Продовжуємо публікацію творів переможців Підляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому», організованого Підляським науковим інститутом у партнерстві з Союзом українців Підляшшя. Це промоція літературних творів, створених українськими говірками Підляшшя, популяризація конкурсу та вихід до широкої аудиторії з літературою, написаною «по-свойому».

На нашому сайті можна зараз читати текст театральної вистави Миколи Рощенка під назвою «Бувало і нині». Твір отримав одне з двох перших місць у категорії «драма».

Фрагмент твору «Бувало і нині» представив Юрій Гаврилюк під час урочистого проголошення результатів Підляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому», що відбулося 18 червня 2023 року в Міській публічній бібліотеці в Більську на Підляшші.

Відеоматеріал підготував Юрій Місіюк.

Ось цілий текст драми Миколи Рощенка «Бувало і нині»:

БУВАЛО І НИНІ (КЛІЩЕЛЮВСКА БУВАЛЬЩИНА)

 I

ПОВОЄННИЙ ЧАС

(троє люди сідит, удин чулувік приходит)

1 – Ну, я вам новость розкажу. Вчора вечером вирнувся з вуйни Васька Пуплавскій.

2 – Ой, то пуклічмо його, вун же ж з японцямі воював, розкаже цікаво.

1 – Вун цілий місяць їхав дудому, то дісяй мусіт ціли день буде спати, а і ж Надьою своєю мусіт натішитися.

3 – Бач, хто був y пульскуй армії, то вже давно вирнувся дудому, а тих красноармєйцюв то ще пугналі з японцямі битися.

1 – Тож з наших хлопцюв, що взялі в Чирвону Армію, то тулько половина вирнулася. Там солдатув ни шкодувалі, а гналі пуд пулі. Пам’ятаєте, як у Мітькі Артиха на воротах німці повісилі плакат, на якому Сталін шухльою кідає своїх солдатув в огонь.

2 – А мого сусіда Ваську Гука тоже ж до Краснуй Армії взялі, алє вун раній вирнувся, ни пугналі його ду Японії. Я думаю тому, що вун Сталінград защищав, а там такії бої булі, що мало хто вижив. Казав, що їх німці притиснулі ду самої Волгі, за плічами вже була вода, думав, що вже буде кунець. В остатні дні оборони їхні командіри вже не приказувалі, а просилі солдатув витримати ще троху, бо вже йде допомога. І витрималі, а потум погналі німцюв.

1 – А де ж кліщелювцюв ни було, тож Гришка Щупак і Пьотрек Соснувскій биліся з нимцями аж в Італії, якуюсь гору пуд Монте Касіно здобувалі. Ой, там тоже пекло було, Гришка вирнувся, а Пьотрка, бач, забилі.  

3 – Кажут, що на туй вуйні мілйони люди згінуло. Слава Богу, що вона нас троху обминула.

2 – Ни барзо й обминула, тож всіх жидув вимурдувалі, а і наших троху люди згінуло. Нихто ни сідив, як у Бога за пазухою, всі сльози ковталі.

3 – Ну, для жидув то була кара Божа за тоє, що вуни Христа розп’ялі.

1 – Тож Христос тоже був жидом, то свого замучилі.

3 – Ну, алє вун був сином Божим, то й Буг покарав їх. Жиди то барзо хітри. Вони для нас далі Христа, для гінших Маркса, а самиї то живут по-свойому.

2 – А кулько рускіх солдатув тут німці побилі, колі танкамі з Більска і Високого їх тут окружилі. І третина Кліщель тугди згорила, ще й типер люде мучаться, ни всі ще одбудовалі свої хати і клуні.

1 – А і на початку, в сорок першому, нимало їх перебилі. Вони ж тут по лісах, в зємлянках жилі, а офіцери то по вйосках, в хатах.

3 – І в Кліщелях тоже ни мало їх жило.

1 – Розказував мні дядько Рачкєвич з Дубриводи, що і в його жив один рускі лєйтєнант з жункою, десь аж зза Урала вони булі. А тут, раненько, пригнався коньом солдат з Кузави і кричит: «Таварищ камандір – вайна». Вун схопився, сів на того коня, а жунка за пару дні має родити, і каже юй, бо чув, що мусіт вже ни вирнеться: «Будєт дєвочка, ілі мальчик, всьо равно, назаві Женя». Родився хлопчик і Рачкєвичи цілу вуйну їх гудувалі, бо вуна була городская і нічого ни вміла на селі робити. Алє хуруше вміла спивати і барзо полюбила дубривудські пісні і хутко научилася їх.

3 – Тож і в Кліщелях Шимон Маркєвіч переховав одного жида і спас його од смерти. А люде нічого й не зналі.

2 – То й добре, а то знайшлася б якая сволоч і ціла сім’я би пропала. Тож в Суховульцях німці забилі Казіміручку за тоє, що переховувала двох жидув. А чоловік її вспів втечи і його ни злапалі.

3 – Алє мало люде жидам пумагалі.

2 – А хто ж смерти ни боїться. Тому й жилі по приказці: «Моя хата скраю, я ничого ни знаю».

1 – І в Дубриводі німці забилі Сергія Маркєвіча за тоє, що переночував трох молодих хлопцюв з України, якії втикалі дудому аж з Прусув, бо туди їх вивезлі на руботи. І хлопцюв дугналі собаками десь в Тетеревінцю і тоже їх забилі.

2 – Муй син тоже був на руботах, алє йому ще байкувати німці пупалі, не голодував, а руботи то вун ни боявся, молодий, здорови. Там льокший було господарувати, бо німці мілі ружни машини, а на лонках ни було болота, булі вже змельйоровани. Син каже, що наши господаркі на 50 літ позаду за німецькімі.

3 – Не всі німці булі звірамі. Наш комісар тоже був ще ни найгурши. Ну, ду руботи то вун гнав люди, найбульш жидув, алє зробив нову дурогу через болота, а шосу вибрукував і ричку троху випростував. Вун пурадку пильнував, добре господарував в свойому майонткові. Кулісь я прив’юз йому ду клуні фуру жита, викінув і од’їжджаю, а комісар зубачив, що на драбинях зусталісь колоскі і два рази потягнув мене своєю нагайкою по хребетові, покі я їх не викінув.

2 – Ну, з тою нагайкою то вун цілий час ходив. І ни одному дувелося її пупробувати.

1 – А мні раз муцно пощастило, а то би вже був в лагєри, а вирнутись стуль то мало кому вдалося. А було так. Я заколов биз дозволу другого кабана пуд Вилікдень, а можна ж було тулько удного в рокові, якого кулолі пириважно пуд Руздво. Хтось мусит бачив, як я його смалів за хлівом, і донюс німцям. На другі день приходит жандарм, зубачив, що в комори є свіже м’ясо і сало і каже: «Пукажи дозвул». А мні з переляку аж ноги трасуться, алє науміло мине пуказати старий дозвул. А тут якраз пудбіг ду мене синок, Міколайко, і я взяв його на рукі. Даю німцьові папер, а вун навіть на його й не глянув і оддав мні назад. Вун задивився на хлопчика, гладит по головці, щось до його шваргоче. Мусит сам покінув малих діток і муцьно скучав за нимі. О, так малєнькій синок вратував мине уд вилікої біди.

2 – Бо твуй Міколайко направду хуроши хлопчик, всім вун пудобається.

3 – Ну і совєти люди троху пумучилі за тиї два рокі, що булі тут. Кулько люди в Сібір вивезлі, і за що. Аби оно хтось був богатши або якійсь уженднік, лісничи чи учитель – то вже – враг народа, і в Сібір з цілою сімйою.

1 – Найбульш то пулякув вивозилі, бо вуни тут булі тимі уженднікамі. Розказувала пані Зємяньска, жунка кєровніка школи, що їх вивезлі десь в тайгу коло велічезної рикі Об, висадилі з лодок на бериг і роби, що хоч. Щоб ни тамтиї люде, яких так само раній вивезлі в тую тайгу, колі в їх робилі кулхози, кутори пумуглі їм збудувати зємлянку і ни далі померти уд голоду, хоч некотори то і сами часом голодалі, на певно і першого місяця би ни пережилі. А потум то їм троху помуг той пульські жонд з Лондона, бо  присилалі часом пачкі з одежою і харчамі. Їх вивезлі в сорок першому, а вирнуліся ж зусім недавно.

2 – Бач, а кліщелювського аптекара Велєнту люде виратувалі. А вже визлі ду вагона і хтось дугадався сказати, що вун давав лікарства совєтскім партізанам, і випустилі. Бо як вун сам гувурив, то йому ни вірилі.

3 – Ну, Велєнто був добрим чулувіком, вун всім людям пумагав. Збирав ружне зілє і сам лікарства робив.

1 – Що б ни гувурити про совєтув, то однак вуни німцюв вигналі, а за побєду заплатилі морем крові, кулько ж мулудих хлопцюв пропало, бо інакш то би ми і наши дити булі б у німцюв вічними рабами і парубкамі.

2 –  І ни мусилі б сами нас пильнувати, знайшлі би і серед наших люди такіх, що би їм служилі, а нас мучилі.

3 – Тож було вже в нас такіх двох прислужникув поліцаюв. Один то навіть свого сина в честь Гітлєра Адольфом назвав. Був би їм кунець, як совєти пришлі, алє успілі втечи.

1 – Кажут, що десь там на тих понімецькіх землях хуваються. Там їх нихто ни пузнає.

3 – Ну, з часом знайдут, такіх смерть ни мине. То ж якаясь правда на тому світі повинна бути.

