Категорія: Інститут

У православній парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах збереглися метрики народження, шлюбів і смерті, датовані першими десятиліттями 18 століття з тодішньої чижівської уніатської парафії. На жаль, метрики за перші роки століття не збереглися. Поодинокі записи про народження та шлюби походять з 1717, 1719, 1722, 1723, 1725, 1726 та 1727 років, а дещо детальніші – з 1728 та 1729 років, проте вони також неповні, та багато записів залишаються нерозбірливими.

Метрики пізніших років, починаючи з 1730 р., збереглися в дуже доброму стані, здебільшого вони детальні і цілісні. Тому ці книги містять цікавий і багатий матеріал, коли йдеться про іменну традицію місцевого населення, яке користується архаїчною українською говіркою.

Записи в метриках зроблені польською мовою, згідно з правилами тогочасного польського правопису, але багато імен духовенство писало відповідно до місцевої діалектної вимови, наприклад, Lewko, Simon, Panas, Raina, Jaroma, Ławrenti.

На основі метрик можна скласти список родинних прізвиськ / прізвищ, які були характерні для окремих сіл, що входили в той час до парафії.

У цій статті будуть представлені прізвища з одного села – Збуч. Серед них є найрізноманітніші форми: патронімічні (від імені батька), одапелятивні, тобто утворені від загальних назв, форми від місця походження та інші. Цікаво, що багато з цих прізвищ популярні серед мешканців Збуча й донині (наприклад, Magruk або Zabrodzki).

Прізвища були вибрані з найстаріших метрик, тобто неповних за 1717-1729 рр. та повніших а 1730-1733 рр., щоб можна було побачити, які родові форми/прізвища були популярними понад 300 років тому.

Саме село Збуч як у 18 столітті, так і сьогодні належить до парафії Чижі. У метриках назва села записана двома способами – Zbucz, але часто в цих старих книгах зустрічається форма Bucz (Z Bucza).

Тут подаємо прізвища з метрик про народження та шлюбу за 1717-1733 рр. у селі Збуч. Відібрано родові форми /прізвища батьків охрещених дітей, інколи – кумів, під прізвищем яких священик записав назву села, з якого вони походили. На початку подано форму(и), яка(і) зустрічається(ються) в метриках, іноді ймовірну етимологію, далі в дужках – приклади з метрик.

Artemijuk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Артемій (пол. Artemiusz, укр. Артемій) (Romana y Doroty Artemijukow)

Baranczuk – від апелятиву «баран» (Prokopa y Praxedy Baranczukow)

Bruciuk – від апелятиву «брук» (Hryhora Theodory Bruciukow)

Harasimiuk, Harasimjuk – прізвище від говіркової форми імені Гарасім (пол. Gerazym, укр. Гарасим) (Dawida y Anny Harasimiukow, Iwana y Maryi Harasimjukow

Hryć – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Гриць (пол. Grzegorz, укр. Григорій, Гриць) (Leontia Maryanny Hryciukow)

Kaliszyk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Каліш (пол. Kalistrates, укр. Калістрат) (Wasilija Paraskiewy Kaliszykow)

Kallenik – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Калєнік (пол. Kalinik, укр. Каленик) (Maxima y Warwary Kallenikow)

Kazimirczuk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Казімірко (пол. Kazimierz, укр. Казимир) (Chomy Eudokij Kazimirczukow)

Kozak, Kozaczuk, Kozaczko, Kozaczczuk – від етноніму «козак» (Iwana i Eudokimy Kozakow, Iwana Ewdokimy Kozaczukow, Semiona Theodory Kozaczkow, Stefana y Maryanny Kozaczkow, Filipa Tatianny Kozaczczukow)

Kudluk (Nauma Zinowij Kudlukow)

Lewczuk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Лєвко (пол. Leon, укр. Лев, Левко) (Lewka y Katharzyny Lewczukow)

Magruk – патронімічне прізвище, правдоподібно від імені неясного походження Магрин (Jakuna Rainy Magrukow)

Makać, Makaciuk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Макаць (пол. Mokiusz, укр. Мокій) (Alexia y Pelagij Makaciow, Alexija y Pelagij Makaciukow)

Markowski – патронімічне прізвище від імені Марко (пол. Marek, укр. Марко) (Hryhoryia y Zofij Markowskich)

Michalczuk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Міхаль, Міхалько (пол. Michał, укр. Михайло) (Iwana y Ahafij Michalczukow)

Moroz – від апелятиву «мороз» (Jakuna y Ahafij Morozow)

Ostaszewski – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Осташ (пол. Eustachy, укр. Остап) (Korniła y Barbаry Ostaszewskich)

