Вербна неділя в народній традиції сіл у ґміні Чижі
Вербна неділя – у селах ґміни Чижі Вербна недіeля або Вербніця, відноситься до числа 12 найважливіших у християнському році. На Підляшші люди посвячують того дня вербу.
«Празнік находіт, уже хати чистімо, миємо всьо. І вже Вербніця. Як хто іде до церкви, то прибірає вербу – якуюсь лєнточку, якоїсь квіеточкі кусочок».
Старіші жителі згадують, що прикрашені вербочки стояли також у церкві.
«Вербочкі то колісь убіралі. Може биті метрова довжина і так гоже їх убіралі. Двіе вербочкі і вони билі у квіетах од споду до верха. І батюшка їх забірає і ставіт вгорие понад Райськімі дверима в іконостасі з одного боку одну, з другого боку другу. То такії билі, што шиковалі».
Повсюдним звичаєм було биття вербовими гілками людей та худоби, що мало забезпечити міцне здоров’я, життєдайні сили та навіть багатство.
«Біліся вербочкамі. Хвощут одін другого. Як приходілосьо, такоє било бітє. Колі но десь із церкви виходят, то того халясь, того халясь!».
Говорили тоді:
Верба б’є, не заб’є,
За тиждень Велікдень.
Будь здорови як верба,
Будь бігущи як вода,
Будь весьоли як весна.
Були також такі варіанти:
Верба б’є, не я б’ю,
За тиждень Велікдень.
Не всікайся, не всірайся.
Будь здорови як вода,
Будь богати як земля.
Колись освячували великі пучки гілочок верби. Їх використовували на різні способи. Господарі, повертаючись з церкви, зразу йшли на город або в поле, щоб посадити кілька гілок. Решту заносили до хати і ставили на покуті під святими образами.
Вірувань, пов’язаних із властивостями освяченої верби, збереглося доволі багато:
«Як віетьор зриває дахи, то треба заткнуті вербу свящону. Коб груом не вдирив, то затикалі».
Вербу несли на могили близьких, нею виганяли вперше худобу на пасовисько, а висушену вербочку вкидали через рік до вогню, коли пекли паску.