Обрядовість пов’язана з народженням дитини в селах ґміни Чижі. Ч. 2 Пологи

Ще після Другої світової війни жінки в селах ґм. Чижі родили вдома, бувало, що й на полі під час польових робіт.

«Одна, казалі, в полі жала і як їїе взяло, то за мидльом [снопи на полі] уроділа дітя».

У пологах помагала «бабка», старіша жінка, яка часто обслуговувала кілька сіл. Не користувалася вона ніякими ліками ні знаряддями, а лише різними магічними практиками. Як сказала одна зі старіших жінок: «Як вродіться, то вродіться, а як не може вродітісь, то што вона зробіт?».

Що робили, коли в родючої були проблеми? Для прикладу, ходили до батюшки та просили, щоб відчинив Царські ворота в церкві.

Про жінку, яка вродила, говорили, що вона «з печи впала і на двоє поділілася». Матка в місцевій українській говірці – як і в літературній мові, плацента, тобто дитяче місце – це «міесцє»: «Треба міесцьом витерті, як якаясь сказа».

Бабка перерізувала пуповину, зав’язувала пупа лляною ниткою, яку опалювала громничною свічкою. Мила дитятко, одягала на ліву сторону – «коб не споврочилі». Згодом «уповівала», тобто обвивала спеціальним «повівачом»: Колісь повівач такій бив. Дітя мусіло биті звезане. Коб ногі не билі кривиї».

«Колісь усе уповавілі – треба, коб прости ногі билі і прости ручкі. Як привикне, то оно розповіте і зачинає плакаті».

Як видно, зовсім робили по-іншому, ніж зараз.

Коли дитятко вродиться, дивилися, чи воно «має шапочку»:

«Як хтось щасліви, то кажут – мусіт у шапочці вродівся».

Давніше у селах ґміни Чижі дитину починала годувати груддю не його мати, але інша жінка з села:

«Колісь клікалі кого-лєнька ссаті, бо ще нема молока, коб якаясь баба пришла, дала, у кого дітя малоє».

Важливим було, щоб почати годувати правою груддю. Коли почне лівою – дитина буде шульгою.