SONY DSC

В останню суботу липня Православна Церква відзначає пам’ять свв. Підляських мучеників. Це православні мешканці Північного Підляшшя, які віддали своє життя на зламі січня та лютого 1946 р., коли стали жертвами польського збройного підрозділу Національного Військового Об’єднання, яким командував капітан Ромуальд Райс пс. «Бури».

Святі Підляські мученики зберігали те, що протягом століть передавали їм їхні предки: берегли православну віру, жили у своїх рідних руських традиціях та культурі, розмовляли мовою, яка була підляським діалектом української мови. У першій половині ХХ ст. серед місцевого населення розпочались процеси формування сучасних національних ідентичностей. Деякі почали тоді вживати офіційно введені етноніми «білорус», «білорусин», інші шукали своєї ідетичності. Вірність православній вірі та рідній традиції стали причиною їхньої мученицької смерті.

До святих Підляських мучеників зараховується чотири групи мучеників:

– 16 мучеників села Залішани, які згинули 29 січня 1946 року;

– двох мучеників села Вілька Вигоновська, які згинули цього ж дня, 29 січня 1946 року;

– 30 православних возаків, які згинули 31 січня 1946 року біля села Пухали-Старі;

– 7 мучеників села Шпаки та 24 мучеників села Зані, які згинули 2 лютого 1946 року.

Мученики Залішан, Зань, Шпаків, Вільки Вигоновської та Пухал Старих загинули від рук людей, які неправильно розуміли любов до Батьківщини і були готові вбивати людей тому, що ті були іншої віри, жили за іншою традицією, говорили іншою мовою, мали іншу ідентичність.

Канонізація Підляських мучеників Автокефальною Православною Церквою в Польщі відбулася протягом 2019 та 2020 рр. 29 жовтня 2019 року Собор Єпископів Православної Церкви в Польщі вирішив вписати до Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських (був він встановлений у 2003 р., коли відбулося прославлення перших з-посеред Холмсько-Підляських мучеників) імена «возаків», які загинули 31 січня 1946 року в Пухалих Старах. Через кілька місяців, 17 березня 2020 р., було прийнято чергове рішення Собору Єпископів про включення до лику святих Підляських мучеників людей, які загинули 2 лютого 1946 р. в Занях та Шпаках. Урочистість прославлення свв. Підялських мучеників відбулася 25 липня 2020 року в Залішанах. Оголошення канонізаційного акту 25 липня 2020 року означало приєднання до лику святих Підляських мучеників чергової групи святих – мучеників села Залішани та мучеників села Вілька Вигоновська.

Прославлення свв. Підялських мучеників – це одна з найвизначніших подій у майже 100-річній історії автокефалії Православної Церкви в Польщі. Це була четверта урочистість прославлення святих в історії Церкви: після канонізації св. сщмч. Максима Горлицького (1994), свв. Мучеників Холмських і Підляських (2003) та св. мч. Миколая (Боровика) (2008).

День пам’яті свв. Підляських мучеників встановлено на останню суботу липня, коли відзначається свято Залішанської ікони Божої Матері. Пам’ять мучеників сіл Шпаки та Зані відзначається в Бранську також 2 лютого та в неділю після свята свв. Мучеників Підляських. Пам’ять возаків, тобто свв. мучеників, що загинули в Пухалих Старах традиційно відзначається 31 січня кожного року в Покровській церкві в Більську на Підляшші. Пам’ять свв. Підляських мучеників відзначається також у першу неділю червня, коли випадає день пам’яті Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських. Цього дня особливі урочистості відбуваються в єдиній церкві в честь свв. Мучеників Холмських і Підляських, що знаходиться в селі Збуч, з навколишніх сіл було багатьох серед возаків, які загинули в Пухалах-Старих.

Григорій Купріянович

26 липня в передачі «Думка українська» в Радіо Білосток д-р Григорій Купріянович, директор Підляського наукового інституту, згадував блаженної пам’яті Владику Адама, архієпископа Перемиського і Новосанчівського. Саме минає п’ять років від його смерті.

В українській передачі д-р Григорій Купріянович говорив про заслуги Владики Адама для Православної Церкви та значення, яке він надавав збереженню рідної української культури та мови.

