„На похіле дерево то й кози скачут”. Приказкі з Чижуовської ґміни, ч. ІV

Про біду

На похіле дерево то й кози скачут.

Чужую біду пальцьом розведу, а до своєї ума не представлю.

Чом дурний – бо біедни, а чом біедни – бо дурний.

Біедному все віетьор у вуочи.

Про гроши

Мнуого гроши як у чорта полови.

Гроши у мішок кладут і ногамі топчут (колі хтось мнуого має).

Чоловіек і жуонка – одна кішуонка (спуольни гроши).

Вуон за груош вош до Варшави пожене.

Хватіло на коруовку, то хватіт і на веровку.

Про дурнюов і розумних

Дурак (дурень) думкою богатіеє.

Не робі з тата варіата, а з мами дурня.

Робота дурня любіт, а дурень роботу.

Чого смієшся би дурень до сира?

Сміех дурньові, што син батька б’є.

За дурною головою і ногам нема спокою.

Всякі

Аби з рук, а з нуог саме злєтіт (зробіті билє-як).

Баба одпраде, або й так пропаде (колі хтось штось позичит).

Жицє прожиті то не полє пройті.

Де коротко, то ще й там рветься.

Одклад не йде в лад.

Не шукай поля врудлівого, оно сусіеда жичлівого.

На готовуй кладці то і жаба прачка.

Не платіт богати, оно віновати.

Коб знав, што упадеш, сіев би.

Встид не дим, за очи не їесць.

Не плюй у воду, бо сам їїе напєшся.

Скривілася як середа на п’ятніцю.

Не тогди собаку корм’ят як на охоту ідут.

Вольному воля, шальоному полє, а спасьоному рай.

Обийшов всіе міедни рури (колі хтось не може знайті собіе міесця).

Хоч дрова малиї, алє трискі зостанут.

Хоч собаку вдириті, то кія найдеш.

Як не поможе віек, то не поможе й ліек.

Не тогди дощ падає як просят, а тогди як сіено косят.

Житі як у Бога за дверима.

Пливає як сокіера за п’ять злоти.