Продовжуємо публікацію творів переможців Підляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому», організованого Підляським науковим інститутом у партнерстві з Союзом українців Підляшшя. Це промоція літературних творів, створених українськими говірками Підляшшя, популяризація конкурсу та вихід до широкої аудиторії з літературою, написаною «по-свойому».
Представляємо твір Валентини Ващук «Говору по-свойому». Був він нагороджений третім місцем у категорії «спогади» Підляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому».
Нещодавно бібліотека Підляського наукового інституту збагатилася виданнями однієї з важливих наукових установ Польщі – Інституту політичних студій Польської академії наук. Це зокрема видання, які стосуються польсько-українських відносин, історіографії, польсько-білоруських взаємин та сучасної історії Білорусії. Серед переданих видань публікації проф. Томаша Стрийка, проф. Войцеха Матерського, д-ра Маріуша Зайончковського, Павла Усова.
Підляський науковий інститут висловлює подяку Інститутові політичних студій ПАН за передані видання.
Бібліотека Підляського наукового інституту нараховує вже понад тисячу видань. Її існування фінансується завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації.
Сьогодні минає 10 років, відколи у Люблині 29 серпня 2013 р. помер Іван Ігнатюк (1928 – 2013), український фольклорист, етнограф, мовознавець, поет, публіцист, організатор українського культурного життя родом з Південного Підляшшя, відомий також як автор численних статей присвячених в основному народній культурі свого рідного краю. Іван Ігнатюк народився у 1928 році в селі Данці Володавського повіту. У 1947 році закінчив загальноосвітню гімназію у Володаві та заочно – Економічний технікум ім. Феттера в Люблині. З 1953 році місцем його постійного проживання став Люблин, де працював у Воєводському союзі інвалідських кооперативів, а від 1976 року – як керівник Відділу реабілітації та працівничої служби в Кооперативі інвалідів «Об’єднання». Поруч із професійною працею Іван Ігнатюк займався суспільно-культурною діяльністю. У 1956 році був співорганізатором Українського суспільно-культурного товариства на Люблинщині й у 1956-1957 роках виконував функцію заступника голови Воєводського правління УСКТ в Люблині, у 1969-70 роках – секретаря та в 1970-1975 роках – голови гуртка. Іван Ігнатюк був організаційним керівником естрадної групи «Троянда», в якій також сам співав. Був членом Українського Товариства в Люблині, Об’єднання українців у Польщі та Союзу українців Підляшшя, а також Люблинського відділення Польського людознавчого товариства.
Ціле своє життя Іван Ігнатюк записував та популяризував народну культуру і мову свого рідного краю, тобто Південного Підляшшя. Упродовж понад півстоліття він записав безліч народних пісень, звичаїв, обрядів, які друкувалися у тижневику «Наше слово», Українському часописі Підляшшя «Над Бугом і Нарвою» та в українських календарях і альманахах. Найбільшою його публікацією в двомісячнику українців Підляшшя був цикл статей присвячених надбужанському весіллю.
У 1970-1980-х рр. з’явилося сім збірок народних пісень записаних дослідником. Багато матеріалів він переказав в Україну. Іван Ігнатюк включився у літературний рух українського середовища 1980-тих років. Разом з поетом з Більська Іваном Киризюком був ініціатором і редактором видаваного в Люблині і Більську між 1983 та 1988 рр. на правах рукопису «Нашого голосу». Це був літературний альманах неформального поетичного об’єднання «Підляшшя», яке гуртувало навколо української ідеї поетів Холмщини і Підляшшя, у тому числі з міжріччя Нарви і Бугу, та пропагувало українську поезію регіону. Іван Ігнатюк сам також писав вірші, які друкувалися в «Нашому слові», «Нашому голосі», «Українському літературному провулкові». У своїй поезії він повертався до минулого рідної землі. На правах рукопису з’явилися збірки його віршів «Кукання зозуль» (Ляймен 1985) та «Проминання» (Люблин 1986).
Іван Ігнатюк до останніх днів свого життя включався в життя української громади Люблина, брав участь у заходах проводжених у місті та писав на ці теми статті до «Нашого слова» та «Над Бугом і Нарвою». Активно листувався з дослідниками українського фольклору як в Польщі, так і в Україні, передаючи на їхні руки свої фольклорні матеріали та книжки зі своєї багатої книгозбірні. Іван Ігнатюк цікавився фольклором Південного Підляшшя доволі широко – він досліджував не лише духовну, але й матеріальну культуру свого краю. Упродовж цілого життя зібрав чимало обрядових і ліричних пісень, приказок, прислів’їв і загадок, досліджував дитячий фольклор, цікавився народними способами лікування, забобонами, традиційним будівництвом, підляським одягом. Його численні записи є доказом того, що хоч на Південному Підляшші українців після акції «Вісла» лишилося небагато, то все ж багата народна культура ще жила.