Owerczuk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Оверко (пол. Abercjusz, укр. Оверко) (Mirona y Katharzyny Owerczukow)

Petruk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Петро (пол. Piotr, укр. Петро) (Nauma y Zinowij Petrukow, Fedora y Ahafij Petrukow)

Prystupa – від апелятиву «приступа» (чоловік, прийнятий у дім дружини) (Leontija y MaryiPrystupow)

Rajewski (Jakuna y Ahafiy rajewskich)

Samoyluk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Самойло (пол. Samuel, укр. Самуїл) (Lewka y Katharzyny Samoylukow)

Stasewicz / Stasiewicz – патронімічне прізвище від імені Стась (po. укр. Станіслав) (Korniła Warwary Stasiewiczow / Stasewiczow?)

Wawryniuk – патронімічне прізвище від говіркової форми імені Ваврин (пол. Laurencjusz, Wawrzyniec, укр. Лаврентій) (Timofeia y Eudokiy Wawryniukow)

Zabrodzki, Zabrodski, Zabrozki – прізвище від місця походження, ймовірно від форми «за бродом» (Marianna Zabrodzka, Stefana Alexandry Zabrodzkich, Archima Eudokimy Zabrodzkich, Harasima Zabrodskiego, Stefana y Alexandry Zabrodskich, Stefana Alexandry Zabrozkich)

Żdanowicz – патронімічне прізвище від слов’янського імені Ждан (Wasilija matki Stefanidy (?) Żdanowiczow)

Żukowski (Jana Maryanny Żukowskich)

************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації.

Православна парафія у Новому Березові обіймає села: Нове Березово, Борок, Хитра, Чижики, Дубичі Осочні, Новий Корнин, Прогалі, Старе Березово, Шостаково і Вигода, які в переважній більшості належать до ґміни Гайнівка. На території парафії є три церкви та п’ять каплиць, з чого аж дві церкви та дві каплиці в самому Новому Березові.
За селом знаходяться два цвинтарі. Старіший, пам’ятковий, та новіший, з церквою Преображення Господнього з середини ХІХ ст. На цьому новішому можна знайти багато цікавих іменних форм, про що буде мова в цій статті.

Написи на надгробках, як правило, зроблені російською мовою, але через недостатнє знання цієї мови трапляються помилки (напр. Вецная Пам’ять). Окрім того можна побачити багато форм, характерних для української говірки сіл у парафії Нове Березово, напр. Оверко.
Тому на цвинтарі в Новому Березові дослідник іменних традицій знайде багато цікавих прикладів місцевих імен та прізвищ.
Останнім часом все частіше робляться інскрипції польською мовою, але навіть серед польських написів можна знайти говіркові форми імен: Jakim, Oksenia.
Бувають і зменшені форми, напр. Frosia.
На цвинтарі у Новому Березові є й щонайменше один надгробний напис білоруською мовою.
Ось цікавіші іменні форми сфотографовані на кладовищі (спершу є форма з інскрипції, далі літературною польською та літературною українською мовами):

Анфия – пол. Anfia, – укр. Анфія

Ваврин – пол. Laurencjusz, Wawrzyniec, – укр. Лаврентій, Лаврін

Ворфоломей – пол. Bartłomiej, – укр. Варфоломій

Jakim – пол. Joachim, – укр. Яким
Каленик – пол. Kalinik, – укр. Каленик

Oksenia – пол. Ksenia, – укр. Ксенія, Оксана

Оверко – пол. Abercjusz, – укр. Аверкій, Оверко

Sierafima, Серафина – пол. Serafina, – укр. Серафіма

Сидор – пол. Izydor, – укр. Сидор
Frosia – пол. Eufrozyna, – укр. Єфросинія

---

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Прізвиська – найчисленніші й найрізноманітніші антропоніми. Вони супроводжують людство з давніх-давен, і сьогодні все ще зустрічаються в розмовній, щоденній мові, переважно в невеликих сільських громадах, але також наприклад в учнівському середовищі.

Прізвиська (у місцевій українській говірці: пруозвіско, по-гулічному) досі є популярним способом називати жителів села. У статті будуть представлені прізвиська, зібрані під час досліджень, проведених у рамках проекту Підляського наукового інституту «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть» у вибраних місцевостях чотирьох парафій: Чижі, Курашево, Кленики та Нове Березово.

Найчастіше прізвиська вживають за відсутності їхніх носіїв через їх жартівливий та іронічний характер. Іноді зустрічаються і образливі та непристойні кдички. Деякі із них перетворюються на родові прізвиська, які переймаються наступними поколіннями. Тоді вони втрачають первісний жартівливий чи іронічний характер і вживаються також у присутності носія.

