Категорія: Інститут

Народна приказка, записана в Чижах, говорить, що коли комусь хочеться чогось незвичного, то заменулось йому змерзлого в Петруовку. Петрів піст, тобто в селах ґміни Чижі – Петруовка, якраз і випадає на найбільший розпал літа, коли предки сьогоднішніх підляшан могли забути про все змерзле.

Петрівка – піст не такий строгий, як наприклад Великий. Він розпочинається в понеділок через тиждень після Дня Святої Трійці (у селах ґміни Чижі – Труойця, Клєчанє). Закінчується 11 липня – напередодні свята Апостолів Петра і Павла. Це означає, що може тривати лише вісім днів або й продовжуватися навіть 42 дні. Усе залежить від дати початку. Для прикладу, у поточному 2021 р. Петрівка починається 28 червня та буде тривати всього 14 днів.

Під час Петрового посту забороняли організувати гучні забави. Люди постили, що й пов’язане було з тим, що саме в тому часі випадав найтяжчий період у сільському господарстві – помаленьку закінчувався запас їжі, та всі з нетерпінням чекали жнив. У давнину в Петрівку люди дуже часто голодували.

Петруовка на хліеб катуовка – говорили в Курашеві.

Під час Петрового посту припадає Зелєнець, Зельонець – залишок католицького Свята Тіла і Крові Христових, що його відзначають у четвер півтора тижня після Дня Святої Трійці. У селі Куойли говорили, що Зеленець – то святого ліногуза. Колись того дня освячували в церквах букети квіток. Зараз щораз рідше святкується цей празник, лише в поодиноких парафіях. У селах ґміни Чижі відзначається його у Шостакові. Це єдине село в ґміні, яке належить до парафії у Новому Березові. Досі того дня на березівському цвинтарі освячується квітки і трави.

Проте пам’ять про Зеленця забувається. Свято згадується, зокрема, у народних приказках, напр. Зелєнець – всіем торгам кунець.

Під час Петрівки люди святкують також Різдво Івана Хрестителя. У селах ґміни Чижі це Яна. Сьогодні це саме під час цього празника освячується квіти і трави.

Петрівка закінчується напередодні свята Апостолів Петра і Павла, яке в народній свідомості жителів сіл у ґміні Чижі вважається кінцем літньої жари – По Петрие і по тепліе.

Фото:

хата в Шостакові

каплиця в Раковичах

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Окрім оригінальних місцевих творів, з давен-давна співаних на Підляшші, дуже популярними у регіоні є загальновідомі українські пісні. Вони поширювалися на підляських селах упродовж цілого ХХ століття, частина потрапила сюди після біженства, однак багато із них ймовірно вже давніше були відомими місцевим жителям. У селах ґміни Чижі вдалося записати кілька десяток того роду пісень, які часто – з огляду на їхній популярний характер або й факт, що з’явилися щойно недавно – викликають менше зацікавлення дослідників. Однак, пісні цікаві, з огляду на це, що місцеві співаки часто допасовували їхні слова до місцевої вимови, міняли слова, а часом й мелодію, вводили нові сюжети.

Найпопулярніші були і є, перш за все – «Розпрегайте хлопці коні», «Чом ти не пришов» і «Несе Галя воду». Як зауважують старіші: «То наши давні пісніе. Тепер їх теж співают, оно часто перекручуют». Це стосується, передусім, пісні «Розпрегайте хлопці коні», яку – як зауважують місцеві: «Колісь співалі буольш протяжно, не так як тепер».

Ось фрагмент тої пісні, записаної під час останнього виїзду до Шостакова – саме так співають у селах ґміни Чижі:

Популярними у селах ґміни Чижі є й інші пісні українські пісні: «За туманом нічого не відно» (варіант відомого твору «Туман яром…»), «Тече риечка невелічка», «Міесець на небі, зоронькі свіетят», «Цвіте терень», «Нуоченька міесечна ясна», «Ой што ж то за шум учинівся», «Служив козак у вуойську, міев двадцеть два годи», «Там за гайом, гайом, гайом зельоненькім». Варто процитувати цілий текст останньої із них, щоб показати, які модифікації популярних українських пісень, співають зараз жителі сіл у ґміні Чижі:

Там за гайом, гайом,

Гайом зельоненькім,

Там орала дівчинонька

Воліком чорненькім.