Передачу можна слухати на Інтернет-сайті Радіо Білосток:

https://www.radio.bialystok.pl/dumka/index/id/202600

У липні цього року Підляський архів, що діє в рамках Підляського наукового інституту, збагатився цінними набутками. До фондів Підляського архіву передано нещодавно кілька документів XVII-XVIII cт. Стосуються вони майнових питань у місті Кліщелі. Документи написані латинською мовою, тобто тодішньою офіційною канелярською мовою Королівства Польського, до якого входило Підляшшя з 1569 року.

Документи у досить поганому стані, частина збереглася лише частково. Вимагатимуть вони реставрації.

Підляський архів діє в структурі Підляського наукового інституту з 2020 р. Його існування фінансується завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації.

28 липня (15 липня за старим стилем) Церква вшановує пам’ять Рівноапостольного князя Володимира, великого князя київського і володаря Київської Русі. Видатний правитель, князь Новгородський з 969 р., великий князь київський (979—1015); святий Православної Церкви (канонізований у 12 столітті).

У 988 р. Володимир Великий разом із боярами та його дружиною був охрещений у грецькому обряді з Візантії під іменем Василь. Одружився з сестрою імператора Анною.

Об’єднувач руської держави. Після хрещення він енергійно розпочав християнізацію Русі. Наказав знищити язичницькі ідоли, будував церкви, засновував школи та бібліотеки. Він також виховував своїх дітей у християнській вірі. Його сини Борис і Гліб були визнані святими.

Постать Володимира І також важлива в контексті Підляшшя. Як пише історик Юрій Гаврилюк, дослідник історії краю:

“Великий князь київський Володимир також увійшов в історію Підляшшя, включивши його в Руську державу і захищаючи від нападів балтійського племені ятвягів, що проживало на півночі. Про це повідомляється в Руському літописі під роком 983. Тож не дивно, що 900-річчя Хрещення Київської Русі, яке святкували в Києві в липні 1888 р., не могло обійтися без представників нашого краю. Кульмінацією торжества став, звичайно, день пам’яті Рівноапостольного князя Володимира. Саме цим днем датований урочистий лист жителів Більська до тодішнього Київського митрополита Платона, переданий адресату спеціальною делегацією, до складу якої входив настоятель соборної церкви Святої Трійці отець Григорій Пєнькевич” («Над Бугом і Нарвою», 4/2004).

У рік великого ювілею – Тисячоліття Хрещення Київської Русі, який відзначався влітку 1988 року – на Підляшші з’явилися численні бронзові дошки на стінах церков та дерев’яні хрести, присвячені цій події. Один із таких хрестів поставила українська молодь з Більська при церкві в Козликах над Нарвою (парафія Кленики). Ще один хрест встановлено в селі Кузава, де в 1987 році було організовано гурток Українського суспільно-культурного товариства.

Кілька років тому в музеї під відкритим небом підляських українців “Загорода” в Козлицях була встановлена ​​стовпова каплиця, присвячена святому. Щороку, з нагоди Дня святого Володимира Товариство друзів музею під відкритим небом у Козликах організовує святкування пам’яті святого. Цьогорічний захід відбудеться 31 липня, в день “Літніх зустрічей з українським фольклором”.

на фото:

хрест на пам’ятку Тисячоліття Хрещення Русі в Кузаві

стовпова капличка в Загороді в Козликах

Жанром обрядового фольклору, який відходить у небуття, є літні трудові пісні. На увагу заслуговують, у першу чергу, сінокосні та жнивні твори, співані під час праці в полі.

У селах ґміни Чижі, як доводять фольклорні записи, популярними було значно більше сінокосних пісень, ніж зараз ми є в змозі відтворити. Тексти та ноти декількох із них знайдемо у книжці «Традиційні пісні українців Північого Підляшшя». Удалося їх записати понад 20 років тому у Куойлах і Чижах. «Журилася удовонька / Што не кошана долінонька», «Виламіла бура ліеса / Одну ліпку зоставіла» – то лише приклади.

Зараз найстаріші співачки, пам’ятають в основному одну – «Біел-молодець сіено косіт / Біела вдова їесті носіт» (теж у варіанті «біедна вдова», «йому вдова»). Ось варіант цієї цікавої сінокосної пісні, записаної під час теренових виїздів, у селі Збуч від обдарованої співачки Олександри Куптель:

Значно більше в пам’яті старішого покоління збереглося жнивних пісень, співаних під час різних етапів жнив. Ось приклад:

Багато пісень, в основному коротких приспівок, співали під час так званої перепеліці. Перепеліця це недожатий сніп збіжжя, якого залишали на полі, прикрашували квітами та горобиною. У ній часто робили доріжку, клали камінець та оставляли на ньому хліебчик для зайчика. Перепеліця символізувала завершення жнив. Ось черговий приклад жнивної приспівки, записаної у Збучові:

Разом із механізацією праці в полі почали забуватися сінокосні та жнивні пісні і приспівки. Буває, що місцеві виконавці виступають з ними на сцені, однак цей репертуар менше популярний ніж ліричний.