У статті подано вибрані прізвиська, зібрані під час досліджень традиційних імен у селах чотирьох парафій. Тема прізвиськ надзвичайно багата і ще потребує ґрунтовного наукового вивчення та опрацювання.

Ось приклади форм, які функціонують на досліджуваній території.

Прізвиська, що походять від імені

Як прізвиська можуть використовуватися перетворені імена та їх зменшувальні форми.

Приклади зменшувально-пестливих жартівливих форм:

Клавдіейка – від діалектної форми Клавдя, пол. Klaudia, укр. Клавдя

Любшта – від діалектної форми Люба, пол. Luba, укр. Люба

Варожка – від діалектної форми Варка, зменшуване від Варвара, пол. Barbara, укр. Варвара

Іноді прізвиська лише пов’язані з іменами їх носіїв, наприклад:

Міесець – прізвисько чоловіка з рідкісним іменем Авґуст, пол. Augustyn, укр. Августин (асоціація з російською назвою місяця август – серпень)

Прізвиська, що походить від місцевості/місця походження

Горновець – прізвисько чоловіка з Горнова поблизу Сім’ятич

Кнороз – прізвисько чоловіка з села Кнорози

Польовий – прізвисько чоловіка, предки якого жили на колонії («на полі»)

Раколупка – прізвисько жінки з села Раковичі

Шляхціц – прізвисько чоловіка зі шляхетського села; Шляхцянка – прізвисько дружини того чоловіка

Прізвиська, що походять від місцевості /місця походження, часто мають нейтральний характер і передаються нащадкам, стаючи сімейними прізвиськами. Однак є й такі, що мають гумористичний характер (наприклад, Раколупка).

Прізвиська від етнонімів

Українцьови – прізвисько, яке стало родовим прізвиськом родини, в якій був предок родом з України.

Подібно до прізвиськ, що походять від місцевості/місця походження, форми, утворені від етнонімів, часто мають нейтральний характер.

Прізвиська від загальних назв

В обстежених селах ще збереглося чимало прізвиськ, що походять від загальних назв. Сільським жителям часто важко пояснити їхнє походження. Ось приклади цього типу прізвиськ, які часто є утворені від діалектних слів:

Цукор – пол. cukier, укр. цукор

Махорка – пол. machorka, укр. махорка

Медвіедь – пол. niedźwiedź, укр. ведмідь (колись: медвідь)

Перець – пол. pieprz, укр. перець

Роза – пол. róża, укр. троянда, рожа, роза

Прізвиська за зовнішністю

Зовнішній вигляд часто стає мотивацією для створення прізвиськ. Тож якщо хтось лисий, то в селі його називають, наприклад, Лиси Іван, з веснянками – Рабий, пол. piegowaty, укр. рябий. Людина з пористою шкірою називається від назви різального інструменту – Рашпель, Рашплюк.

Прізвиська за рисами характеру

Як і зовнішність, так і риси характеру можуть стати спонуканням до створення прізвиськ, часто образливих і вульгарних. Якщо хто боязкий, то його називають Заєць – пол. zając, укр. заєць, упертий – Козьол – пол. kozioł, укр. козел та ін.

Прізвиська від одноразових подій

Цікаву групу становлять прізвиська, які походять від одноразових дій, наприклад від неправильно вимовленого слова борщ, пол. barszcz, укр. борщ – виникло прізвисько Бощ – його дали чоловікові, який сказав, коли його мати варила борщ: алє гожи бощ.

Це лише деякі прізвиська, які вживали в обстежених селах. Часто вони відображають фонетичні та лексичні особливості, найбільш характерні для мовлення даного села. Тому це чудовий матеріал не лише для дослідників антропонімії, але й для діалектологів.

************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Продовжуємо список прізвищ / родових форм з Курашева (сьогодні в ґміні Чижі в Гайнівському повіті), які фігурують у метриках народжень парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах з 1728 до кінця 1739 року.

Перша частина доступна за посиланням:

Прізвища в Курашеві в 1728-1737 рр.

Нагадаймо, що записи в аналізованих метриках зроблено польською мовою згідно з правилами тогочасної орфографії.

У статтях подано лише прізвища батьків з Курашева, яким у згаданому 20-літті народилися діти, та які їх охрестили в уніатській парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах.  

Спочатку подано форму прізвища із метрики, потім форму, від якої могло походити прізвище (найчастіше це була говіркова форма імені), далі – український літературний варіант і переклад на польську мову.

