Категорія: Інститут

51 рік тому, 19 вересня 1972 року, помер Андрій Німий, постать важлива для зародження та розвитку українського національного руху На Підляшші у повоєнні роки, також заслужена людина для Кліщель – містечка, яке цього року відзначає ювілей 500-річчя надання міських прав.

Андрій Німий (1900–1972) був громадсько-культурним діячем, організатором гуртка Українського суспільно-культурного товариства в Кліщелях у 1950-1970-х роках, організатором драматичного аматорського гуртка в містечку, бібліотеки та інших проявів зорганізованого українського життя.

Народився він 21 жовтня 1900 року у селі Масівці, що зараз в Україні, у Хмельницькій області. Цей виходець з України, колишній козак Армії Української Народної Республіки, свій життєвий шлях зв’язав однак з Кліщелями, де піклувався за розвиток українського громадсько-культурного життя. Це дякуючи ньому в містечку вдалося зорганізувати в 1957 році єдиний у час Польської Народної Республіки гурток Українського суспільно-культурного товариства на Підляшші. Про діяльність цього гуртка можна читати на нашому сайті:

65 років тому виник гурток УСКТ в Кліщелях

Багато чого про постать Андрія Німого та про культурне життя в Кліщелях 60-70 рр. можна прочитати в статті, яка була надрукована в Українському часописі Підляшшя «Над Бугом і Нарвою» (№ 2 за 1993 рік), «Ентузіаст з Кліщель» авторства Ірини Богун (1920- 2012).

Авторка проаналізувала збережені листи Андрія Німого до Миколи Дерев’янка, які охоплюють час від квітня 1963 р. до березня 1972 р., з перервою від X 1966 до III 1968 р. (можливо вони загубилися). У статті пише про Німого:

«На тлі його листування з М. Дерев’янком рисується постать расового діяча».

«Андрій Німий належав до того, вимираючого вже ґатунку громадських діячів, які присвячують праці на благо свого середовища всі свої думки та мрії, неоднократно зі шкодою для успішності власної кар’єри, чи навіть для сімейного життя».

Стаття доступна зараз на сайті «Над Бугом і Нарвою»:

Ентузіаст з Кліщель – Андрій Німий

Андрій Німий помер 19 вересня 1972 року та був похоронений на православному цвинтарі в Кліщелях. На жаль, від деякого часу не існує вже могили діяча. Збереглася вона на фотографіях авторства Юрія Гаврилюка.

Людмила ЛАБОВИЧ

У нашій попередній статті було представлено цікаві іменні форми з суфіксом –ко, зафіксовані у селах чотирьох парафій Підляшшя в рамках проекту «Іменні традиції підляського села XVIII-XX ст.», що його реалізує Підляський науковий інститут завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща.

Продовжуємо тему на основі польових досліджень. Імена були записані від старіших жителів сіл у досліджуваних парафіях Чижі, Нове Березово, Курашево і Кленики.

Іменні форми з суфіксом -ко мають демінутивний, тобто зменшувальний (у відношенні до більшого) характер. Попри те їх вживали не лише у відношенні до малих хлопців, але й тоді, коли говорили про старших чоловіків. У ХХ столітті суфікс -ко поступово стали використовували лише для творення пестливих форм імен переважно дітей:

Онрией – Ондр‘иейко

Максім – Макс‘імко

Бувало, що цей суфікс додавали до російських варіантів імен, які спопуляризувалися на Підляшші після біженства, напр.

Сцьопа – Сц’ьопко

Цікаво, що в селах обстежуваних парафій у переважній більшості зменшені власні імена на -ко переймали наголошення твірних слів та мають наголос на корені, напр.

Зіень – З‘іенько

Обрам – Обр‘амко

Онісій – Он‘ісько

Винякти це:

Васіль, Вася – Васьк’о

Гриць – Грицьк’о (але теж: Гр’ицько).