Орала, орала,

Не вміела ораті,

Нанімала козаченька

На скрипочці граті.

Музиченько грає,

Очкамі моргає,

А хто ж його батька знає,

Нашто вуон моргає?

Чи на моїе воли,

Чи на моїе брови,

Чи на моїе біеле лічко,

Чи на чорни брови.

Чорни очи маю,

То й не оженюся,

Пуйду, пуйду до риченькі,

З жалю утоплюся.

Не топісь козаче,

Бо душу загубіш

Поїедемо, звінчаємся,

Колі віерно любіш.

Заїехалі до попа,

Попа нема дома.

Чи то твоїе нещасцє,

Чи моя недоля?

Запрегайте коня,
Коня вороного,

Поїедемо звінчаємся

До ксьондза другого.

Зараз важко сказати, коли деякі з-посеред загальновідомих українських пісень потрапили на Підляшшя. Знання про це пропадає разом із найстарішими співачками, яких з року на рік щораз менше. Молодші співаки або співають пісні, що перейняли від тих найстаріших, або підбирають репертуар в інших виконавців та колективів, або й просто співають пісні зачуті по радіо, а останнім часом також знайдені в Інтернеті. І хоч дослідникові часто хотілося б знайти ці найдавніші зразки місцевого співочого репертуару, то цей популярний також цікавий, бо свідчить про те, що пісні весь час живуть серед жителів сіл у ґміні Чижі.

Архівне фото: Фольклорний ансамбль з Курашева

********

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Малі фольклорні форми це різні лаконічні за формою жанри фольклору. Є вони виразниками народної творчості в концентрованому вигляді та описують чіткі і зрозумілі життєві ситуації. Останнім часом у рамках проєкту вдалося записати ось такі цікаві приклади із сіл у ґміні Чижі.

Як хтось починає їсти, бажають йому:

Їеж / Їежте на здоров’є.

Та той може жартівливо відповісти:

Дякуєм і їмо,

Алє вам не дамо!

Коли починається випивка, люди в селах ґміни Чижі бажають:

Здоров.

Я без хліеба, ти без дров.

Коли хтось працює в полі, люди поздоровляють його словами: Боже допомож!

Та він може жартівливо відповісти:

Казав Буог

Коб і ти допомуог.

Коли хтось замурзаний, може почути:

Алє карк!

Та відповісти:

Бо сало їем!

Коли діти лягали спати, говорили:

Дай Боже,

Щасліво нуоч переночоваті

І дня дождаті.

Може знаєте інші приклади коротких римованих висловів, які виголошують у різних життєвих ситуаціях?

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Вознесіння Господнє це одне з дванадцяти головних церковних свят. Його відзначають завжди у четвер 40-го дня після Воскресіння.

У ґміні Чижі це Вшесцє / Ушесцє. Особливо цей празник святкують у Клениках, де знаходиться церква Вознесіння Господнього.

– Колісь Ушесцє святковалі. Празнік, батюшкі приїжджают, служба, цукєрнікі наїедут і люді мнуого насходіться, і гості просят одни другіх, родствєннікув, з другіх приходув хто має де, і люді мнуого в церкві. Колісь забава все на Вшесцє, молодьожи наз’їжджається, а теперка і забави не зроб’ят, нема нічого.

Після Вшестя люди вже більше не вітаються словами «Христос Воскрес!». Так є й досі у селах ґміни Чижі.

– Вшесцє на шостуй недіелі, перед Клєчаньом тиждень, і все в четвер. До Вшесця «Христос Воскрес» говориться і на коліена не стається, і як хто умре, то треба ходіті в яснум, в чорнум ціелум не ходіті, можна з чорнум, алє коб штось з ясним било.

– Служат у церкві і вже тогди не говорат «Христос Воскрес».