Ось продовження переліку прізвищ, які були поширені в селі Курашево в першій половині XVIII століття:

Kaliszuk – від діал. Каліш – укр. Калістрат – пол. Kalistrates

Kąstantiuk – ймовірно від пол. Konstanty – укр. Костянтин – пол. Konstanty

Kiryluk – від діал. Кірило – укр. Кирило – пол. Cyryl

Kliszcz – ймовірно від діал. кліещ – укр. кліщ – пол. kleszcz

Kosko – від діал. Коско – укр. Кузьма – пол. Kosma

Koszczuk / Kuszczuk / Kuzczuk – від діал. Кошко / Кушко – укр. Кузьма – пол. Kosma

Łatko – ймовірно від латка – укр. латка – пол. łatka

Łukianiuk – від діал. Лук’ян – укр. Лук’ян – пол. Lucjan

Maciuk / Maciuka – від діал. Маць / Мацюк – укр. Матвій – пол. Maciej, Mateusz

Naumczuk – від діал. Наум / Наумко – укр. Наум – пол. Nahum

Ontropiuk – від діал. Онтроп – укр. Євтропій – пол. Eutropiusz

Pawluczko / Pawluczyk – від діал. Павлюк – укр. Павло – пол. Paweł

Rusaczyk / Rusak / Rusaczuk – ймовірно від діал. руси – укр. русий – пол. blondyn, jasnowłosy

Samociuk – від діал. Самоць – укр. Самуїл – пол. Samuel

Samoyluk – від діал. Самойло – укр. Самуїл – пол. Samuel

Timoszuk / Tymoszuk – від діал. Тімош – укр. Тимофій – пол. Tymoteusz

Werszko / Werzszko – від діал. Вершко – укр. Єремія або Варахісій – пол. Jeremiasz або Barachizjusz

Zminka / Zminko – ймовірно від діал. жміенька – укр. жменька – пол. mała garść

Збережені записи свідчать, що найпоширенішими прізвищами мешканців Курашева між 1728 і 1737 роками були: Timoszuk (раз у варіанті Tymoszuk), Naumczuk, Jurczuk, Czornak i Rusak.

Загалом у 1728-1737 роках у Курашеві зафіксовано 27 різних прізвищ (разом з їхніми формами), у переважній більшості – патронімічних. Це прізвища лише батьків дітей із села Курашева охрещених у парафії Чижі.

На жаль, записи з 1728-1729 років збереглися частково, однак починаючи з 1730 р., вони збереглися практично повністю, що дає більш достовірну картину іменної традиції. Тому й аналіз матеріалу з тих років показує, які прізвища / родові прізвиська носили найчастіше жителі проаналізованого села Курашева.

************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Курашево це село в ґміні Чижі в Гайнівському повіті. Це зараз осідок православної парафії св. Антонія Печерського, яка охоплює лише два села – Курашево та Вілька. Належать їй два храми: парафіяльна церква св. Антонія Печерського у Курашеві та філіальна каплиця братів Маковеїв між Курашевом та Лядами.

Окрема парафія в Курашеві була заснована у 1897 році. Раніше село належало парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах, тому й відомості про іменну традицію цього села можна почерпнути з дуже добре збережених метрик народження, шлюбу і похоронів чижівської парафії з 18-го і 19-го століть.

Предметом аналізу будуть прізвища / родові форми, які фігурують у метриках народжень. Був обраний період десяти років – з 1728 до кінця 1739 року.

Записи з 1728-1729 років збереглися частково. Записи, починаючи з 1730 р., знаходяться в дуже хорошому стані і збереглися практично повністю, що дозволяє більш точно і достовірно проаналізувати матеріал, пов’язаний з іменами та прізвищами.

Записи у метриках хрещення зроблено польською мовою згідно з правилами тогочасної орфографії, найчастіше за таким зразком:

z Kuraszewa wsi: Illuſtrowane S: Krzstem dziecie na imie Melanya z Utsciwych Oyca Moyseia Samociuka, z Matki Marianny, utsciwy kum Jeremiaſz Kondrociuk, kuma Marciza Matfieycza

Інший приклад:

z Kuraszewa: Ochrzciłem Syna imieniem Axętyiego z V.V. Rodzicow Korniła y Tatianny Rusakow Kum V. Stefan Naumjuk Kuma V. Katharzyna Hryhorczaia

Предметом аналізу в статті будуть лише імена батьків хрещеної дитини з села Курашева у 1728-1737 роках.

