Автор: Григорій Купріянович

Опубліковано Опубліковано в Новини

У першому новорічному номері українського тижневика «Наше Слово» (№ 1/2021) з’явилася стаття Людмили Лабович з Підляського наукового інституту «Про підляського дідуха-коляду». Авторка пише у ній про давню підляську традицію ставити на Святвечір сніп жита, який на Підляшші звали «коляда» або «колєда», а в загальноукраїнській традиції «дідухом».

Фрагменти статті

«Ще донедавна важко було уявити святкування Коляди, тобто підляського Святвечора, без снопика жита, котрого звали як і передріздвяну вечерю – колядою. Сьогодні це святковий гість лише у деяких сім’ях у підляських селах.

У загальноукраїнській традиції звуть його найчастіше дідухом, на Північному Підляшші – це коляда, колєда або діедко. Сніп жита як різдвяна прикраса символізує, перш за все, урожай, добробут і багатство».

«Готувати жито для коляди було непростим завданням.

<Коб не била тая солуомка переломана, як серпом жалі, – розповідає почуте в дитинстві Ніна Григорук. – І простих солумок серпом зожнут, кладут оддіельно на купочку, і діед муой казав, што ще тато перегляне, чи у туой колядіе не буде переломаного, бо як буде поломане, то в сім’їе буде «пєрелом судьби». Воно било такоє, як казав діед, што не обняті рукамі. Ґрубенькє било і міело наветь метер висоти>».

Вся стаття доступна на сайті тижневика «Наше Слово»:

https://www.nasze-slowo.pl/pro-pidlyaskogo-diduha-kolyadu/?fbclid=IwAR27u7G1PpQZ81fhirqa8kQ9stdQ1mKMDQ0rrvlsiPKxcKVbVAD2BJuZIWM

Опубліковано Опубліковано в Новини

Нехай вістка про новонародженого Спасителя наповнить Ваше серце вірою, надією та любов’ю, адже «Христос рождається,  щоб оновити упалий колись образ».

Бажаємо, щоб Новий 2021-й рік приніс Вам здоров’я, мир та духовну нсолоду…

Опубліковано Опубліковано в Новини

З нагоди ювілею 100-річчя польсько-українського союзу, який відзначали ми у 2020 р., що завершується, була опрацьована польсько-українська навчальна гра онлайн квест-кімната: «Пакт Пілсудський-Петлюра 1920». Це спільна ініціатива Підляського наукового інституту та Центру освіти вчителів у Білостоці.

Авторкою гри є Кароліна Хмур, методист української мови в Центрі освіти вчителів у Білостоці та вчителька української мови у Громадській початковій школі ім. свв. Кирила та Мефодія у Білостоці. Консультантами були проф. Мірослав Шуміло з Університету Марії Кюрі-Склодовської в Люблині та Інститутту національної пам’яті і д-р Григорій Купріянович з Підляського наукового інституту.

Навчальна гра онлайн „Пакт Пілсудський-Петлюра” двомовна, тому можна її використовувати на уроках проведених, як польською, так і українською мовою.

Сподіваємося, що цей дидактичний засіб буде допоміжним вчителям та цікавий учням.

Запрошуємо! Будь ласка, заграйте!

Українська версія

Wersja polska

Опубліковано Опубліковано в Новини

Заохочуємо всіх передавати матеріали до Підляського архіву. Він діє від початку 2020 р. у структурі Підляського наукового інституту. Завданням Підляського архіву є систематичне документування сьогодення та минулого української громадськості Підляшшя. Не буде це можливтим без заангажування всього нашого середовища.

Просимо передавати матеріали до Підляського архіву. Приймаємо різноманітні матеріали: спадщини окремих осіб чи родин, окремі документи з сімейних архівів, листування, документи громадського життя (плакати, запрошення, листівки, брошури, самвидав), карти та плани, фотографії, фільми та мікрофільми, звуко- та відеозаписи, електронні документи та іншу документацію, незалежно від способу її виготовлення. Приймаємо також електронні матеріали, що документують життя української громадськості Підляшшя (відеозаписи важливих подій, фотографії, графічні матеріали).

