Життєвий шлях архиєпископа Перемиського і Новосанчівського Адама (1926–2016)
Автор тексту: Григорій Купріянович
Серед визначних особистостей Православної Церкви в Польщі на рубежі ХХ та ХХІ століть виділяється постать Високопреосвященнішого Архиєпископа Перемиського і Новосанчівського Адама. Цей ієрарх записався в церковній історії як палкий проповідник Євангелля Господа нашого Ісуса Христа, як преємник святих Апостолів, котрий послідовно, з апостольським завзяттям ішов до своєї пастви та зі своєю паствою, вказуючи їй шлях до спасіння, очолюючи таїнство таїнств – Божественну Літургію. Архиєпископу Адамові випала доля особливо складна: відродження з руїни Православ’я на Підкарпатті після важкого історичного досвіду. Довелося йому діяти спочатку в реаліях антирелігійного комуністичного режиму, згодом в умовах демократичної держави в суспільстві, яке входило в секуляризаційні процеси. Одним із ключових чинників було також і те, що Православ’я залишалося меншинним віросповіданням, що ставило Православну Церкву в особливо складне становище, а місцева паства була національною меншиною, підданою з боку держави процесам денаціоналізації. Символічним є те, що владика Адам першим після майже трьохсотрічної перерви зайняв кафедру перемиських православних єпископів. У його архипастирському служінні помітним є усвідомлення цієї особливої відповідальности за продовження древньої православної традиції Перемиської єпархії.
Для архиєпископа Адама очевидним було, що стояння у Святій Православній Вірі та передання її наступним поколінням пов’язане зізбереженням усі .їспадщини предків: прадідівської віри, культурної традиції та рідної мови. Він виростав з глибокої духовної традиції рідної Лемківщини, дуже цінними вважав особливості церковних звичаїв Підкарпаття і наголошував на необхідності їх продовження. У його служінні особливо помітним є послідовне збереження місцевих українських церковних традицій у літургійному житті та душпастирській практиці. Дуже важливим було для нього вживання рідної мови у проповідуванні та контактах із вірними – він не лише сам робив це послідовно, але й заохочував до цього всіх священнослужителів. У діяльності ієрарха простежується постійне наголошення значення історичної спадщини та пам’яті про минуле Православної Церкви, рідного краю та всього українського народу. Він постійно закликав до збереження прадідівської Православної Віри і рідної української мови, культури та традиції.
Архиєпископ Адам зробив вагомий внесок у свідчення Православ’я в сучасному світі в особливих умовах другої половини ХХ та початку ХХІ століть. Для багатьох служіння архиєпископа Адама стало свідченням того, що Православна Церква є Вселенською і знаходять у ній місце різні традиції, культури і мови. Саме він своєю особистістю та діяльністю засвідчував, що Православ’я в Польщі є різноманітним, що воно не зведене до однієї культурної традиції. Своїм архиєрейським авторитетом закликав до вірности Православ’ю та разом з тим наголошував на необхідності збереження рідної мови, культури, традиції, показуючи, що вони з собою пов’язані. Для багатьох вірних Православної Церкви в Польщі з інших єпархій відкривало це незнані їм виміри православної традиції і спонукало до пошуку власної ідентичности. Служіння владики Адама мало фундаментальне значення для функціонування людей з українською ідентичністю в Автокефальній Православній Церкві в Польщі, було свідченням того, що в Церкві є місце для української православної традиції. Архиєпископ Адам став вагомою постаттю Українського Православ’я у світовому масштабі, здобув великий авторитет в Україні та в православних середовищах української діаспори. Був він також однією з ключових постатей життя української громади в Польщі, даючи добре свідчення Православ’я, будучи авторитетом не лише для православних. Врешті, варто підкреслити, що владика Адам записався в історії рідної Лемківщини, маючи великий авторитет і повагу серед лемків.
* * *
Високопреосвященніший Архиєпископ Перемиський і Новосанчівський Адам – син зеленої Лемковини, лемко з діда-прадіда. Його рідне село – Фльоринка – має довгу історичну метрику і розташоване на північно-західній окраїні Лемківщини, північніше відомого курорту Криниці. Народився Олександер Дубець (таке світське ім’я майбутнього ієрарха) в сім’ї Марії та Василя Дубеців 14 серпня 1926 р., у особливий день церковного року, коли Церква відзначає декілька подій: свято Винесення Дерева Чесного Хреста Господнього, Славлення Всемилостивого Спаса і Пресвятої Богородиці, свято свв. мучеників Маковеїв та перший день Успенського посту. Символічно, що це також день, коли, за традицією, відбулося хрещення Київської Руси у Святу Православну Віру.
1926 рік був дуже важливим в історії Лемківщини, адже тоді почався тут процес відродження структур Православної Церкви. Саме повернення до Православ’я, ліквідованого на цій землі внаслідок насадження Берестейської унії, стало визначальним фактором, який формував церковну історію лемків упродовж ХХ і ХХІ століть. Серед тих, хто повернувся до віри предків, були також фльоринчани. Маленький Олександер формувався в тій духовній атмосфері, яку створило відродження Православ’я, саме в його батьківській хаті правилися у Фльоринці православні богослужіння (поки не збудували в селі нової православної церкви), а великий вплив на духовне формування дитини мав парох місцевої православної парафії о. Петро Тарановський, родом із Волині.