2 – Шкода оно Вані Репкі, який сам субі смерть знайшов. Кажут, що то по ошибці якійсь рускі офіцер його в лісі застрилів, алє то ниправда. Колі тиї німецькі танкісти пубилі їх тут, то раньони солдати, хто муг, сховаліся в лісі, в Пухові. Ніхто їх ни ратував, бо рускі вирнуліся аж на треті день. То некотори вже й повмиралі. Ваня хотив з одного такого мерця стягнути чоботи, бо ж своїх ни мів, бідно жив. Зубачив тоє хтось з тих раньоних і застрилів його.

1 – Ну, бо ж так ни можна. Щоб вун їм принюс молока або хоч вуди, то й вуни сами б йому далі і чоботи, і шинєль. Тож мертвим нипотрибни.

2 – Шкода хлопця, бо був ни кєпські, і ще мулудий.

3 – Ми вуйну пережилі, тулько літ мучилісь, алє всіх хлопцюв знова бирут ду вуйська і то на три рокі. Щоб оно нової вуйни ни було.

1 – Типер нима кому нападати. Німцюв пубилі, а гінши тож союзникі. А і Росія типер муцьна, будут єї буятися.

3 – Будем уповати на Бога, що Буг дасть, тоє й буде, треба молітися.

(приходит ще хтось)

4 – Добрий день. Що ви так сідите?

3 – Сидимо, споминаєм вуйну.

4 – В склєпі була Валя Міцевіч з Дашув і казала, що в їх бандити солтиса Васілюка забилі.

2 – Ой, а за що, тож дашувці казалі, що вун никєпській чулувік був.

4 – Ну, за що? За тоє, що солтисом став, значит новуй власті пумагає, що вун комуніст.

 3 – А якій же ж з його комуніст, тож ду церкви худив.

2 – А що то за бандити булі?

4 – Не знаю, казала, що по-пульську гувурилі.

2 – То може тиї сами, що осеню пітьох рускіх солдатув забилі коло Вурлі?

4 – А хто їх знає, тож типер тих всякіх бандув мнуго є.

2 – Бач, вуйна вже скунчилася, а тут люде всьо ще гінут.

1 – Тим бандитам нова власть ни пудобається, хочут, щоб було так, як перид вуйною. Вуни рускіх ни люблят.

2 – Тож ми в Пульщи живем і тут пульська власть.

1 – Пульська, алє вуна Москви слухається. А вуни хочут сами жондзіти, так як перид вуйною.

2 – Ой, то ни дай Боже, тож перид вуйною люде жилі гурш як типер, руботи ни мілі і церкви ж нам закривалі.

1 – Ну, правда. Типер хто руботи шукає, то знайде. А і ду дохтора без гроши пуйти можна, і всі школи безплатни. То, на певно, людям льокший стало.

3 – Ага, алє вилікого добра то і типер нима, пудаткі якії. За пув дармо треба паньствові уддавати жито, картохлю, молоко.

4 – Такая вже мужицька доля, кажду власть мусім корміти, ми ж ни пани.

2 – Ой, кажут, що типер і панам ни весьоло. Їх виганяют з палацув і забирают майонткі.

3 – Не бідуйте, вони субі дадут ради, голодати ни будут. Вуни учони, то їм в ужендах руботи хватит. Бо типер такіх бракує.

4 – Ни мусят бути і учони. Тож Стасько Лівунчикув чуть писати вміє, а зробилі його магазинєром. А Сєнька Данилув зусім без школи, а взялі до міліції.

2 – То правда, руботи типер всім хватає, а от купити, що треба, ни можна. Не привозят ду склєпув. Жунка нарикає, що нима материї на удежу і навіть іголку ни купиш, а так путрибна. Добре, що хоч мішок солі вдалося купити.

1 – Ну, суль і запалкі то треба завше в хаті міти.

2 – А ще як є хліб і дрова, то вже й можна жити.

4 – Ой, мусіт і без світла ми вже би ни далі ради, тож як кулісь люде мучилісь при лучині і свічці.

3 – Мойому чоловікові пощастило купити машинку «Зінгер». Американці прислалі їх ду Пульщи. От файне дєло, так добре шиє. Тулько з мене ще кєпська кравчиха, треба учитися.

4 – Ну бо дісяй як баба ни вміє ничого пошити сама, то оборвани будут ходити.

1 – Алє кажут люде, що кулхози в Пульщи робити будут, то нам буде біда. Всьо забирут ду кулхозу, так як в Росії, а з чого жити?

2 – Ой, то ни дай Боже. Тож рузказував Фєдя Дуй, ну, той, що перид вуйною у Ляшука парубком був, а по вуйні повірив в той совєтській рай, якій захвалювалі політрукі, щоб виїжджати ду Росії, і пyїхав.

1 – О, то ни одьон вун так здурив, ще пару люди поїхало, некотори то цілимі сім’ямі виїжджалі. Ой, як вуни вмілі люди обдурувати, бо правди в їх словах було тулько, що в решеті води.

2 –А Фєдя же ж нидавно вирнувся. Вун сам з якоїсь пущанської вйоскі, всі проходи добре знав і пройшов тую границю лісом. Прийшов ду хати і питає батька, чи жорна і жито є, то я, каже, буду молоти. Такій гулодний був. Казав, що там такая біда, що ничого нима. Некотори то навіть вмиралі з голоду. А хто був проти кулхозув, то цілимі сім’ямі вивозилі в Сібір.

3 – Тож правду казав Андрій Німий – Де серп і молот, там смерть і голод. А люде йому ни вірилі. А вун же ж петлюровець, сам кулісь втюк з того раю, то добре знав, що там робиться.

1 – В нас, як пришлі перши совєти, жив один капітан, Степаненко. Вун любив випити і був висьолий такій. Кулісь, при кєлішкові, батько спитав його, як там в Росії людям в кулхозах живеться. А вун на тоє засміявся і заспивав такую частушку:

У нас в колгоспі добре жить,

Десять робить, сто лежить.

А як сонце припече,

То й тих десять утече.

О, такая в їх була рубота в кулхозі.

3 – Ну, як так рубилі, то й так мілі.

1 – А хто ж хоче за дармо робити, ще й на чужому, а не свойому.

2 – Буде, що Буг дасть. Люде ж ни хочут іти ду кулхозув, а в Пульщи Сібіру нима.

1 – Алє притискают щораз муцній. Тож Максіма Янувского ариштувалі, бо жита паньствові ни здає. А як же ж вун може оддати, як оно ще чуть почалі жати.

3 – Максім богатши, бульш зимлі має, то вуни його за кулака мают, а такіх то типеришня власть ни любит. Вуни типер бідних люб’ят.

4 – То так оно говорат. А якая ж з бідного користь для паньства, як вун сам сибе ни може прокормити?

2 – Вони притискают богатих, щоб хучий од їх забрати землю ду кулхозу.

1 – Старих то може й заженут ду кулхозув, алє молодиї то повтикают до городув і ни буде куму робити в кулхозі.

4 – Нас може чекати ще гурша бида чим кулхози. Чулі, що хочут ще раз границю простувати. А тож вуна зусім блізко Кліщель. Власть ни питає люди, де вуни хочут жити, в Союзі, чи в Пульщи, а робит як захоче. Бачте, як Токари подилілі на половину, а церква і могилкі зусталісь у совєтув.

3 – То вже щось дурнійшого і придумати трудно, як диліти одне село. Значит недавні сусіди живут типер за границьою і вже ни пуйдеш ду свуєї церкви чи ду свуякув, тож границю заоралі.

1 – Тож казав мні Юзік Кулікув, що якійсь більські начальнік писав вже ду білостоцького воєводи, щоб виселіти тут всіх православних, кутори живут до 20 кільометрув уд границі.

3 – Куди виселіти, що ти?

1 – Куди, до Советского Союзу або на тиї нови понімецькі землі, що типер в Пульщи. То вже напевно виселят і Кліщелі, і Чиремуху. І то мусіт правда, бо казав тоє Юзікові його тесць, кутори є радним в Більську, то хіба знав, що гуворит.

4 – Ой, то ни дай Боже. Нима ж ничого гуршого як покідати всьо своє добро, могили дідув і прадідув, їхати невідь-куди і ни знати, що там тибе чикає.

2 – Ну, я никуди ни пуїду. Я ж оно чуть одбудував свою спальону хату. Тулько намучився. І типер маю її зуставляти, куму?

3 – Нихто тибе, Мінько, ни буде питати, хочеш ти чи ни хочеш. Буде приказ, приїде вуйсько, пудставлят вагони і пувезут куди схочут. Тож так вже робилі совєти.

2 – А я всьо румно никуди ни пуїду, нихай вже мине ліпш застрилят на свуюй зимлі.

3 –  Померти то ни штука, штука вижити в такії часи.

4 – Я ни пуйму, чого ж вуни хочут нас вивозити? Тож ми ни протів тої власті і ни вороги Совєтского Союза. Куму ми перешкаджєм? І за що нас ни люб’ят?   

1 – Тож пересиліти тулько народу то ни просте дєло. Сам Білосток того ни зробит. То приказ мусіт дати Варшава, алє раній мусят ще договоритися з Мусквою.

4 – Може в Варшаві розумнійша власть і ни схочут нас карати, бо і за що.

3 – Ну і живі типер ни знаючи, чи як посієш, то зужнеш, чи нас вже тут ни буде.

II

ЗА  ҐЄРКА

(два мужчини, жид Йосько, дві баби і дядько Сидор)

1 – Добрий день. Я ду Тудорка. Хочу пуданє написати. Нима?

2 – Тож нима, пуїхав ду ліса. О, вун вчора три пуданя писав. Зараз ще в полю руботи нима, то всі хочут ліс рубати. А твої дивчата вже ж в ліцеї учаться, то ни вміют написати?