Якщо маєте у своїх приватних збірках матеріали, які документуються історію регіону або українську культурну спадщину, і не знаєте, що з ними зробити або хочте, щоб були вони добре збережені – передавайте їх до Підляського архіву!

Якщо чули Ви, що хтось хоче викидати родинні докуиенти, фотографії, афіші, брошури, запрошення чи інші джерельні матеріали – запропонуйте, щоб передати їх в Підляський архів. Це може зберегти перед знищення цінні архівні матеріали.

Допоможіть створювати наш спільний Підляський архів!

Читайте детально на Інтернет-порталі Підляського наукового інституту Як передати матеріали для Підляського архіву?

Всіх, хто хтоів би передати матеріали для Підляського архіву просимо писати за адресою: pninstytut@gmail.com або телефонувати: тел. 664187538.

Підляський архів існує в рамках завдання, яке реалізується завдяки дотації Міністра внутрішніх справ та адміністрації РП.

Опубліковано Опубліковано в Інститут

Товариство «Рідна Хата» було засноване в Холмі в 1919 р. На той час на Холмщину повернулася з біженства перша група українського населення, у цьому нечисленна інтелігенція. Засновником Товариства був один з провідних українських діячів Холмщини Антін Васильчук. На початку 1919 р. він мав створити в Холмі Український Доброчинний Комітет, оскільки саме доброчинна діяльність та допомога населенню, що поверталося з біжденства, були першим напрямком діяльності українського національного руху на цих територіях після того встановлення тут польської влади

Антін Васильчук (1885-1935)

У наступні місяці, мабуть влітку або восени 1919 р., цей комітет був перетворений у Доброчинне Товариство «Рідна Хата». Питання створення Доброчинного Товариства та його співпраці з польською владою щодо допомоги українському населенню заторкнуто в Меморіалі про становище українського населення на Холмщині від 30 вересня 1919 р. Ймовірно в 1919 р. був поданий на реєстрацію Статут Товариства, проте страння про реєстрацію залишалися без відповіді протягом 3 років.

Однак діяльність Товариства була певним чином легалізована владою, оскільки в списку громадських організацій та культурних спілок, що діяли у Холмському повіті наприкінці 1919 р., складеним Холмським староством, за числом 12 було «Stow. Благодійність Dobroczynne <Ridna Chata> w Chełmie».

Влітку 1920 року Товариство вже діяло, а у склад його управи входили тоді: Антін Васильчук, Яків Равлик, Хома Кульгавець, Антін Корольчук та Микола Богорський. Основною сферою діяльності Товариства в перший період була благодійність.

Діяльність Товариства, як активність всього українського національного руху на Холмщшині, була перервана наступом Червоної Армії в серпні 1920 р., а згодом арештами українських національних діячів восени 1920 р. та навесні 1921 р. польською владою. Остаточна заборона діяльності Товариства «Рідна Хата» була видана владою восени 1921 р. З цього моменту Товариство діяло нелегально.

Григорій Купріянович

Опубліковано Опубліковано в Новини

З січня 2020 року у структурі Підляського наукового інституту діє Підляський архів. Його завданням є систематичне документування сьогодення та минулого української громадськості Підляшшя. Архів збирає і зберігає архівні матеріали, документи громкадського життя (афіші, запрошення, листівки, брошури) та інші матеріали, а також матеріали у електронній формі.

2020 рік був часом формування праці архіву: започаткували розробку моделі його функціонування, творення матеріальних основ існування Підляського архіву, розробку системи збору та зберігання матеріалів. Протягом року до архіву потрапили також перші матеріали, які послідовно сортуються, упорядковуються, записуються та обробляються. У той же час вони забезпечуються перед знищенням.

