З нагоди ювілею 100-річчя польсько-українського союзу, який відзначали ми у 2020 р., що завершується, була опрацьована польсько-українська навчальна гра онлайн квест-кімната: «Пакт Пілсудський-Петлюра 1920». Це спільна ініціатива Підляського наукового інституту та Центру освіти вчителів у Білостоці.
Авторкою гри є Кароліна Хмур, методист української мови в Центрі освіти вчителів у Білостоці та вчителька української мови у Громадській початковій школі ім. свв. Кирила та Мефодія у Білостоці. Консультантами були проф. Мірослав Шуміло з Університету Марії Кюрі-Склодовської в Люблині та Інститутту національної пам’яті і д-р Григорій Купріянович з Підляського наукового інституту.
Навчальна гра онлайн „Пакт Пілсудський-Петлюра” двомовна, тому можна її використовувати на уроках проведених, як польською, так і українською мовою.
Сподіваємося, що цей дидактичний засіб буде допоміжним вчителям та цікавий учням.
Заохочуємо всіх передавати матеріали до Підляського архіву. Він діє від початку 2020 р. у структурі Підляського наукового інституту. Завданням Підляського архіву є систематичне документування сьогодення та минулого української громадськості Підляшшя. Не буде це можливтим без заангажування всього нашого середовища.
Просимо передавати матеріали до Підляського архіву. Приймаємо різноманітні матеріали: спадщини окремих осіб чи родин, окремі документи з сімейних архівів, листування, документи громадського життя (плакати, запрошення, листівки, брошури, самвидав), карти та плани, фотографії, фільми та мікрофільми, звуко- та відеозаписи, електронні документи та іншу документацію, незалежно від способу її виготовлення. Приймаємо також електронні матеріали, що документують життя української громадськості Підляшшя (відеозаписи важливих подій, фотографії, графічні матеріали).
Якщо маєте у своїх приватних збірках матеріали, які документуються історію регіону або українську культурну спадщину, і не знаєте, що з ними зробити або хочте, щоб були вони добре збережені – передавайте їх до Підляського архіву!
Якщо чули Ви, що хтось хоче викидати родинні докуиенти, фотографії, афіші, брошури, запрошення чи інші джерельні матеріали – запропонуйте, щоб передати їх в Підляський архів. Це може зберегти перед знищення цінні архівні матеріали.
Допоможіть створювати наш спільний Підляський архів!
Традиційним атрибутом українського різдвяного обряду колядування є зірка. У селах ґміни Чижі її звуть, під впливом польської мови, ґяздою, ґвяздою.
Колядна зірка це не лише прикраса, але символ віфлеємської звізди та елемент різдвяної української традиції. Щоб її виготовити, потрібний час і терпеливість, але передусім багатолітній досвід і талант.
Традиційну ґязду робили із звичайного решета, до якого причіплювали «роги» та обклеювали різнокольоровим папером. Традиційну зірку прикрашували кольоровими витинанками, які були справжнім витвором мистецтва.
Давніше всередину зірки вставляли свічку, проте колядування з нею могло скінчитися підпаленою не лише ґяздою, але навіть стріхою. Тому й колядники мусили бути дуже обережними під час колядування від хати до хати. Пізніше всередину почали вставляти різні картинки, які зображували народження Ісуса Христа, та електричні лампи на батареї.
Колись у селах були майстри, які робили святкові зірки. Найбільше обдаровані готували не лише однорядні, але також дворядні та дуже рідкі трирядні.
Зірки готували до колядування заздалегідь – хто робив нову, хто відновлював стару. Усе те сприяло інтеграції сільської молоді, яка від свята Введення в Храм Пресвятої Богородиці приготовлялася до свят.
Колись з зірками колядували лише старші хлопці. Потім почали колядувати також дівчата. Маленькі діти колядували з маленькими зірочками, старіші – з більшими. Колядування з зіркою досі є головним атрибутом різдвяної обрядовості в селах ґміни Чижі.