1 – Не хочут, вуни ж ніколі ни писалі, то може і ни вміют.

2 – А ти що, тоже хочеш хвої зрубати?

1 – Ну, хоч зу три штукі, треба якуюсь приставку до хліва добудувати, бо скотині тисно.

3 – А в тебе мнуго того всього є?

1 – Тож двоє кони, три корови, тьолка, двенадцять овечок, чотири кабани, ще й поросятка є.

3 – Ну, то ти вже розбагатив.

1 – Ага, розбагатив – на руботу, од ранку ду темної ночи. Робиш, робиш, а толку мало. Зимля в мине слабая. Добре, що є де курови пасти і молоко приймают, то хоч раз в місяць свіжи груш чулувік має. Є чим за станцію для дивчат в Більську заплатити. Вуни ж ни дуїжджают поїздом, а живут там. Треба старатися дити виучити, щоб ни мучиліся так як ми. (збирається йти)

2 – То вже втикаєш, ни хочеш з нами пуговорити?

1 – Нима часу, треба ще їхати на млін, осипку намолоти, а то кунчається. А кулі Тудорко приїде з ліса?

2 – Ну, вун рано пуїхав, управився і пуїхав, а вже убід, то мусіт десь за годинку й буде.

1 – То я вже може одвечурком зайду. Бувайте здорови. (виходит)

3 – Вун роботяга, а тож ничого ни мів, був круглим сиротою, а розжився за тиї останні рокі, колі людям льокший стало.

2 – Як добре дбаєш, то й добре маєш. Бо такім людям то і Буг помагає, бо вуни варти того.

3 – Ой, ни всім. Бач, що сталося з Володькою Кузлом. Вун тоже за руботою світу білого ни бачив, а висною кунь йому здох. Добре, що люде толокою зоралі йому і посіялі пока сам куня купив. А типер клуня йому згорила, свої дити пудпалілі, а вун сам, витягаючи січкарню з огню, ще й одне око стратив. А й жунка його як висохла з гора, ребрамі світит.

2 – На всьо Божа воля, ни нам судити. Алє шкода, як нивинни люде страждают нивідь за що.

1 – Тож кажут люде – хто без долі вродився, то нивинно страждає і сльози проліває.

2 – Сльози гору ни пуможут, треба уповати на Бога і рук ни покладати, а трудитися. Тож не вічно сонечко захмуроне, воно ще засяє і всіх обогриє.

3 – То правда, всім нам ни можна нарикати, бо люде живут типер ни кєпсько. Ми живем в щаслівий час. Нима типер голодних і оборваних, нима вуйни, ни ходят банди, можна спокуйно спати. А гроши є, бо Гєрек дав всім нам старим имиритуру. Дай Боже йому Царство нибесне.

2 – Ну, некотори вже й направду розбагатилі. Тож вже в нас три мурованкі стоят, а Павол Хвилінув то навіть самохода «Сиренку» купив. Грих було би нарикати на дісєйше жицє, аби оно здоров’є і вуйни ни було.

(приходит дядько Сидор)

5 – Добрий день вам.

2 – Добрий день, дядьку Сидор. Сідайте, ви ж пішком пришлі з Дубривуди.

5 – Ну, я вже ворочаюся, ду склєпу худив і, думаю, зайду ще ду тебе Манька, може ще маєш тую капусту, що мні зимою давала.

2 – Є, є, я же ж шороку квашу виліку бочку, то й нам аж ду літа хватає.

5 – То дай Маня ще миску, бо типер висною барзо чогось квасного хочеться, а капуста в тебе смачна.

2 – Добре, ще й пару огуркув вам дукіну, я їх тоже мнуго наквасила.

5 – Дякую, дай Боже тубі здоров’я. А може грибув сушоних в тебе нима, то я принису.

2 – Ни треба, в нас є, син назбирав мнуго красьнюкув і правдзівкі є.

5 – А в мене є ще грушкі гнилкі, то я принесу.

3 – А як ви дутрималі їх ду висни?

5 – В нас на полях тиї дикі груши ще рустут. Назбирав їх, видер я в клуні в сіні в стороні глубоку ямку і там вуни зимувалі, а типер смачни, такиї сулудкави. Ну, то бувайте. Я вже уддохнув трохі, то й пуйду далій.

3 – А кулько вже вам дядьку літ?

5 – Блізко див’яносто.

2 – Тож ви і тамтого року казалі, що блізко див’яносто.

5 – Ну, а типер ще бліжий стало.                                                                     

2 – Всього доброго вам дядьку Сидор. Зайдите ще кулі, то ще дам.

3 – То й правда, що типер, висною, хочеться чогось того літнього. Знаєш, я вчора перши раз пумаранчи їла. Тож раній їх не було, а то якраз привизлі ду склєпу і я купила три штукі, бо барзо хотилося пупробувати, і пукі душла ду хати, то й з’їла, буялася, що муй старий буде кричати. Тож вун каже, що пумаранчи то тулько для дити, а ми можем убуйтися і без їх, нима чого гроши тратити.

2 – То вун у тебе такій скупий? Що, йому всьо мало?

3 – Вун так всьо ще по старому думає, а типер жицє хутко міняється. Для його то всьо ще грих в день лягчи троху. Цілий час всьо топчеться, шукає якоїсь руботи. Кажу: «Сядь, уддухни», а вун: «Уддихати то я буду на могилках». А той перший рук, як здав землю, то ходив як туман, місця субі ни муг знайти. Як висною люде їхалі в полє орати або літом до жнива, то хувався за хлів або за дериво, аби оно його люде на пудвурку ни бачилі. Встидався, що вун ни їде в полє. А чого ж тут встидатися, ми ж ціле жицє робилі як воли. І типер нам старим всього хватає, а от молодим бульш хочеться, всі ду городув пруться, панського жиця хочут.

2 – Ну і добре, ни будут мучитися так як ми. Вуни розумнійши.

3 – А я думаю, як є добре, то ни треба шукати лєпій.

2 – Ну, то ти одна такая, бо ж всі хочут ліпш жити.

3 – Алє хто ж буде землю обробляти? Стариї довго ни потянут.

2 – То ж кажут, що там, де богатши вйоскі, то вже і трахтори люде купуют, а то мнуго льокший. Трахтор сам оре, а ще й господара визе.

3 – А і зимля типер ліпш родит, навози муцьно пумагают. Голуду ни буде.

2 – Ну, бо збуже і кажду рослінку треба так як чоловіка, накормити і напоїти, тугди вродит.

3 – А як часом і ни вродит, то можна в склєпі купити, тож якійсь груш чоловік має. … О, глянь, хтось чужий сюди йде. В капелюшові, і машина на гуліці стоїт.

2 – Ну, а чого ж вун од нас хоче?

(входит Йосько)

4 – Добрий день вам, добри люде. ….. Не пузнаєш мине Маня?

2 – О Боже, тож то ти Йосько. Пу голосові пузнала. Який ти пан типер, а був такий хлопчик (Йосько цілує в обі руки Маню). Ой, ни треба мине по руках цілувати, що ти.

4 – Я не по руках, а ноги повіньон вам цілувати. Алє вже люде мні сказалі, що твої батькі, а мої спасителі, вже не живут. Ой, шкода, шкода, я так хотив їм сам подякувати. А давно вони померлі?

2 – Ну, батько то вже з десять літ буде. Висною, на полі, розкидав гнуй пуд картохлю і упав, серцє ни витримало. Кунь сам з возом ду хати прийшов. Ни було куму ратувати. А мати то лони, якраз пуд Руздво пумерла. Два останні рокі то всьо хворила, алє ду шпиталю ни хотила йти. Мусит хотила при мні вмирати. І так пумалу згасла.

4 – Ой, шкода, ще ж моглі би жити, тож ни такії стариї булі. Зайду на могилкі, поклонюся їм.

2 – А де ти Йоську живеш типер?

4 – Типер в Ізраїлі. Як мине од вас забралі, то я два рокі жив в Лодзі, в інтернаті для такіх як я жидувскіх сирут. Алє ни муг я тут жити, зустався ж сам як палєць. Всіх – батькув, дідув, сестри, тьоток і дядькув, всіх петнадцять чоловік німці замучилі в Треблінці. Я вже там був, помолівся. ….. З початку було тяжкувато. Жив у кібуці, служив в армії, воював з арабами. Потум оженився. Маю четверо дити, свуй невелікій гешефт, не можу нарикати.

2 – Йоську, ти в дурозі, то мусіт гулодни? То я зара напеку картохляних пляцкув. Ти їх любив.

4 – Ой, Маню, ніщо мні николі так ни смакувало, як тиї тепли пляцкі, що ти мні приносила ду клуні. Я їх смаку ду смерти ни забуду. Алє ни маю вже часу. Мушу ще дісь їхати ду Вурлі. Просілі мине там з людьми поговорити і здйенцє бужниці зробити, а шофер чекає.

3 – Маню, то й вам треба зробити здйенцє з Йоськом.

4 – Ой, добре, зробим коло клуні, де ви мине переховалі. …. А я вже подав папери до Яд Вашем, щоб вас медалью нагородилі за спасіння мене. Запросимо тебе, Маню, до Єрусаліма і посадимо разом деревко пам’яті про вас.

2 – Ой, Йоську, я же ж нигде в світи ни була, то я ни дам ради так далєко їхати.

