Великий піст у народній традиції сіл ґміни Чижі

Великий піст (у селах ґміни Чижі Велікі пуост) то головний і найбільш строгий з усіх постів. У традиційному селі він починався після періоду забав і весіль (месніці, м’ясніці) та масляної, яка тривала цілий тиждень до Великого посту.

Великий піст полягає в приготуванні до святкування Великодня. Він починається у понеділок після Сиропусної неділі і триває сім тижнів.

Протягом того періоду люди стримувалися не лише від веселощів, але також від скоромного, тобто м’ясних страв у середи і п’ятниці, та навіть протягом всього посту. Колись люди не їли також молочних продуктів, яєць і риб. Зараз багато селян ще дотримується посту, однак він уже не такий суворий, як колись. Тому й старіші жителі досить іронічно висказуються на тему сьогоднішнього постіння:

– Як постіті, то треба так їесті, аби оно пережиті, не так як тепер, што «от, я накупляла риби».

Що колись їли в селах ґміни Чижі?

– Колісь кісіель варилі з овса. Оліей куповалі з льну. Груши сушани варилі.

– Груш насушат, щуолку [узвару] наварат, пірога спекут. Маку навертят і такоє молоко з маку добре. А як до маку накришат пірога, ой, якая смакота.

– Колісь моя мама варила шумку із колопень, з насіеня. Все такоє біелєнькє било.

– Навертят сіем’я з колопень у вертясі і води дадут, а воно такоє біеле. І обмануют діті, што то пташинє молоко.

– Колісь корови перед Велікодньом теліліся, у пуост, і тогоди вже молозіво є – перши удуой, як оно отеліться, то тогди воно жовте такоє молоко. Як постав’ят його в піеч, то так спечеться, густе такоє, што ножом край. Локшини робілі з того молозіва. То вже вони, як вариш, то не розліезуться.

Під час посту люди відмовлялись від розваг і веселощів. Не дозволялися товариські зустрічі розважального характеру. Жінки сходилися лише з метою спільного співання сакральних пісень.

У селах ґміни Чижі виконували передусім твори з «Богогласника» – збірки позалітургічних пісень, поширених наприкінці XVIII століття в Україні. Вперше її надруковано в Почаївській лаврі в 1790 році та містила вона понад 249 пісень, у тому числі великопісних. В обстежуваних селах відомі м.інш. такі твори, як: «Там на горє на Голгофє», «Цару Хрисцє». Вони поширювалися передусім в переписуваних версіях. Їх співали церковнослов’янською мовою з російською вимовою, хоч не без впливу місцевої української говірки. Популярним був також російський сакральний репертуар.

*********

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Великий піст у народній традиції сіл ґміни Чижі

Великий піст у народній традиції сіл ґміни Чижі

Великий піст (у селах ґміни Чижі Велікі пуост) то головний і найбільш строгий з усіх постів. У традиційному селі він починався після періоду забав і весіль (месніці, м’ясніці) та масляної, яка тривала цілий тиждень до Великого посту.

Великий піст полягає в приготуванні до святкування Великодня. Він починається у понеділок після Сиропусної неділі і триває сім тижнів.

Протягом того періоду люди стримувалися не лише від веселощів, але також від скоромного, тобто м’ясних страв у середи і п’ятниці, та навіть протягом всього посту. Колись люди не їли також молочних продуктів, яєць і риб. Зараз багато селян ще дотримується посту, однак він уже не такий суворий, як колись. Тому й старіші жителі досить іронічно висказуються на тему сьогоднішнього постіння:

– Як постіті, то треба так їесті, аби оно пережиті, не так як тепер, што «от, я накупляла риби».

Що колись їли в селах ґміни Чижі?

– Колісь кісіель варилі з овса. Оліей куповалі з льну. Груши сушани варилі.

– Груш насушат, щуолку [узвару] наварат, пірога спекут. Маку навертят і такоє молоко з маку добре. А як до маку накришат пірога, ой, якая смакота.

– Колісь моя мама варила шумку із колопень, з насіеня. Все такоє біелєнькє било.

– Навертят сіем’я з колопень у вертясі і води дадут, а воно такоє біеле. І обмануют діті, што то пташинє молоко.

– Колісь корови перед Велікодньом теліліся, у пуост, і тогоди вже молозіво є – перши удуой, як оно отеліться, то тогди воно жовте такоє молоко. Як постав’ят його в піеч, то так спечеться, густе такоє, што ножом край. Локшини робілі з того молозіва. То вже вони, як вариш, то не розліезуться.

Під час посту люди відмовлялись від розваг і веселощів. Не дозволялися товариські зустрічі розважального характеру. Жінки сходилися лише з метою спільного співання сакральних пісень.

У селах ґміни Чижі виконували передусім твори з «Богогласника» – збірки позалітургічних пісень, поширених наприкінці XVIII століття в Україні. Вперше її надруковано в Почаївській лаврі в 1790 році та містила вона понад 249 пісень, у тому числі великопісних. В обстежуваних селах відомі м.інш. такі твори, як: «Там на горє на Голгофє», «Цару Хрисцє». Вони поширювалися передусім в переписуваних версіях. Їх співали церковнослов’янською мовою з російською вимовою, хоч не без впливу місцевої української говірки. Популярним був також російський сакральний репертуар.

фото – сторінка з зошиту співачки з Чижів

***

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*