Вигуки, якими скликають звірів, ч. І

У народній підляській пісні «Ой гиля-гиля сівиє гусі» з’являється дуже характерний для сіл між Бугом і Нарвою вигук, вживаний тоді, коли проганяють гусей – гиля-гиля.

А як кличуть і проганяють домашніх тварин у селах ґміни Чижі? Було доволі багато різних способів – вигуки, звуконаслідувальні слова, плескання в долоні, свистання тощо. Зараз багато різних цих способів забувається, бо ж і щораз менше людей на селах розводить домашніх тварин. Інша справа – це поступовий занепад української говірки, якою користуються вже переважно старіші.

Корова

Корову пробували скликати словами: бись-бись-бись або бисю-бисю-бисю. До телятка зверталися ще більш пестливими формами: бицьку-бицьку, биську-биську.

Проганяли – биця або но, но пушла!

Як гналі корови – «но!» говорилі.

Бувало, що люди використовували те, що корови дуже боялися великих двокрилих комах – оводів:

Як корови женеш і не хочут корови іті, то скажеш «ґєззз-ґєззз», о то вони пуойдут.

Кінь

Цікавими є традиційні способи кликання коня: Ксьо-ксьо-ксьо, ксьоксь-ксьоксь / ксюксь-ксюксь, коську-коську-коську.

Вже ідеш з овсом, з баночкою і ксьо-ксьок і вона вже знає, што вже юой штось добре несеш, і прийде тая кобилка.

Жереб’ятко кликали словами: кізя-кізя, коську-коську-коську.

Окрики, якими підганяють коней – загальновживані – це вйо, но.

Як приклад вживання можна подати дитячий віршик записаний у Збучові:

Кую кую нуожку,

Поїедем в доруожку.

Знайдемо каменця,

Пудкуєм жеребця

І тогди ноооо поїедем.

Загальновідоме також звукосполучення пррр, яке вимовляється, щоб зупини коня.

Свиня

Свиней кликали, в залежності від села: чкіе-чкіе-чкіе-чкіе-чкіе, куц-куц-куц, цинь-цинь. Малі поросятка заохочували, щоб підійшли, вигуками: ціньку-ціньку, ціня-ціня, цінька-цінька-цінька; проганяли свиней – гужа або гижа.

Овечка

Овечок також кликали по-різному: кшу-кшу, безь-безь, безя-безя, безь; проганяли кіча пушла, кіч!

Продовження буде.

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким

***

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Вигуки, якими скликають звірів, ч. І

Вигуки, якими скликають звірів, ч. І

У народній підляській пісні «Ой гиля-гиля сівиє гусі» з’являється дуже характерний для сіл між Бугом і Нарвою вигук, вживаний тоді, коли проганяють гусей – гиля-гиля.

А як кличуть і проганяють домашніх тварин у селах ґміни Чижі? Було доволі багато різних способів – вигуки, звуконаслідувальні слова, плескання в долоні, свистання тощо. Зараз багато різних цих способів забувається, бо ж і щораз менше людей на селах розводить домашніх тварин. Інша справа – це поступовий занепад української говірки, якою користуються вже переважно старіші.

Корова

Корову пробували скликати словами: бись-бись-бись або бисю-бисю-бисю. До телятка зверталися ще більш пестливими формами: бицьку-бицьку, биську-биську.

Проганяли – биця або но, но пушла!

Як гналі корови – «но!» говорилі.

Бувало, що люди використовували те, що корови дуже боялися великих двокрилих комах – оводів:

Як корови женеш і не хочут корови іті, то скажеш «ґєззз-ґєззз», о то вони пуойдут.

Кінь

Цікавими є традиційні способи кликання коня: Ксьо-ксьо-ксьо, ксьоксь-ксьоксь / ксюксь-ксюксь, коську-коську-коську.

Вже ідеш з овсом, з баночкою і ксьо-ксьок і вона вже знає, што вже юой штось добре несеш, і прийде тая кобилка.

Жереб’ятко кликали словами: кізя-кізя, коську-коську-коську.

Окрики, якими підганяють коней – загальновживані – це вйо, но.

Як приклад вживання можна подати дитячий віршик записаний у Збучові:

Кую кую нуожку,

Поїедем в доруожку.

Знайдемо каменця,

Пудкуєм жеребця

І тогди ноооо поїедем.

Загальновідоме також звукосполучення пррр, яке вимовляється, щоб зупини коня.

Свиня

Свиней кликали, в залежності від села: чкіе-чкіе-чкіе-чкіе-чкіе, куц-куц-куц, цинь-цинь. Малі поросятка заохочували, щоб підійшли, вигуками: ціньку-ціньку, ціня-ціня, цінька-цінька-цінька; проганяли свиней – гужа або гижа.

Овечка

Овечок також кликали по-різному: кшу-кшу, безь-безь, безя-безя, безь; проганяли кіча пушла, кіч!

Продовження буде.

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*