщення, де розміщувалася православна часовня, було відібрано радянською владою, а релігійне життя було значно обмежено. Після захоплення Підляшшя німецькою армією в червні 1941 року в Гайнівці було відновлено православну каплицю, де богослужіння відбувалися кожні три тижні.
Отець Серафим Железнякович
Поворотним моментом в історії Православної Церкви в Гайнівці став 26 травня 1942 р. Цього дня указ про заснування православної парафії в Гайнівці видав правлячий архиєрей Гродненсько-Білосцької православної єпархії архиєпископ Венедикт (Бобковський). Крім поселення Гайнівка, до парафії входили й навколишні села: Ґурне, Дольне, Пореєво, Орішково. Першим настоятелем Гайнівської парафії став висвячений тоді на священика о. Серафим Железнякович, випускник Виділу православного богослов’я Варшавського університету. Заснування парафії та призначення настоятеля спричинили значний розвиток життя православної спільноти Гайнівки.
Добре збережені метрики колишньої парафії в Чижах з 18 століття є надзвичайно цінним дослідницьким матеріалом і можуть стати основою для підготовки статистики імен, популярних на той час серед населення, що користувалося говірками української мови. Які імена найчастіше давали дітям понад 260 років тому в парафії? Як приклад були обрані записи з метрики хрещених з 1760 року.
У 18 столітті до уніатської парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах належало більше сіл ніж сьогодні. Це були: Чижі, Збуч (спочатку, мабуть, Буч, про що свідчить запис у метриках «z Bucza»), Ленево, Койли, Осівка, Ляди, Раковичі, Лущі, Підрічани, а також Курашево (сьогодні окрема парафія) та Крива (з кінця 18 століття належить до парафії в Щитах).
У тодішній парафії були хрещені не тільки діти місцевих уніатів, але й католицькі, головним чином із села Ляди (іноді їм дали два імена, наприклад, Antoni Jan), а також діти солдатів, які в той час побували у Чижах (анотація в метриках «na kwatyrach»). Звідси наявність таких імен, як Ludwik, Wojciech, Konstancja, які не були популярними серед місцевих корінних жителів, що розмовляли говірками української мови. Крім того в парафії були хрещені діти з місцевостей, що належали до інших парафій, наприклад з Клейник (у метриках місцевість записували Kleniki), Локниця (у метриках – Łochnica), Тиневич, Старого Березова.
Записи з 1760 року досить добре збережені. Вони показують, що цього року в парафії було охрещено 120 дітей, включаючи дві пари близнюків. 67 дітей були хлопчиками та 52 дівчатами. При одному записі не подано імені дитини.
Варто зазначити, що імена на той час вибирав священик. Найчастіше це було ім’я святого, якого вшановували того дня.
Записи були зроблені польською мовою, але багато форм імен, прізвищ і прізвиськ подано в говірковій формі або є вони специфічними мовними гібридами – формами, що поєднують варіант польською мовою з церковним варіантом або формами польською мовою та українською говіркою. Можна помітити фонетичну неоднорідність, яка може бути викликана недосконалістю правопису тих часів, а також труднощами місцевого пароха, який намагався віддати церковні чи говіркові форми польським алфавітом.
Імена дітей найчастіше писалися у формі знахідного відмінка, тому й часом з’являється складність у відтворенні форми називного. Маємо, наприклад, записи: «Okrzciłem Syna Hryhoryia», «Okrzciłem Syna Tymofteia», «Okrzciłem Syna Marka» (форма «Marka» може означати, що називний відмінок це «Marek» або «Marko», але, дивлячись на записи в інших місцях метрик, видно, що священик зазвичай використовує місцеву форму «Marko»), «Okrzciłem Syna Pawła» (чи це форма знахідного відмінка від польського імені «Paweł» чи місцевого варіанту «Pawoł»? В інших записах священик використовує як одну, так і другу форму).
Які імена давали хлопцям у 1760 році? Спершу подана іменна форма українською мовою, потім – польською, на кінець – кількість хрещених дітей. У дужках записані форми, що з’явилася в метриках (найчастіше в знахідному відмінку) – щоб показати, в який спосіб у другій половині 18 століття були записані імена.
