Фольклор ґміни Чижі – любовні пісні, ч. І

Чи не найбільш улюблений репертуар народних співачок – пісні про кохання. Це найобширніша група родинно-побутової лірики в українському фольклорі. Коріння цих творів – календарно-обрядові пісні, в яких любовні теми займають багато місця.

Любовні пісні наповнені тугою дівчини за коханим:

Ой пуйду туда,

Де колісь я ходіла.

Може зобачу

Кого віерно любіла.

Ці твори дуже часто драматичні, та кохання представлене в них як почуття, що наповнює смутком:

Мала пташина невелічкая

По дороженці скаче.

Дурна дівчина нерозумная

По кавалєру плаче.

Тому любов не стає джерелом радості:

Вона сіела вкрай постелі

Зажурилася.

Што й такая молодая

Вже й влю… вже й влюбілася.

Частий мотив у того роду піснях – чекання укоханого:

Світає змеркає,

Мілого не має

А вже й свіет білєнькі

Іде муой мілєнькі.

Головні персонажі любовних пісень – закохані. Їхні почуття наповнені романтизмом, згадуються таємні розмови, часто представлені ніжні стосунки між хлопцем (козаком) та дівчиною. Усе відбувається на тлі казкової природи: зоряної ночі, квітучого саду. Дуже часто в цих піснях з’являється оспіваний у народній поезії вишневий сад:

Тече риечка невелічка

З вішньового саду.

Кліче козак дівчиноньку

Собіе на пораду.

Закохані найчастіше зустрічаються, коли вже темніє:

Зайшло сонцє за оконцє

За вішньови сад

Цілується мілується

Дівчи-дівчинонька там.