Досі ще можна записати доволі багато іменних форм із суфіксом -ко, чого прикладом є ведені дослідження. Однак ці форми поступово виходять зі щоденного вживання, так як взагалі – пропадають колишні традиційні імена, напр. Т‘ішко – укр. Тихон, пол. Tychon – Т’іш

Пам’ять про деякі імена збереглася у родових назвах, які надалі є популярними на обстежуваній території:

Кононко – Кон‘онкови

Ляшко – Ляшк’ови

Інші форми збереглися у формах прізвищ, які популярні на Підляшші:

Грицько – Grycko, Gryćko

Лєвко – Lewczuk

Назарко – Nazarko

Оверко – Owerczuk

Остапко – Ostapczuk

Пашко – Paszczuk  

Сахарко – Sacharczuk

Сідорко – Sidorczuk

Тiшко – Tyszko

************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Рівно 230 років тому – 2 вересня 1793 р. у Більську – народився правознавець та історик, Юзеф Ярошевич. Прийшов він на світ у римокатолицькій шляхетській сім’ї міського писаря, Бенедикта. Вищу освіту він здобув у Віленському університеті, який закінчив у 1815 р. зі ступенем магістра прав. Працював викладачем у Кременецькому ліцеї, де був лектором римського та польсько-литовського права. Згодом працював на Юридичному факультеті Віленського університету викладачем місцевого права. У 1827 р. йому присвоєно звання доцента, а наступного року – професора. Після закриття Віленського університету у 1832 р. повернувся до Більська, де інтенсивно займався історичними дослідженнями.

Основний труд Юзефа Ярошевича це історія «Литви», тобто Великого князівства Литовського («Obraz Litwy pod względem jej oświaty i cywilizacyi od czasów najdawniejszych do końca XVIII wieku», частини 1-3, Вільно 1844-1845), в якому чимало уваги присвячено рідному Підляшшю. Крім цього у польських та російських журналах надрукував низку статей про історію регіону та народну культуру українських мешканців Більського повіту.

Як писав про нього український історик з Підляшшя Юрій Гаврилюк, праці Ярошевича мали зв’язок з минулим та культурою рідного Підляшшя: «Після ліквідації університету вчений повернувся до Більська, де продовжував цікавитися минулим, унаслідок чого появилися зокрема перші історичні розвідки про Більськ та Дорогичин – місце коронації Данила Романовича. Він також цікавився етнографією, публікуючи декілька статей про український фольклор Підляшшя та статистично етнографічний огляд Більського повіту. Характеризуючи “племінний” склад населення, вчений стверджував, що всі тутешні русини, з дуже незначними винятками, є грецького віросповідання, а їхня мова найближче споріднена з мовою мешканців Волині».

Цікаві статті, які стосуються звичаїв україномовного населення Підляшшя авторства Юзефа Ярошевича, можна прочитати, зокрема, в книжці «Ruś Podlaska» (Ruś Podlaska. Podlasie w opisach romantyków, wyboru dokonał i opracował Jerzy Hawryluk, Bielsk 1995). Знайшлися там три статті дослідника: «Wiadomość o Kupalnicach na Podlasiu», «Soboty pominalne», «Powiat bielski».

Юзеф Ярошевич помер 1 лютого 1860 року в рідному Більську.

Сьогодні минає 10 років, відколи у Люблині 29 серпня 2013 р. помер Іван Ігнатюк (1928 – 2013), український фольклорист, етнограф, мовознавець, поет, публіцист, організатор українського культурного життя родом з Південного Підляшшя, відомий також як автор численних статей присвячених в основному народній культурі свого рідного краю.
Іван Ігнатюк народився у 1928 році в селі Данці Володавського повіту. У 1947 році закінчив загальноосвітню гімназію у Володаві та заочно – Економічний технікум ім. Феттера в Люблині. З 1953 році місцем його постійного проживання став Люблин, де працював у Воєводському союзі інвалідських кооперативів, а від 1976 року – як керівник Відділу реабілітації та працівничої служби в Кооперативі інвалідів «Об’єднання».
Поруч із професійною працею Іван Ігнатюк займався суспільно-культурною діяльністю. У 1956 році був співорганізатором Українського суспільно-культурного товариства на Люблинщині й у 1956-1957 роках виконував функцію заступника голови Воєводського правління УСКТ в Люблині, у 1969-70 роках – секретаря та в 1970-1975 роках – голови гуртка.
Іван Ігнатюк був організаційним керівником естрадної групи «Троянда», в якій також сам співав. Був членом Українського Товариства в Люблині, Об’єднання українців у Польщі та Союзу українців Підляшшя, а також Люблинського відділення Польського людознавчого товариства.

