Тарас Шевченко та підляський контекст, ч. 2

«Кобзар» Тараса Шевченка був книжкою, яка потрапила також на північно-західні узбережжя українського мовного простору, тобто на землі між річками Нарва та Буг. Книжки з віршами поета з’явилися тут ще до Першої світової війни, а також у міжвоєнний період. Навіть сьогодні мешканці Підляшшя знаходять на горищах старих сільських хат колишні примірники «Кобзаря» …

Однак найбільшою популярністю творчість Шевченка тішилася на Підляшші дякуючи пісням на слова його віршів. Вони потрапляли на підляську землю ще, мабуть, до біженства. Їх трактували як народні твори, зовсім непов’язані з центральною постаттю української літератури. Як помітив співак, любитель українського фольклору та творів Тараса Шевченка, курп за походженням, Збіґнєв Насядько з Білостока: Я співак, і я стикався з поезією Шевченка завдяки пісням. Коли я приїхав на Підляшшя, я був здивований тим, що люди співають ці пісні тут і ставляться до них як до народних. Одного разу я знайшов працю із фольклором Черемхи, видану Інститутом полоністики у Вроцлаві. Там були пісні та приспівки, начебто перенесені з «Кобзаря». Я не знаю, чи збирав їх Шевченко в Черемсі, чи люди з околиць Черемхи читали «Кобзаря».

Пісні Тараса Шевченка на Підляшші сьогодні належать до дещо призабутого репертуару, однак вони тут виконувалися, про що засвідчують місцеві співаки. Найпопулярнішою з них, хоча зараз вона рідко звучить на будь-яких оглядах, фестивалях чи конкурсах, є пісня Летить балка через балку. Пісня, походження якої деякі дослідники приписують легендарній співачці Марусі Чурай, є так насправді фрагментом з першого варіанту поеми Мар’яна-черниця. На Підляшші її співали, серед інших у Черемсі-Селі, Добриводі, Орішкові, Грегоровцях, також є відомий білоруський варіант цієї пісні.

Потрапивши на Підляшшя, пісня на слова Шевченка стала жити своїм власним життям, звідси її різні варіанти в різних селах. Перш за все, підляські співаки почали замінювати незрозуміле слово балка, різними іншими словами, найпопулярнішим з яких, через звукову схожість, було слово Байкал (Лєтит балка через Байкал).

На Підляшші співали також пісню, яка й досі є неформальним українським гімном, тобто Реве та стогне Дніпр широкий.

Про те, що цю пісню виконували між Бугом і Нарвою, розглядаючи її як частину фольклорного багатства регіону, згадували, наприклад, співачки з Орішкова, підкреслюючи, що так як Летить галка…, це твір давнього походження. На жаль, пізніше завмерла традиція виконування в народі цього твору, тому важко його знайти в репертуарі фольклорних колективів з Підляшшя чи навіть у співаниках народних пісень.

У своїй творчості Шевченко дуже часто використовував мотиви, теми, образи та поетичні прийоми, характерні для українських народних пісень. Тому й враження, що більшість його творів близька пісням, співаним також на Підляшші. Іноді поет використовував у своїх віршах прямі цитати з народних пісень, або створював фрази в пісенному стилі, схожі на фрази з пісні, наприклад, пливе човен води повен; могила з буйним вітром у степу говорила; ой одна, я одна, як билинонька в полі; як той явор над водою; із-за гаю сонце сходить; кличе мати вечеряти, а дочка не чує; защебече соловейко в лузі на калині.

Для людини, знайомої з підляським фольклором, ці цитати звучать знайомо, оскільки ми можемо знайти їх у різних варіантах у підляських піснях, наприклад, від слів Ой сама, я сама, як билінонька в полі починається підляська народна пісня, написана в селі Білки в гміні Милейчичі, подібне порівняння (Я одненька як билінка) знайдемо у пісні з Орішкова. З іншого боку, Пливе човен води повен – це початкові слова іншої підляської пісні, записаної у Дашах. Таких прикладів знайдемо набагато більше. Отже, кожен підляшук, який знає свою рідну говірку та місцевий фольклор, знайде в поезії Шевченка частинку свого рідного.

Фото: Вікіпедія: Пам’ятник Шевченку (Варшава), відкритий 2002 року

Людмила Лабович