Мирне життя сім’ї майбутнього ієрарха перервала Друга світова війна. Ґестапо у 1942 р. арештувало його батька Василя, який закінчив життя у нацистському концтаборі Аушвіц. Складним було життя молодого хлопця в роки війни: на нього лягли нові обов’язки, адже необхідно було допомагати матері в веденні господарства та утриманні сім’ї. Важливим фактором для формування молодого Олександра було навчання в українській учительській семінарії в Криниці.
Закінчення війни не принесло стабілізації: більше сорока сімей з Фльоринки виїхало до Радянського Союзу, а незабаром, у 1947 р., прийшло вигнання з рідної землі внаслідок депортаційної акції ≪Вісла≫, чого досвідчила також неповна вже сім’я Дубеців. Потрапили вони з частиною фльоринчан до села Михалів у Долішній Сілезії. Саме там довелося наново будувати своє життя. Невдовзі в цьому сілезькому селі у приватній хаті почали правитися православні богослужіння, за якими молилася також і сім’я майбутнього владики. Через кілька років після виселення, у 1956 р., померла на вигнанні його мати Марія.
Тоді прийшов зворотній момент у житті майбутнього ієрарха. Мотивацію своїх рішень розкрив він у своїх спогадах: ≪Після передчасної смерті Мами (сестра Стефанія на той час була вже заміжня) мене з засланням вже нічого не пов’язувало. Я свідомо вирішив присвятити своє життя Богові і рідному народові, бо усвідомляв, що в наших обставинах тільки священик може бути придатний для знедолених людей≫. Владика Адам належав до покоління лемків, яке формувалося в умовах відродження Православ’я, започаткованого в половині 20-х років ХХ ст. Був також одним із цих синів Лемківщини, які усвідомили, що культура, мова і традиція їхньої Малої Батьківщини є частиною великого культурного простору з центром у Києві. Належав до тих, хто свідомо відчув себе членом нації, народу, який у минулому називали руським, а в новітні часи почали називати українським.
У 1956 р. тридцятилітній О. Дубець приїжджає до Варшави і вступає до Православної Духовної Семінарії, яка була єдиним на той час православним навчальним закладом у країні. Після закінчення її в 1960 р. стає студентом Християнської Богословської Академії у Варшаві, де кількома роками раніше створено Православну секцію. У 1964 р. закінчив академію зі ступенем магістра богослов’я.
Невдовзі починається священниче служіння майбутнього ієрарха. В листопаді 1964 р. Олександер Дубець був висвячений у диякона, а 30 січня 1965 р. – у день преп. Антонія Великого – прийняв ієрейську хіротонію з рук митрополита Варшавського і всієї Польщі Стефана. Прийшов час вимріяного повернення на рідну Лемківщину, адже першою парафією нововисвяченого ієрея стала Висова (з дочірньою церквою в Блихнарці), згодом став парохом Кальникова біля Перемишля. Священниче служіння в тодішніх реаліях комуністичної держави і ворожого ставлення до українців було дуже складним.
Незабаром 40-річного священника призначено до древнього княжого Сянока. Саме з 1966 р. до смерти, тобто протягом 50 років, пов’язав він своє життя з цим містом. У Сяноці о. Олександер став парохом місцевої православної парафії Святої Трійці, також служив у парафії св. Михайла в сусідньому Загір’ї а часто ів інших місцевостях, де жили православні вірні. Призначено тоді його також Ряшівським (а з кінця 70-х років – Перемиським) деканом і доручено керувати церковним життям на великих просторах Підкарпаття у непростих, а часто драматичних обставинах.
Нова епоха в житті отця Олександра, але й в історії Православ’я на Підкарпатті, відкрилася в 1983 р. Напередодні свята Хрещення Господнього, 18 січня, митрополит Варшавський і всієї Польщі Василій постриг протоієрея Олександра у монашество з ім’ям Адам. Наступного дня, у свято Йордану, ієромонаха Адама було возведено у архимандрити. 30 січня 1983 р. у митрополичому соборі св. Марії Магдалини у Варшаві відбулася архиєрейська хіротонія архимандрита Адама у єпископа Люблинського, яку очолив митрополит Варшавський і всієї Польщі Василій. Лише дев’ятьма місяцями пізніше, 30 жовтня 1983 р., щойно після формальної згоди державних властей на відновлення древньої Перемиської православної єпархії під назвою ≪Перемисько-Новосанчівська≫, відбувся у Сяноці інгрес єпископа Адама на кафедру.