Нині в Курашеві популярні переважно прізвища патронімічні (по батькові), такі як Artemiuk, Dmitruk, Gierasimiuk, Grygoruk, Jańczuk, Kiryluk, Oniszczuk, Wasiluk та інші. На початку XVIII століття також домінували форми прізвищ, що походять від місцевої діалектної форми імені батька (іноді також від зменшувальних форм та форм із закінченням -ко, напр., Юрко – Jurczuk), але процес стабілізації прізвищ ще не завершився, тому часто існували різні форми прізвища однієї особи, наприклад Timoszuk / Tymoszuk.

Які прізвища були поширені в селі Курашево в першій половині XVIII століття?

Збережені записи свідчать, що найпоширенішими прізвищами мешканців Курашева між 1728 і 1737 роками були такі форми: Timoszuk (раз у варіанті Tymoszuk), Naumczuk, Jurczuk, Czornak i Rusak.

Подаємо прізвища батьків хрещених дітей із села Курашева, які фігурують у записах про хрещення парафії в Чижі за 1728-1737 роки. Що стосується етимології, то найпростіше визначити походження патронімічного прізвища. Гірша ситуація з апелятивними прізвищами, які могли походити від різноманітних прізвиськ жителів села (напр., чи прізвище Czornak носила особа з темним волоссям, а Rusak – хтось русявий?).

Спочатку подано форму прізвища із метрики, потім форму, від якої могло походити прізвище, далі – український літературний варіант і переклад на польську мову.

Andryjuk – діал. Андрий – укр. Андрій – пол. Andrzej

Artyszewski – діал. Артиш – укр. Артем, Артемон – пол. Artemiusz, Artemon

Beneszuk – діал. Бенеш – укр. Бенедикт – пол. Benedykt

Błazczuk – діал. Блажко – укр. Власій, Улас – пол. Błażej

Czornak – діал. чорни? – укр. чорний – пол. czarny

Heluk / Hiluk – діал. Хіль? – укр. Филимон, Філон, Панфіл – пол. Filemon, Filon, Pamfil

Hładczuk, Hładko – діал. гладкі? – укр. гладкий – пол. gładki, zdrowy

Jorczuk, Jurczuk – діал. Юрко – укр. Юрій / Юрко – пол. Jerzy

Juszko – діал. Юшко – укр. Євтим, Юхим – пол. Eutymiusz, Just

Продовження – через три тижні.

************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

51 рік тому, 19 вересня 1972 року, помер Андрій Німий, постать важлива для зародження та розвитку українського національного руху На Підляшші у повоєнні роки, також заслужена людина для Кліщель – містечка, яке цього року відзначає ювілей 500-річчя надання міських прав.

Андрій Німий (1900–1972) був громадсько-культурним діячем, організатором гуртка Українського суспільно-культурного товариства в Кліщелях у 1950-1970-х роках, організатором драматичного аматорського гуртка в містечку, бібліотеки та інших проявів зорганізованого українського життя.

Народився він 21 жовтня 1900 року у селі Масівці, що зараз в Україні, у Хмельницькій області. Цей виходець з України, колишній козак Армії Української Народної Республіки, свій життєвий шлях зв’язав однак з Кліщелями, де піклувався за розвиток українського громадсько-культурного життя. Це дякуючи ньому в містечку вдалося зорганізувати в 1957 році єдиний у час Польської Народної Республіки гурток Українського суспільно-культурного товариства на Підляшші. Про діяльність цього гуртка можна читати на нашому сайті:

65 років тому виник гурток УСКТ в Кліщелях

Багато чого про постать Андрія Німого та про культурне життя в Кліщелях 60-70 рр. можна прочитати в статті, яка була надрукована в Українському часописі Підляшшя «Над Бугом і Нарвою» (№ 2 за 1993 рік), «Ентузіаст з Кліщель» авторства Ірини Богун (1920- 2012).

Авторка проаналізувала збережені листи Андрія Німого до Миколи Дерев’янка, які охоплюють час від квітня 1963 р. до березня 1972 р., з перервою від X 1966 до III 1968 р. (можливо вони загубилися). У статті пише про Німого:

«На тлі його листування з М. Дерев’янком рисується постать расового діяча».

«Андрій Німий належав до того, вимираючого вже ґатунку громадських діячів, які присвячують праці на благо свого середовища всі свої думки та мрії, неоднократно зі шкодою для успішності власної кар’єри, чи навіть для сімейного життя».

Стаття доступна зараз на сайті «Над Бугом і Нарвою»:

Ентузіаст з Кліщель – Андрій Німий

Андрій Німий помер 19 вересня 1972 року та був похоронений на православному цвинтарі в Кліщелях. На жаль, від деякого часу не існує вже могили діяча. Збереглася вона на фотографіях авторства Юрія Гаврилюка.