Іван Ігнатюк – дослідник підляського фольклору відомий не лише в Польщі, але й в Україні. Багато своїх матеріалів він передав хоча б до архіву Інституту мистецтва, фольклору і етнології Національної академії наук України в Києві. Його записи доступні зараз не лише в архівних номерах таких часописів, як «Над Бугом і Нарвою», але й в українських виданнях. В електронній бібліотеці українців, що проживають поза межами України (diasporiana.org.ua), знайдемо його десять фольклорних збірок. Крім етнографічних матеріалів Іван Ігнатюк упродовж свого життя записав також багато мовознавчих текстів. Незадовго до смерті побачила світ його книжка «Українські говірки Південного Підляшшя», яка вийшла друком улітку 2013 р. з ініціативи Товариства любителів музею матеріальної культури Холмщини і Підляшшя в Голі. Уступне слово про автора та його працю на ниві збереження рідної культури і мови та про говірки обстежуваної території написав проф. Михайло Лесів, відомий люблинський мовознавець та славіст. Іван Ігнатюк помер 29 серпня 2013 р. на 85 році життя.
Сьогодні свято Успіння Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії. На сторінці Підляського науковго інституту в розділі «Дослідження» можна прочитати статтю Людмили Лабович «Спліенє у фольклорній традиції сіл ґміни Чижі».
Успіння Пресвятої Богородиці у селах ґміни Чижі називають «Спліенє». Його врочисто святкують в Успенській парафії у Чижах. Успіння це пора, коли повністю закінчували жнивувати і готувалися зустрічати осінь. Символом щасливо завершених жнив є квіетка, яку освячують у церкві.
Більше про традиції свята Успіння Пресвятої Богородиці в підляських селах можна прочитати у статті Л. Лабович:
Заохочуємо читати інші статті поміщені на сторінці Підляського наукового інституту в розділі «Дослідження»:
Це державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь ухвалення Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 p. та від’єднання від СРСР, що заведено вважати датою відновлення незалежної держави Україна.
Уже другий рік свято проходить у тіні російської збройної агресії проти України. Цього дня саме минає півтора року героїчної боротьби українського народу проти російських загарбників.
У найновішому номері українського тижневика «Наше Слово» (№ 33/2023) з’явилося інтерв’ю з Юрієм Плевою, лавреатом завершеного два місяці тому Підляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому» та водночас лавреатом Підляської науково-літературної нагороди за 2022 р. Інтерв’ю має заголовок: «То є остатні момент, коб такіє кніжкі видаваті».
Нагодою для інтерв’ю стало видання двох книжок Ю. Плеви: польськомовного албому про історію двохї підляських сіл «Сzyże, Łuszcze – wsie królewskie» та збірки оповідань українською підляською говіркою «Nasze seło. Prawda i wydumane». Інтерв’ю провела секретар Підялського наукового інституту Людмила Лабович. Варто відзначити, що інтерв’ю надруковане на сторінках «Нашого Слова» українською підляською говіркою.
До Підляського архіву, що діє в рамках Підляського наукового інституту, потрапили вже перші матеріали цьогорічної виборчої кампанії до Сейму та Сенату Республіки Польща, яка почалася кілька днів тому. Під час виборчої кампанії буде створено багато матеріалів, які заохочуватимуть до голосування за кандидатами з різних списків: афіш, буклетів, газеток, листівок. Це цінні документи громадського життя, які засвідчують про важливу сферу життя Підляшшя.
У Підляському архіві хотіли б зібрати документацію виборчої кампанії 2023 р., зокрема виборчі матеріали скеровані до місцевого православного україномовного населення та створнені кандидатами, які хочуть його представляти.
Звертаємося до виборчих комітетів, партій та кандидатів, а також до всіх учасників виборчої кампанії, з проханням передавати для Підляського архіву по 1 прим. всіх виборчих матеріалів, як друкованих, так і в електронній формі.
Друковані матеріали можна:
– висилати поштою за адресою: Podlaski Instytut Naukowy, skr. poczt. 26, 17-100 Bielsk Podlaski
– залишати в поштовій скринці Інституту за адресою: Більськ, вул. Кринична 14,
– передавати особисто, контакт: тел. 664187538 або електронною поштою: pninstytut@gmail.com
Підляський архів діє в структурі Підляського наукового інституту з 2020 р. Його існування фінансується завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації.
Всіх, хто хотів би передати для Підляського архіву матеріали – просимо про контакт: тел. 664187538 або електронною поштою: pninstytut@gmail.com
Продовжуємо публікацію творів переможців Підляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому», організованого Підляським науковим інститутом у партнерстві з Союзом українців Підляшшя. Це промоція літературних творів, створених українськими говірками Підляшшя, популяризація конкурсу та вихід до широкої аудиторії з літературою, написаною «по-свойому».
Представляємо оповідання – легенду Миколая Панфілюка «Солдат і нечиста сила». Було воно нагороджене третім місцем у категорії «За етнографічними мотивами» Підляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому».