Ціле своє життя Іван Ігнатюк записував та популяризував народну культуру і мову свого рідного краю, тобто Південного Підляшшя. Упродовж понад півстоліття він записав безліч народних пісень, звичаїв, обрядів, які друкувалися у тижневику «Наше слово», Українському часописі Підляшшя «Над Бугом і Нарвою» та в українських календарях і альманахах. Найбільшою його публікацією в двомісячнику українців Підляшшя був цикл статей присвячених надбужанському весіллю.

У 1970-1980-х рр. з’явилося сім збірок народних пісень записаних дослідником. Багато матеріалів він переказав в Україну.
Іван Ігнатюк включився у літературний рух українського середовища 1980-тих років. Разом з поетом з Більська Іваном Киризюком був ініціатором і редактором видаваного в Люблині і Більську між 1983 та 1988 рр. на правах рукопису «Нашого голосу». Це був літературний альманах неформального поетичного об’єднання «Підляшшя», яке гуртувало навколо української ідеї поетів Холмщини і Підляшшя, у тому числі з міжріччя Нарви і Бугу, та пропагувало українську поезію регіону. Іван Ігнатюк сам також писав вірші, які друкувалися в «Нашому слові», «Нашому голосі», «Українському літературному провулкові». У своїй поезії він повертався до минулого рідної землі. На правах рукопису з’явилися збірки його віршів «Кукання зозуль» (Ляймен 1985) та «Проминання» (Люблин 1986).

Іван Ігнатюк до останніх днів свого життя включався в життя української громади Люблина, брав участь у заходах проводжених у місті та писав на ці теми статті до «Нашого слова» та «Над Бугом і Нарвою». Активно листувався з дослідниками українського фольклору як в Польщі, так і в Україні, передаючи на їхні руки свої фольклорні матеріали та книжки зі своєї багатої книгозбірні.
Іван Ігнатюк цікавився фольклором Південного Підляшшя доволі широко – він досліджував не лише духовну, але й матеріальну культуру свого краю. Упродовж цілого життя зібрав чимало обрядових і ліричних пісень, приказок, прислів’їв і загадок, досліджував дитячий фольклор, цікавився народними способами лікування, забобонами, традиційним будівництвом, підляським одягом. Його численні записи є доказом того, що хоч на Південному Підляшші українців після акції «Вісла» лишилося небагато, то все ж багата народна культура ще жила.

Іван Ігнатюк – дослідник підляського фольклору відомий не лише в Польщі, але й в Україні. Багато своїх матеріалів він передав хоча б до архіву Інституту мистецтва, фольклору і етнології Національної академії наук України в Києві. Його записи доступні зараз не лише в архівних номерах таких часописів, як «Над Бугом і Нарвою», але й в українських виданнях. В електронній бібліотеці українців, що проживають поза межами України (diasporiana.org.ua), знайдемо його десять фольклорних збірок.
Крім етнографічних матеріалів Іван Ігнатюк упродовж свого життя записав також багато мовознавчих текстів. Незадовго до смерті побачила світ його книжка «Українські говірки Південного Підляшшя», яка вийшла друком улітку 2013 р. з ініціативи Товариства любителів музею матеріальної культури Холмщини і Підляшшя в Голі. Уступне слово про автора та його працю на ниві збереження рідної культури і мови та про говірки обстежуваної території написав проф. Михайло Лесів, відомий люблинський мовознавець та славіст.
Іван Ігнатюк помер 29 серпня 2013 р. на 85 році життя.

Людмила Лабович

Збираючи іменний матеріал у селах чотирьох парафій Підляшшя в рамках проекту «Іменні традиції підляського села XVIII-XX ст.», що його реалізує Підляський науковий інститут завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща, вдалося записати цікаві говіркові варіанти імен з суфіксом -ко.

У статті буде представлено загальну характеристику цих форм на основі матеріалу із вибраних сіл з чотирьох парафій – Чижі, Нове Березово, Курашево і Кленики.

Варто згадати, що тема іменних чоловічих форм із суфіксом -ко жителів сіл Підляшшя – недостатньо  вивчена. Досі займався нею, між іншими, професор Міхал Саєвич, який аналізував іменні форми з суфіксом -ко в Кліщелях у половині 16 століття.