Роки архипастирського служіння владики Адама стали часом пожвавлення і розвитку церковного життя на території єпархії. Відновлення єпархіальної структури надало новий імпульс функціонуванню Православної Церкви на Підкарпатті. Церковні свята набрали більш урочистого характеру, адже очолював їх архиєрей, син цієї землі. Побудовано нові храми, багато церков відремонтовано, створено нові православні парафії, споруджено парафіяльні будинки, в Горлицях поруч нової церкви побудовано єпархіальний центр, у якому розміщено також Єпархіальний центр православної культури ≪Елпіс≫. Після довгих зусиль завершено процес врегулювання майнових справ Православної Церкви на території єпархії. Зусиллями єпископа Адама вже в 1985 р. відновлено видавання щорічника ≪Церковний Календар≫, який був єдиним у Польщі православним церковним виданням українською мовою. Владика Адам особисто редагував це важливе видання. Започаткував також інші видавничі ініціативи, зокрема випуск з 1997 р. квартальника ≪Антифон≫. З його благословення був створений молодіжний єпархіальний хор ≪Ірмос≫.
Однією з найважливіших подій стало в 1994 р. причислення до лику святих сина Лемківщини – св. священномученика Максима Горлицького у століття його мученицької смерти. Була це перша канонізація в історії автокефалії Православної Церкви в Польщі. Багато уваги владика Адам присвячував збереженню та формуванню історичної пам’яті Особливо урочисто по всій Перемисько–Новосанчівській єпархії відзначали ювілей 1000-ліття хрещення Київської Русі. Відбулися також відзначення інших важливих історичних дат, зокрема 2000-річчя Різдва Христового чи чергових роковин акції ≪Вісла≫. Ієрарх дбав не лише про збереження, але й про відродження та розвиток церковних традицій, прикладом чого можуть бути щорічні урочисті святкування на Святій Горі Явір чи прославлення Сяніцької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці в 1997 р. Надавав він підтримку для діяльности, що служила збереженню рідної культури та мови, особисто – своїм авторитетом і присутністю – підтримував культурні заходи, найбільшим із яких була щорічна ≪Лемківська Ватра≫, важливим елементом котрої стала очолювана владикою Адамом Літургія.
Щоденна кропітка праця на ниві Христовій приносила плоди, адже чергові покоління вірних заповнювали храми, зберігаючи Святу Православну Віру та продовжуючи церковну й культурну традицію своїх предків. Це служіння знайшло визнання повнотою Православної Церкви, коли в 1996 р. владика Адам був возведений у сан архиєпископа. Значення діяльности архиєпископа Адама виходило поза межі очолюваної ним єпархії. Звершуючи богослужіння в різних храмах Православної Церкви в Польщі, послідовно служив він з українською вимовою церковнослов’янської мови та виголошував проповіді українською мовою. Особливе значення мало це на найбільших церковних святах – у Яблочинському св.-Онуфріївському монастирі чи на Святій Горі Грабарці. Давало це свідчення української церковної традиції, а також показувало багатьом вірним різноманітність православних традицій та важливість збереження рідної мови і культури. Сяніцький ієрарх підтримував широкі зв’язки з українськими православними ієрархами, духовенством і вірними поза межами Польщі, відіграючи значиму роль у житті Українського Православ’я у світі. Архиєпископ Адам глибоко вболівав за майбутнє Православ’я в Україні та всесторонньо підтримував його відродження.
В останні роки життя, незважаючи на немічність і хвороби, архиєпископ Адам продовжував свою архипастирську службу, хоча вже зрідка виїжджав поза межі своєї єпархії. У 2007 р. звершено перенесення мощів свмч. Максима Горлицького зі Ждині до горлицької церкви Святої Трійці, яка стала центром почитання лемківського святого. Важливим досягненням церковного життя вважав владика створення в 2008 р. монастиря Покрова Пресвятої Богородиці у Висовій біля підніжжя Святої Гори Явір. Помітною подією була також побудова Православного центру милосердя ≪Елеос≫ у Ґладишеві, який посвячено в 2008 р. У 2009 р. рішенням Собору Єпископів Православної Церкви в Польщі вікарним архиєреєм для Перемисько-Новосанчівської єпархії був призначений єпископ Горлицький Паїсій. Архиєпископ Адам багато уваги присвячував питанню створення православної парафії в найбіль шому місті регіону – у Ряшеві, що завершилося успіхом та спорудженням спочатку дерев’яної церковці, а згодом мурованої церкви Перенесення мощей св. Миколая Чудотворця, яка була освячена в 2013 р., що стало однією з останніх великих подій у житті Перемисько-Новосанчівської єпархії за життя владики Адама.
Архиєпископ Адам помер у Сяноці 24 липня 2016 р., у день пам’яті св. рівноапостольної благовірної Ольги, княгині Київської. Похорон архиєрея відбувся напередодні свята св. князя Володимира Великого 27 липня, в кафедральному храмі Святої Трійці в Сяноці за участю митрополита Варшавського і всієї Польщі Сави, інших ієрархів Православної Церкви в Польщі та численно зібраного духовенства, вірних і офіційних гостей. Цього ж дня тлінні останки архиєрея були похоронені у підземеллі православної церкви св. Володимира Великого в Криниці, за кільканадцять кілометрів від рідної Фльоринки…
Григорій Купріянович
Цей текст був опублікований у книжці «Нехай буде воля Твоя, Господи. Духовний заповіт Архиєпископа Перемиського і Новосанчівського Адама», Переклад та редакція Григорія Купріяновича, Люблин–Сянік 2021.