У народній традиції Вшестя це свято на зламі весни і літа. Оскільки його святкують у період зміни сезонів у сільському господарстві, то й традиційно у народі Вознесіння Господнє пов’язують з урожаєм. Як згадують старіші господарі з села Куойли, бувало, що того дня: рипак одорувалі і ячміень сіеялі. Святковалі, алє як часом змусіт чоловіека пуозно сіеяті, то згришит чоловіек – іде і сіеє.

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Закличками звуться короткі твори, які пов’язані з вірою у магічну дію слова. Знайдемо у них звертання до природних явищ, різних предметів, тварин, з метою вплинути напр. на погоду, довкілля, людину.

Заклички вимовляли люди ще в дохристиянські часи, звертаючись безпосередньо напр. до сонця, хмар. Часто пов’язані були з ними певні магічні дії. Зараз зразки закличок знаходимо в дитячій творчості, та вони вже не магічного, але більш розважального характеру.

У селах ґміни Чижі діти колись зверталися до дощу:

Дощик дощик перестань

Ми поїедем на Ордань

Богу помолімся

Христу поклонімся.

Ось інший варіант:

Дощик дощик перестань

Ми поїедем на Ордань

Богу помолімся

Кресту поклонімся.

Єсть убога сірота

Заключаєт ворота

Ключиком, замочком

Шовковим платочком.

Окрім звернень до явищ природи, популярні були також заклички із звертанням до тварин, напр. до мишки. Ось такі слова діти говорили, коли їм випадав молочний зуб і коли його викидали:

Мишко-мишко коротишко

На тобіе костяного

А дай мніе золотого.

Або:

Мишко мишко

На тобіе зуба костяного

А дай мніе желіезного.

Пташкою, до якої часто зверталися діти, була лелека, тобто в селах ґміни Чижі – бусьол. Вдалося записати таку закличку до цієї пташки:

Бусьол, бусьол вилій воду,

Закружися на погоду.

Дощ чи погода?

Цікавими є також заклички до сонечка – жучка, який цінується за свою корисність і вважається символом удачі. У селах ґміни Чижі його звали по різному – петрик, бедрик, бедруонка, чебрець. Ось які приклади вдалося записати:

Петрик петрик колода

Якая буде погода?

Як дощ то сіді

Як погода то лєті.

Петрику, петрику

Бзимчи колода,

Діся чи завтра буде погода?

Як погода то лєті,

А як дощ то сіді.

Петрику, петрику,

Чи пень чи колода

Чи дощ чи погода?

Як погода то лєті

А як дощ то сіді.

До сонечка зверталися й з метою, щоб довідатися, звідки буде майбутній чоловік або дружина:

Бедрик, бедрик, бедранець,

Де муой буде молодець?

Бедрик, бедрик, бедруонка,

Де буде моя жуонка?

Чебрець, чебрець,

Скуоль буде їехаті муой молодець?

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Ось чергові прислів’я, приказки, народні фразеологізми, побажання та й інші приклади малих фольклорних форм, героями яких – священик, Бог і цар. Вони весь час функціонують у щоденному мовленні жителів сіл у ґміні Чижі.

У батюшкуов жицє на кольосах (священик часто міняє парафію і місце проживання).

У попа решти нема.

За чужою свіечкою (хоче) Богу молітісь (коли хтось хоче когось використати).

Стережонного і Буог стереже.

Дай Боже і вам тоже (побажання).

Цар, Буог і воєнські начальнік (про розумака).

Нема цара, нема порадку.

Думай, не думай і так царом не будеш.

За цара Гороха, як люді било троха (дуже давно).

***

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Особливо улюбленими героями різних приказок, в основному народних фразеологізмів, є малі створіння – комахи. Найпопулярнішими в селах ґміни Чижі є народні порівняння, сенс яких – це підкреслення певної риси характеру людини в порівнянні з рисою комахи – робочи як пщола, злий як оса, вигляду – малий як блоха, а також поведінки – ліпнут як пщоли до меду.