4 – Не буйся Маню. Люде в Варшаві пусадят тибе в самольот, а в Ізраїлі я тубою займуся, будеш в мене жити. ….. Ну, всього доброго і до нової зустричи. (цілуються і Йосько виходит)

3 – Бач якая радость. Ни забув Йосько про вас. Навіть ще вміє пу-нашому гувурити. ….   О, вже хіба Тудорко приїхав, то я пуйду до себе, пообідаю. …. (виходит)

(приходит Тудорко)

2 – То вже давати їсти чи раній викинеш хвої?

7 – Давай, то поїм і троху уддохну, ще ду вечора далєко. …. (їсць)

2 – Ой, тож сідила в мене Варка і знаєш, хто прийшов – Йосько. Аж з Ізраїля приїхав.

7 – Ой, то шкода, що мине ни було. Цікаво було би з їм пугyвyрити.

2 – А приходив тоже Альошка Треп, пуданє написати. Казав, удвечурком ще прийде.

7 – Добре, напишу. О, то вун мні поможе тиї кльоци зложити, буде льокший.

(приходит Андрийко)

Щось ти дісь Андрийко пузній зу школи прийшов?

6 – Бо ми по уроках ходилі ще на релігію. Нас нови батюшка учив.

7 – Ну, і як, спудобався тубі вун?

6 – Так, цікаво було. Ми гувурилі про Добро і Зло.

7 – А що вун вам цікавого сказав?

6 – Діду, батюшка казав, що є люде добри і погани і з тимі кєпськіми не треба жодного дєла міти.

7 – Ну, що ж, добре батюшка казав.

6 – Алє вун не сказав, як пузнати, хто добрий, а хто кєпській чоловік.

2 – Ой, часом то треба вилікій розум міти, щоб добро од зла оддиліти. Бо, буває, хочеш добре, а виходит кєпсько.

7 – Ни знаю, що батюшка думає, алє я думаю так – якщо чулувік тишиться, колі зробит комусь добро, то вун і сам добрий, а як тишиться, зробивши кумусь кривду – то добра уд його ни сподивайся.

6 – То мусіт і я недобри, бо вчорай вліз я на плут і украв у баби Гриціхі три вилікі груши і барзо тишився, бо булі такії смачни.

7 – Ну, груши то дурниця. Алє якщо барзо хотилося тобі груш, то треба було попросити бабу Гриціху і вуна дала би тобі їх. Груша виліка, вуна їх не переїсть, сама роздає дитям, бо ж своїх внукув ни має. О, щоб ти зробив бабі виліку шкоду, і то навмиснє, то було би кєпсько. Алє буває, Андрийку, що часом і добри люде зроблят щось погане. Всяк буває, нима святих люди. Часом щось на чоловіка найде або нап’ється і біду робит. Алє путум муцьно шкудує. Мучит його совість. Такім людям треба прощати, бо вуни однако бульш добра роблят чим зла.

2 – Батюшка хіба вам, Андрийку, казав, що пу смерти добри люде йдут ду неба, а злиї ду пекла. То, як будеш добри, то пуйдеш ду неба.

6 – А я, бабцю, не хочу вмирати. …

2 – Ой, ти ни вмреш, ти молоденький, будеш довго, довго жити. А в небі добре людям, нима чого буятися.

6 – А в небі тулько добри люде, поганих нима?

7 – Ой, Андрийко, нихто ни знає, хто там є, а кого нима. Бо ще нихто з неба на землю не вернувся.

6 – То я типер пуйду і ще побавлюся троху з хлопцями. … (одягається)

2 – Андрийко, мусит дощ буде, бо так тепло і хмари збираються. А перед дущом, о так пуд вечур, то комари муцьно тнут, а в тебе ж уши наверха.

6 – Я комара ни боюся, бо вун, як хоче вкусіти в ухо, то раній дзвонит – дзз, дзз, щоб зналі.

7 – А як хоче вкусіти в руку чи ногу, то ни дзвонит?

6 – Може й дзвонит, алє вун тихо дзвонит, а як далєко од уха, то і ни чуєм. А може і знає, що ми ни чуєм, то нащо дзвонити.

7 – Ну й ти придумав, алє розумно, молодець.

2 – Ну, добре, пуобідалі, то й можна типер спокуйно уддохнути. … (дід виглядає в окно)

7 – Ой, ни уддохнеш, знова чорт нисе Варку ду нас.

2 – А ну її, надоїла. Скажи, що мине нима.  …..

(баба виходит)

3 – Добрий день, я ще ду вас. А Манькі нима?

7 – Тож пушла десь ду кури і довго нима, пуйду зубачу. …. (виходит)

3 – І ти Андрийку кудись ідеш?

6 – Іду пубавитися троху. А ви, бабцю Варваро, не буяліся того чорта?

3 – Якого чорта, що ти гувориш!

6 – Тож дідо дивівся в окно і казав, що чорт знова несе Варку до нас.

3 – То бодай вас всіх той чорт побрав, а я бульш ду вас і не прийду. … (виходит)

(приходят дід з бабою)

7 – Ну, а де Варка, вже так хутко пушла?

6 – Пушла, бо кулі я спитався про того чорта, що її принюс, то вуна схопилася з крисла і поперла ду хати. А ще сказала, що ду нас вже бульш не прийде.

2 – О, то й добре. А то сідила в нас цілимі днямі, що навіт пернути ни було як.

7 – То й слава Богу, що хоч чорт помуг нам одчепитися уд єї. А ти, Андрийку, знова добру штуку придумав. Ти заробив гостинця. Я приховав для тебе орихі  …. (шукає)

Щось нима. Де ж вони пропалі?

6 – Діду, то я ще вчора вечером до їх добрався. Смачни булі.

7 – Бачу, що нічого уд тибе ни сховаїш. Алє нічого, що з’їв, бо ти їх заробив. Скажу й батькові, що ти молодець.

(Андрийко виходит)

                                      (ВИГАНЯЄ ЖУНКУ)   

(тесть, тисцьова і зять)

2 – О, ще зять ду нас в гости йде.

8 – Добрий день.

7 – Добрий день. Добре, що прийшов. Є в мене розговор з тубою.

8 – А мні тоже треба з вами пуговорити.

7 – Дочка каже, що ти хочеш її виганяти. Чуго ж вуна тубі ни пудобається? Чуго ж юй бракує. Тож і ціцята, і сраката.

8 – Ага, ще й ду того язиката.

7 – То всі баби язикати. Тулько ни треба слухати всього, що вуни гуворат. Хай слова на вітьор літят.

8  – Як цілий день трайкоче, то аж уши пухнут і голова починає боліти.

7 – То ще ни виліка біда, уд того люде ни вмирают, аби оно роботяща була, а вона ж руботи ни боїться.

8 – То в день байкі, горий в ночи що виробляє, спати ни дає. Кулько можна, я вже ни витримую.

7 – Ааа, то тут твоя біда. Гінши то би тулько тишився з такої моторної жункі, а ти мучишся. Бачу, якось скорчився, зморщився. Толку в вас мусіт ни буде. То треба було раній, перед висільом пупробувати, чи ви до себе пасуєте, чи нє.

8 – Я  пробував, тугди смакувало.

7 – Ага, що було солодкє, то вже гуркє стало.

2 – Бач, Товцік, то так часом буває. Як пуженяться, то з пучатку ни всьо їм виходит, алє потум, пумалу, всьо вкладається як треба.

8 – Я вже натишився єю, аж пу горло. Бульш ни хочу.

7 – Алє як вижинеш нашу дочку, то будеш мусів і тьолку оддати, я ж тобі її в пусаг дав.

8 – То я вам навіть курову дам, тулько заберите тую свою дочку.

7 – Ну, як курову, то треба пудумати.

8 – Думайте, думайте, аби оно ни за довго.

2 – Гляди, аби оно ти ни шкодував, бо наша Люба то субі чулувіка знайде. А тубі буде тяжкувато.

8 – Тяжко то мні типер, а жунка то мні ни потрибна. Мама наварит і опере.

7 – А думаєш, що господарку биз жункі то так льогко вести.

8 – Господарку то брат буде обробляти, а я пуїду ду Америкі дуляри заробляти. Там за день бульш заробляют чим тут за місяць.

2 – О, бач, що видумав. Думаєш, що там в Америці тулько чикают тибе.

8 – Не бідуйте. Дід Андрій писав, що пришлє запрошення і пуїду. Зароблю дуляри і буду тут паном, бо ж за одного дуляра можна купити навіть пув літра і ще й на закуску хватит.

7 – Ну, дуляри добра штука, алє як будеш їх тулько на горилку міняти, то паном ни станеш і дивчини субі ни знайдеш.

8 – Як будут дуляри, то на певно ни одна пуласиться, дам субі раду.

(зять виходит)

2 – Біда, встид перид людьми буде, як вижене Любу.

7 – Нічого, переживем. Алє тут троху то і твоєї вини є. Паминтаїш, кулі вуна була малая, як ти юй всьо найсмачнійше пудсовувала – їж, їж доню. Ну, і виросла такая здоровенна.

2 – Ну, чи ж дитяти міла шкодувати. Ти ж тоже хотив міти дочку, ми так її чикалі.

7 – Ніколі ни знаєш, якій зять пупадеться. Як добри, то так, якби ми мілі ще одного сина, а як кєпські, то й дочку можна стратити.

2 – Отуж-то, всяк буває. Пуйду вже, поросятка треба накормити і зіля свиням нарвати.       (виходит)

СВАРКА З ЖУНКОЮ

(приходит сусід)                                       

9 – Дай, Тодорко, чарку, напитися хочиться.

1 – Я, як хочу пити, то п’ю воду, ни горилку.

9 – Бач, вуда то тулько для горла, а мні треба душу прополоскати.