Як видно, хлопцям давали досить різноманітні імена. Найчастіше в 1760 р. священик обирав ім’я Григорій (5 разів). На другому місці – Іван (4 рази). Були й популярними імена Варфоломій, Лев, Симеон і Федір (3 рази). Двічі дано такі імена: Олексій, Леонтій, Марко, Павло, Петро, Сильвестр і Тимофій, а також ім’я Антоній (2 рази, у тому числі раз з іменем Іван – Antoni Jan). Інші імена давали лише один раз.
Як видно зі способу запису, деякі імена написані у польському варіанті (Andrzeja, Jana, Piotra), деякі – у варіанті наближеному до говіркового (Dymitryia, Leontyia, Oxentia, Samuyła, Sofroniia, Zinia), а інші є гібридами, що поєднують варіант у польській мові з варіантом церковним або форму польською мовою та українською говіркою (Warftołomeja, Parfteniia, Tymofteja).
********************
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
18 травня відбулася зустріч онлайн Організаційного комітету VІ Підляської української наукової конференції. Її метою було обговорити головні питання, пов’язані з цьогорічним науковим заходом Підляського наукового інституту.
Відомо, що шоста конференція відбудеться 18-19 листопада 2022 р., та її головною темою будуть депортації, переселення і міграції в історії Підляшшя – до 75-х роковин акції «Вісла». Цьогорічну наукову зустріч планується провести як на Північному, так і на Південному Підляшші – у Більську та в Білій.
Хоча головна тема конференції пов’язана з темою переселень, то все таки тематичний обсяг наукового заходу Інституту залишиться різноманітним та охопить проблематику Підляшшя у широкому значенні. Тому й до участі запрошуються як науковці, так і дослідники-аматори різних наукових дисциплін.
Підляська українська наукова конференція це найбільший захід Підляського наукового інституту та центральна наукова подія в житті української громади Підляшшя.
Інформацію на тему минулорічних наукових зустрічей можна знайти на сайті Інституту:
20 років тому, 21 травня 2002 року, почався Національний перепис населення, в якому, крім традиційних статистичних тем, вперше за післявоєнний час запитували про національність і рідну мову. У Підляському воєводстві українці виявилися третьою (після поляків та білорусів) національною групою. Загалом українську національну ідентичність заявив 1 441 житель Підляського воєводства.
Перепис показав, що найбільшим скупченням українців на Підляшші є Білосток, в якому українську національну ідентичність декларувало 417 осіб. Виявилося так само, що це один з найбільших міських осередків українців у Польщі – більш українців за даними перепису проживало лише в таких містах, як Перемишль (872 особи), Ольштин (588), Гурово Ілавецьке (505), Бартошиці (503) та Гіжицько (469).
Другим під оглядом численності скупченням українців на Підляшші виявився Більськ, в якому українцями назвало себе 308 осіб. На третьому місці знайшлася Черемха з числом 120 осіб, далі – Гайнівка (103) та сільська ґміна Більськ (94).
Найбільший відсоток українців (3,14% загалу населення) за даними перепису проживало в ґміні Черемха.
Національний перепис населення з 2002 року вперше на офіційному рівні показав, що у Підляському воєводстві проживають люди, які відверто кажуть про себе, що вони українці. Наступний перепис – з 2011 року – виявив уже 2 686 статистичних українців, тобто на понад 86 відсотків більше ніж у 2002 р. Уперше в тому переписі знайшлося запитання про віросповідання.
Скільки зараз людей заявляє про себе, що вони українці – покаже перепис, який відбувся в 2021 році. Дані про національно-етнічну приналежність та рідну мову будуть оприлюднені у вересні-листопаді цього року.
Сьогодні, 19 травня, Всесвітній день вишиванки. Це міжнародне свято, яке покликане в Україні в 2007 році з метою зберегти споконвічні народні традиції етнічного вишитого українського одягу. Відзначають його щороку в третій четвер травня.
До свята може долучитися кожен охочий, одягнувши вишиванку.
Це також нагода пошукати у своїх домах, зокрема в старих сільських підляських хатах – колишніх традиційних вишиванок.
