«Смерть причини шукає». Смерть у фольклорній традиції ґміни Чижі, ч. ІII
Вивуд і похорони
В селах ґміни Чижі винесення померлого з хати зветься «вивуд».
Труну завжди виносили вперед ногами. Бувало, що коли всі вже вийшли з хати, розсипали збіжжя з посуди, в якій стояла свічка. Це тому, щоб сім’я – в основному самітна вдова або вдовець, не боялися жити в порожній хаті. Для того робили й таке: «Як уже покойніка з хати забірают і мніе сказалі, коб я сіела на тому міесці, де покойнік, «то не будеш боятіся». І я так зробіла і я не боялася. Бо я ще не знала – «a чом я маю сіесті там?». «Бо не будеш боятіся в хаті сама».
Колись після винесення померлого з хати ставляли труну на подвір’ї, щоб померлий попрощався зі своїм обійстям. Сьогодні вже так не роблять.
Є традицією, що похоронна процесія іде селом. Бувало, що труну несли на плечах: «Як молодий умре, то несут. Чи батюшка умре, то батюшкі ж несут. Не везут».
Кажуть на Підляшші, що якщо люди ідуть за труною далеко один від одного, то невдовзі знову хтось помре. Хтось помре й тоді, коли назустріч похоронної процесії буде хтось їхати, колись фірманкою, зараз машиною. «Як їеде напротів самоход, а ведут покойніка, то стає і як переведут, тогди їеде».
Коли селом іде похоронна процесія, не дозволяють дивитися у вікно. «Як покойніка ведут через село і в окно подівішся – хтось у хаті і дівіться, як покойніка ведут – то не можна, бо тогди буде барзо хотіетісь спаті».
Останнім етапом прощання померлого зі своїм селом є зупинка біля хрестиків, що розташовані на кінці кожного села. Так є напр. у Збучі. У Чижах спершу йдуть до церкви, згодом зупиняються при хрестиках на кінці села. У Збучі учасники похоронної процесії, які не беруть участі у похороні, прощаються тоді з померлим. «Батюшка казав: «Хто не їеде до церкви, то ідіете, прощайтеся». І там труну одкривалі тогди. Пудходілося і ціловалось іконку».
У давнину самогубцям не справляли церковних обрядів і ховали їх поза межами могилок. Зараз це помінялося.
У церкві сім’я востаннє прощається з померлим, однак труну відкривають щойно після літургії.
Після усіх обрядів померлому слід розв’язати вузли, які є на одязі. Сьогодні це роблять працівники похоронних будинків. «Вже як з церкви, як закривают труну, колісь то ґоздзямі забівалі, то тогди розвезуют, розшнуровуют пантофлі, крават розвезуют. Коб не било ніц звезаного».
У селах ґміни Чижі забороняли близьким копати могилу. «Не копают хатні, оно все просілося когось. Ну і вже тим, што копают, гориелкі дают. Тепер поґжебови, алє як стражакі в нас в Чижуов, то дається їм гориелку, закуску за тоє, што викопалі».
На похоронах в описуваних селах кидають на кришку труни по жмені землі. «Кажди жменю земліе кідав. Уже тепер то батюшка на лідруовку троху возьме, сипне і там теж пудходят, кідают, алє вде небарзо так».
Колись після похорону всі збиралися в хаті померлого на обід. Пов’язаний був із тим такий-от звичай: «Колісь, як умре покойнік і в хаті обіед бив, то не можна било із столуов збіраті до захода сонця. Не збіралі із столуов. Вже як сонцє зайде, то тогди».
Померлого згадують 9 днів після смерті, 40 днів після смерті («обіедня», «сороковая») та рік після смерті («роковая»), також поминається близьких у «поміняльни суботи» та під час різних свят, напр. у Чижах на Проводи, на літнього Кузьми і Дем’яна, у кожному селі в залежності від місцевої традиції.