Дуже цікавим свідченням історії церковного життя на Південному Підляшші в міжвоєнний період є реляція зі свята преп. Онуфрія Великого в Яблочинському монастирі з-понад 90 років – з 1928 р. Цей текст, автора якого не знаємо (виступає він під псевдонімом «Богомолець»), був поміщений в українському православному часописі «Духовний Сіяч», котрий з’являвся у роках 1927-1931 – cпочатку у Варшаві, а від 1928 р. у Крем’янці на Волині.

В історії монастиря був це час, коли почалась стабілізація життя обителі після трудного післявоєнного десятиліття. Саме пів року перед празником 1928 р. – 18 жовтня 1927 р. новим настоятелем монастиря став архимандрит Алексій (Осташевський). Монастир знаходився тоді в трудній ситуації. Особливо скрутним було економічне положення, монахам бракувало навіть хліба. Навесні 1928 р. не було чим засівати монастирського поля. Необхідним був також капітальний ремонт собору та інших монастирських будинків, на що бракувало фондів. Іншою проблемою було негативне ставлення державних влад, котрі хоч дозволили на існування монастиря, проте вважали, що «існування православного монастиря в Більському повіті є непотрібним» і пропонували його ліквідацію.

Незважаючи на ті ускладнення монастир відігривав у міжвоєнний період особливо важливу роль в житті Православної Церкви та українського православного населення Підляшшя та Полісся. Був єдиним православним монастирем на Холмщині та Підляшші, де становище Церкви і українського населення було особливо важким. Монастир мав велике значення і вплив на місцеве населення. Найбільш помітним було це саме в день празника преп. Онуфрія.

Про сам хід празника в 1928 р. з архівних джерел дізнаємося також, що був дуже старанно підготовлений братією монастиря і навколишнім духовенством. Наприклад шістьох визначених священиків підготувало спеціальні проповіді. Свято стало також нагодою для активності української культурної організації, що діяла у 20-ті роки на Холмщині та Підляшші – Товариства «Рідна Хата». В часі празника місцева філія Товариства провела збірку пожертв на культурну діяльність. До Комітету збірки входили відомі українські діячі, м. ін. колишні українські парламентарії: Іван Пастернак та Степан Маківка. В часі свята дійшло також до одного випадку – в часі Літургії в Успенській часовні під тягарем народу розвалилася дерев’яна площадка перед часовнею. Щасливо ніхто не постраждав.

Реляція «Богомольця» цікава тим, що детально описує, як в тамті часи проходило яблочинське свято. Поміщає також мало відому пісню в честь преп. Онуфрія, яка співалася народом тоді, а зараз вже призабута. Читаючи цей текст згадаймо наших предків, котрі 90 років тому, як і ми зараз прибували до старовинної Яблочинської обителі.

Григорій Купріяович

Престольне свято в Яблочинському монастирі на Підляшшу

Яблочинський манастир, що лежить на лівому березі річки Буга на Підляшшу, в Біль¬ському пов., з давніх давен святкує урочисто пам’ять преподобного Онуфрія, на честь якого угодника Божого збудовано цю святу обитель. Але в б. році святкування пам ’яті се. Онуфрія прошло з особливою великою урочистістю.

На свято прибули Його Блаженство Блаженнійший Владика Митрополит Діонисій і Високопреосвященний Алексій, Архієпископ Гроденський. З трьох єпархій з’їхалося багато духовенства. Багато священників прибуло з хресними ходами. Скупчення прочан незвичайне: було не менше 10-12 тисяч людей.

Старинна обитель, заложена ще на початку XVI в., в неділю 24 червня й в день преподобного Онуфрія, забила джерелом релігійного життя. Прочане то тут то там збіралися купками й співали на честь угодника Божого:

«Онуфрія святого

В хвалах піднесемо,

В обителі цій тихій

Піснь йому знесемо.

Онуфріє Великий,

Угодниче Христов,

Ізлий на нас убогих

Батьківськую любов.

Моли, блаженний отче,

Небесного Отця, –

Нехай поновить вірою

Твоїх дітей серця:

Щоб Яблочинський древній

Пустинний манастир

Світлом благодатним

Засяв би на ввесь мир».

