Стаття президента Росії Володимира Путіна про історичну єдність росіян та українців викликала великий резонанс в Україні, Росії та інших країнах. У програмі «Українська думка» можна почути роздуми на цю тему д-ра Миколи Рощенка, науково-дослідного працівника та члена Наукової ради Підляського наукового інституту. Цього разу полеміка стосується сучасних проблем України.
Народні пісні про жіночу долю мають найчастіше сумне забарвлення та розказують про важкі умови життя жінки, невдале подружжя, залежність від чоловіка та його сім’ї, життя з мужем п’яницею, лиху свекруху, тощо. Ці ліричні твори побутового характеру доволі популярні серед народних співачок. У селах ґміни Чижі в рамках проєкту Підляського наукового інституту вдалося записати певну кількість того роду творів.
Одна з таких пісень, яка починається словами «Оддала ж мене мать», розповідає про нещасливе заміжжя молодиці, яка потрапила «у чужую сторону / у велікою сім’ю». У новій родині її вважать чужою, та свекруха навіть намовляє сина, щоб проводив час у корчмі та знущався над дружиною:
Што то в хаті гомоніт
Маті з сином говорит:
– Чом до корчми не йдеш?
– Чом ти жуонкі не б’єш?
Варто послухати фрагменту:
Інша популярна не лише у селах ґміни Чижі пісня, яка починається словами «Ой мамонько вішня», також розповідає про сумне заміжжя та життя у сім’ї чоловіка, де «і старенькому, і малєнькому догаджаті я мушу». Варто процитувати цілий текст пісні:
Ой, мамонько вішня, чи я у вас лішня
Оддаєш мене, моя матюнко, де я житі не привикша.
Привикша, не привикша, привикаті я мушу
І старенькому, і малєнькому догаджаті я мушу.
Коб я ж била знала, што замужом ліхо,
Розчесала б я русу косоньку і сідіела в мами тіхо.
Коса ж моя руса, у три ради сплєтьона,
Дурна діевчина, безрозумная, в чужу сторону звезьона.
Ой, коб я ж міела крилья, соколови очи,
Полєтіела б до руодной мамонькі серед темної ночи.
Багато пісень розповідає про важкі подружні стосункі, в основному про п’янство та насильство з боку чоловіка:
А п ’яніця-кошмарніця в корчміе п’є, Як вернеться вуон додому – жуонку б’є.
Є й ліричні пісні просто про проминання, короткотривалість людського життя. Послухаймо ще одного фрагменту популярної ліричної пісні, яку старіші співачки особливо люблять співати: «То й по гори, по доліні голуби лєтают»:
Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким.
****************
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
18 серпня 1870 р. народився Костянтин Харлампович, відомий український історик церкви та освіти, а також краєзнавець, академік Української академії наук, жертва політичних репресій в часи Радянського союзу. Маловідомим фактом з його біографії є те, що він народився в селі Рогачі в тодішньому Берестейському повіті Гродненської губернії на окраїнах української етнічної території – на історичному Північному Підляшші (сьогодні ґміна Мілейчиці, Сім’ятицький повіт).
Випускник Литовської духовної семінарії у Вільні. У 1894 р. закінчив Петербурзьку духовну академію; 1899 року одержав звання магістра богослов’я.
Від 1895 р. викладав у Казанській духовній семінарії латинську мову, а від 1906 р. – цивільну історію. З 1900 р. – доцент церковної історії в Казанському університеті (з 1909 р. – екстраординарний професор). У 1914 р. отримав звання доктора церковної історії. Член-кореспондент Російської Академії Наук (1916). Академік Української Академії Наук (з 1919 р.).
У 1924 р. був арештований – як голова Музейної комісії вимагав, щоб реквізовані у церкви коштовності передавалися до музеїв, а пам’ятки історії охоронялися. У січні 1925 р. без суду засланий до Казахстану за «зберігання контрреволюційної літератури». Там продовжував наукову працю. Після звільнення 1928 р. переїхав в Україну, оселився у Ніжині. У 1929 р. позбавлений звання дійсного члена Всеукраїнської Академії Наук, проте продовжував у ній наукову працю.
Автор близько 250 праць з історії православної церкви, історії освіти та культури, краєзнавства. Автор праць з історії української Церкви та духовного шкільництва 16-17 ст.
Недавно вийшов друком четвертий за 2021 рік номер Українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою».
Як завжди у двомісячнику можна прочитати про останні події в житті української громади на Підляшші, а також статті, присвячені культурним, громадським, історичним, літературним та фольклорним темам. Серед них помітне місце займають тексти осіб, пов’язаних з Підляським науковим інститутом.
