Автор: Григорій Купріянович

Вже за три тижні, 19-20 листопада 2021 р., відбудеться в Більську на Підляшші V Підляська українська наукова конференція «Українська мова в культурному просторі Підляшшя». Саме оприлюднено загальну програму конфернеції.

Можна з нею ознайомитися в закладці присвяченій конференції на сайті Підялського наукового інституту: ЗАГАЛЬНА ПРОГРАМА V ПУНК

Під час конференції відбудеться п’ять сесій:

Сесія І «Українські говірки Підляшшя»

Сесія ІI «Топонімія та антропонімія Підляшшя»

Сесія ІII «Українська мова в публічному просторі Підляшшя»

Сесія IV «Міждіалектні і міжмовні контакти та літературна творчість»

Сесія V «Історія та культура Підляшшя»

Традиційно під час конференції відбудуться супровідні заходи, цього року чотири:

– Презентація концепції Пудляського літературного конкурсу «Пішемо по-свойому»,

– Презентація оповідань українською підляською говіркою Васі Плятонішиного (Василя Поскробка) «Так розказувалі» (Білосток 2021),

– Презентація монографії «Сураж – середньовічний город на мазовецько-русько-литовському пограниччі», за ред. Даріуша Краснодембського та Ганни Ольчак (Варшава 2020).

– Презентація концепції, діяльності та засобів Підляського архіву.

Конференція відбувається завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації Республіки Польща, завдяки підтримці приватних осіб та за підтримки Посольства України в Республіці Польща, Бургомістра міста Більськ на Підляшші, Бургомістра Кліщель, Війта ґміни Більськ на Підляшші.

Вийшов друком п’ятий за 2021 рік номер Українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою».

У двомісячнику можна прочитати про останні події в житті української громади на Підляшші, а також статті, присвячені культурним, громадським, історичним, літературним та фольклорним темам. Як у в попередніх числах знайшлися там статті осіб, пов’язаних з Підляським науковим інститутом. «Над Бугом і Нарвою» повідомляє також про останні заходи Інституту.

У п’ятому номері за 2021 рік Юрій Гаврилюк, головний редактор «Над Бугом і Нарвою» та заступник директора Підляського наукового інституту, пропонує м.інш. статті про філософію писання по-нашому, тобто підляською говіркою, а також про Підляшшя та сусідні регіони під час біженства. Окрім того в номері можна читати його літературний «Хронологіон».

Людмила Лабович, секретар Підляського наукового інституту, в циклу «Про нашу мову просту – непросту» аналізує підляські приказки, в яких з’являються назви підляських сіл. Окрім того авторка пропонує продовження фольклорних записів, присвячених смерті в традиційній культурі Підляшшя та пише про Денний будинок допомоги в Шостакові на фоні демографічної ситуації регіону.

У хроніці подій «З організованого життя над Бугом і Нарвою» можна прочитати про активність підляських організацій, у тому числі Підляського наукового інституту. Двомісячник повідомляє також про Холмські відзначення 155-ї річниці народження Михайла Грушевського, співорганізовані Інститутом.

«Над Бугом і Нарвою» можна купити в мережі KOLPORTER у Більському, Сім’ятицькому і Гайнівському повітах, а також у Білостоці. Окрім того часопис є доступний у Центрі православної культури в Білостоці. Існує можливість передплати. 

На сторінках українського тижневика «Наше Слово» (№ 35/2021) з’явилася стаття Людмили Лабович з Підляського наукового інституту «30 років на сцені з українським фольклором». Авторка представляє у статті історію знаменитого українського фольклорного ансамблю «Родина» з Дуб’яжина  в широкому контексті процесів збереження підялського фольклору та формування української ідентичності на Північному Підляшші.

Кілька тижнів тому Підляський науковий інститут розпочав реалізацію публічного завдання «Промоція української мови та культури Підляшшя», що фінансується Національним інститутом свободи – Центром розвитку громадянського суспільства із коштів Фонду громадських ініціатив NOWEFIO на 2021-2030 роки. Обсяг коштів державного бюджету на виконання публічного завдання у 2021-2023 роках становить 283 000 злотих.