Пишучи про імена, варто нагадати, що вже в 16 ст. можна говорити про сформовану систему імен на Підляшші, доволі оригінальну, оскільки нерідко від одного імені творено безліч форм, напр.

укр. Єремія, пол. Jeremiasz – Яр’ома, Єрем’іей, Верем’іей

Місцеві форми на протязі століть були фонетично та морфологічно адаптовані до норм говірки, тому й нерідко вони значущо відрізняються від канонічних, напр.:

укр. Ілля, пол. Eliasz – Ляш, Ліс’іей, Лі’яш, Ілі’юшка

Ця фонетична та морфологічна різноманітність помітна і досі, однак щонайменше кількадесят років тому під впливом моди та польської мови почали зникати традиційні іменні форми.

Християнські імена часто були довгі, багатоскладові та нерідко сприймалися як чужі. Внаслідок фонетичних і морфологічних змін вони нерідко наближалися до слов’янських імен. Цей процес полягав між іншими, на скороченні імені до дво- або односкладових форм. Короткі форми були популярними, зокрема, в 16-17 ст., однак послідовно вони почали виходити з вживання, напр.

‘Юрко – укр. Юрій, пол. Jerzy – Юр

Їхній слід нерідко залишився у прізвищах (Klimiuk, Kuczko, Ruszuk, Tyszko, Własiuk). (M. Sajewicz).

На обстежуваній території в пам’яті старішого покоління збереглася ще певна кількість таких скорчених односкладових іменних форм. Вони були популярними ще в ХХ столітті:

Зіень – укр. Зіновій, пол. Zenon, Zenobiusz

Ляш – укр. Ілля, пол. Eliasz

Фім – укр. Єфімій, Юхим, пол. Eufemiusz  

На Підляшші у процесі морфологічної адаптації християнських імен важливу роль відіграв суфікс -ко. Найчастіше його додавали до скорочених, односкладових форм християнських імен. Рідше суфікс -ко додавали до повних іменних форм.

Ось приклади імен з суфіксом -ко (спершу подається форма з суфіксом -ко, згодом український та польський варіант імені, на кінець говіркова форма, зафіксована в обстежуваних селах, від якої утворено форми з суфіксом -ко; ‘ означає наголос):

Вал’єрко – укр. Валерій, пол. Walerian – Вал’єрій

Васьк’о – укр. Василь, пол. Bazyli – В’ася

Дан’ілко – укр. Данило, пол. Daniel – Дан’іло

Гр’ицьк’о – укр. Григорій, пол. Grzegorz – Гриць

З’іенько – укр. Зіновій, пол. Zenon, Zenobiusz – Зіень

Кон’онко – укр. Конон, пол. Konon –  Кон’он

Л’євко – укр. Лев, пол. Leon – Лєв

Наз’арко – укр. Назар, пол. Nazariusz – Наз’ар

Ондр’иейко – укр. Андрій, пол. Andrzej – Ондр’ией

Он’ісько – укр. Онисій, пол. Onisym – Онісь

Риг’уорко – укр. Григорій, пол. Grzegorz – Риг’уор

С’авко – укр. Сава, пол. Saba – С’ава

Сах’арко – укр. Захарій, пол. Zachariasz – Сах‘ар

Тімохв’іейко – укр. Тимофій, пол. Tymoteusz – Тімохв’іей

Т’ішко – укр. Тихон, пол. Tychon – Тіш

Уст’инійко – укр. Устин, пол. Justyn – Уст’ин

Це лише приклади. Тему імен будемо продовжувати через три тижні.

************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Сьогодні, 12 серпня 2023 р., минає 90 років з дня народження Петра Куприся, філолога, поета і перекладача родом з Південного Підляшшя. Варто згадати цю постать, яка записалася на сторінках польсько-українських літературних зв’язків та історію української літератури.

Петро Купрись народився 12 серпня 1933 р. у підляських Костомолотах коло Кодня у Білянському (Біло-Підляському) повіті. Дитинство минуло йому у селі Струмівка біля Луцька, однак у 1957 р. родина повернулася до Костомолотів.