Людмила ЛАБОВИЧ

У нашій попередній статті було представлено цікаві іменні форми з суфіксом –ко, зафіксовані у селах чотирьох парафій Підляшшя в рамках проекту «Іменні традиції підляського села XVIII-XX ст.», що його реалізує Підляський науковий інститут завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща.

Продовжуємо тему на основі польових досліджень. Імена були записані від старіших жителів сіл у досліджуваних парафіях Чижі, Нове Березово, Курашево і Кленики.

Іменні форми з суфіксом -ко мають демінутивний, тобто зменшувальний (у відношенні до більшого) характер. Попри те їх вживали не лише у відношенні до малих хлопців, але й тоді, коли говорили про старших чоловіків. У ХХ столітті суфікс -ко поступово стали використовували лише для творення пестливих форм імен переважно дітей:

Онрией – Ондр‘иейко

Максім – Макс‘імко

Бувало, що цей суфікс додавали до російських варіантів імен, які спопуляризувалися на Підляшші після біженства, напр.

Сцьопа – Сц’ьопко

Цікаво, що в селах обстежуваних парафій у переважній більшості зменшені власні імена на -ко переймали наголошення твірних слів та мають наголос на корені, напр.

Зіень – З‘іенько

Обрам – Обр‘амко

Онісій – Он‘ісько

Винякти це:

Васіль, Вася – Васьк’о

Гриць – Грицьк’о (але теж: Гр’ицько).

Досі ще можна записати доволі багато іменних форм із суфіксом -ко, чого прикладом є ведені дослідження. Однак ці форми поступово виходять зі щоденного вживання, так як взагалі – пропадають колишні традиційні імена, напр. Т‘ішко – укр. Тихон, пол. Tychon – Т’іш

Пам’ять про деякі імена збереглася у родових назвах, які надалі є популярними на обстежуваній території:

Кононко – Кон‘онкови

Ляшко – Ляшк’ови

Інші форми збереглися у формах прізвищ, які популярні на Підляшші:

Грицько – Grycko, Gryćko

Лєвко – Lewczuk

Назарко – Nazarko

Оверко – Owerczuk

Остапко – Ostapczuk

Пашко – Paszczuk  

Сахарко – Sacharczuk

Сідорко – Sidorczuk

Тiшко – Tyszko

************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Рівно 230 років тому – 2 вересня 1793 р. у Більську – народився правознавець та історик, Юзеф Ярошевич. Прийшов він на світ у римокатолицькій шляхетській сім’ї міського писаря, Бенедикта. Вищу освіту він здобув у Віленському університеті, який закінчив у 1815 р. зі ступенем магістра прав. Працював викладачем у Кременецькому ліцеї, де був лектором римського та польсько-литовського права. Згодом працював на Юридичному факультеті Віленського університету викладачем місцевого права. У 1827 р. йому присвоєно звання доцента, а наступного року – професора. Після закриття Віленського університету у 1832 р. повернувся до Більська, де інтенсивно займався історичними дослідженнями.

Основний труд Юзефа Ярошевича це історія «Литви», тобто Великого князівства Литовського («Obraz Litwy pod względem jej oświaty i cywilizacyi od czasów najdawniejszych do końca XVIII wieku», частини 1-3, Вільно 1844-1845), в якому чимало уваги присвячено рідному Підляшшю. Крім цього у польських та російських журналах надрукував низку статей про історію регіону та народну культуру українських мешканців Більського повіту.

Як писав про нього український історик з Підляшшя Юрій Гаврилюк, праці Ярошевича мали зв’язок з минулим та культурою рідного Підляшшя: «Після ліквідації університету вчений повернувся до Більська, де продовжував цікавитися минулим, унаслідок чого появилися зокрема перші історичні розвідки про Більськ та Дорогичин – місце коронації Данила Романовича. Він також цікавився етнографією, публікуючи декілька статей про український фольклор Підляшшя та статистично етнографічний огляд Більського повіту. Характеризуючи “племінний” склад населення, вчений стверджував, що всі тутешні русини, з дуже незначними винятками, є грецького віросповідання, а їхня мова найближче споріднена з мовою мешканців Волині».

Цікаві статті, які стосуються звичаїв україномовного населення Підляшшя авторства Юзефа Ярошевича, можна прочитати, зокрема, в книжці «Ruś Podlaska» (Ruś Podlaska. Podlasie w opisach romantyków, wyboru dokonał i opracował Jerzy Hawryluk, Bielsk 1995). Знайшлися там три статті дослідника: «Wiadomość o Kupalnicach na Podlasiu», «Soboty pominalne», «Powiat bielski».

Юзеф Ярошевич помер 1 лютого 1860 року в рідному Більську.