1 – А що тибе так мучит? (наліває)

9 – Тож як тулько прийшов ду хати, уд разу заверещала: «Куди тибе носило, де ти лазив. Пув дня прушло, а ти і ду хати ни заглянув». Ну, зусім озвірила. Убіда ни дає, всьо кричит. То я й знова з хати втюк.

1 – Ну, як до сусідок так часто заглядаєш, то й ни дивуйся, що тибе з хати виганяє. Ти такій юй ни потрибни.

9 – А чи ж я був такій кєпській? Тож добре господарив і дити виучилі, в світ пушлі. А юй типер, що ни зробиш, всьо кєпсько. Всьо робі по єї команді. Тож курови то я дою. А каже ще мні огород полоти, окна мити, то ни муя рубота. А от вчора, принюс рано дров ду печи, то юй за груби, нисі назад. Тож раній паліла тимі самимі, і булі добри. Шукає зачепкі, аби оно покричати. Ну, як з такою бабою жити? А тож жилі ми з субою ни кєпсько і чому такою стала.

1 – Мусіт ни даром рускі говорат – Всє дєвушкі ангєли, но откуда жони вєдьми бєруться?

9 – А найбульш мине знервувало тоє, як сказала: «Вузьми мопа і зробі пурадок з пудлогою в кухні». Ну, правда, дві доскі в пудлозі троху ни рувни, треба вирумняти. Типер навидумувалі тих всякіх елєктричних машин ду роботи, вже гебля ни треба, алє про мопа я ни чув. Питаюся, що то за машина, а вуна тулько сміється. А я ж на спеціальних курсах ни був і ни вмію обслуговувати того мопа.

1 – Ну, як так тобі кєпсько, то пошукай гіншої баби.

9 – А куторуй я путрибни, вже за старий. Кулісь, паментаю, як Манці Сахаровуй, а вуна ж ранувато овдовіла, сусідка сватала Ігналька Якубувського, то вуна сказала: «А нащо мні такій старий путрибни, тулько кліна йому прати».

1 – То ти на мулодших ни оглядайся, як ни маєш ду їх з чим «стартувати», а «стартуй» ду старших – з емиритурою, на певно ни одна поласиться.

9 – То так оно льогко сказати. Тож п’ятдесят літ разом прожилі. Ну, як типер розходитись. А що дити і внуки скажут, ни говорачи вже, що пудумают. На певно не інакш, як тоє, що старий дід зусім здурив.

1 – Мішка, вудкою ти дєла ни наладиш. Треба мусіт Парасці бульш пумагати. Вуна вже ж тоже старая, ни здужає. А теї тупанини хватає і огород у вас вилікій.

9 – Ага, дай бабі волю, то пупадеш в ниволю. То так, як би тибе в ярмо запраглі. Раз попустиш, то вже ни викрутишся.

1 – Бачу, що тубі вже ниць ни пуможе. Будете жити як кут з субакою. А то ни жицє, а мученіє.

9 – Ну, алє ж жити якось треба, такая вже моя доля.

1 – А от Марко Прузинич бач як устроївся. Вун, щоправда, споро мулодши за тебе і давно вже з жункою пусварони, навіть ни гуворат з субою, а типер частенько заглядає ду Вулодькі Пирдуна і там йому добре.

9 – А чого з такім гуркім п’яницьою дєло міти?

1 – Вулодька п’яниця, алє хлопець щирий. Пустав йому пув літра, то і жункою з тубою пудиліться.

9 – А хоча байкувата вуна?

1 – О, гладка баба, і ни удин вже пуласився, тож самогонку хлопці жинут, а вуна ни шкудує, каже – всім хватит. Кажут, що в їх кужне дитя уд іншого батька.

9 – То як вуна охоча і всім їм добре, то чого ж. Я на такоє дєло вже за старий, а рузпусти типер всюди повно.  

                                        В ҐОСПОДІ

1 – Ну, нима вже Шума, то можем субі спукуйно посідити при чарці.

2 – А що, вже був суд і засудилі його?

1 – Ни засудилі, тож ни вун побив, а його побилі. Алє вже одишла йому охота сюди приходити і буянити, бо знає, що люде вже пиристалі його боятися.

3 – Ну, бо Сали його добре натрепалі, тулько як вуни далі ради такому медведьові?

1 – О, то Пєтькі заслуга. Я ж тугди сидив при сусідньому столові. Ни знаю чому, алє як  Шум ляснув одного і другого по морді, то вони ни втеклі, як то раній з гіншими бувало, а Пєтька вскочив йому на хрибет і вун вже ни муг барзо рухатися, то Павол тугди давай його кулаками обкладати, аж зуби вибив і кров потекла. Вони повалілі Шума на землю і товклі ногами, ребра поламалі. Добре, що люде їх одтягнулі, а то би і на смерть його забилі.

2 – Вони ж брати, то одьон за другого стояв.

3 – А Салув засудилі?

1 – Ну, як ни засудити, як чоловік так покалічани. Алє ни мнуго далі, по рокові.

3 – То правда, ни мнуго, бо посидят пув року, а потум то могут їх випустити.

2 – Зара зима буде, то руботи в полю нима, а висною вийдут і посіют що треба, гуспударка ни пропаде.

3 – Бач, а Сашку Марцинового ни засудилі, а тож вун злодій, літом украв у люди овес.

1 – Бо вони полюбовно дугувуриліся, пушкодувалі його, бо ж має малиї дити і хто би господарив.

2 – Алє як вуни йому дуказалі, що то вун вкрав, на полю ж ни злапалі, а в клуні всі снопи такії сами.

1 – Бо їм пощастило. Альошка Каліш тугди дижурив на переїзді і бачив, що десь коло пувночи якаясь фура зо збужом переїжджала колію. Вун чулувіка ни бачив, алє по куньові пузнав, що то мусіт Сашка їде і сказав тоє Сєньці Сімьонувому.

2 – Алє ж вун ни тулько в Сєнькі тиї снопи вкрав, а ще й у Фьодора Селевкового і у Ґалецької.

3 – Ну в єї то мусіт по ошибці. Сєнька і Фьодор то гусподари, а вуна ж вдова і кулько теї зимлі має. Потум сам завіз юй пув фури овса, бо мусі совість його мучила.

1 – Сашка з пучатку ни признавався, що вкрав, алє Сєнька сказав, що вун свої снупи пузнає, бо в’язав їх книбльом.  

2 – Я й ни думав, що ще хтось типер книбльом в’яже.

1 – Пришлі вуни з поліциянтом ду його ду клуні, пучалі викідати овес зу сторони і, правда, знашлі снопи в’язани книбльом і тугди Сашка здався. Ще й жунка їх муцно просила простити, вуна казала, що николі ни крала, а тугди Сашка примусив її їхати з їм, щоб вкладати снопи на фури.

3 – Ну, бо хто ж то бачив красти типер з поля збуже. Казалі, що кулісь то було так і ни раз, кралі тоже копиці сіна на лонках.

2 – Бо кулісь люде жилі барзо бідно і всього бракувало, навіть хліба. А дісь же ж байкі, нихто ни голодає, ни треба красти.  

ІІІ

ДІСЄЙШИ ЧАС

   ПУ-НАШОМУ ГУВОРАТ

(дві бабці, приходит внучка і чоловік)

3 – Бабцю, я хочу льода купити.

1 – Добре, на тубі 5 злотих.

3 – То за мнуго, 2 хватит.

1 – Тож ти з Аньою бавишся, то й юй треба.

3 – Дякую. (цілує бабцю і вибігає)

2 – Бач, як хуруше твуя внучка пу-нашому гуворит.

1 – Ни тулько гуворит, а і в «Ранкові» спиває. Нидавно так почала, десь з пув року.  Знаєш, якая кумедна істория була. Приїхала нидавно вуна ду нас, вітається, цілує діда, а вун питає: «No, jak tam u ciebie, Kasiu, wszystko dobrze?». А вуна йому відризала: «Добре, діду. Тож ти знаєш, що я добре учуся». І тут дід остовпінів. Стоїт і слова ни може сказати. Аж путум каже: «О, бачиш ти, бачиш ти». А я сижу і зу сміху трасуся. Бач, як діда ошарашила. Типер ду нас тулько пу-нашому гуворит, ще й питала, чому ни научилі пу-нашому гувурити, як була малєнька.   

2 – А мої внукі ни гуворат пу-нашому. В Білостоці живут, а там всьо пу-пульську. Ридко приїжджают ду мене.

1 – Тамара, то ни Білосток виньон. Бач, Женік Васілєвскі живе в Варшаві, а його дити як хуруше пу-пашому гуворат.

2 – Ну, алє вун оженився з українкою десь з Прусув і вуни вдома по-українську гуворат.

1 – А хто буронит твойому Павлові гувурити. Тож його жунка з Чиремхі і хуруше гуворит пу-нашому.

 2 – Ни знаю, тож ми кулісь ду його пу-пульську ни гувурилі. Я думаю, що то його сусід Ґжесєк так його пудучив. Вун учони, то й його слухає. Раз, як я була в їх, сама чула як казав: «Mieszkamy w Polsce, więc jesteśmy Polakami».

1 – Так гувурив, то значит ми всі пулякі? Тож наши батькі то й добре гувурити пу-пульські ни вмілі. То вун хоч учони, алє дурний. А вун пуляк чи руські?

2 – Ага, такій пуляк, як ти – Середа.

1 – Бачиш, типер жицє і люде сталі зусім гіншими як кулісь. Язик наш забувают, алє і ду церкви вже менш ходят. Ти ж була в тамтую ниділю, і тридцять люди ни було.

2 – І ни всі вже ду споведі ходят. А то вилікій грих.