Закінчив Загальноосвітній ліцей у Білій-Підляській, вивчав російську філологію в університеті, працював учителем, 1966 р. переїхав до Люблина, де викладав російську мову у Сільськогосподарській академії (зараз це Природничий університет) в Люблині.

Уже з 1957 р. писав вірші українською та польською мовами.

Петро Купрись

* * *

Знов зі сходу вітер віє,

Гілля дерев гне.

З далекого краю вісті

Він до мене шле.

Знов доносить мені вітер,

Рідні слова мчить.

Від їх теплого привіту

Серце аж тремтить.

Довго віє, не вгаває

Вітер й на схід зве,

Немов знає, прочуває,

Як мені тут зле,

Як мене туга з’їдає,

Як тяжко терплю,

До рідного свого краю

Сумні мрії шлю…

10 жовтня 1957 р.

Петро Купрись – автор першого і єдиного повного перекладу польською мовою всіх поетичних творів  Шевченкового «Кобзаря»: Taras Szewczenko, «Kobziarz», w tłumaczeniu Piotra Kuprysia, Lublin 2008 (видання з оригіналом: Тарас Шевченко, «Кобзар. Kobziarz», переклад Петро Купрись, Lublin, 2012; також: Тарас Шевченко, «Лірика. Liryka», переклад Петро Купрись, Lublin, 2013).

Повністю переклав також «Енеїду» Івана Котляревського: Ivan Kotlarewski, «Eneida», tłumaczenie Piotr Kupryś, Lublin, 2008 (видання з оригіналом: ««Енеїдa. Eneida», Lublin 2013).

Друкувався в «Українському календарі», польських журналах «Kamena» i «Sztandar Ludu» (Люблін).

Його власні вірші та переклади інших авторів: «Poezje i przekłady», Lublin 2010 (2-ге вид.: «Поезії та переклади. Poezje i przekłady», Lublin 2012).

Між іншими, про переклад поеми Тараса Шевченка «Кавказ» Петра Куприся можна читати на сайті Українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою» за посиланням:

Poemat Tarasa Szewczenki „Kaukaz” w tłumaczeniu Piotra Kuprysia

Петро Купрись більшість свого життя прожив у місті Люблині. Помер 17 листопада 2002 р. у Люблині та був похований на православному цвинтарі при вул. Липовій у цьому місті.

В останній статті, яка презентувала результати польових досліджень, проведених у рамках проекту «Іменні традиції підляського села XVIII-XX ст.», що його реалізує Підляський науковий інститут завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща, представлено цікавіші імена, які донедавна функціонували серед православної громади парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах. Імена були взяті з надгробних написів з парафіяльного цвинтаря в Чижах. Приклади імен подано в тому вигляді, в якому вони були записані на кладовищі. Це форми як російським, так і польським алфавітом, але іноді зі збереженням діалектного звучання.

Першу частину, присвячену цікавішим іменам, збереженим на надгробних написах на цвинтарі православної парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах, можна прочитати тут:

Цікаві імена на цвинтарі в Чижах, ч. 1

У другій частині будуть представлені чергові цікавіші імена, які можна знайти на надгробних написах цвинтаря в Чижах разом із фотоматеріалом. Спочатку буде подана форма з надгробного напису, потім український літературний варіант та форма імені польською. Деякі імена супроводжуватимуться коментарем та діалектною формою, вживаною мешканцями сіл в парафії Чижі, записаною під час попередніх польових досліджень у рамках проекту «Іменні традиції підляського села XVIII-XX ст.».

******************

Никонор – укр. Никанор, пол. Nikanor

Ім’я, яке мешканці села в парафії Чижі вживають найчастіше у формі Ніканор, у сусідніх Клениках зафіксовано також форму Ніконор. Від цього імені походить родове прізвисько Ніканорови.

Онікій – укр. Оникій, пол. Joanicjusz

Ім’я, яке мешканці села в парафії Чижі вживають найчастіше у формі Онікі.

Platon – укр. Платон, пол. Platon

Ім’я, яке мешканці села в парафії Чижі вживають найчастіше у формі з дифтонгом – Платуон.

Тит, Тита – укр. Тит, пол. Tytus

Серед форм, знайдених на надгробних написах, особливо цікава форма «Тита» (Тіта). Жителі сіл у Чижівській парафії вживають це ім’я у формах Тіт і Тітко (з суфіксом -ко) – від цієї форми імені походить родове прізвисько Тіткови.