Сьогодні минає 10 років, відколи у Люблині 29 серпня 2013 р. помер Іван Ігнатюк (1928 – 2013), український фольклорист, етнограф, мовознавець, поет, публіцист, організатор українського культурного життя родом з Південного Підляшшя, відомий також як автор численних статей присвячених в основному народній культурі свого рідного краю.
Іван Ігнатюк народився у 1928 році в селі Данці Володавського повіту. У 1947 році закінчив загальноосвітню гімназію у Володаві та заочно – Економічний технікум ім. Феттера в Люблині. З 1953 році місцем його постійного проживання став Люблин, де працював у Воєводському союзі інвалідських кооперативів, а від 1976 року – як керівник Відділу реабілітації та працівничої служби в Кооперативі інвалідів «Об’єднання».
Поруч із професійною працею Іван Ігнатюк займався суспільно-культурною діяльністю. У 1956 році був співорганізатором Українського суспільно-культурного товариства на Люблинщині й у 1956-1957 роках виконував функцію заступника голови Воєводського правління УСКТ в Люблині, у 1969-70 роках – секретаря та в 1970-1975 роках – голови гуртка.
Іван Ігнатюк був організаційним керівником естрадної групи «Троянда», в якій також сам співав. Був членом Українського Товариства в Люблині, Об’єднання українців у Польщі та Союзу українців Підляшшя, а також Люблинського відділення Польського людознавчого товариства.

Ціле своє життя Іван Ігнатюк записував та популяризував народну культуру і мову свого рідного краю, тобто Південного Підляшшя. Упродовж понад півстоліття він записав безліч народних пісень, звичаїв, обрядів, які друкувалися у тижневику «Наше слово», Українському часописі Підляшшя «Над Бугом і Нарвою» та в українських календарях і альманахах. Найбільшою його публікацією в двомісячнику українців Підляшшя був цикл статей присвячених надбужанському весіллю.

У 1970-1980-х рр. з’явилося сім збірок народних пісень записаних дослідником. Багато матеріалів він переказав в Україну.
Іван Ігнатюк включився у літературний рух українського середовища 1980-тих років. Разом з поетом з Більська Іваном Киризюком був ініціатором і редактором видаваного в Люблині і Більську між 1983 та 1988 рр. на правах рукопису «Нашого голосу». Це був літературний альманах неформального поетичного об’єднання «Підляшшя», яке гуртувало навколо української ідеї поетів Холмщини і Підляшшя, у тому числі з міжріччя Нарви і Бугу, та пропагувало українську поезію регіону. Іван Ігнатюк сам також писав вірші, які друкувалися в «Нашому слові», «Нашому голосі», «Українському літературному провулкові». У своїй поезії він повертався до минулого рідної землі. На правах рукопису з’явилися збірки його віршів «Кукання зозуль» (Ляймен 1985) та «Проминання» (Люблин 1986).

Іван Ігнатюк до останніх днів свого життя включався в життя української громади Люблина, брав участь у заходах проводжених у місті та писав на ці теми статті до «Нашого слова» та «Над Бугом і Нарвою». Активно листувався з дослідниками українського фольклору як в Польщі, так і в Україні, передаючи на їхні руки свої фольклорні матеріали та книжки зі своєї багатої книгозбірні.
Іван Ігнатюк цікавився фольклором Південного Підляшшя доволі широко – він досліджував не лише духовну, але й матеріальну культуру свого краю. Упродовж цілого життя зібрав чимало обрядових і ліричних пісень, приказок, прислів’їв і загадок, досліджував дитячий фольклор, цікавився народними способами лікування, забобонами, традиційним будівництвом, підляським одягом. Його численні записи є доказом того, що хоч на Південному Підляшші українців після акції «Вісла» лишилося небагато, то все ж багата народна культура ще жила.

Іван Ігнатюк – дослідник підляського фольклору відомий не лише в Польщі, але й в Україні. Багато своїх матеріалів він передав хоча б до архіву Інституту мистецтва, фольклору і етнології Національної академії наук України в Києві. Його записи доступні зараз не лише в архівних номерах таких часописів, як «Над Бугом і Нарвою», але й в українських виданнях. В електронній бібліотеці українців, що проживають поза межами України (diasporiana.org.ua), знайдемо його десять фольклорних збірок.
Крім етнографічних матеріалів Іван Ігнатюк упродовж свого життя записав також багато мовознавчих текстів. Незадовго до смерті побачила світ його книжка «Українські говірки Південного Підляшшя», яка вийшла друком улітку 2013 р. з ініціативи Товариства любителів музею матеріальної культури Холмщини і Підляшшя в Голі. Уступне слово про автора та його працю на ниві збереження рідної культури і мови та про говірки обстежуваної території написав проф. Михайло Лесів, відомий люблинський мовознавець та славіст.
Іван Ігнатюк помер 29 серпня 2013 р. на 85 році життя.