Першим надбанням архіву у 2020 році стала частина спадщини доктора Богдана Мартинюка, який помер у 2018 році. Був він українським діячем, який проводив широку діяльність в першу чергу щодо охорони пам’яток церковного мистецтва, а також його популяризації серед дітей та молоді. Крім цього протягом 2020 р. архів поповнився різноманітними матеріалами, які документують активність української громадськості Підляшшя, діяльність українських організацій регіону, а також інших суб’єктів, діяльність яких є важливою для української громадськості Підляшшя.

Підляський архів приймає до своїх фондів різноманітні матеріали, що стосуються сьогодення та минулого Підляшшя: спадщини, документи з сімейних архівів, документи громадського життя. Заохочуємо всіх передавати до Підляського архіву матеріали, які докумиентують минуле та сьогодення нашого регіону. Всіх, хто хотів би передати матеріали – просимо про контакт: тел. 664187538.

Підляський архів існує в 2020 році в рамках завдання, яке реалізується завдяки дотації Міністра внутрішніх справ та адміністрації РП.

Підляський архів розміщений за адресою: Більськ, вул. Огродова, 11Б.

Опубліковано Опубліковано в Новини

Наскільки цікаво переплітаються різні культури показуєі історія караїмських пісень. Виявляється, у них дуже різні прототипи, в тому числі і українські. Іноді важко відтворити шляхи культурного взаємопроникнення. Прикладом цього є популярна караїмська пісня „Galvieniń kyryjynda”. Як ми читаємо у Фейсбуці на профілі Карай-йолари – Караїмські дороги. Список подорожей, автор тексту цієї пісні, Зенон Фіркович писав у 1932 році, що слід її співати під мелодію «Гой, гой, козаче”. Не було відомо про яку пісню йдеться. Союз польських караїмів звернулася за консультацією до Підляського наукового інституту. Загадку вдалося розгадати завдяки знанням Єлизавети Томчук, експерта з української музики та керівника Українського ансамблю пісні і танцю «Ранок» з Більська на Підляшші. Було встановлено, що караїмська пісня «Galvieniń kyryjynda» має мелодію загальновідомої української пісні «Тече річка невеличка з вишневого саду». Відтак співпраця між меншинами дозволила розгадати таємницю міжкультурних відносин.

На даний момент Союз польських караїмів у співпраці з Кароліною Ціхою реалізує цікавий проект «Караїмська музична карта», який зараз доступний в Інтернеті. Це знаменита можливість ознайомитися з караїмськими традиціями та культурними зв’язками між караїмами та сусідніми етосами, включаючи український. Варто нагадати, що караїми жили не лише в Криму, а й у Києві, Мелітополі, Харкові, Галичі та Луцьку.

Саме цієї неділі (6 грудня) у Польському радіо Білосток відбудеться онлайн-концерт, під час якого Кароліна Ціха співатиме караїмські пісні, але й пісні-джерела.

Опубліковано Опубліковано в Новини

У першому випуску двомісячника «Nowa Europa Wschodnia» за 2020 рік (№ 1-2 / 2020) з’явилася стаття директора Підляського наукового інституту д-ра Григорія Купріяновича «Західні креси», Українська спадщина східних територій Третьої Речіпосполитої. У ній представлено значення української культурної спадщини Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Бойківщини та Лемківщини як для Речіпосполитої, так і для української культури.

Електронна версія статті опублікована на порталі Onet.pl

https://www.onet.pl/informacje/nowaeuropawschodnia/jeszcze-75-lat-temu-wschodnie-ziemie-dzisiejszej-polski-zamieszkiwala-autochtoniczna-spolecznosc/rc1wxz0,30bc1058?fbclid=IwAR1MkuPs2dVFceSEItKqMIQWZjkFfd3H46RT2BMjRhUId4NKQ-jer8160c0

Посилання на сайт двомісячника:

http://www.new.org.pl/biezacy-numer?fbclid=IwAR2HAM24GaPzpbplLp9k2RugktMZo3Vgyl_1HDnYL8imEYoNIVk6P_PbYc8

Цитати

„Na znacznej części wschodnich ziem III Rzeczypospolitej przez stulecia rozwijały się ukraińskie kultura i język. Dzisiaj polskie społeczeństwo często nie dostrzega lub nie docenia ukraińskiego wymiaru dziedzictwa kulturowego tych ziem.