Флор – укр. Флор, пол. Florus

Цікаво, що це ім’я мешканці сіл у Чижівській парафії вживають у формі Фрол. Від цього оригінального імені походить родове прізвисько Фролови, а також жіночі форми, утворені від імені чоловіка – Фролча та Фролчиха (дружина Фрола).

Chryzanty – укр. Хрисанф, пол. Chryzant

Жителі сіл у парафії Чижі вживають цього імені у формі Ризантій. Від цього імені походить родове прізвисько Ризантійови.

****************************************

Ось лише деякі приклади цікавих імен, зафіксованих під час останніх польових досліджень на парафіяльному цвинтарі парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах. Як видно з уже наведених прикладів, мова надгробних написів найчастіше російська, а письмо – кирилиця. Останнім часом мовою написів усе частіше стає польська, хоча й на таких надгробках зустрічаються церковні чи діалектні форми, а не польські літературні.

Вплив місцевої говірки на надгробні написи на цвинтарі в Чижах помітний, та елементи місцевої української говірки проявляються не тільки в іменних формах, але й у прізвищах та в самому тексті запису. В інскрипції, написаній російською мовою, маємо, наприклад, «од мужа», а не «от мужа».

Діалектні елементи на надгробних написах на цвинтарі, що належить до православної парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах – це окрема тема, яка потребувала б детальнішого дослідження. Тут предметом зацікавлення були лише обрані цікавіші імена, які можна побачити на інскрипціях під час відвідування цвинтаря в Чижах.

************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

У рамках проєкту Підляського наукового інституту, реалізованого завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща, під назвою «Іменні традиції підляського села XVIII-XX ст.», в 2022 і 2003 роках проводяться дослідження, серед інших, на православному цвинтарі в селі Чижі (офіційне польське – Czyże, у місцевій українській говірці Чижие).

Про цвинтар у цій місцевості писалося вже в минулому році. Статтю, яка присвячена чоловічим іменам, які було зафіксовано на кладовищі в Чижах, можна знайти за посиланням:

Цвинтар в Чижах як джерело знань про іменні традиції. Чоловічі імена

З черги статтю про жіночі імена прочитаєте тут:

Цвинтар в Чижах як джерело знань про іменні традиції. Жіночі імена

Цвинтар у Чижах є також місцем, де можна виявити й рідкісні та доволі оригінальні імена. Під час останніх польових досліджень удалося віднайти чергові надгробні написи з цікавими іменами, про які буде мова в цій статті.

Насамперед варто нагадати про сам цвинтар.

Кладовище православної парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах датується початком ХІХ ст. Воно засноване, ймовірно, після 1804 року і донині використовується мешканцями парафії. Найдавніші збережені пам’ятки походять з другої половини ХІХ ст. На фото – один із старіших:

На цвинтарі знаходиться православна церква святих Кузьми і Дем’яна, що належить парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах. Там проводяться служби, в тому числі на Проводи (через тиждень після Великодня) – як у Проводну неділю, так і в Провідний понеділок, або на Кузьми і Дем’яна (14 липня за новим стилем).

Як і на інших кладовищах, інскрипції найчастіше написані російським алфавітом, але дуже часто імена подані в говірковому варіанті, наприклад, місцева іменна форма Павол – пол. Paweł, укр. літературне – Павло, Улися – зменшена форма імені пол. Julita, укр.  Улита.

Деякі написи написані польською мовою, хоча тут також зустрічаються діалектні або церковні форми, наприклад латинкою записана церковна форма Wasilij, пол. Bazyli, укр. літературне Василь;

Kuźma, пол. Kosma, укр. Кузьма.

До парафії в Чижах належать села: Чижі, Збуч, Грабняк, Ляди, Ленево, Лущі, Підрічани, Осівка, Койли, Раковичи. Отже, пам’ятники на цвинтарі – з тих усіх сіл.