На фото – традиційна підляська вишиванка з села Пасічники Великі в ґміні Гайнівка.
Вийшов друком другий у цьому році номер українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою». Як завжди у двомісячнику знайшлися статті осіб, пов’язаних з Підляським науковим інститутом та тексти про заходи Інституту.
У № 2/2022 Юрій Гаврилюк, головний редактор «Над Бугом і Нарвою» та заступник директора Підляського наукового інституту, пропонує читачам статтю «Україна – бій за свободу. Росія – боротьба проти неминучого майбутнього (З редакторських нотаток 2014 року)». У номері знайшовся також його текст про сім’ю Харламповичів та стаття про село Міський Ліс (зараз Пасічники Великі), під заголовком «Zagadka Mieśkoho Liesa, czyli skąd się wzięła wieś Pasieczniki Duże i przysiółek Siemiwołoki».
Людмила Лабович, секретар Підляського наукового інституту, пише про російську агресію на Україну з точки зору Підляшшя. Окрім того в циклу «Про нашу мову просту – непросту» авторка описує лексику, яка пов’язана з війною і нещастям.
У другому номері «Над Бугом і Нарвою» за 2022 рік про останню активність Інституту можна прочитати у хроніці подій «З організованого життя над Бугом і Нарвою». Є заохочення до участі в Підляському літературному конкурсі «Пішемо по-свойому», що його організує Підляський науковий інститут у партнерстві з Союзом українців Підляшшя.
«Над Бугом і Нарвою» можна купити в мережі KOLPORTER у цілій Польщі.
Інформацію, де продається часопис, можна знайти за посиланням:
Окрім того часопис є доступний у Центрі православної культури в Білостоці, а від № 1/2022 – також у формі е-видання. Електронний варіант часопису можна купити за посиланням:
На сторінках українського тижневика «Наше Слово» опубліковано статтю про заснування Підляшської науково-літературної нагороди. Метою її створення є промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження людей, які відіграють важливу роль у функціонуванні, дослідженні та розвитку української культури та мови Підляшшя.
Інформація про Нагороду та процес її присудження буде розміщена на веб-сайті Підляського наукового інституту: www.pninstytut.org
Заснування та присуджування Нагороди є однією із трьох дій публічного завдання «Промоція української мови та культури Підляшшя», що фінансується Національним інститутом свободи – Центром розвитку громадянського суспільства в рамках Урядової програми Фонд громадських ініціатив NOWEFIO на 2021-2030 роки.
15 травня 2022 р. директор Підляського наукового інституту д-р Григорій Купріянович виголосив лекцію «Син Лемковини, православний ієрарх, український патріот: життєвий шлях архиєпископа Перемиського і Новосанчівського Адама (1926–2016)». Лекція відбулася в рамках циклу «Люблинські читання» під час традиційної зустрічі при чаю після Літургії в Православній Парафії свт. Петра (Могили) в Люблині. Організаторами заходу були Українське Товариство та Православна Парафія свт. Петра (Могили) в Люблині, а відбувся він завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
Дослідник з ПНІ підкреслив, що архиєпископ Адам це одна із ключових постатей в історії Православної Церкви та української громади в Польщі на зламі ХХ та ХХІ ст. ст. Його біографія та діяльність були представлені на фоні історії Лемківщини та минулого Православної Церкви в Польщі ХХ-ХХІ століть. Доповідач наголошував, що для архиєпископа Адама очевидним було те, що «стояння у Православній Вірі та передання її наступним поколінням пов’язане зі збереженням усієї спадщини предків: прадідівської віри, культурної традиції та рідної мови». Звернув увагу, що в його служінні особливо помітним було послідовне збереження місцевих українських церковних традицій у літургійному житті та душпастирській практиці.
Під час зустрічі відбулася також презентація книжки «Нехай буде воля Твоя, Господи. Духовний заповіт Архиєпископа Перемиського і Новосанчівського Адама» (Люблин-Сянік 2021), яка була видана наприкінці минулого року з нагоди 5-х роковин смерті владики Адама. Кожен із учасників зустрічі дістав примірник книжки.