***
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
З нагоди 15-річчя Закону про національні та етнічні меншини і регіональну мову щойно вийшла книга «Ідентичність – культура – рівність», у якій поміщена також стаття директора Підляського наукового інституту д-ра Григорія Купріяновича.
Ювілейна публікація містить статті, що представляють погляди на меншинний закон з різних точок зору: меншин, державної адміністрації, наукових середовищ, парламенту, експертів.
Стаття директора ПНІ д-ра Г. Купріяновича має назву «Спільна комісія уряду та національних і етнічних меншин: для збереження культур, традицій та мов меншин…» і є спробою задуматися над 15 роками діяльності Спільної комісії з точки зору її співголови та довголітнього члена, що представляє українську меншину.
Видання можна завантажити на веб-сайті Кашубського інституту, який є видавцем книги:
Товариство «Рідна Хата» було засноване в Холмі в 1919 р. На той час на Холмщину повернулася з біженства перша група українського населення, у цьому нечисленна інтелігенція. Засновником Товариства був один з провідних українських діячів Холмщини Антін Васильчук. На початку 1919 р. він мав створити в Холмі Український Доброчинний Комітет, оскільки саме доброчинна діяльність та допомога населенню, що поверталося з біжденства, були першим напрямком діяльності українського національного руху на цих територіях після того встановлення тут польської влади
Антін Васильчук (1885-1935)
У наступні місяці, мабуть влітку або восени 1919 р., цей комітет був перетворений у Доброчинне Товариство «Рідна Хата». Питання створення Доброчинного Товариства та його співпраці з польською владою щодо допомоги українському населенню заторкнуто в Меморіалі про становище українського населення на Холмщині від 30 вересня 1919 р. Ймовірно в 1919 р. був поданий на реєстрацію Статут Товариства, проте страння про реєстрацію залишалися без відповіді протягом 3 років.
Однак діяльність Товариства була певним чином легалізована владою, оскільки в списку громадських організацій та культурних спілок, що діяли у Холмському повіті наприкінці 1919 р., складеним Холмським староством, за числом 12 було «Stow. Благодійність Dobroczynne <Ridna Chata> w Chełmie».
Влітку 1920 року Товариство вже діяло, а у склад його управи входили тоді: Антін Васильчук, Яків Равлик, Хома Кульгавець, Антін Корольчук та Микола Богорський. Основною сферою діяльності Товариства в перший період була благодійність.
Діяльність Товариства, як активність всього українського національного руху на Холмщшині, була перервана наступом Червоної Армії в серпні 1920 р., а згодом арештами українських національних діячів восени 1920 р. та навесні 1921 р. польською владою. Остаточна заборона діяльності Товариства «Рідна Хата» була видана владою восени 1921 р. З цього моменту Товариство діяло нелегально.
Підляський науковий інститут від початку свого існування співпрацює з іншими українськими організаціями, в першу чергу – з Союзом українців Підляшшя. У співпраці з цією організацією від проводить багато своїх заходів, у тому числі Підляську українську наукову конференцію. З другого боку Союз українців Підляшшя залучає Інститут у свої проєкти.
У грудні 2020 року Людмила Лабович, секретар Підляського наукового інституту, яка в рамках Інституту реалізує дослідницький проєкт пов’язаний з іменними традиціями Підляшшя ХVI-ХХІ століть, повела цикл занять онлайн для дітей і молоді, які вчаться української мови в старших класах трьох шкіл: Початкової школи ім. Адама Міцкевича в Більську, Шкільно-дошкільного комплексу в Черемсі та Громадської початкової школи св. Кирила і Методія в Білостоці.
Під час занять вона розповідала шкільній молоді про історію виникнення прізвищ, популярних на Підляшші, а також їхнє значення. Молодь намагалася брати активну участь у зустрічах, м.інш. ставляючи питання про походження конкретних прізвищ.
Цикл лекцій пройшов у рамках проєкту Союзу українців Підляшшя «Майстер-класи української культури для дітей і молоді «До джерел»» дякуючи дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
Останні кілька десяток років фольклор ґміни Чижі викликає зацікавлення різних дослідників – у минулому, в першу чергу, пов’язаних з білоруським середовищем, в останньому періоді – передусім українських.
