Ніна Григорук «Усе повно люді в хаті»

Продовжуємо публікацію творів переможців Підляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому», організованого Підляським науковим інститутом у партнерстві з Союзом українців Підляшшя. Це промоція літературних творів, створених українськими говірками Підляшшя, популяризація конкурсу та вихід до широкої аудиторії з літературою, написаною «по-свойому».

Представляємо твір Ніни Григорук «Усе повно люді в хаті». Був він нагороджений другим місцем у категорії «спогади» Підляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому».

******************************

Ніна Григорук «Усе повно люді в хаті»

Пішу оно про свою сім’ю.

Жила небогата сім’я под назвіском Ґольонко і міелі штирох синуов. Борис, Клєментій, Іван і Андрией. Борис бив кульгави, то ладів обувку і шив башмакі – а в тих часах вони билі вельмі потриебни. Зіму повчився у шевця і поняв, што з того буде житі, алє не оженівся, то помагав братам.

Клєментій з молодих ліет любів обробляті землю, то як доруос, то купілі йому четвертуху поля (три гектари) і став сам господароваті. То родня подстроїла йому діевку сяку-таку, алє богатоватого батька, котори дав якогось хліевка і зліпілі хатку і собіе проживалі.

А Іван з Андриейом поставілі з дерева хату на двіе сіем’ї. В 1905 рокові хата била поставлєна, найбуольша хата у селіе Курашево. То Андрией подумав і пошов до Вуорлі до жида, штоб научитіся ставіті хати, ну і так вийшло, то ще той жид научив його ладіті часи, то бив на околіцю часови майстьор. Як я зайду до діеда, то часуов било по десеть штук, звонілі всякімі голосамі.

Уже перед женячкою поставів хату у Голодах, в’ядомо, якіє то билі хатюонкі з такімі окнамі, алє за тоє той господар то бив українець і уміев іграті на скрипці, то научив Андриея іграті на скрипці. Ну уже Андрией поднюосся у гору. Сталі і дівкі біегаті за їм, алє ж сподобалась Доміна з такої сім’їе дванадцеть діті, ну і што ж дасть тесть, як часто бачив дно у кілішкові. Для їїе било деветнадцеть ліет, а йому двадцеть шиесть. Вуон став музикантом на околіцю, міелі бубна з собачої скуори, ну в’ядомо у хаті часто не било, бо то весіелє, то христіни, то музикі на мостові, бо бив дерев’яни. Танцьовалі буольш на босо як обути. І в’ядомо, часто бив подхмеляни, то діеткі сипалісь як з рукава.

І в 1906 р. уроділася Ганна, в 1907 уроділася Катя – то била моя мама. У 1909 р. уроділася Насця, а в 1911 р. син Ґриша, а назвалі його Гриць. В 1914 р. уроділася дочка Ліда.

В 1916 уродівся син Вася, алє в десеть дьон умер на дюхтярук, в тих ліетах то бив помур на діеті. В 1918 р. уроділася дочка Надя, а 1920 дочка Маруся і два тижні по породові умерла хороша Доміна в тридцеть шиесть ліет. Ну і што ж? Батькуов у Андриея уже не било і што даліей? Похорони одбиліся сьомого квіетня на Благовіещинє. Зостало сіем малих діті, алє Буог не без мілості… В Чижах била такая пара, што не міелі діті, алє билі нестариє, по сорок ліет. То била родня Доміни. І вони взялі Марусю. Алє ж знов за три рокі наглє умірає тая прибрана мама і знов Марусю додому. Сталі приходіті баби, небито помагаті, алє вдень до діті, а вночи до Андриея, а вуон уже злапав і розпусту нащот єтого…… В некоторих сіем’ях стала сварка, мужикі сталі тресті жунок за чуприни. А Андрией як Андрией, подумав, што вуон виплив на веліку воду – баби його люб’ят, ну і хороше, вуон гожи, весьоли, музикант, гроши завеліся у кішенях, алє што даліей? А брати Доміни подумалі: «Треба з тим штось робіті». Розглянулісь і знашлі у Борисовці діевку в сорок ліет – Алєксандру. Вона била невельмі гожа, то троху кривівся, алє як переночовала кілька ночув, ну і згодівся. Діті уже не било, то била для Андриея баба, алє не маті діетям. Вона їх не біла, варила, обмивала, алє серця материнського не міела. Што лічилосьо до ліепшого, то било для їїе і Андриейові. Як которась хітриейша дочка спитала: «Мамо, а што у туом горчкові вариться?», то мачоха одказала: «Лікарство для тата».