1 – Тож і муй старий вже також ни ходит. Каже, що як оженився, то пиристав гришити і йому ни треба.

2 – Знаєш, як батюшка добри, то і люде ходят, а як його ни люблят, то і ни ходят. Алє і ліниви люде типер сталі, воляться в хаті сідити і тилівізор дивітися.

1 – Бо никотори батюшкі то мают Бога тулько в словах, а ни в серцю.

2 – Та й батюшкі типер вже пучті всі пу-нашому ни гуворат.

1 – Ну бо стариї повмиралі, а мулудиї то й сами ни вміют гувурити.

2 – Алє стариї то переважно пу-російську гувурилі, хоча й вмілі пу-нашому.

1 – Типер, правду кажучи, то вже й нима барзо ду кого гувурити пу-нашому. Батюшкі вже мусят релігію учити пу-пульську, бо по гіншому то вже дити ни розуміют. Як так далій буде, то і народ наш пропаде, всі пулякамі станут.

2 – Алє, на щастє, є і такії дити, як твоя внучка Катя. А такіх, що люблят українську пісню, то є щораз бульш. Може й ни всьо наше пропаде.

1 – Щиру правду кажеш, Тамара, ну бо як ни любити наши пісні, як вуни такії хуроши. Слухаєш і наслухатись ни можеш. А серцє саме спиває.

2 – Щасліви то люде, кутори вміют спивати. Якби я того хотила. Алє ни дав Буг ні голоса, ні слуху. Кулісь, ще дивчиною, пробувала спивати, то дивчата сміяліся, що я всі пісні на одну мельодию спиваю. То я й пиристала. Алє слухати то барзо люблю, на всі виступи хожу. А там то і стариї, і мулудиї наши пісні спивают.

1 – О, вже йде твуй Іван, мусіт заскучався за тубою. 

4 – Добрий день. Знова засєдилась. А пура убідати, їсти хочеться, вже в кішках жаби квакают.

1 – Їсти, ни срати, можна почекати.

2 – А, що ти ни можеш сам пудогрити? Зупа гутова на пліті стоїт, кутлєти на пительні, а салатка в льодувці.

1 – Як буде голодни, то з’їсць і холодне. А то ти його гудуєш як свиню пуросну.

2 – Ну, кутлєти то вун барзо любит.

4 – Можеш, ни можеш, як ти пудасі, то смачнійше буде.

2 – Бач, якій хітрий. Алє дісь поїж сам, а потум приходь ду нас, пуговоримо, а вичеру то вже я тубі дам, буде тоже смачна. (чоловік виходит)

1 – Догодиш чоловікові, то вун ліпший стає. Алє ти муцьно рознадила його, дивісь, а то ще зара марцепанув захоче.        

З КІМ ЖЕНЯТЬСЯ

1 – Я ще хотила тибе спитати, бо ти ж була в церкві, а чия то такая хуроша дивчина на хорові спивала?

2  – Ни знаїш? Вітькі Путича. Приїхала ду батькув аж з Вроцлава.

1 – Ой, і ни пудумала би. Тож вун такій бридкій, а і його Сонька тоже ни красавиця.

2 – Бач, то так буває, що часом дитя вродиться ни в батькув, а в дидув або і прадидув. А кажут, що Сонькі баба була барзо хуроша і навіть якійсь царскій офіцер хотив женитися з єю. Алє почалася вуйна, пушов на фронт і слід пу йому пропав.

1 – Як то добре, що хоча літом дити і внукі приїжджают ду нас. Якось так цікавій і висилій робиться в Кліщелях.

2 – Ну і пузнаються між субою, дружат, а може хто і пужениться.

1 – Ой, якось мало кліщелювці між субою женяться. Пириважно шукают десь далій. От, пару кліщелювцюв взяло субі дивчину з Суховульцюв, алє жодна ни хваліт свого.

2 – А кажут, як хлопець пуїде кудись на студия, то там де учиться, там йому й жунку дают.

1 – Хлопцям то ни штука ожинитися, вун хуроши чи ни хуроши, аби оно мів гроши, то вже й добри кавалір. Горий дивчатам, особліво такім спукуйним, нисмілим, як муя плєм’янниця Стефа. Ой, якая ж вуна добра дивчина, роботяща і кравчиха з єї добра, алє якось ни бирут.

2 – Бо вийти замуж то треба ще міти щастє. Бач, Аня Дудильова тоже ни перша красавіца і школи вилікої ни має, а хлопці ліпнут ду єї як ду меду, вибирай кого хочеш.

1 – Ну бо вуна такая висьола. Гуляти добре вміє і спиває хуруше.

2 – Ага, алє матери то ниць ни пумагає, всьо ни має часу за тим гуляньом.

1 –  Бач, типер мулудиї живут дісєйшим дньом, ни думают далій.

2  – Бо тиї хлопці то часом дурниї. Шукают субі якоїсь лялькі ду забави. А треба шукати щирого друга і добру господиню, а ни такую, що субі пазури на пув метра годує і тулько перид люстерком сідит.

1 – Бо й правда. Я паментаю, як кулісь старий Длужевскій на одному висілю хлопцюв учив: «Nie patrzcie na gębę i dupę, patrzcie na rozum i serce».

2 – Розказував муй старий, що кулісь пудобалася йому Геля Багрувска з Сухувульцюв і вун ду єї ходив. Раз, в нидилю, іде, а у себе коло хати сидит жид Борух і питається його: «Куди йдеш Сашка?». А вун: «Ду дивчини ду Суховульцюв». «Ой, ти дурний – каже Борух, – п’ять кільометрув трипати пішком, а тож того гавна і в Кліщелях ни бракує». Сашка й пудумав, то ж правда, чого трипати? І пучав ду мене заглядати. І ни нарикає, каже, що добре зрубив.

2 –  Бо ж кажут – мулудий то дурний.

1 – Типер то є й мнуго мулудих рузумних, вуни учони і по світі їздят, а там тоже можна мнуго чого научитися.

2 – Мні здається, що ни той найбульш рузумни, хто мнуго книжок прочитав, а той хто вміє рузумно жити і дити добре виховати.

1 – Ага, а то ни льогкє дєло і ни всім удається. Тож буває, що батькі і рузумни, і бугати, а син дурний як пень, ще й в чорта вдався.

2 – Ну, бо за гроши розуму ни купиш. А в бідних часом буває всьо наоборот, як у Гришкі Лівунчикового. Батькі ж обоє биз школи, а син якім дохтором став. Всі хвалят і всім пумагає.

1 – Алє Гришка рузумни чоловік і биз школи. А ни розжився, бо мало зимлі має і сам кульгавий.

2 – В нас же ж по сусідську огороди Залисохою. Кулісь, пу дущові, всі баби вишлі в огороди картохлю матикувати. І жодна дивчина ни прийшла матири пумагати, тулько ду Манькі Лівунчикової прийшов син. Тугди, паментаю, Катька Манчакова пухваліла його і сказала: «Вун має розум батька, а серцє матири». А ще ж був у пудставувці, а вже видно було, що з його будут люде. Тож правду Катька сказала, вун і рузумни, і добри.

1 – Кулісь ни було такої рузпусти як типер, то льокший було гудувати дити.

2 – Ой, то правда. Ничого типер дитям ни бракує і ду руботи нихто їх дісяй ни жине.

1 – То ж кулісь, аби оно що ліпше, то їлі за малінку. А всьо, що було солодкє, то було барзо смачне. Бо цукор в хаті то ни завше був, бо був дуругій. А якогось цукєрка то батько купував нам тулько пару рази в рокові, на вилікє свято.

2 – А знаїш, нидавно булі іменини мого внука Марка, то я йому купила чиколяду, і даю, а вун каже, що вже ни любит чиколяди, а воліться ляндринкі. Пудумай, чикуляду на ляндринкі поміняв.

1 – То ни тулько дитям так смак міняїться. Я там на висілях вже ни буваю, то ни знаю, алє на поминках то кумпи чи кубаси кулько хоч, а мало хто їх пробує, а от рузни салаткі то виїдают правє ду кунця. А нам же ж кулісь здавалося, що нима ничого смачнійшого як кумпа і кубаса.

2 – Бо типер то молодиї навіть ни знают того слова кумпа, а мнясо їдят щодня, то воно вже їм і надоїло. Люде типер муцьно розбазирони. Вуни ни бачилі біди. А ми кулісь мнясо їлі тулько на свято, а так то всьо з постом. Як то казалі – Часом з квасом, а порою з водою.

1 – А я ще пригадую такоє. Мні вже було хіба з десять літ. Я була у своєї колєжанкі Олі і бачила, як вуна їла кусок чиколяди, казала, що хрищони дав юй, алє мине ни пучастувала. А мні так хотилося її пупробувати, що я щодня, чириз тиждень крала у мами з курника по два яйця і на скупі продала їх. Здаєься якраз було кільо. Гроши хватило на одну чиколяду і я одразу цілу з’їла. Ой, як вуна мні смакувала.

2 – Бо кулісь то людям навіть хліба бракувало. Кулько жибракув з торбами ходило. Люде давалі по кускові хліба, а їйцє чи кусок сала або булкі, то тулько на вилікє свято.

1 – Бач, а дісяй вже жибракув нима, а всі баби з торбами ходят. Ха, ха…

2 – То можна посміятись, алє щоб ни тия торби, то і дісяй ни мілі би що їсти.

НУВУЧЕСНА КУЛЬТУРА

(дві баби і чулувік – приходит чулувік сусідкі)

1 – О, пудивітесь, як муй внук хуруше малює.

2 – Ну, хата якая хуроша і субачка коло єї як живая.

