Стаття секретаря ПНІ Людмили Лабович: «Підляська, білоруська, змішана, руська чи, можливо, українська? Про говірки на Підляшші»
На початку липня 2025 р. на Інтернет-порталі muzykatradycyjna.pl було опубліковано важливу статтю секретаря Підляського наукового інституту Людмили Лабович «Підляська, білоруська, змішана, руська чи, можливо, українська? Про говірки на Підляшш». Українська мовознавчині та експертка з підляського фольклору аналізує там говірки південно-східної частини сучасного Підляського воєводства, наголошуючи, що «Донині на території між Бугом та Нарвою збереглися говірки, класифіковані лінгвістами як приналежні до групи північноукраїнських говірок». Стаття є презентацією у популярній та доступній формі базових наукових знань про українські говірки Підляшшя, що особливо важливо в контексті нещодавньої гарячої дискусії щодо статусу цього етнолекту та спроб створити нову сутність, яку називають «підляською мовою».
Посилання на статтю:
https://muzykatradycyjna.pl/do-czytania/gwara-podlaska-bialoruska-mieszna-ruska-a-moze-ukrainska-o-gwarach-na-podlasiu
На початку статті авторка зазначає: «Роками нас призвичаєно дивитися на говірки, якими досі розмовляють, особливо в селах, мешканці східної частини Підляського воєводства, як проблемну, зазвичай соромязливу спадщину від їхніх сільських предків. Йдеться тут про східнослов’янські говірки – білоруські та українські. З цим пов’язане глибоко вкорінене переконання, що говірки окремих сіл, які відмінні між собою, це дивна змішана мова, нечітко визначена «підляська мова», а не місцевий різновид української мови на півдні воєводства чи білоруської на півночі. Сьогодні різноманітність говірок Підляшшя, які зберігають багато рис, які архаїчні та яких немає в інших регіонах, можна розглядати як елемент культурного багатства – свідчення довгої історії та багатовікового закорінення мешканців цієї землі».
Л. Лабович звертає увагу на специфіку підляських українських говірок, наголошуючи:
«Вони досить різноманітні, тому мовлення окремих частин регіону, а навіть сусідніх сіл, відрізняються одне від одного, іноді досить суттєво. Це розмаїття означає, що людина, знайома з підляськими говірками, навіть після кількох речень може легко визначить частину регіону, з якої родом співрозмовник, а іноді навіть конкретне село. Однак ті, хто розмовляє «по-свойому», кого не тільки не навчали про говірки, але й старалися переконувати, що руська мова села є гіршою по відношенні до літературної польської мови, схильні бачити в цьому розмаїтті не багатство, а проблемну, зазвичай соромязливу спадщину від їхніх сільських предків. З цим пов’язане глибоко вкорінене переконання, що говірки окремих сіл, які відмінні між собою, це дивна змішана мова, а не місцевий різновид української мови. „Бо як я можу назвати свою мову українською, — іноді можна почути, — якщо тут нею розмовляють так, у сусідньому селі трохи інакше, а в літературній українській ще інакше?” Це часто виникає через нерозуміння… саме поняття „говірки”».
У статті авторка вказує на політичний контекст класифікації підляських говірок:
«На жаль, у повоєнний період, через включення всіх православних жителів Білостоцького воєводства до білоруської національної меншини, багато вчених почали відносити підляські говірки до групи білоруських говірок або так званих перехідних говірок. Публікації, в яких мова мешканців околиць Нарви, Гайнівки, Вуорлі і навіть Кліщель називають «перехідними білорусько-українськими говірками», «білоруськими говірками, перехідними до української» тощо, на жаль, з’являються й до сьогодні, також у численних наукових дослідженнях.»
Портал muzykatradycyjna.pl реалізовано в рамках програми, що проводиться Форумом традиційної музики та Майстернею традиційної музики і танцю у співпраці з Національним інститутом музики та танцю. Проект фінансується Міністерством культури та національної спадщини.