На фото – ансамбль «Чижовляне» з Чижів, 2010 рік

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

22 липня 26 років тому помер Василь Альбічук (1909-1995), український митець-художник і поет, якого звуть підляським Никифором.

Народився  в Дубровиці Малій на Південному Підляшші. Малювати вчився самотужки, працюючи на колгоспі в Україні, куди закинула його доля під час Другої світової війни. Майже рік навчався у Київському художньо-промисловому училищі. Повернувшись у рідне село, виявилося, що майже вся його сім’я була виселена до Радянського союзу. В Дубровиці Малій провів самітно майже все своє життя.

Любов’ю Василя Альбічука були передусім квіти. При своїй садибі створив «диво-город», де росли найрізноманітніші квіти, які він малював. Посадив коло своєї хатинки понад 200 ґатунків.

Oсобливо прославився своїми пейзажами та малюнками квітів. Свої враження і переживання висловлював він також у поетичній формі. Вірші, писані українською мовою, залишилися в рукописах.

Про видатного жителя села нагадує експозиція в сільській світлиці в Дубровиці Малій, в якій знайшлися як домашні предмети художника, так і його праці – доволі оригінальні картини, на яких представлений казковий світ городів. 

Картини митця експонувалися на виставках у Польщі і за кордоном. Нині зберігаються в багатьох музеях, найбільша колекція знаходиться в Музеї Південного Підляшшя в Білій-Підляській.

Багато років Союз українців Підляшшя проводив у Дубровиці Малій захід на честь митця – «Василівку».

У рамках проєкту багато місця присвячено досі дитячому фольклорові, оскільки вдалося записати немало цікавого матеріалу, який часто не був ще опрацьований та публікований.

При нагоді чергових розмов із представниками різних поколінь жителів сіл у ґміні Чижі з’являються інші приклади віршиків, колисанок, лічилок, забавлянок та дитячих забав.

Ось приклади коротеньких віршиків, записаних під час останніх виїздів:

Біегла мишка по поліці

І згубіла рукавіці.

Біегла свінка по-пуд ринком

Спотикнулася в корзінку.

У селах ґміни Чижі вдалося також записати різні місцеві варіанти популярного українського дитячого віршика про діда, бабу і курочку рябу:

Жив діед і баба

І била в їх курочка раба.

І знесла курочка ієчко

Непростоє, оно золотоє.

Діед бів, бів – не побів

Баба біла, біла – не побіла.

Біегла мишка

Хвостіком махнула,

Яєчко упало і розбілося.

А ось інший варіант:

Бив діед і баба

І курочка раба.

Курочка знесла яїчко.

Бів діед – яєчко не побів,

Біла баба – не побіла.

Біегла мишка

І хвостіком махнула

І побіла.

Плаче діед, плачe баба,

А сокоче курка раба.

Не плач діед, не плач баба,

Я знесу золотоє,

А не простоє.

Цікавими прикладами дитячих творів є віршики у формі запитань та відповідей – діалогу між дорослим та дитиною.

Кум, кума, де била?

В ліесі.

Што робіла?

Дітя кристіла.

Чим?

Помелом.

А як назвала?

Баструком.

Часто сенс тих віршиків – нелогічний:

Де ти била?

У ліесі.

Што робіла?

Діеті кристіла.

Чим?

Кульбакою.

А як назвала?

Собакою.

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Подією, важливою в історії українського руху та українського культурного життя на Підляшші, є фестиваль «На Івана, на Купала» у Бахматах коло села Дубичі-Церковні в Гайнівському повіті. Уже завтра, в суботу, 17 липня, відбудеться ювілейна 25-та едиція цього важливого заходу, проводженого Союзом українців Підляшшя – найбільшою українською організацією у регіоні.