Пропонуємо Вам матеріал, зібраний у різних селах ґміни Чижі:

Так тіесно што й комар носа не всадіт.

Бзимчит би муха пуд ухом.

Злий як оса, злуосни як оса.

Накурани як чміель (чмеліе).

У кого пщоли, в того й міед.

Робочи би пщола.

Ліпнуті би пщоли до меду.

Сідіеті без роботи би трутень.

Муравліе по плєчох ходят (мурашки бігають за спиною).

Малий би блоха.

Ґєз когось вкусів (хтось злісний).

Обсіелі як стонка картохлі.

Надути би вош (хтось малий, товстий).

Вош (вередлива людина).

Воши жицє дорувалі (хтось мізерний).

Гніда (хтось мізерний).

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

З 1992 року працівники Ґмінного осередку культури в Чижах при допомозі працівників Ґмінного управління та представників місцевої громади редагували щомісячник «Gazeta Czyżowska». Її редактором був померлий недавно Юрій Яким’юк. Був це інформаційний бюлетень ґміни Чижі, основне джерело інформації про ґміну. Як читаємо на веб-сайті ґміни, це був один із перших локальних часописів регіону Біловезької пущі, який описував економічні, культурні, шкільні події, поміщував інтерв’ю, статті на сільськогосподарські теми ітд.

«Gazeta Czyżowska» був широко доступним журналом, дякуючи якому місцеві жителі швидко дізнавались про події місцевого та регіонального характеру.

Хоча скромна за своєю формою, з перспективи років газета виявляється цінним джерелом знань про історію та традиції підляського села, а також про долі місцевих жителів. Знаходимо в ній не лише описи поточних подій, звітів з концертів чи релігійних урочистостей, але й цінні тексти на тему фольклору, між іншими таких науковців, як доктор Ніна Андросюк або проф. Ірина Матус з Університету в Білостоці. Заслуговує на увагу серія статей Люцини Сталончик з Воєводського управління з охорони пам’яток у Білостоці, присвячена історії неіснуючої пам’яткової церкви в Чижах.

На сторінках газети з’являлися спогади місцевих жителів та описувалася доля учасників Другої світової війни. Друкуються також фрагменти магістерських робіт, присвячені традиціям та звичаям таких сіл, як напр. Курашево або Кленики. Їх авторами були між іншими Людмила Дмитрук або Віра Кравчук. В архівних номерах ми прочитаємо про звичаї Різдва Христового села Пудриечани, колядування в Курашеві, жнивні пісні та обряди у Клениках, а також інші, призабуті вже обряди, які сьогодні, 20 або 30 років пізніше дуже важко реконструювати. Також важко часом відтворити народні пісні, слова яких можна знайти в місячнику «Gazeta Czyżowska».

Попри те, що деякі тексти написані білоруським алфавітом, то цей запис назагал добре віддає місцеву вимову, що свідчить про те, що автори статей були дуже добре обізнаними з місцевою українською говіркою.

Загалом з’явилося 68 номерів журналу та кілька спеціальних номерів. Це, без сумніву, цінне джерело знань про життя мешканців ґміни на зламі XX та XXI століть, а також про давню історію та народно-релігійні звичаї сіл у ґміні Чижі.

Скани місячника доступні дякуючи пану Юрієві Плеві

***

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Тиждень пісня Великодня – Провідна неділя і Провідний понеділок, тобто в традиції сіл у ґміні Чижі – Проводи (Проводная недіеля, Проводний понедіелок). То свято, яке пов’язане зі стародавнім культом предків. Того дня люди йдуть на могилки і моляться за померлих.

У Провідну неділю поминають усобших у Курашеві. Як у неділю, так і в понеділок моляться на цвинтарі в Чижах.

– Вже три часа приходіт. Ідут з процесією на могєлкі, несут ікони, а баби співают. І так гоже, а в недіелю чи понедіелок батюшка ходіт по могєлках і посвєщає.

– У Проводную недіелю іде з церкви на могєлкі кресни ход. А з капліці ідут і встречают їх. Колісь у недіелю вельмі мало по могєлках ходілі і молілісь, от десь якіїсь приїежджи, а вже на другі день у поделіелок усіе служилі. А тепер буольшинство в недіелю.