Збираючи іменний матеріал у селах чотирьох парафій Підляшшя в рамках проекту «Іменні традиції підляського села XVIII-XX ст.», що його реалізує Підляський науковий інститут завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща, вдалося записати цікаві говіркові варіанти імен з суфіксом -ко.
У статті буде представлено загальну характеристику цих форм на основі матеріалу із вибраних сіл з чотирьох парафій – Чижі, Нове Березово, Курашево і Кленики.
Варто згадати, що тема іменних чоловічих форм із суфіксом -ко жителів сіл Підляшшя – недостатньо вивчена. Досі займався нею, між іншими, професор Міхал Саєвич, який аналізував іменні форми з суфіксом -ко в Кліщелях у половині 16 століття.
Пишучи про імена, варто нагадати, що вже в 16 ст. можна говорити про сформовану систему імен на Підляшші, доволі оригінальну, оскільки нерідко від одного імені творено безліч форм, напр.
укр. Єремія, пол. Jeremiasz – Яр’ома, Єрем’іей, Верем’іей
Місцеві форми на протязі століть були фонетично та морфологічно адаптовані до норм говірки, тому й нерідко вони значущо відрізняються від канонічних, напр.:
укр. Ілля, пол. Eliasz – Ляш, Ліс’іей, Лі’яш, Ілі’юшка
Ця фонетична та морфологічна різноманітність помітна і досі, однак щонайменше кількадесят років тому під впливом моди та польської мови почали зникати традиційні іменні форми.
Християнські імена часто були довгі, багатоскладові та нерідко сприймалися як чужі. Внаслідок фонетичних і морфологічних змін вони нерідко наближалися до слов’янських імен. Цей процес полягав між іншими, на скороченні імені до дво- або односкладових форм. Короткі форми були популярними, зокрема, в 16-17 ст., однак послідовно вони почали виходити з вживання, напр.
‘Юрко – укр. Юрій, пол. Jerzy – Юр
Їхній слід нерідко залишився у прізвищах (Klimiuk, Kuczko, Ruszuk, Tyszko, Własiuk). (M. Sajewicz).
На обстежуваній території в пам’яті старішого покоління збереглася ще певна кількість таких скорчених односкладових іменних форм. Вони були популярними ще в ХХ столітті:
Зіень – укр. Зіновій, пол. Zenon, Zenobiusz
Ляш – укр. Ілля, пол. Eliasz
Фім – укр. Єфімій, Юхим, пол. Eufemiusz
На Підляшші у процесі морфологічної адаптації християнських імен важливу роль відіграв суфікс -ко. Найчастіше його додавали до скорочених, односкладових форм християнських імен. Рідше суфікс -ко додавали до повних іменних форм.
Ось приклади імен з суфіксом -ко (спершу подається форма з суфіксом -ко, згодом український та польський варіант імені, на кінець говіркова форма, зафіксована в обстежуваних селах, від якої утворено форми з суфіксом -ко; ‘означає наголос):
Вал’єрко – укр. Валерій, пол. Walerian – Вал’єрій
Васьк’о – укр. Василь, пол. Bazyli – В’ася
Дан’ілко – укр. Данило, пол. Daniel – Дан’іло
Гр’ицьк’о – укр. Григорій, пол. Grzegorz – Гриць
З’іенько – укр. Зіновій, пол. Zenon, Zenobiusz – Зіень
Кон’онко – укр. Конон, пол. Konon – Кон’он
Л’євко – укр. Лев, пол. Leon – Лєв
Наз’арко – укр. Назар, пол. Nazariusz – Наз’ар
Ондр’иейко – укр. Андрій, пол. Andrzej – Ондр’ией
Он’ісько – укр. Онисій, пол. Onisym – Онісь
Риг’уорко – укр. Григорій, пол. Grzegorz – Риг’уор
С’авко – укр. Сава, пол. Saba – С’ава
Сах’арко – укр. Захарій, пол. Zachariasz – Сах‘ар
Тімохв’іейко – укр. Тимофій, пол. Tymoteusz – Тімохв’іей
Т’ішко – укр. Тихон, пол. Tychon – Тіш
Уст’инійко – укр. Устин, пол. Justyn – Уст’ин
Це лише приклади. Тему імен будемо продовжувати через три тижні.
************************************************
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
6 серпня 2023 року в програмі “Українська думка” на Радіо Білосток директор Підляського наукового інституту д-р Григорій Купріянович розповів про Підляськy науково-літературнy нагородy та процес її присудження в 2023 р. Цього року Нагорода, встановлена Підляським науковим інститутом та Союзом українців Підляшшя буде присуджена вдруге.
Метою Підляської науково-літературної нагороди є промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження людей, які відіграють важливу роль у функціонуванні, дослідженні та розвитку української культури та мови Підляшшя. Інформація про Нагороду та процес її присудження розміщена на веб-сайті Підляського наукового інституту, в Новинах та у розділі: https://www.pninstytut.org/populyaryzacziya/nahoroda