Przez wieki dzisiejszą Polskę wschodnią zamieszkiwała ludność przynależna do przestrzeni kulturowo-etniczno-językowej, którą w różnych okresach dziejów nazywano ruską, potem małoruską czy rusińską, a od XIX wieku stopniowo upowszechniał się nowy etnonim – ukraińska. Jej dziedzictwo kulturowe obecne jest na obszarze pięciu województw Rzeczypospolitej: we wschodniej i południowej części podkarpackiego, na południowym wschodzie małopolskiego, we wschodniej części lubelskiego, w południowo-wschodniej części podlaskiego, a nawet na wschodnich peryferiach mazowieckiego.”

„Ukraińskie historia i kultura wschodnich ziem III Rzeczypospolitej są integralną częścią dziedzictwa historycznego Ukraińców. Jak trafnie ujął to ukraiński badacz z Podlasia Jerzy Hawryluk, „Sanok, Przemyśl, Chełm czy Drohiczyn i Bielsk są dla nas, Ukraińców, takimi samymi nieodłącznymi elementami naszej przestrzeni historyczno-kulturowej jak dla Polaków te wszystkie miejsca wpisane w ich narodowe dziedzictwo, które znajdują się poza obecnymi granicami Polski”. Jednocześnie dziedzictwo to, choć nie należy do polskiej kultury etnicznej, jest częścią spuścizny kulturowej i historycznej Rzeczypospolitej. Nie sposób zrozumieć historii tych ziem, ale także Polski, oraz ich kultury bez uwzględnienia komponentu ukraińskiego. Usuwanie ukraińskiego dziedzictwa wschodnich ziem III Rzeczypospolitej z pamięci historycznej czy przemilczanie jego ukraińskiego charakteru nie tylko zafałszowuje przeszłość, ale też uniemożliwia zrozumienie istniejącej współcześnie rzeczywistości kulturowej.

(…)

Struktury demograficznej ludności przynależnej do ukraińskiej przestrzeni kulturowo-językowej nie naruszono wyłącznie na północnym Podlasiu. Paradoksalnie stało się to możliwe dzięki uznaniu tej ludności za białoruską, wskutek czego nie poddano jej deportacjom. Między Bugiem i Narwią przetrwały więc archaiczna gwara ukraińska oraz ukraińska kultura tradycyjna, choć – znów paradoksalnie – większość tamtejszych mieszkańców nie ma ukraińskiej tożsamości narodowej. Zarówno w tym regionie, jak i w miejscach, do których udało się powrócić deportowanej ludności, zachodzą procesy asymilacji do kultury polskiej. Następne pokolenia mogą już nie mieć okazji, by doświadczać ukraińskiego dziedzictwa wschodnich ziem III Rzeczypospolitej jako żywej rzeczywistości kulturowej.”

Опубліковано Опубліковано в Інститут

27 листопада за новим та 11 листопада за старим стилем припадає свято святого Пилипа, одного з 12 апостолів. У селах ґміни Чижі звуть цей празник – від народної форми імені – Піліпа.

Свято Пилипа це останній день напередодні 40-денного посту, званого в народі Пилиповим. У селах ґміни Чижі його називають – Піліпови пуост, Піліпувка, Піліповка. Він перший у літургічному році, та його мета – підготувати людей до свята Різдва Христового.

То такій льокшенькі пуост – Піліпувка перед Руздвом (Курашево).