А ось у другому знов місці громада старців-сліпців побожно виводить смутним голосом:

«Желанієм духовним пустині достіг єси богомудріє Онуфріє, і яко безплотен в ній многолітнє подвізался єси трудолюбнє соревнуя пророком – Ілії і Христителю…»

Дня 24 червня Блаженніший Владика Митрополит, разом із Висикопреосвященним Алексієм, при участи сили духовенства, правив Вечірню й Ранню, Тисячі прочан купчилося навколо церкви, бо лише незначна частина їх могла брати участь у молитві під дахом храма, хоч і досить просторого.

Ранок 25 червня, дня Преподобного Онуфрія, видався ясний. На небі ані жадної хмарки. 1 вже о 4 год. людський гамір далеко навкруги манастиря нісся в повітря, мов говорило на вітрі хвилювання моря. Прочане проснулися разом із сонцем, – і життя одразу забило.

О 6 рано роспочалися дві ранні Служби Божі: одна в Трапезній церкві, яку правив Настоятель манастира от. Архімандрит Алексій; друга – в капличці поза тереном манастиря, – тута правив Високопреосвящен¬ний Архієпископ Алексій.

Коло каплички скупчилася сила людей. В час причасного в капличці виголосив казання от. Грушко, протоієрей м. Холма. А поміж 9 і 10 годинами, перед початком пізньої Служби Божої, на дворі манастиря, казання до прочан виголосив єпархіяльний місіонер п. Йосиф Перетрухін.

Рівно о 10-тій рано задзвонили в дзвони. До пізньої Служби Божої тлуми прочан широкою хвилею попливли до головного, красивої архітектури, храму манастиря. Його Блаженство вийшов із своїх покоїв та, «зі славою» і супроводженний співом, пройшов до церкви. Почалася Служба Божа.

Коли йшло читання Часів, Блаженнійшим Владикою Митрополитом положено митри на голову протоієреїв от. Ореста Милькова й от. Стефана Грушка. Після читання Євангелії Його Високопреосвященство Архієпископ Алексій виголосив слово. І в той же час на дворі навчав єпархіяльний Поліський місіонер п. Поляков. У часі причасного навчав у храмі священник села Заболоття о. Струк-Струків.

По службі Божій одбулася велика процесія. Його Блаженство Митрополит Діонисій, в супроводі Архієпископа Алексія й сонма духовенства, ішов на чолі хресного ходу. За духовенством ішли тисячні тлуми прочан.

По третім читанні з Євангелії, домолящихся зі словом науки про церкву звернувся п. Перетрухін. А по скінченні процесії виголосив казання місцевий благочинний от. Камінський.

Служба Божа скінчилася. Прочане тісним колом оточили святителів, бажаючи дістати їх благословення, чи принаймні дотиком до їх риз зазначити на собі благодать через святителів подану. Пізніше Владики «зі славою» пройшли до братського дому, подали архіпастирське благословення народу й одійшли в свої покої.

Настоятель манастиря, на честь великої урочистости, прийняв усе духовенство обідом. У спільній трапезі захтіли взяти участь Владика Митрополит і Архієпископ Алексій.

Вечером того ж дня Його Високопреосвященство Владика Алексій одбув у Варшаву, а другого дня рано, по молитві перед образом преподобного Онуфрія, одбув на авті до Варшави, проводжений Настоятелем і братією манастиря, Його Блаженство Владика Митрополит.

Богомолець

«Духовний Сіяч», № 17/1928.

Збережено правопис оригіналу.

Вже в липні 2022 року започаткує свою працю Капітула Підляської науково-літературної нагороди. У склад Капітули увійшли чотири особи, заангажовані у діяльність задля збереження та розвитку української мови і культури Підляшшя, вказані управами суб’єктів, що заснували Нагороду, тобто Товариства «Підляський науковий інститут» та Союзу українців Підляшшя. Членами Капітули ПНЛН стали: д-р Андрій Артем’юк, Юрій Гаврилюк, д-р Григорій Купріянович, Людмила Лабович.

