Місяць: Липень 2021

В останню суботу липня Православна Церква відзначає пам’ять свв. Підляських мучеників. Це православні мешканці Північного Підляшшя, які віддали своє життя на зламі січня та лютого 1946 р., коли стали жертвами польського збройного підрозділу Національного Військового Об’єднання, яким командував капітан Ромуальд Райс пс. «Бури».

Святі Підляські мученики зберігали те, що протягом століть передавали їм їхні предки: берегли православну віру, жили у своїх рідних руських традиціях та культурі, розмовляли мовою, яка була підляським діалектом української мови. У першій половині ХХ ст. серед місцевого населення розпочались процеси формування сучасних національних ідентичностей. Деякі почали тоді вживати офіційно введені етноніми «білорус», «білорусин», інші шукали своєї ідетичності. Вірність православній вірі та рідній традиції стали причиною їхньої мученицької смерті.

До святих Підляських мучеників зараховується чотири групи мучеників:

– 16 мучеників села Залішани, які згинули 29 січня 1946 року;

– двох мучеників села Вілька Вигоновська, які згинули цього ж дня, 29 січня 1946 року;

– 30 православних возаків, які згинули 31 січня 1946 року біля села Пухали-Старі;

– 7 мучеників села Шпаки та 24 мучеників села Зані, які згинули 2 лютого 1946 року.

Мученики Залішан, Зань, Шпаків, Вільки Вигоновської та Пухал Старих загинули від рук людей, які неправильно розуміли любов до Батьківщини і були готові вбивати людей тому, що ті були іншої віри, жили за іншою традицією, говорили іншою мовою, мали іншу ідентичність.

Канонізація Підляських мучеників Автокефальною Православною Церквою в Польщі відбулася протягом 2019 та 2020 рр. 29 жовтня 2019 року Собор Єпископів Православної Церкви в Польщі вирішив вписати до Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських (був він встановлений у 2003 р., коли відбулося прославлення перших з-посеред Холмсько-Підляських мучеників) імена «возаків», які загинули 31 січня 1946 року в Пухалих Старах. Через кілька місяців, 17 березня 2020 р., було прийнято чергове рішення Собору Єпископів про включення до лику святих Підляських мучеників людей, які загинули 2 лютого 1946 р. в Занях та Шпаках. Урочистість прославлення свв. Підялських мучеників відбулася 25 липня 2020 року в Залішанах. Оголошення канонізаційного акту 25 липня 2020 року означало приєднання до лику святих Підляських мучеників чергової групи святих – мучеників села Залішани та мучеників села Вілька Вигоновська.

Прославлення свв. Підялських мучеників – це одна з найвизначніших подій у майже 100-річній історії автокефалії Православної Церкви в Польщі. Це була четверта урочистість прославлення святих в історії Церкви: після канонізації св. сщмч. Максима Горлицького (1994), свв. Мучеників Холмських і Підляських (2003) та св. мч. Миколая (Боровика) (2008).

День пам’яті свв. Підляських мучеників встановлено на останню суботу липня, коли відзначається свято Залішанської ікони Божої Матері. Пам’ять мучеників сіл Шпаки та Зані відзначається в Бранську також 2 лютого та в неділю після свята свв. Мучеників Підляських. Пам’ять возаків, тобто свв. мучеників, що загинули в Пухалих Старах традиційно відзначається 31 січня кожного року в Покровській церкві в Більську на Підляшші. Пам’ять свв. Підляських мучеників відзначається також у першу неділю червня, коли випадає день пам’яті Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських. Цього дня особливі урочистості відбуваються в єдиній церкві в честь свв. Мучеників Холмських і Підляських, що знаходиться в селі Збуч, з навколишніх сіл було багатьох серед возаків, які загинули в Пухалах-Старих.

Григорій Купріянович

26 липня в передачі «Думка українська» в Радіо Білосток д-р Григорій Купріянович, директор Підляського наукового інституту, згадував блаженної пам’яті Владику Адама, архієпископа Перемиського і Новосанчівського. Саме минає п’ять років від його смерті.

В українській передачі д-р Григорій Купріянович говорив про заслуги Владики Адама для Православної Церкви та значення, яке він надавав збереженню рідної української культури та мови.

Передачу можна слухати на Інтернет-сайті Радіо Білосток:

https://www.radio.bialystok.pl/dumka/index/id/202600

У липні цього року Підляський архів, що діє в рамках Підляського наукового інституту, збагатився цінними набутками. До фондів Підляського архіву передано нещодавно кілька документів XVII-XVIII cт. Стосуються вони майнових питань у місті Кліщелі. Документи написані латинською мовою, тобто тодішньою офіційною канелярською мовою Королівства Польського, до якого входило Підляшшя з 1569 року.

Документи у досить поганому стані, частина збереглася лише частково. Вимагатимуть вони реставрації.

Підляський архів діє в структурі Підляського наукового інституту з 2020 р. Його існування фінансується завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації.

28 липня (15 липня за старим стилем) Церква вшановує пам’ять Рівноапостольного князя Володимира, великого князя київського і володаря Київської Русі. Видатний правитель, князь Новгородський з 969 р., великий князь київський (979—1015); святий Православної Церкви (канонізований у 12 столітті).

У 988 р. Володимир Великий разом із боярами та його дружиною був охрещений у грецькому обряді з Візантії під іменем Василь. Одружився з сестрою імператора Анною.

Об’єднувач руської держави. Після хрещення він енергійно розпочав християнізацію Русі. Наказав знищити язичницькі ідоли, будував церкви, засновував школи та бібліотеки. Він також виховував своїх дітей у християнській вірі. Його сини Борис і Гліб були визнані святими.