Алє син удався хітри і цєкави. Як виняв з горчка м’ясо, то тато так з їм поговорив, што два дніе не сіев на задніцю, бо хлюба лєжала на поліці високо, хоч і непотриебна, алє там била. Як раз синок поломав, то тато подорвав йому ухо. Алє і так била тая маті золотая (передумавши на теперишні час). Нарешті усіе діеті дорослі, всіе билі хороши, так што не било біди повидаваті замуж. Ганну оддалі за одінака Антонія. Вуон бив розпуста, не уміев зашнуроваті черевіка, не уміев петелкі зав’язаті. Йому било деветнадцеть ліет, а Ганні сімнадцеть ліет. Хоч міела вона нажечоного, то не позволів Андрией, бо міев оно три гектари поля, а Антоні дванадцеть гектарув.

А Насцю одалі до Тривежи за Івана. Вуон бив велізни і бридізни, алє міев шиесть гектарув пшенічної земліе. Вона вельмі не хотіела. Поїехалі з молодим уночи, а молодая плакала у комори і давай ворочатісь з Тривежи і забралі. То вона 2 міесеці з їм не спала. Іван зли поїехав до тестя, каже: «Забірайте Насцю додому». Андрией каже: «Дурню, ти так зробі, як я кажу – зафундуй колеґам. Як ти вуойдеш до комори, нех упхнут Насцю і вас защепнут». І так зробілі. Ну і вишов син – Васіль.

А Ліду оддалі до Прибудок за Тімоха. То бив не хлопець, пригньони, нуос як веліка картофля. Алє жив бліско ліеса і робів бочкі, цебрикі, діежкі до хліеба. Тоже не хотіела, алє Андрией випіхав, бо бралі без посагу.

А Надю забралі в Германію, вернулась усіе колєжанкі повиходілі замуж. Ну што ж, запознала католіка з Лядув, батько Андрией не хоче, ґвалт у хаті, мачоха помагає Андриейові , што не треба, а вони люб’ят одно другє. Вуон хоче троху посагу, ніц не дає батько. Моя мама Катя уже жила в другуй хаті і міела свою корову і оддала для сестрие у посаг.

Ну, то ще женіться Гриць. Взяв Віерку з свого сьола. Для їїе штось одбіло, стала любіті сусіеда Орсентія, і то женатого. Алє Гриць муоцно любів, не хотіев з єю бітіся, пошов помагаті партизанам. Уже тут і ніемці узналі, уже наїжджалі і вночи. А певного разу вдень приїехало 6 чоловіек, вивелі всіех з хати і кажут для Андриея: «Де син». Вуон сказав, што: «Я з їм не живу». І хотіелі усіех розстриляті. Діедко попросів, коб далі тлумача, а баба Алєксандра взяла мене на рукі малую і каже: «Може ти нас спасеш». Ще і сусіедка пришла позичиті хліеба ,то і вона постояла под розстриел.

А дядько Гриць сідіев у печие жешкуй, баба виняла хліеб в дванадцеть часуов, а в сіем под вечур приїехалі ніемці – говорив, штоб ще десеть мінут, то би затхувся. Алє бив з партизанамі ціели час. Удома бив оно вечорамі, а той сусіед бив німецькім солтисом і на його заявів. І приїехалі, сковалі і завезлі до Нарви і там його розстрилялі – там є його могіла і гарцеже з школи у Нарві дбают про тую мигілу.

А наймолодша Маруся вишла замуж і розвелась і поїехала на ПҐР-и. Міела добре, помагала моюой мамі, алє наглє умерла в тридцеть п’ять ліет.

Моя мама Катя не вишла замуж, уроділа мене. То бив негонор, неслава. Всіе для їїе докучалі, одна із сеструв мене малєньку в коцикові викінула на двуор на сходи, алє діедко Андрией взяв і принюос до хати і сказав: «Штоб ти не дождала своїх діеток». І так в їїе жицьові вишло – не міела.

То всьо напісане з моєї сім’їе.

Курашево, 23.ІІ.2023 р.

******

Конкурс відбувся як одна із трьох дій публічного завдання «Промоція української мови та культури Підляшшя», що фінансується Національним інститутом свободи – Центром розвитку громадянського суспільства із коштів Урядової програми Фонд громадських ініціатив NOWEFIO на 2021-2030 роки.