Підляська науково-літературну нагорода була заснована наприкінці березня 2022 р. за рішенням управ Товариства «Підляський науковий інститут» та Союзу українців

Підляшшя. Метою її створення є промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження людей, які відіграють важливу роль у функціонуванні, дослідженні та розвитку української культури та мови Підляшшя.

Нагорода буде присуджуватися у чотирьох категоріях:

– «Літературна творчість»,

– «Наукова діяльність»,

– «Науково-популярна діяльність»,

– «Публіцистична творчість».

Премія може присуджуватися фізичним особам, які заслужені для функціонування, дослідження, творення чи розвитку української культури та мови Підляшшя в окремих категоріях.

У категорії «Літературна творчість» нагорода буде присуджуватися особам родом із Підляшшя, які творять літературу українською мовою (літературною мовою або підляською українською говіркою).

У категорії «Наукова діяльність» нагорода буде присуджуватися науковцям, які заслужені для досліджень Підляшшя, зокрема української культури та мови регіону або історії чи сьогодення української громадськості Підляшшя.

У категорії «Науково-популярна діяльність» нагорода буде присуджуватися особам, які здійснюють заходи щодо популяризації знань про Підляшшя, зокрема про українську культуру та мову Підляшшя, або історію чи сьогодення української громадськості Підляшшя.

У категорії «Публіцистична творчість» нагорода буде присуджуватися журналістам та інших творців, які ведуть журналістську чи репортажну діяльність у різних формах: пресі, радіо чи телебаченні, займаючись питаннями, пов’язаними з Підляшшям, зокрема українською культурою та мовою регіону або історією чи сьогоденням української громадськості Підляшшя.

Підляську науково-літературну нагороду вперше присудять у 2022 році. Оголошення лавреатів та церемонія вручення Нагород на 2022 рік відбудеться восени цього року.

Інформація про Нагороду та процес її присудження буде розміщена на веб-сайті Підляського наукового інституту: www.pninstytut.org

Заснування та присуджування Нагороди є однією із трьох дій публічного завдання «Промоція української мови та культури Підляшшя», що фінансується Національним інститутом свободи – Центром розвитку громадянського суспільства в рамках Урядової програми Фонд громадських ініціатив NOWEFIO на 2021-2030 роки.

У програмі «Українська думка» на Польському радіо Білосток можна почути розповідь Славомира Савчука про Загальнi збори членів Товариства «Пiдляський науковий інститут». Там підведено підсумки діяльності Інституту до 2022 року та обрано статутні органи. Про діяльність організації розповів д-р Григорій Купріянович, голова Товариства «Пiдляський науковий інститут».

Юрій Гаврилюк розповів про історію старого православного кладовища в Дубинах, де після Загальних зборів членів представники Інституту поклали вінок до пам’ятника «Борцям за Україну». Хрест – обеліск на вшанування пам’яті учасників боротьби за незалежність України, колишніх воїнів Армії УНР, встановлений українськими військовими емігрантами, які прибули в околиці Гайнівки в 1920-х роках. Після Другої світової війни на цвинтарі більше не було поховань і воно було забуто.

Посилання на трансляцію: https://www.radio.bialystok.pl/dumka/index/id/215356

За ініціативою Підляського наукового інституту, 19 червня 2022 р., було покладено квіти до пам’ятника «Борцям за Україну», що знаходиться на старому цвинтарі за селом Дубини. Церемонія відбулася після Загальних зборів членів Товариства «Підляський науковий інститут».

Триметровий пам’ятник із хрестом, увінчаний металевим українським національним гербом із написом “Борцям за Україну” та датою “1931 24/V”, був встановлений на кладовищі в Дубинах, розташованому на захід від села. Це матеріальний і водночас символічний слід присутності ветеранів Армії Української Народної Республіки у Гайнівці.

Організована група солдатів Армії УНР, які раніше перебували в таборах для інтернованих, прибула до Гайнівки в 1922 році. Вони працювали тут при вирубці лісу, на місцевих лісопилках та в інших лісозаводах. Гайнівка була великим центром української еміграції.