Постать Володимира І також важлива в контексті Підляшшя. Як пише історик Юрій Гаврилюк, дослідник історії краю:

“Великий князь київський Володимир також увійшов в історію Підляшшя, включивши його в Руську державу і захищаючи від нападів балтійського племені ятвягів, що проживало на півночі. Про це повідомляється в Руському літописі під роком 983. Тож не дивно, що 900-річчя Хрещення Київської Русі, яке святкували в Києві в липні 1888 р., не могло обійтися без представників нашого краю. Кульмінацією торжества став, звичайно, день пам’яті Рівноапостольного князя Володимира. Саме цим днем датований урочистий лист жителів Більська до тодішнього Київського митрополита Платона, переданий адресату спеціальною делегацією, до складу якої входив настоятель соборної церкви Святої Трійці отець Григорій Пєнькевич” («Над Бугом і Нарвою», 4/2004).

У рік великого ювілею – Тисячоліття Хрещення Київської Русі, який відзначався влітку 1988 року – на Підляшші з’явилися численні бронзові дошки на стінах церков та дерев’яні хрести, присвячені цій події. Один із таких хрестів поставила українська молодь з Більська при церкві в Козликах над Нарвою (парафія Кленики). Ще один хрест встановлено в селі Кузава, де в 1987 році було організовано гурток Українського суспільно-культурного товариства.

Кілька років тому в музеї під відкритим небом підляських українців “Загорода” в Козлицях була встановлена ​​стовпова каплиця, присвячена святому. Щороку, з нагоди Дня святого Володимира Товариство друзів музею під відкритим небом у Козликах організовує святкування пам’яті святого. Цьогорічний захід відбудеться 31 липня, в день “Літніх зустрічей з українським фольклором”.

на фото:

хрест на пам’ятку Тисячоліття Хрещення Русі в Кузаві

стовпова капличка в Загороді в Козликах

22 липня 26 років тому помер Василь Альбічук (1909-1995), український митець-художник і поет, якого звуть підляським Никифором.

Народився  в Дубровиці Малій на Південному Підляшші. Малювати вчився самотужки, працюючи на колгоспі в Україні, куди закинула його доля під час Другої світової війни. Майже рік навчався у Київському художньо-промисловому училищі. Повернувшись у рідне село, виявилося, що майже вся його сім’я була виселена до Радянського союзу. В Дубровиці Малій провів самітно майже все своє життя.

Любов’ю Василя Альбічука були передусім квіти. При своїй садибі створив «диво-город», де росли найрізноманітніші квіти, які він малював. Посадив коло своєї хатинки понад 200 ґатунків.

Oсобливо прославився своїми пейзажами та малюнками квітів. Свої враження і переживання висловлював він також у поетичній формі. Вірші, писані українською мовою, залишилися в рукописах.

Про видатного жителя села нагадує експозиція в сільській світлиці в Дубровиці Малій, в якій знайшлися як домашні предмети художника, так і його праці – доволі оригінальні картини, на яких представлений казковий світ городів. 

Картини митця експонувалися на виставках у Польщі і за кордоном. Нині зберігаються в багатьох музеях, найбільша колекція знаходиться в Музеї Південного Підляшшя в Білій-Підляській.

Багато років Союз українців Підляшшя проводив у Дубровиці Малій захід на честь митця – «Василівку».

Подією, важливою в історії українського руху та українського культурного життя на Підляшші, є фестиваль «На Івана, на Купала» у Бахматах коло села Дубичі-Церковні в Гайнівському повіті. Уже завтра, в суботу, 17 липня, відбудеться ювілейна 25-та едиція цього важливого заходу, проводженого Союзом українців Підляшшя – найбільшою українською організацією у регіоні.

Фестиваль починався як невеликий камерний захід над Нарвою, проте за чверть століття він стався найбільшою та найпоширенішою подією серед прихильників української культури на Підляшші, яка щорічно в мальовниче місце на Бахматах притягає кілька тисяч глядачів. Минулого року, з огляду на непростий час пандемії вона відбулася у Загороді в Козликах над Нарвою, проте цього року захід знову повертається над водосховище в урочищі Бахмати.

25-ий фестиваль, хоча знову пройде в пандемічному форматі, зберігає однак всі елементи, характерні для цього заходу. Це «Купальський ярмарок» за участі митців з Польщі і України, концерт українських ансамблів з Польщі і України, обряд пускання вінків на воду та фольк-рокова забава.

178 років тому помер Ігнатій Данилович (1788-1843), юрист, історик права, археограф і член багатьох наукових товариств.

Він народився у 1788 р. у Гриневичах Великих, селі на Підляшші біля Більська, у родині бідного уніатського священика о. Миколая Даниловича та його дружини Доміцели Михневич.

Від 1797 року навчався в школі католицького чернечого ордену піарів у місті Ломжа, з 1807 року – в гімназії в Білостоці. Три роки пізніше, у 1810 році, вступив на морально-політичне відділення (юридичний факультет) Віленського університету, який закінчив, здобувши ступінь магістра права. Викладав у Віленському університеті.

У 1824 році він був висланий з Вільнюса в рамках репресій. Переїхав до України, до Харкова, де з осені 1825 року викладав російське та губернське право в Харківському університеті (1825-1830).

Професор Київського та Харківського університетів, друг Петра Гулака-Артемовського, українського поета і вченого, з яким він подружився у Харкові.

Основні наукові інтереси Даниловича стосувалися історії і тогочасного стану права західних губерній Росії, зокрема литовсько-руського права.

Помер в Моравії під час перебування на лікуванні 12 липня 1843 року.

На фото: Цвинтарна церква св. Пророка Іллі в Гриневичах Великих, села, з якого родом Ігнатій Данилович