Головна тема № 4/2021 «Над Бугом і Нарвою» – це історія Святої Гори Грабарки, церкви у святому місці та найближчої околиці – сіл сім’ятицької парафії. Цьому присвячений цикл п’ятьох статей Юрія Гаврилюка, головного редактора «Над Бугом і Нарвою» та заступника директора Підляського наукового інституту:
Cerkiew drewniana w uroczysku Suminszczyna lub Hrabarka
Kaplica w Moszczonej do cerkwi siemiatyckiej należąca
Cerkiew na wzgórzu, otoczona bardzo starym cmentarzem
Wsie parafii siemiatyckiej wokół miasta i ponad Bugiem
Do domu Bożego jak do nieba na ziemi
«Над Бугом і Нарвою» можна купити в мережі KOLPORTER у Більському, Сім’ятицькому і Гайнівському повітах, а також у Білостоці. Окрім того часопис є доступний у Центрі православної культури в Білостоці. Існує можливість передплати.
Більше про часопис та зміст № 4/2021 можна дізнатися, заходячи на сайт: https://nadbuhom.pl
У найновішому, четвертому, номері Українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою» з нагоди 5-х роковин смерті православного архиєпископа Перемиського і Новосанчівського Адама з’явилася стаття-спогад д-ра Григорія Купріяновича, директора Підляського наукового інституту, «Владика Адам у моїй пам’яті».
Саме сьгодні, 14 серпня, випадає 95-а річниця народження архиєпископа Адама. Народився він 14 серпня 1926 р. в селі Флоринка на Лемківщині. З 1983 по 2016 р. був єпископом (а згодом архиєпископом) Перемиським і Новосанчівським. Його служіння відіграло важливу роль у збереженні українських православних традицій у Православній Церкві в Польщі.
«Над Бугом і Нарвою» можна купити в мережі KOLPORTER у Більському, Сім’ятицькому і Гайнівському повітах, а також у Білостоці. Окрім того часопис є доступний у Центрі православної культури в Білостоці. Існує можливість передплати.
Більше про часопис та зміст четвертого номеру на сайті двохмісячника: https://nadbuhom.pl
Стаття президента Росії Володимира Путіна про історичну єдність росіян та українців викликала великий резонанс в Україні, Росії та інших країнах. У програмі «Українська думка» можна почути роздуми на цю тему д-ра Миколи Рощенка, науково-дослідного працівника та члена Наукової ради Підляського наукового інституту.
14 серпня (1 серпня за старим стилем) святкується день семи святих мучеників Маковеїв, їх матері Соломії та вчителя Єлеазара. У селах ґміни Чижі це свято звуть – Маковея.
На Маковея святять воду, яку вважається цілющою.
Урочисто цей празник відзначають на криниці неподалік від села Ляди, коло Курашева. Знаходиться там каплиця свв. Братів Маковеїв, філія парафії св. Антонія Печерського в Курашеві, де в 1930 рр. об’явилося чудотворне джерельце:
– Бив такій чоловіек, Хведор Павлючук, і вуон одгадував сни. І йому приснівся сон, што Маті Божа пливла рикою і упливла у сіету криніцю.
У 1942 році з ініціативи Хведора Павлючука побудовано коло криниці каплицю, яку висвячено в день мучеників Маковеїв. З того часу до чудотворного джерельця почали прибувати паломники. Довкола з’явилися хрести, а на стінах каплички – ікони.
Досі коло криниці в Лядах збираються люди, які вірять у цілющі властивості джерельної води.
Детальніше про постать Хведора (Фєді) Павлючука та історію каплички в Лядах пише Юрій Плева в «Над Бугом і Нарвою»:
Маковея це єдиний празник, який відзначають на каплиці коло села Ляди.
В інших селах Маковея то буддьонни день, напр. у Чижах навіть не правиться тоді в церкві служби. Колись це виглядало по іншому, бо як згадує жителька Кленик:
– В нас то служба била на Маковея, воду сятілі коло колодеця, приходілі, алє то робочи дніе билі, то вельмі люді не било. Паметаю я малая ходіла. Алє то ще за старої Пуольщи.
На Маковея починається Успенський піст, званий у селах ґміни Чижі Спасувкою. У Клениках казали, що Маковея то Перши Спас.
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
Цього року часопис українців Підляшша «Над Бугом і Нарвою» святкує 30 -річчя видання. У програмі «Українська думка» головний редактор Юрій Гаврилюк з Підляського наукового інституту розповів про те, як вийшов перший номер і що можна прочитати в останньому номері.
9 серпня 1917 року народився о. Антоній Дзевятовський (1917-1995), один з найвидатніших православних священників на Підляшші у другій половині ХХ століття, протягом майже півстоліття настоятель православної парафії в Гайнівці, будівничий монументального собору Святої Трійці в Гайнівці.