У цій статті представлені вибрані, найцікавіші імена – часто рідкісні – разом з фотоматеріалом. Ось вони (у записі з інскрипції на могилах на цвинтарі в Чижах):

Вавил – укр. Вавило, пол. Babila

Demid– укр. Демид, пол. Diomedes

Eufinia – ймовірно укр. Євфимія, пол. Eufemia

Mitrofan – укр. Митрофан, пол. Mitrofan

Продовження – через три тижні

************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Ляди — невелике, щораз більше обезлюднене село в Польщі, розташоване в Підляському воєводстві, у Гайнівському повіті, у ґміні Чижі. Знаходиться воно на території фільварку, заснованого в 1559 році, а перша згадка про нього походить з Люстрації Підляського воєводства з 1576 року, де зафіксовано млин і став. У другій половині 18 століття місцевий фільварок був частиною маєтку Яна Клеменса Браницького.

У селі протягом століть проживали як православні, так і католики. Донині православні розмовляють між собою архаїчною українською говіркою. Як наголошують старші мешканці, також місцеві католики колись користувалися місцевою говіркою: «З намі то вони говорилі по-нашому, по-руські, а міжи собою по-пуольські».

Православні жителі села належать до парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах, а вірні Римо-католицької церкви – до парафії Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава єпископа і мученика у Нарві.

Цікаву інформацію про іменну традицію невеликого села Ляди можна знайти в метриках колишньої уніатської парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах з XVIII ст., в яких є записи як про руських, а на той час уніатських мешканців села Ляди, так і про їхніх сусідів-католиків, які досить часто хрестили своїх дітей не в Нарві, а – можливо, через віддаленість чи з інших практичних причин – в чижівській уніатській церкві.

Усі записи в записах робилися польською мовою, але багато форм імен, прізвищ і прізвиськ подано в діалектній формі. Привертає увагу фонетична неоднорідність, яка може бути пов’язана з недосконалістю тогочасного правопису, а також із труднощами місцевого пароха, який намагався записати церковні чи діалектні форми польською мовою.

Те, що записи в метриках стосуються мешканців села Ляди католицького віросповідання, підтверджується додатковою інформацією, зафіксованою в записах, напр.: «z Rodzicow szlach[etnych]: Pana Michała y Eleny Kuczynskich», «Kumostwo pierwszej pary Szlachet[ny] wachmistrz Imc P. Michał Binkiewicz z P. Katarzyno Olifirowiczowsko», «Anno Maryanno Grossyn Ogrodnikowo Ladzko».

Іноді на католицьке походження можуть вказувати польські імена, яких не давали руським мешканцям села Ляди та інших місцевостей тодішньої парафії Чижі, або також польські прізвища, напр.: «Z Lady […] Okrzciłem Syna Antoniego Jana z Rodzicow Antoniego y Ludwiki Wiszniewskich, Kum Szln: Woyciech Kokolski, K: Szln: Anna Miastkowska».

У записах з метрик парафії в Чижах, які стосуються села Ляди, можна знайти багато цікавих імен, які не були популярними серед місцевого руського населення, наприклад: np. Konstancyi Pienkowskiey, Albertego Zinowca, Pan Wiktoryn Pierzchała, Petronella Pierzchalanka, Franciszek Kostecki, Wawrzynca Korbutowicza, Melchior Jaworowski. Як можна здогадатися, вони стосуються саме католиків з села Ляди.

Імена, які носило руське населення, що проживало в Лядах, не відрізняються від тих, які носили мешканці інших сіл колишньої уніатської парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах з XVIII ст., наприклад: Naum Macieiuk, katerzyna Semenianka, Joana y Theodory Liaszukow, Niczypora y Matrony Szczurukow, Korniła y Zofiy Iwaniukow, Panasa y Mełachy Kudluk, Korniła y Zofi wowtoniukow та ін. Як бачимо, імена, прізвища та форми родинних прізвиськ іноді пишуться місцевою говіркою (наприклад, Niczypora, Korniła, Panasa, Semenianka). Однак часом це польські форми або поєднання польської форми з діалектною (наприклад, katerzyna). Ретельний аналіз імен цього одного села, однак, потребує більш детального дослідження.