4 – От, дитя, а вміє пиридати красу. А тиї дісєйши артисти то оно сміх. Намалюют або зліплят нивідь-що і кажут, що то хуроше і люде вірат їм і платят вилікі гроши. Читав я, що якомусь французові навіть мільйон заплатилі за такую чудацьку картину.

2 – Аж мільйон? Ти правду кажеш?

4 – Хай мні язик удсохне, як ниправду кажу.

1 – Ну, мусіт то варте, кулі платят.

4 – За що. Вуни ж ни вміют так намалювати, як колісьні художникі хуруше малювалі. То й видумуют всякі диковінкі. І хто найбульшу дурницю придумає, той найбульши майстер. Один такій вилікій скульптор поставив крисло на пьєдесталі для пам’ятника і призналі, що то виліка штука.

2 – Саме крисло, без чоловіка?

4 – Пусте крисло, дивісь і думай, що хочиш. А гінши то ще дурнійшу штуку придумав. Привіз на виставку спрасовану «костку» зломованого самохода і каже, що то його «дзєло». І сміх, і грих.

2 – І люде тоє оглядают?

4 – Ага, такії самиї артисти як вуни. А путом вгуворуют людям, що то вилікє мистецтво. Один другого хваліт, аби оно як найбульши гроши заробити.

2 – То хто дурний, то нихай платит.

1 – Тож кажут, що і в дісєйших театрах то виробляют невідь-що, голи баби по сцені бігают і моторами там їздят.

4 – Ну, бо є любітєлі всього. Казав мні Олєсько Романовіч, що його дочка, якая жила десь пуд Більськом, так кулісь любила театр, що на кужну нову виставу їздила ду Білостока зу своїм чоловіком. Вун працював в «Ґеесі». «Жуком» возив товари. А вуни ж свого самухода ни мілі і тим «Жуком» їздилі ду театру. Приїдут, а вона в довгуй сукні як дама. Вун здимає її з того „Жука”, щоб ни пирикінулась. То навіть тиї, що «Мерцедесамі» приїжджалі, їм приглядаліся і дивувалі.

1 – То і дісєйши поети якіїсь чудакі. Ой, як я люблю хуроши віршикі читати, і пу-російську, і пу-пульську, і пу-українську, а і білоруські є хуроши. Почитаєш і якось так типлій на души стає. Бувало, як батько читав нам «Кобзаря» Тараса Шевченка, то ми з систрою аж плакалі. Як хуроше вун описав людськую долю, страждання покинутої з дитятком дивчини, як вун муцно любив бідних люди. Я й сама пробувала такії прости віршики складати.

2 – І правду ти кажеш? То прочитай щось для нас.

1 – Добре, зара прочитаю.

                                              Віє вітьор, ходят хмари,

                                              Виглядає сонцє.

                                              Бусли гнизд ни забувают

                                              У нашуй стуронці.

                                                 На лонках курови

                                                 Травку заїдают,

                                                 У свої вимйона

                                                 Молоко збирают.

                                             Пщоли смокчут

                                             Цвіт висняний.

                                             Нам смакує

                                             Хліб румняний.

                                                 Літо добре тиж буває,

                                                 Хоча троху припікає.

                                                 Та зима десь загубилась,

                                                 Про нас, мабудь, і забулась.

                                            Бо кулісь, інакш бувало,

                                            Снигу падало, й ни мало,

                                            І трищав вун пуд ногами,

                                            А ми тишилісь санками.

2 – Ой, хуроши. Барзо мні подобається тоє: «Пщоли смокчут цвіт висняний». Я би так і ни пудумала сказати.

1 – Я кулісь з дида хотила посміятись і такій віршик написала, що аж встид читати.

2 – Ой, прочитай, прочитай, аж кортит послухати.

1 – Ну, добре. Хай і вун послухає, а то може вже і забув.

                                 Ой, в мине охота,

                                 Ой, в мине виліка

                                 Ой, дуже я хочу,

                                 Хочу чоловіка.

                                      А той муй дідусьо,

                                      Тулько й тоє знає,

                                      Що свойого внука

                                      Весь час притуляє.

                                 Я ж бабця – ще байкі,

                                 І моторна тоже,

                                 Всьо діда ласкаю,

                                 А вун щось ни може.

                                       Внука і я люблю,

                                       Вун такій гарненькій,

                                       Алє муй дідусьо

                                       Тоже хурушенькій.

                                 Ой, як я згадаю,

                                 Що ми вичовпалі,

                                 Колі наших діток,

                                 Діток майструвалі.     

                                       Що ж вже мні остало,

                                       Тулько споминати.

                                       То ще й так ни кєпсько,

                                       Бо є що згадати.

2 – Ну й ти дідові присоліла.

4 – Тож биз солі то й нима смаку.

2 – А чому ти так нарикаєш  на типеришніх поетув?

1 – Кулісь мні пупаліся якіїсь віршикі такого поета, то я й ни поняла, про що вун там пише. А й ни складаються вуни хуруше, бо вуни ни римовани. То я такіх бульш і ни читаю. Може учони люде то щось там бульш понімают, а я ж но пару зим ду школи худила. Була дурная і зосталась такая. Кулісь тож дити ни училі. Казалі: «З книжок хліба їсти ни будеш» і гналі ду руботи. Кулісь хлюбою розуму училі.

4 – Ну, а бач, як вийшло. Типер всі знают, що з книжок хліб смачнійший.

1 – Бо по вуйні то люде ще ни понімалі, що вже й пудставувкі за мало, треба дити далій учити. Навіт найбугатши не училі.

2 – Бач, а тож Кєрдиль ни барзо і бугати був, а сина виучив на інженєра.

4 – То ж я уд його лєпі в школі учився, а мушу за плугом ходити. Тож муг би тоже кімсь бути.

2 – Правда, що учони ліпше жицє мают. Тулько, що типер тиї дити то і книжок мало читают. Всьо сидят в тих своїх компутерах і телєфонах. Скуль вони розуму набируться?

1 – То ж кажут, що типер в тих компутерах розум з цілого світа сховалі, то й ни дивота, що дити всьо там заглядают, їм же ж цікаво.

4 – Ни знаю, що то типер буде. Бо типер, мусіт, вже дити з тою комуркою в гулуві на світ родяться, а путум ни розстаються з єю навіть як ідут срати. А нам старим то вже вуна ду гулуви ни влізе. Тулько того всього навидумувалі, що вуно нам ни путрибне, а мулудиї вже биз того жити ни можут.

2 – А паминтаїте, як тиї перши спутникі пускалі? Як всі люде казалі, чого то вони на небо пруться, кому то буде потрибне. А типер бач, як хуруше пугоду пуказуют. І що скажут, то всьо збувається.

1 – Тож як син звонит ду нас з Америкі, то тоже чириз тиї, що кружаться над зимльою і вуни цілу землю бачат.

2 – Ой, тож муй Толік пуказував у свуйому компутери нашу хату і цілу гуліцю, і всьо як живоє.

4 – Типер то всі барзо розумни сталі, аби оно од того вилікого розуму біди вилікої ни було. Бо з вилікого розуму то і здурити можна.

НОВОЧЕСНИ ВНУКІ   

(дид і три баби)

1 – А кулі то буде типер Вилікдень?

2 – Чикай, типер то ще но пульська Вєльканоц буде, а наше свято в тому рокові чотири нидилі пузній.

1 – А чому то так інакш називається – в нас вилікі день, а в їх виліка нуч?

4 – О, я добре знаю, бо то кулісь в нас на христинах сам батюшка розказував. В нас Вилікдень, бо батюшкі жонати, то їм день довгій, чикают ночи – а ксьондзи ж ни жонати, то їм нуч довжиться. Ой, довго всі сміяліся.

2 – То висьоли батюшка був, мусіт вже пару кілішкув випив?

4 – Ну, як же ж на христинах ни випити. Всі висьоли булі.

1 – Щось Наді довго нима, а гувурила, що ду нас прийде. 

2 – Ну, щось затримало її, може хтось прийшов.

(входит Надя)

1 – А ми тибе вже споминалі, ми з гудинку тут сидимо.

4 – Тож чуть оно мої гости з Білостока пуїхалі. Дайте сісти, бо натупалась.                                                  

1 – То тубі внучкі ни пумагают?

4 – Ну, якось просити ни випадає, тож вуни на якійсь викенд приїхалі, одпочивати.

3 – А дочка, вуна тоже ни пумагає?

4 – Іренка ридко приїжджає. Вуна пириважно в нидилю бире дудаткови дижури в шпиталю, бо тугди пудвуйно платят, а вуни ж збирают гроши на бульшу квартиру.

1 – Значит, як ни научила внучкі пумагати, то ду смерти будеш так тупати.

3 – Ой, баби, є на тоє рада. Рузказувала муя свуячка з Кузави, Вєрка, що в єї так само було. Вуна була служанкою для своїх білостоцькіх внукув. То навіть дид ни витримав і придумав хітру штуку. А вуни в єї такії новочесни, екологічни. Всьо казалі, як то кулісь було добре, ни було того смуроду в містах. Воздух був чистий, а їдло було просте, алє здорове, екологічне. Як зубачилі, що баба вкінула ду печи плястикове пуделко по сметані, то розкричаліся, що так ни можна, що трує атмосферу, а за тоє карают.

2 – Ну, бо й правда, люде палят тиї плястикі, а вуни ж направду смирдят.

1 – Вже щораз менш палят, люде понімают. А як часом вкінеш якоє одне пуделко, то ще ни біда, на силі воздух чистий, його так хутко ни отруїш.