На увагу заслуговують видання Союзу українців Підляшшя, між іншими, книжка «Котилася торба з високого горба» авторства Анни Артем’юк, видана майже 20 років тому, а точніше в 2011-му. Варто нагадати цю публікацію, дуже цінну для вивчення місцевої народної культури.
Книжна поміщує приклади дитячого підляського фольклору. Знайшлося в ній майже 70 різножанрових текстів зібраних у селах Більського і Гайнівського повітів, у тому числі записаних у селах ґміни Чижі – Курашеві і Збучові, а також у розташованих неподалік Старому Березові і Дубичах Осочних. Додатком до публікації є платівка зі зразками дитячого фольклору Підляшшя.
У книжці знайшлося багато цікавих прикладів колискових пісень, загадок, забавлянок і віршиків, у тому числі на період Різдвяних свят і Водохреща, бажаючих колядок, які співалося в хаті новонародженої дитини, жартівливих пісень та приспівок, а також казок.
Ось приклад колисанки з Курашева:
Люлі-люлі, люлі-люлі
Скуончиліся тобіе гулі
Треба буде вже лягаті
Своїе очка закриваті.
Хто має дітей або внуків – хай підспівує, колихаючи дитинку.
Анні Артем’юк вдалося записати та подати у книжці дуже цікаві приклади загадок. А чи вгадаєте таку? Щоправда не з сіл у ґміні Чижі, але з розташованих по-сусідськи з ними:
Лата на латі і шва не знаті.
Або таку?:
Повна бочка круп, а наверха струп.
Підказка – це рослини, відповідь на загадки – на кінці статті*.
Цінну інформацію про звичаї і обряди, пов’язані з народженням та хрещенням дитини на Підляшші, дає стаття Марії Артем’юк, поміщена на кінці книжки. Дослідниця вела свої фольклорні дослідження, між іншими, у Чижах і Збучові.
Додатком до публікації є платівка із записом 28 різножанрових творів: коротеньких віршиків, колисанок, дитячих пісень та казок. Менші форми та пісні виконують діти з Садочка № 9 «Лісова поляна» в Більську та ансамбль «Ранок» з Більська, казочки читають – Анна Артем’юк та Юрій Гаврилюк. Увсі твори на диску записані підляською говіркою.
*А ось відповіді на загадки:
1. капуста
2.маківка
Вгадали?
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
Від нашої ІV Підляської української наукової конференції минуло вже більше місяця. Це добрий момент, щоб зробити підсумок статистик.
В рамках трансляції у пратформі Facebook розміщено 4 фільми. Протягом двох днів конференції в прямій трансляції бачило нас майже 4 тис. осіб, а біля 200 залишалося з нами довше. Постійно оглядало нас 15-40 осіб залежно від частини та пори дня. Одночасно оглядало нас максимально 46 осіб.
Проте закінчення конференції не означало, що вона перестала охоплювати дедалі більше людей.
До сьогоднішнього дня висвітлено 24 376 хвилин конференції.
Охоплення цих дописів винесло разом більше 16 тис. осіб. Бачило нас майже 4,5 тис. осіб, а біля 500 залишалося з нами довше.
Інтеракцій з нашими дописами (тобто вподобань, поширень та коментарів) було до сих пір разом майже 700. В цьому числі увагу привертають поширення, яких було разом більше 180.
Більшість нашої авдиторії була з Підляшшя, але оглядала нас аудиторія з цілої Польщі, а також України, Білорусі, Канади, Німеччини, та США.
Тішимося, що наша конфернеція викликала так велике зацікавлення.
З січня 2020 року у структурі Підляського наукового інституту діє Підляський архів. Його завданням є систематичне документування сьогодення та минулого української громадськості Підляшшя. Архів збирає і зберігає архівні матеріали, документи громкадського життя (афіші, запрошення, листівки, брошури) та інші матеріали, а також матеріали у електронній формі.