Людмила Лабович

Збираючи іменний матеріал у селах чотирьох парафій Підляшшя в рамках проекту «Іменні традиції підляського села XVIII-XX ст.», що його реалізує Підляський науковий інститут завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща, вдалося записати цікаві говіркові варіанти імен з суфіксом -ко.

У статті буде представлено загальну характеристику цих форм на основі матеріалу із вибраних сіл з чотирьох парафій – Чижі, Нове Березово, Курашево і Кленики.

Варто згадати, що тема іменних чоловічих форм із суфіксом -ко жителів сіл Підляшшя – недостатньо  вивчена. Досі займався нею, між іншими, професор Міхал Саєвич, який аналізував іменні форми з суфіксом -ко в Кліщелях у половині 16 століття.

Пишучи про імена, варто нагадати, що вже в 16 ст. можна говорити про сформовану систему імен на Підляшші, доволі оригінальну, оскільки нерідко від одного імені творено безліч форм, напр.

укр. Єремія, пол. Jeremiasz – Яр’ома, Єрем’іей, Верем’іей

Місцеві форми на протязі століть були фонетично та морфологічно адаптовані до норм говірки, тому й нерідко вони значущо відрізняються від канонічних, напр.:

укр. Ілля, пол. Eliasz – Ляш, Ліс’іей, Лі’яш, Ілі’юшка

Ця фонетична та морфологічна різноманітність помітна і досі, однак щонайменше кількадесят років тому під впливом моди та польської мови почали зникати традиційні іменні форми.

Християнські імена часто були довгі, багатоскладові та нерідко сприймалися як чужі. Внаслідок фонетичних і морфологічних змін вони нерідко наближалися до слов’янських імен. Цей процес полягав між іншими, на скороченні імені до дво- або односкладових форм. Короткі форми були популярними, зокрема, в 16-17 ст., однак послідовно вони почали виходити з вживання, напр.

‘Юрко – укр. Юрій, пол. Jerzy – Юр

Їхній слід нерідко залишився у прізвищах (Klimiuk, Kuczko, Ruszuk, Tyszko, Własiuk). (M. Sajewicz).

На обстежуваній території в пам’яті старішого покоління збереглася ще певна кількість таких скорчених односкладових іменних форм. Вони були популярними ще в ХХ столітті:

Зіень – укр. Зіновій, пол. Zenon, Zenobiusz

Ляш – укр. Ілля, пол. Eliasz

Фім – укр. Єфімій, Юхим, пол. Eufemiusz  

На Підляшші у процесі морфологічної адаптації християнських імен важливу роль відіграв суфікс -ко. Найчастіше його додавали до скорочених, односкладових форм християнських імен. Рідше суфікс -ко додавали до повних іменних форм.

Ось приклади імен з суфіксом -ко (спершу подається форма з суфіксом -ко, згодом український та польський варіант імені, на кінець говіркова форма, зафіксована в обстежуваних селах, від якої утворено форми з суфіксом -ко; ‘ означає наголос):

Вал’єрко – укр. Валерій, пол. Walerian – Вал’єрій

Васьк’о – укр. Василь, пол. Bazyli – В’ася

Дан’ілко – укр. Данило, пол. Daniel – Дан’іло

Гр’ицьк’о – укр. Григорій, пол. Grzegorz – Гриць

З’іенько – укр. Зіновій, пол. Zenon, Zenobiusz – Зіень

Кон’онко – укр. Конон, пол. Konon –  Кон’он

Л’євко – укр. Лев, пол. Leon – Лєв

Наз’арко – укр. Назар, пол. Nazariusz – Наз’ар

Ондр’иейко – укр. Андрій, пол. Andrzej – Ондр’ией

Он’ісько – укр. Онисій, пол. Onisym – Онісь

Риг’уорко – укр. Григорій, пол. Grzegorz – Риг’уор

С’авко – укр. Сава, пол. Saba – С’ава

Сах’арко – укр. Захарій, пол. Zachariasz – Сах‘ар

Тімохв’іейко – укр. Тимофій, пол. Tymoteusz – Тімохв’іей

Т’ішко – укр. Тихон, пол. Tychon – Тіш

Уст’инійко – укр. Устин, пол. Justyn – Уст’ин

Це лише приклади. Тему імен будемо продовжувати через три тижні.

************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.