„Наша Вуорля, наш Іван, п’єм гориелку, б’єм моран”. Приказки про різні місцевості, записані в селах ґміни Чижі
Прислів’я і приказки є не лише скарбницею народної мудрості, але й джерелом знань про реалії місця та часу, в якому вони виникли. Особливо оригінальними є приказки про різні місцевості, іноді повністю вигадані, та їх мешканців. У селах ґміни Чижі записано кільканадцять приказок – найчастіше жартівливих, іронічних, часом дуже грубих і навіть вульгарних. Видно в них, яке ставлення мешканців села до своїх сусідів.
Іноді інші села показані в позитивному світлі: На чужуой сторуонці то й старушка Божи дар – говорили, маючи на думці, що в сусідніх селах навіть старші жінки цікавіші ніж місцеві дівки.
Іноді сусідів зображують у позитивному світлі. Таке значення жартівливої приказки, почутої від жительки Чижів, яка народилася у Збучі: Дорвався би чиж до параніни. Мешканець села Чижі представлений тут як працьовита людина, яка швидко береться за перелоги, тобто параніну (параніна – це в колишній трипільній системі землеробства, яка у селах ґміни Чижі держалася ще після Другої світової війни, означала необроблену частину поля, покинуту для відпочинку землі).
Часто сусідні села та їхні мешканці зображуються у жартівливій формі: Наша Вуорля, наш Іван, п’єм гориелку, б’єм моран – тобто б’єм жителів села Море. Збереглася ще одна версія цієї приказки, записана від жительки Чижів, яка народилася в Щитах: Наша Вуорля, наш Іван, вурляніця кажди – пан.
Найчастіше люди сміялися з інших сіл та їхніх мешканців. Скуоль ти? З Притуліч – де одна хата і сіем гуліць. Варто зазначити, що немає такого села, як Притулічи.
Інші видумані назви сіл з’являються в грубій приказці: Об’їехалі Сраково і Маково і всюди одінаково – куди б ви не поїхали, скрізь однаково.
Іноді жителі сіл прозивали сусідів, вживаючи вульгарних слів. Цікаво, що кілька десятків років тому діти із Чижів прозивали мешканців Збуча досить непристойно: Збуч – ключ у ямі, накрився х…
Вдалося написати ще одну не дуже пристойну приказку про село Топчикали в ґміні Вуорла: У Топчикал діед бабу трикав.
Окрім назв довколишніх сіл та вигаданих місцевостей, у селах ґміни Чижі популярними були приказки, у яких з’являються віддалені міста. Язик до Кійова заведе – говорили, коли хотіли підкреслити, що, питаючи про дорогу, можна зайти навіть до віддаленого Києва, куди наші предки вирушали на паломництво.
Варшава, з черги, з’являється у приказці про когось жадібного – Вуон на груош вош до Варшави пожене.
І Київ, і Варшава символізують віддалені місця, хоча обидві приказки мають зовсім інший тон.