2020 рік був часом формування праці архіву: започаткували розробку моделі його функціонування, творення матеріальних основ існування Підляського архіву, розробку системи збору та зберігання матеріалів. Протягом року до архіву потрапили також перші матеріали, які послідовно сортуються, упорядковуються, записуються та обробляються. У той же час вони забезпечуються перед знищенням.
Першим надбанням архіву у 2020 році стала частина спадщини доктора Богдана Мартинюка, який помер у 2018 році. Був він українським діячем, який проводив широку діяльність в першу чергу щодо охорони пам’яток церковного мистецтва, а також його популяризації серед дітей та молоді. Крім цього протягом 2020 р. архів поповнився різноманітними матеріалами, які документують активність української громадськості Підляшшя, діяльність українських організацій регіону, а також інших суб’єктів, діяльність яких є важливою для української громадськості Підляшшя.
Підляський архів приймає до своїх фондів різноманітні матеріали, що стосуються сьогодення та минулого Підляшшя: спадщини, документи з сімейних архівів, документи громадського життя. Заохочуємо всіх передавати до Підляського архіву матеріали, які докумиентують минуле та сьогодення нашого регіону. Всіх, хто хотів би передати матеріали – просимо про контакт: тел. 664187538.
Підляський архів існує в 2020 році в рамках завдання, яке реалізується завдяки дотації Міністра внутрішніх справ та адміністрації РП.
Підляський архів розміщений за адресою: Більськ, вул. Огродова, 11Б.
Перші зміни в іменній традиції Підляшшя помітні на початку ХХ ст., а точніше після «біженства» 1915 р., коли підляське україномовне населення в переважній більшості подалося в Росію. У тому часі певної популярності набули російські форми імен, які є популярними також нині. Саме після повернення з кількарічного вигнання підляшани замість місцевих, традиційних форм почали вживати російських.
Ось приклади (спершу є форма офіційна українська, далі місцеві, говіркові, та як останні подається ті, які поширилися під впливом російської мови):
Григорій – Гриць, Ригуор – Ґриша, Ґришка,
Михайло – Міхаїл, Міхаль – Міша, Мішка,
Степан – Степан, Степанко – Сцьопа, Сцьоп, Сцьопка,
Текля – Текля – Фіокла,
Агафія – Гапка – Аґаша,
Олександр, Олександра – Олєксандер, Олєксандра – Саша, Сашка, Шура, Шурка.
Початки помітнішого занепаду традиційної системи підляських імен – це друга половина ХХ ст., коли селяни почали виїжджати до міст, де намагалися приховувати своє «руське» походження. Часто замість східних вживали зовсім інших імен, напр.:
Василь – Вацек,
Параска – Поля,
Леоніла – Льодзя,
Тетяна – Тіна.
Траплялися і випадки, коли підляшани у великих містах міняли свої справжні імена і напр. чоловіка, що був охрещений Миколаєм, звали… Рисєк.
Своїх дітей ці колишні селяни звали вже зовсім по-іншому – так, щоб ім’я не вказувало на сільське, «руське» походження.
Занепад традиційної системи імен з часом доторкнувся й сіл, де в 1960-70 рр. поширилися католицькі або східні імена, які мають свої еквіваленти в польській традиції: Божена, Даріюш, Івона, Маріоля, Мариля, Йолянта, Йоанна, але також Славомир і Мирослав, Людмила.
Упродовж останніх 20 років поширилася на Підляшші не лише тенденція, щоб звати дітей іменами характерними для чужої традиції, але й, щоб вертатися до своїх традиційних імен. Тому й спостерігаємо від деякого часу велику популярність таких імен, як: Олександра, Ольга, Ксеня, Миколай, Ніна, Анастасія. Буває, що деякі записують дітей, використовуючи українські, не польські варіанти. Це рідше явище, проте замість імені Zofia трапляється Sonia, замість Helena – Olena.
Людмила Лабович
На фотографіях авторки: цвинтар у Гриневичах Великих коло Більська з церквою св. Пророка Іллі