Майбутній священик народився 9 серпня 1917 року в Білорусії, у селі Бароўкі, у Паставському повіті тодішньої Віленської губернії (нині село є частиною поселення Воропаєво у Вітебській області Республіки Білорусь).
Навчався у православній Духовній семінарії у Вільні. Закінчив його в 1938 році. Того ж року він прийняв вінчання з Валентиною Соболевською (1917-2000), яка супроводжувала його все життя. Незабаром, також у 1938 році, він прийняв дияконську та священичу хіротонію. Розпочав він також навчання у Студіумі православного богослов’я Варшавського університету. Як священик спочатку він служив у парафіях у Столпцях, Снівії, Червені та Полоцьку в Білорусі.
У 1943 році він був направлений на душпастирську роботу на Підляшшя, що входило тоді до складу Білостоцького округу під німецькою окупацією. 13 грудня 1943 року він став настоятелем новоствореної православної парафії Преображення Господнього в Пльосках.
Новий період у житті о. Антонія розпочався 9 листопада 1951 р., коли він став настоятелем православної парафії св. Миколая в Гайнівці, містечку на Підляшші, яке щойно отримало міські права і вступало в період динамічного розвитку. Він служив настоятелем гайнівської парафії більше 40 років, був також гайнівським благочинним.
Отець Антоній Дзевятовський спричинився великому розвитку парафіяльного життя в Гайнівці та в навколишніх селах, що належали до парафії. Його зусиллями споруджено цвинтарну церкву Всіх Святих у Гайнівці, церкву Вознесіння Господнього в Орішкові та церковцю Казанської ікони Божої Матері в Гурному (нині район Гайнівки). Отець А. Дзевятовський розвивав також харитативну діяльність, зі своєю матушкою Валентиною доглядаючи за хворими та потребуючими разом. Він також був співзасновником Гайнівських днів церковної музики, першого і найбільшого фестивалю православної музики, організованого Православною Церквою в Польщі. Священик користувався великим авторитетом і повагою вірних. Велика ділом о. А. Дзевятовського став гайнівський собор Святої Трійці, зведений за проектом проф. Олександр Григорович у 1973-1992 роках, одна з найоригінальніших культових споруд, побудованих у другій половині ХХ століття не лише на Підляшші, одна з найбільших православних церков у Польщі.
О. митр. прот. Антоній Дзевятовський упокоївся 28 вересня 1995 р. Похований у церкві преп. Антонія Печерського у підвалі собору Святої Трійці в Гайнівці. Ім’я о. А. Дзевятовського носить вулиця в Гайнівці, що проходить поруч із збудованим ним собором. У Білостоку діє Фонд ім. о. Антонія Дзевятовського.
Вийшов друком четвертий за 2021 рік номер Українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою».
Як завжди у двомісячнику можна прочитати про останні події в житті української громади на Підляшші, а також статті, присвячені культурним, громадським, історичним, літературним та фольклорним темам. Серед них помітне місце займають тексти осіб, пов’язаних з Підляським науковим інститутом.
Головна тема № 4/2021 «Над Бугом і Нарвою» – це історія Святої Гори Грабарки, церкви у святому місці та найближчої околиці – сіл сім’ятицької парафії. Цьому присвячений цикл п’ятьох статей, які є результатом досліджень Юрія Гаврилюка, головного редактора «Над Бугом і Нарвою» та заступника директора Підляського наукового інституту.
У четвертому номері за 2021 рік д-р Григорій Купріянович, директор Підляського наукового інституту, ділиться своїми спогадами про Владику Адама – до 5-х роковин смерті архиєпископа.
Людмила Лабович, секретар Підляського наукового інституту, в циклу «Про нашу мову просту – непросту» аналізує підляську лексику, яка пов’язана з темою їжі. Окрім того авторка пропонує фольклорні записи, присвячені святу Преображення Господнього.
У хроніці подій «З організованого життя над Бугом і Нарвою» можна прочитати про активність підляських організацій, у тому числі Підляського наукового інституту.
На сторінках четвертого номера за 2021 рік знайдемо також статтюМагдалени Яким’юк з Підляського наукового інституту про цьогорічне Євробачення та успіх у ньому українського гурту Go-A.
«Над Бугом і Нарвою» можна купити в мережі KOLPORTER у Більському, Сім’ятицькому і Гайнівському повітах, а також у Білостоці. Окрім того часопис є доступний у Центрі православної культури в Білостоці. Існує можливість передплати.
Більше про часопис та зміст нового номера можна довідатися, заходячи на сайт https://nadbuhom.pl