Дата на пам’ятнику “1931 24/V” відноситься до Симона Петлюри, оскільки головного отамана вбив більшовицький агент п’ятьма роками раніше, 25 травня 1926 року.

Підляський науковий інститут неодноразово вшанував пам’ять воїнів Української Народної Республіки, між іншими під час IV Підляської української наукової конференції «Підляшшя у період формування нової політичної карти Європи після Першої світової війни». 19 червня 2022 року черговий раз члени та прихильники Інституту віддали шану борцям за волю України, які у міжвоєнному періоді проживали на Підляшші.

Почесним членом Товариства «Підляський науковий інститут» став д-р Микола Рощенко, історик та філолог родом із Кліщель. Він науково-дослідний працівник у Підляському науковому інституті, член Наукової ради ПНІ. Почесне членство було надано під час Загальних зборів членів Товариства «Підляський науковий інститут», які відбулися 19 червня 2022 р. у Більську на Підляшші.

Наукові зацікавлення д-ра Миколи Рощенка зосереджуються на історії Підляшшя, зокрема міста Кліщелі, темі українських говірок Підляшшя, історії Холмщини в ХІХ та ХХ ст. ст., історії Православної Церкви та фольклору Підляшшя. Цього року д-р Микола Рощенко року відзначає свій 80-й ювілей.

Більше про почесного члена Товариства «Підляський науковий інститут» та перелік його наукових робіт можна знайти на нашому сайті за посиланням:

19 червня 2022 р. у Більську відбулися Загальні збори членів Товариства «Підляський науковий інститут». Підсумовано на них діяльність Інституту до 2022 р., а також обрано статутні органи на наступну каденцію.

Головою Товариства «Підляський науковий інститут» вдруге став д-р Григорій Купріянович.

До Головної управи увійшли:

Юрій Гаврилюк – заступник голови,

Людмила Лабович – секретар,

д-ра Андрій Єкатеринчук – скарбник.

У склад Ревізійної комісії увійшли:

д-р Андрій Артем’юк – голова,

проф. Василь Крупич – член,

Єлизавета Томчук – член.

Під час Загальних зборів членів Товариства «Підляський науковий інститут» було надано почесне членство д-ру Миколі Рощенці, який цього року відзначає свій 80-й ювілей.

Після зборів учасники відвідали старий цвинтар за селом Дубини коло Гайнівки, де було покладено квіти до могили воїнів Української народної республіки.

У днях 21-22 жовтня 2022 p. в Бартошицях та Гурові Ілавецькому відбудеться Український освітній конгрес, організований Фондом Просвіта. Підляський науковий інститут став одним із партнерів події.

Метою конгресу є розроблення спільної стратегії розвитку української освіти в Польщі, методів протидії некорисним тенденціям у навчанні української мови, а також інтеграція українських вчителів у Польщі.

До участі в конгресі запрошується вчителів та батьків. Заявки можна складати на подані на афішах адреси електронної пошти.

Два тижні тому на нашому сайті ми писали, які імена давали хлопчикам у 1760 році в парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах. Статистики проведено на основі добре збережених метрик тодішньої парафії. Записи показують, що 262 роки тому в чижівській церкві було охрещено 120 дітей, включаючи дві пари близнюків. 67 дітей були хлопчиками та 52 дівчатами. При одному записі не подано імені дитини.

Варто подивитися, які імена давали в 1760 р. дівчинкам.

Слід зазначити, що іменні форми хрещених дітей записували найчастіше у знахідному відмінку: „Okrzciłem Corkę Daryie”, „Okrzciłem Corkę Matronę”, часом в орудному відмінку: „Okrzciłem Corkę Eudokijo”, „Okrzciłem Corke naimie aHafią”.

Ось список імен, які давали в парафії в Чижах у 1760 році. Спершу подана іменна форма українською мовою, потім – польською, на кінець – кількість хрещених дітей. У дужках записані форми, що з’явилася в метриках (найчастіше в знахідному або орудному відмінку) – щоб показати, в який спосіб у другій половині 18 століття були записані імена.