3 – Чикайте, я ще ни кунчив тоє, що почав. А то було літом. Тиї внукі приїхалі ду дзядкув на дві нидилі. Чириз тиждень, колі тиї внукі вже їм надоїлі, бо навіть їм бабина зупа вже ни барзо смакувала, дид каже: «Ви молодиї розумни люде, мусит правду кажете, що колісьнє жицє то було найздоровше. Ну то й ми уд завтра будем їсти так, як їлі ми кулісь, як булі такії молодиї як ви». На другій день, рано, баба напикла гречаникув. Спочатку втишилісь, що то щось староє, а для їх нове. Пусмакувалі і троху скривілісь. Ну, алє з’їлі, бо їм ни випадало уд разу зганити. На обід баба наварила товканиці, якої троху пухльобалі, і ничого ни сказалі. А на вичеру був каплун, прикрашони троху олією. Його то вуни тулько пупробувалі і уд разу удлужилі ложкі. На другій день всталі вуни раненько і сказалі, що їм дзвунилі і вуни мусят хутко їхати ду Білостока. Навіть ни схутилі пудивітись на приготовльоний бабою сніданок (ха, ха, ха). Вони од’їжджалі, а дид єхідно ще казав: «Приїжджайте, приїжджайте, ми вас завше будем кормити екологічно».

4 – Ну, і на довго виполошилі їх з хати?

3 – Казала Вєрка, що приїхалі аж пуд Руздво, бо їм барзо захотилося свуйскої купчоної кувбаскі.

2 – Бач, ни дуцінюют дісєйшого жиця, а старого ни понімают. Тож ніколі наши предкі ни жилі ліпш, як нам типер живеться.

3 – І мнуго довш люде типер живут. Кулісь, як кумусь ду сорока літ, то казалі, ще мулодуватий, а в шисдисят то вже булі старикі. А дісяй то і в шисдисят літ никотори баби  крутят жорнами як молодиці.

4 – Правда, типер лєпі живеться, алє чогось на души ни спукуйно. Той світ так хутко міняється, що ни знаїш, що то далій буде. А може то смерть ду нас вже збирається і тому боїмося.

3 – Тож типер в церкві «Многая літа»то ридко спивают, а мнуго частій «Вічная пам’ять».

2 – Бо ж ни знаїш скуль і якая біда ду тебе прийде. Знаєте, що нидавно внук ду мене сказав, що Бога нима. А йому ще ж оно 16 літ, що вун понімає. Я то так пережила, ду дохтора мусила пуйти, так серцє буліло.

1 – А хто ж його так научив?       

2 – Ни знаю, скуль то в його взялося. Може з книжок, бо вун то, інакш як кулєгі, мнуго їх читає.

3 – То може так бути. Бо кулісь в Їлянці жив такій Сахарко і, кажут, що вун од читаня здурив. Вун цілу «Біблію» напаметь знав. Шкоди людям ни робив, ни був зусім дурний, алє блудив.

2 – Я ни знала, що вже мні робити, бо батькі якось так муцьно ни перейняліся. То я пупросила батюшку, щоб з їм пугувурив. Буялась, що вун ни схоче пуйти ду батюшкі, а пугодився з ухотою. З гудину з субою гувурилі. Приходит ду хати якійсь такій ни висьолий. Ну, я питаю, що батюшка казав, а вун – що старої дугі ни рузогнеш. Я аж заплакала, ну як так можна.

4 – Ну, вун мусіт йому і щось гінше гуворив. Алє дісяй батюшкі знают, що мулудиї свуй розум мают і з їмі треба осторожно гувурити, бо вуни часом ни дурнийши од батюшкув.

1 – Ну й твуй внук тоже рузумний, добре учиться і шанує нашу мову. Вун же ж николі з нами пу-пульську ни гуворит, а кулько старих пісень знає. Бач, а рилігію нашу ни шанує. Тож всі знают, що биз Бога ни ду пурога.

3 – То як же ж биз Бога той світ зрозуміти? Як то може бути так, що світ ни має ни пучатку, ни кунця, що вун завше був і вічно буде?

4 – Людськім розумом того ни пуймеш, то Боже твориння.

СТАРЕЧА ДОЛЯ     

(баба і дид – ліжит)

1 – Щось, батьку, ду нас Павлік дісяй ни приходит, а обіцяв.

2 – Ну, може ще в руботі зустався. Може ни може.

1 – Може й ни може, алє хучий всього знова п’янствує, а про нас забув.

2 – Муцьно ни нарикай, тож вчора був, мягкої кувбаси нам принюс, вун добрий.

1 – Добрий як твирезий, алє як нап’ється, то навіть ду хати ни дасть ради дуйти, плути пудпирає. Що ж тугди люде про нас гуворат.

2 – Бач, Буг ни дав їм діток, то вуни горе так запивают, бо ж Лєна тоже чарку любит. Юй же ж буліт, що мамую ни стала.

1 – То я їм прощаю, алє шкода, що такая доля нам дусталась. Бо про Питра то вже й гувурити ни хочиться. Нидобри вун і для нас, і для люди. Тулько соромит наше ім’я.

2 – Ой, ни вдаліся нам, Настю, наши сини. Шкода, що дочкі в нас нима, і тобі було би льокший.

1 – Ну, нічого. Алє внучку маїмо файну, а тупати я ще могу, хата тепла, маїмо що їсти, нихто нас ду руботи ни жине. Слава Богу, можна жити. А наши ж батькі мучиліся ду смерти і рано повмиралі. А ми вже старенькі, аби оно здоров’є було.

2 – О, то ж то. А його вже нима. Щось мні знова в грудях муцьно запикло.

1 – Ой, то я зара ду дохтора пудзвуню. Хай приїде і дасть тобі укол, то льокший буде.

2 – Ни треба, ни треба. Прийде, і знова 50 злотих давай. Вмирати треба. Мусіт прийшла вже моя пора.

1 – (обиймає чоловіка) Ой, ни вмирай, Данилку, ни вмирай. Як же ж я биз тибе буду жити.

 2 – О, вже мні троху удишло. А вмирати мні ще ни хочеться, бо ти для мене такая добра.

1 – А чого ж маю бути кєпська?

2 – Тож я для тебе ни завше був добрий, троху буянив.

1 – Що було, то пруйшло. Треба кєпськє забути, тулько добре пам’ятати.

2 – Мні всьо румно треба буде хутко вмирати, а ти Насця муцьно ни бідуй, якось проживеш. Тож вдовиць типер що в другуй хаті, ни ти будиш перша і, якось, всі дают ради. Гурш, як чулувік зустається сам, а ни вміє ни зварити, ни постирати, і ходит, як той задрипанець.

1 – Правда, бабам льокший. Алє самому в хаті то ни добре. Нима з кім і слова заговорити. Сам один чулувік щасліви ни буде, хоча і всього йому ніби хватає.

2 – А як ще чулувік троху глухій, то навіть тилівізор і радіво ни пуможе. Тож там так хутко гуворат, що чулувік і ни пуйме про що. А тож радіво то пириважно стариї люде слухают, то повинни гуворити виразно і пумалу, а ни стриляти словами як з пулімйота.

1 – То ж пудивісь на Нінку Ваврусьову. Живе сама в кунці гуліці. Мало хто ду єї заглядає, бо всі колєжанкі вже повмиралі. Син десь раз в місяць приїде з Кракува. Пурадку троху зробит на пудвурку, нанисе дров ду хати, день пубуде і од’їжджає. А юй же ж за див’яносто, глухая і очи вже слабо бачат. Тамтого тижня я була в єї. Сидит коло печи і цілий день паліт тиї дрова. Ой, як втишилася. Гудинку пугувурилі. Паметь ще добру має. І пужалілася, бідна, мні. Каже: «Ну кулько я могу так сідити і цілий час в той огонь дивітись, бо худити мні тяжко, а читати вже очи ни світят. А часом, як зробиться слабо, то і нима куму вуди пудати».

2 – Ну і часом так, биз живої души при собі, самотньо вмирают, як старая Чигунянка. Дочка її добре дуглядала. Що тижня приїжджала з Білостока. Вуна рузказувала, що як останній раз од’їжджала в ниділю і прощалася, то мати так муцьно, як николі, пригорнула її ду себе і сказала: «Доню, я вже мусіт тибе бульш ни зубачу». А вуна ни поняла, що мати вже чує смерть, сказала: «Приїду, приїду, мамо». І чириз три дні мати пумерла. А дочка і дісяй, рузказуючи, плаче, що ни зусталася з матерою, а пуїхала ду руботи. Ни дай, Боже, самому вмирати.

1 – Ну, добре як є дочка, дугляне матера, а як нивістка, то всяк буває.

2 – Ой, в мене зулутая нивістка, барзо добре глядит чулувіка, то може і мене дугляне.

1 – А типер же ж дити і внукі пороз’їжджаліся пу світі, то самотніх люди мнуго.   

2 – Бач, всі хочут дужити ду старості, а як доживем, то починаєм нарикати. Бо й куму ж ми стариї путрибни. Типер всьо мулудиї – жондят, працюют, купуют, їздят.

1 – То так вже той світ Божий створани. Старость то хвороба смертельна. Стариї мусят вмирати і давати місцє внукам і правнукам, бо інакш то би люде ни пумістиліся на тому білому світі. Всьо, що народилося, мусит померти. Пропадают навіть гори і мора, а що вже гуворити про чулувіка чи дерево.

                                                                                       Дід Микола

**********************

Конкурс відбувається як одна із трьох дій публічного завдання «Промоція української мови та культури Підляшшя», що фінансується з коштів Національного інституту свободи – Центром розвитку громадянського суспільства в рамках Урядової програми Фонд громадських ініціатив NOWEFIO на 2021-2030 роки.