На цвинтар люди приносять не лише квіти і свічки пам’яті, але також крашанки і писанки, часом освячену вербу і шматок великодньої паски. Ця традиція жива досі в селах ґміни Чижі.

– У Шостакові на могілках светілосьо в недіелю, на Проводи. То шиковалі на той день яйця. Батюшка посветіт могілу і посветіт разом яйця. То як біедни билі, то ходілі і забіралі собіе, а тепер то пташкі подовбут.

Ще не так давно на підляських селах популярними були сімейні поминальні бесіди коло могил близьких. Наприклад у Чижах ця традиція держалася ще 40 років тому:

– Як посветят могіли, тогди сядают і гостят. У нас то ще било в 1983 рокові. Бралі гориелку, закуску, сядалі коло могілуов. Мнугох збіралося в купу і гостілі.

З Провідним понеділком пов’язаний був звичай споживання яєць, обливання водою та ритуальний біг поєднаний із качанням по житі, що мало забезпечити врожай.

– На Проводи у понедіелок ієчню пеклі на вечеру і навипередкі біегалі. У нас уже на дорогу виходілі і біегалі, хто швідши буде. Ще й того дня водою облівалісь.

– Хто попереді повечерає, біжит напопередкі – то хучиєй жито вижне.

На архівних фотографіях Юрія Плеви – молитва на цвинтарі в Курашеві на Проводи

**********

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Після Вербної неділі починався Страсний тиждень – останній тиждень Великого посту. Всі його дні в селах ґміни Чижі звуться «Велікімі» або «Страснимі» – Велікі понедіелок, Велікі второк, Веліка середа, Велікі четвер, Веліка п’ятніця і Веліка субота. Великий четвер то в місцевій традиції також Жильнік.

Особливо важливими вважаються останні три дні перед Великоднем – Великий четвер, п’ятниця та субота. У кожний з них на службах читають уривки з Євангеліє, що розповідають про страждання Христа.

У Страсний четвер запалюються свічки. За традицією, після читання останнього Євангелія люди їх не гасять, але запаленими несуть додому. Всі намагаються, щоб вогонь не згас:

– На Жильніка свічкі палілі в церкві і з тею свіечкою ідут додому і кругом будинкув обходят, коб то вже щастє било, коб шиховало.

Жильніком у селах ґміни Чижі звуть не лише Великий четвер, але також суворий піст без їжі та пиття, який починався того дня після пісної вечері. Деякі люди досі «жильнікуют», тобто зовсім не їдять три дні до свята – поки Христос не воскрес.

У п’ятницю люди йдуть до церкви на винос плащеніці. До того часу слід завершити господарські роботи та приготувати хату до найбільшого свята.

У Страсну п’ятницю, в деяких селах у суботу, господині пекли паску і мазурки, тобто весняні обрядові хліби.

У четвер увечери розчинялі, а вже в п’ятніцю пеклі. Замісіла такії мазуркі нізенькі на бляхі. Мазуркі то одне, а паска то другє. Мазуркі на блясі і паска так саме, но паска вже має менч здобного, вже такая висока, а мазуркі то там вже давалі яєць, масло. Робілі крижик на верхові.

Мазурок бив здобни і на пасці положат «Христос Воскрес» і што-лєнь такоє з тіеста вирижут. І в бляхах пеклі довгіх.

Паска то не тільки обрядове печиво, але й цілий кошичок із стравами. Їх освячував священик у суботу, їздивши від села до села. Ще не так давно люди по кілька сімей збиралися у визначених місцях у селі, зараз святять паску або в церкві або коло неї, або навіть у хатах.

Колісь не в кошичкові, а у коробці. Клалі паску, кубасу, м’ясо, суоль, сир, масло, яйця.

Останнього тижня Великого посту, часом у Велику суботу, люди розмальовували яйця – готували до Великодня крашанки і писанки.

Фото: Юрій Плева (Курашево)

***************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.