Агафія – Agata – 3 (aHafią, Ahafiie)

Агрипіна – Agrypina – 1 (Ahrypinę)

Акилина, Килина – Akilina – 2 (Akwiline)

Анастасія – Anastazja – 2 (Anastazyię)

Анна, Ганна – Anna – 3 (Anne, Annę)

Варвара – Barbara – 1 (Warwarę)

Дарія – Daria – 1 (Daryie)

Євгенія – Eugenia – 1 (Euwheniię)

Євдокія – Eudokia – 3 (Eudokiie, Eudokijo)

Єфимія – Eufemia – 3 (Eufimiie, Eufimiio Ewfimię)

Єфросинія – Eufrozyna – 1 (Efryzyne)

Ірина – Irena – 2 (Iryne)

Катерина – Katarzyna – 1 (Katarzyne)

Ксенія, Оксана – Ksenia – 3 (Xeniie)

Магдалина – Magdalena – 1 (Magdalene)

Маріанна – Marianna – 6 (Maryanne, Maryannę)

Марта – Marta – 1 (Marfte)

Матрона – Matrona – 1 (Matronę)

Наталія – Natalia – 2 (Nataliio, Natalio)

Параскева – Paraskewa – 1 (Paraskę)

Пелагія – Pelagia – 1 (Pełahiie)

Софія – Zofia – 1 (Zofiie)

Текля – Tekla – 1 (Tekle)

Тетяна – Tatiana – 2 (Tatiane)

Уляна – Julianna – 1 (Julianiio)

Устина – Justyna – 3 (Justyne)

Федора – Teodora – 3 (Theodorę)

Христина – Krystyna – 1 (Krystynę)

Як видно, дівчаткам давали досить різноманітні імена, хоча їх менше ніж чоловічих. Найчастіше в 1760 р. священик обирав ім’я Маріанна (6 разів), яке у 18-му столітті могло просто бути варіантом імені Марія. Були й популярними імена Агафія, Анна, Євдокія, Єфимія, Ксенія, Устина і Федора (3 рази). Двічі дано такі імена: Акилина, Анастасія, Ірина, Наталія і Тетяна. Інші імена давали лише один раз.

Як видно зі способу запису, деякі імена написані у польському варіанті (Annę, Krystynę, Tatiane), деякі – у варіанті наближеному до говіркового (Iryne, Paraskę, Warwarę), а інші є гібридами, що поєднують варіант у польській мові з варіантом церковним (Marfte). З’являються й помилкові записи (Efryzyna). Видно, що в 18-му столітті спосіб запису – ще недосконалий.

На фото:

Церква в Чижах з XVII ст., яка згоріла в 1984 р.

Фрагмент церковної метрики з 1760 р.

********************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

2 червня 1957 року, тобто 65 років тому, виник  гурток Українського суспільно-культурного товариства у Кліщелях. Мав він велике значення у розвитку українського національного життя на Північному Підляшші у післявоєнному періоді. Діяли при ньому бібліотека, хор і театральна група, зорганізовано навчання української мови у місцевій школі.

Найбільше розславила його діяльність театральна група, яка ставила вистави українською мовою. У 1966 році кліщелівські актори поставили п’єсу «Безталанна» Івана Карпенка-Карого, з якою зайняли І місце на Загальнопольському огляді аматорських театральних гуртків УСКТ у Перемишлі.

Гурток Українського суспільно-культурного товариства майже 10 років розвивав у Кліщелях культурну діяльність. Припинив існування після тиску з боку влади та білоруських активістів, які намагалися переконати, що в містечку немає українців.

Гурток УСКТ в Кліщелях відроджено в 1984 році. Три роки пізніше, в 1987 році виник гурток у Кузаві / Черемсі. У другій половині 1980-х на Підляшші існувало 5 гуртків Українського суспільно-культурного товариства, а коли виникло Об’єднання українців у Польщі, у 1990 році покликано Підляський відділ ОУвП, який точно 30 років тому – 1992 р. – перетворився на Союз українців Підляшшя.