Разом з Пилиповим постом кінчалися гуляння і забави, а також традиційні весілля, які треба було провести до дня святого мученика Димитрія Солунського (8 листопада за новим, 26 жовтня за старим стилем). Уже після Дмитра сватів не посилали – люди поволі готувалися до посту. Сезон весіль починався знову після Пилипового посту та свят Різдва Христового.

Безпосередньо Пилипівку попереджували забави та гуляння молоді. Це були традиційні сільські запусти, які в певній формі збереглися сьогодні, також у містах, куди виїхали православні жителі підляських сіл.

Пилиповий піст припадає вже в періоді зимових свят. Він продовжувався до 6 січня за новим та 24 грудня за старим стилем, тобто до Святвечора, що його жителі сіл у ґміні Чижі звуть: Коляда, Колєда.

Під час посту не організували забав, не співали світських пісень. З дня Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня за новим, 21 листопада за старим стилем, у селах ґміни Чижі – Введеніє, Оведеніє) починали співати колядки, тому й сам Пилиповий піст у сільській громаді, зокрема серед дітей і молоді, завжди асоціювався зі співанням різдвяних пісень, готуванням колядної зірки та очікуванням Різдва Христового. Для старіших – це був період відпочинку та традиційних робіт, напр. прядіння.

У Курашеві популярною була приказка: Як за Піліповку не напрадеш, то до Велікодня на натчеш.

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Опубліковано Опубліковано в Інститут

Документ датований 27 січня 1919 р., його підписантом є П. Онацевич. Звернення скероване Директору Канцелярії Директорії Української Народної Республіки. Лист містить дуже важливу інформацію, що «представники Більського повіту Грод[ненської] губ[ернії] були делеговані Більським повітовим з’їздом селян клопотати перед Верховною Українською владою про приєднання нашого повіту, заселеного у своїй більшості українцями, до Української Народної Республіки». Автор інформує, що представники Більського повіту прибули до Києва 13 січня 1919 р., але питання з яким зверталися «до цього часу це не було розглянутим» і мусять повертатися додому. Лист завершується проханням про передання інформації про прийняті рішення губернському комісарові Холмщини і Підляшшя Олександрові Скоропису-Йолтуховському, а також про виділення коштів на повернення делегатів Більського повіту з Києва до дому.

Документ є дуже важливим, оскільки у новому світлі показує процеси формування національної ідентичності мешканців Північного Підляшшя та їхню державницько-політичну позицію у момент формування нових державних реалій у Центрально-Східній Європі. Вказує він на процес формування української національної ідентичності серед мешканців Більського повіту понад 100 років тому.

[Переклад українською мовою]

Пану Директору Канцелярії Директорії У[країнської] Н[ародної] Р[республіки]

від делегатів Більського повіту Грод[ненської] губ[ернії] П. Онацевича, Н. Ходаковського, О. Савчука, М. Клина, К. Вавриновича

Прохання

Ми представники Більського повіту Грод[ненської] губ[ернії] були делеговані Більським повітовим з’їздом селян клопотати перед Верховною Українською владою про приєднання нашого повіту, заселеного у своїй більшості українцями, до Української Народної Республіки. Прибувши до Києва 13 січня, ми зверталися у питанні приєднання до Директорії та Міністерства Внутрішніх справ. Нам було вказано, що вирішення цього питання належить Трудовому Конгресові. Проте до цього часу це не було розглянутим. У зв’язку з обставинами, які склалися, подальше перебування наше у Києві ми вважаємо недоцільним і просимо П[ана] Директора Канцелярії Директорії, після вирішення цього питання у Конгресі, про результати повідомити губернського комісара Холмщини і Підляшшя [Олександра] Скорописа-Йолтуховського. Не маючи засобів для повернення до дому просимо Вас надати нам матеріальну допомогу.

підпис П.Онацевич

27 січня 1919 року

Опрацювання та переклад: Григорій Купріянович.

Скан документу оприлюднений на Інтернет-сайті Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України у Києві.

http://tsdavo.gov.ua/4/webpages/64396716.html