Фестиваль починався як невеликий камерний захід над Нарвою, проте за чверть століття він стався найбільшою та найпоширенішою подією серед прихильників української культури на Підляшші, яка щорічно в мальовниче місце на Бахматах притягає кілька тисяч глядачів. Минулого року, з огляду на непростий час пандемії вона відбулася у Загороді в Козликах над Нарвою, проте цього року захід знову повертається над водосховище в урочищі Бахмати.

25-ий фестиваль, хоча знову пройде в пандемічному форматі, зберігає однак всі елементи, характерні для цього заходу. Це «Купальський ярмарок» за участі митців з Польщі і України, концерт українських ансамблів з Польщі і України, обряд пускання вінків на воду та фольк-рокова забава.

Форми, вживані в підляських селах, коли скликували або відганяли домашніх тварин, поступово забуваються. Можливо, що за кілька десяток років знайдемо їх лише у мовознавчих записах та фольклорних текстах. Проте, деякі з них досі відомі – зокрема ті, які використовують, щоб заохотити підійти або відігнати кота чи собаку.

Продовжуємо перелік вигуків, уживаних у селах ґміни Чижі.

Кіт

Способи кликання і проганяння котів – загальновідомі і загальновживані. Досі заохочують кота, щоб підійшов, словами кіці-кіці, а проганяють – псік.

Собака

Для підкликання собаки уживається вигуку псі-псі, коли щось дають – на!

На, на – ході сюди!

Проганяється – вон!

Курка

Курей кличуть найчастіше тю-тю-тю, курчат – ціп-ціп-ціп, ціпу-ціпу-ціпу, проганяють – ша!

Гуска

У селах ґміни Чижі кличуть гусей по-різному, в залежності від місцевості: гусі-гусі-гусі (наприклад, у Шостакові, Курашеві), пиль-пиль (у Збучові), проганяють – гиля-гиля.

Качка

Качок кличуть словами пиль-пиль-пиль.

Загальний покрик, яким відганяють свійську птицю, птахів – це киш.

Багато традиційних форм, записаних у селах ґміни Чижі, що їх вживали, коли кликали домашніх тварин, це дуже часто звуконаслідувальні слова. Оскільки їх мета – заохотити тварину, щоб підійшла, тому й мають вони зменшено-пестливий характер. Вигуки, записані в селах ґміни Чижі, найчастіше прості за формою та легкі для вимови. Вони нерідко мають свої аналоги в дитячій мові, на яку складається лексика, що її дорослі вживали у спілкуванні з малюками, коли вони вчилися розмовляти, та яку малюки вживали самі. Це дуже часто перші, доволі прості слова, що їх вимовляли діти.

Ось приклади.

У дитячій мові корова це бися, биська, бицька, а коли скликували цю тварину, говорили бись-бись.

Кінь це кося (кликали його коську-коську).

Жереб’ятко – кізя (кізя-кізя).

Свиня – цінька (ціня-ціня, цінька-цінька-цінька).

Овечка – безя (безь-безь, безя-безя).

Курка – тютя (тю-тю-тю).

Курчатко – ціпка (ціп-ціп).

Детальніший матеріал про дитячу мову доступний на сайті Підляського наукового інституту:

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

178 років тому помер Ігнатій Данилович (1788-1843), юрист, історик права, археограф і член багатьох наукових товариств.

Він народився у 1788 р. у Гриневичах Великих, селі на Підляшші біля Більська, у родині бідного уніатського священика о. Миколая Даниловича та його дружини Доміцели Михневич.

Від 1797 року навчався в школі католицького чернечого ордену піарів у місті Ломжа, з 1807 року – в гімназії в Білостоці. Три роки пізніше, у 1810 році, вступив на морально-політичне відділення (юридичний факультет) Віленського університету, який закінчив, здобувши ступінь магістра права. Викладав у Віленському університеті.

У 1824 році він був висланий з Вільнюса в рамках репресій. Переїхав до України, до Харкова, де з осені 1825 року викладав російське та губернське право в Харківському університеті (1825-1830).

Професор Київського та Харківського університетів, друг Петра Гулака-Артемовського, українського поета і вченого, з яким він подружився у Харкові.

Основні наукові інтереси Даниловича стосувалися історії і тогочасного стану права західних губерній Росії, зокрема литовсько-руського права.

Помер в Моравії під час перебування на лікуванні 12 липня 1843 року.

На фото: Цвинтарна церква св. Пророка Іллі в Гриневичах Великих, села, з якого родом Ігнатій Данилович