Дуже часто в записах зустрічаються руські імена поряд із прізвищами, які вказують на польське походження, або навпаки, напр.: Wasil Suchodolski, Jrynij Glinskiey. Такі записи можуть бути свідченням явного впливу польської та місцевої руської традиції одна на одну. Часто в колишній уніатській парафії Успіння Пресвятої Богородиці ХVІІІ століття в Чижах дітей-католиків хрестили руські жителі, а місцеві україномовні хрестили дітей-католиків.

***********************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Три тижні тому в рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП, було представлено чоловічі імена, які найчастіше давали дітям в колишній уніатській парафії Чижі в 1780 році.

Статтю можна читати за посиланням:

Як називали хлопців у 1780 р.? На основі матеріалів з парафіяльних метрик у Чижах

Тим разом у статті буде представлено жіночі імена, які найчастіше давали дітям в парафії Чижі в 1780 році.

Варто згадати, що в цьому році в парафії було охрещено 91 дитину, у тому числі ні одної пари близнюків. 46 дітей були хлопчиками та 43 дівчатами. Отже видно, що охрещено менше дівчаток ніж хлопчиків. При двох записах не подано імен дітей.

Варто згадати, що записи були зроблені польською мовою, але багато форм подано в говірковій формі.

Які імена давали дівчаткам у 1780 році?

У списку спершу подана іменна форма українською мовою, потім – польською, на кінець – кількість хрещених дітей. У дужках записані форми, що з’явилися в метриках (найчастіше в знахідному або орудному відмінку) – щоб показати, в який спосіб наприкінці 18 століття були записані імена.

Агафія – Agata – 6 (Agatę, Ahafią, Ahafię)

Агнія – Agnieszka – 1 (Agniszkę)

Агрипина – Agrypina – 1 (Ahrypine)

Акилина, Килина – Akilina – 1 (Kwiline)

Анастасія – Anastazja – 2 (Anastazyą)

Анна – Anna – 3 (Anne)

Варвара – Barbara – 2 (Barbare, Barbarę)

Дарія – Daria – 1 (Daryą)

Домініка – Dominika – 2 (Dominikę)

Єфимія – Eufemia – 1 (Ewfimie)

Єфросинія – Eufrozyna – 3 (Efrosyne, Efrozynę)

Катерина – Katarzyna – 2 (Katarzyne)

Ксенія – Ksenia – 1 (Xienie)

Маріанна – Marianna – 4 (Maryane, Maryanną, Maryanne), у тому числі раз з іменем Христина – (Maryanne Krystyne)

Марія – Maria – 1 (Maryą)

Меланія – Melania – 1 (Mełaszkę)

Наталія – Natalia – 1 (Natalią)

Парасковія – Paraskewa – 3 (Paraskę, Paraskiewią)

Пелагія – Pelagia – 2 (Pełachię, Pełahie)

Текля – Tekla – 3 (Tekle)

Уляна – Julianna – 1 (Juliane)

Федора – Teodora – 1 (Teodore)

Як видно, дівчаткам давали досить різноманітні імена. Найчастіше в 1780 р. священик обирав ім’я Агафія (6 разів). На другому місці є Маріанна (4 рази, у тому числі раз з іменем Христина), яке у 18-му столітті могло просто бути варіантом імені Марія. Були й популярними імена Анна, Єфросинія, Парасковія і Текля (3 рази). Двічі названо іменами:  Анастасія, Варвара, Домініка, Катерина і Пелагія. Інші імена давали лише один раз.

20 років раніше, тобто в 1760 році, найпопулярнішими були імена: Маріанна (6 разів) та Агафія, Анна, Євдокія, Єфимія, Ксенія, Устина і Федора (3 рази).

Популярність імен обумовлювалася тим, день якого святого відзначали в день хрещення дитини. Оскільки однак жіночих імен є менше, тому й священник мав більшу свободу, обираючи ім’я дівчинки.

Цікаво, що ім’я Агнія давали в тому часі римо-католицьким дітям; порівнюючи з метриками з інших років видно, що не було воно тоді популярним серед уніатського населення.

Що стосується способу запису, багато жіночих імен у метриках з 1780 року написані у польському варіанті (Agatę, Barbarę), але є й імена у варіанті наближеному до говіркового (Mełaszkę, Paraskę).

********************

Матеріали зібрала і опрацювала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Публікація виражає лише погляди автора/ів і не може ототожнюватися з офіційною позицією Міністра внутрішніх справ і адміністрації.