Завдання передбачає такі заходи:

1) Підляський літературний конкурс «Пішемо по свойому», мета якого – заохотити людей, які знають і користуються українськими говірками Підляшшя займатися літературною творчістю своєю мовою;

2) Підляська науково-літературна нагорода, мета якої – промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження людей, які відіграють важливу роль у функціонуванні, дослідженні та розвитку української культури та мови Підляшшя;

3) Антологія творчості підляських авторів, які пишуть українською мовою – заплановане видання у вигляді антології стане першою спробою представити творчість окремих підляських авторів, які пишуть українською мовою, значною мірою розкидану та важкодоступну, а також показати різні чинники, які вплинули та впливають на появу та сучасний загальний стан культурного феномену, яким є підляська література, створена українською літературною мовою та діалектами окремих місцевостей.

9 серпня 1917 року народився о. Антоній Дзевятовський (1917-1995), один з найвидатніших православних священників на Підляшші у другій половині ХХ століття, протягом майже півстоліття настоятель православної парафії в Гайнівці, будівничий монументального собору Святої Трійці в Гайнівці.

Майбутній священик народився 9 серпня 1917 року в Білорусії, у селі Бароўкі, у Паставському повіті тодішньої Віленської губернії (нині село є частиною поселення Воропаєво у Вітебській області Республіки Білорусь).

Навчався у православній Духовній семінарії у Вільні. Закінчив його в 1938 році. Того ж року він прийняв вінчання з Валентиною Соболевською (1917-2000), яка супроводжувала його все життя. Незабаром, також у 1938 році, він прийняв дияконську та священичу хіротонію. Розпочав він також навчання у Студіумі православного богослов’я Варшавського університету. Як священик спочатку він служив у парафіях у Столпцях, Снівії, Червені та Полоцьку в Білорусі.

У 1943 році він був направлений на душпастирську роботу на Підляшшя, що входило тоді до складу Білостоцького округу під німецькою окупацією. 13 грудня 1943 року він став настоятелем новоствореної православної парафії Преображення Господнього в Пльосках.

Новий період у житті о. Антонія розпочався 9 листопада 1951 р., коли він став настоятелем православної парафії св. Миколая в Гайнівці, містечку на Підляшші, яке щойно отримало міські права і вступало в період динамічного розвитку. Він служив настоятелем гайнівської парафії більше 40 років, був також гайнівським благочинним.

Отець Антоній Дзевятовський спричинився великому розвитку парафіяльного життя в Гайнівці та в навколишніх селах, що належали до парафії. Його зусиллями споруджено  цвинтарну церкву Всіх Святих у Гайнівці, церкву Вознесіння Господнього в Орішкові та церковцю Казанської ікони Божої Матері в Гурному (нині район Гайнівки). Отець А. Дзевятовський розвивав також харитативну діяльність, зі своєю матушкою Валентиною доглядаючи за хворими та потребуючими разом. Він також був співзасновником Гайнівських днів церковної музики, першого і найбільшого фестивалю православної музики, організованого Православною Церквою в Польщі. Священик користувався великим авторитетом і повагою вірних. Велика ділом о. А. Дзевятовського став гайнівський собор Святої Трійці, зведений за проектом проф. Олександр Григорович у 1973-1992 роках, одна з найоригінальніших культових споруд, побудованих у другій половині ХХ століття не лише на Підляшші, одна з найбільших православних церков у Польщі.

О. митр. прот. Антоній Дзевятовський упокоївся 28 вересня 1995 р. Похований у церкві преп. Антонія Печерського у підвалі собору Святої Трійці в Гайнівці. Ім’я о. А. Дзевятовського носить вулиця в Гайнівці, що проходить поруч із збудованим ним собором. У Білостоку діє Фонд ім. о. Антонія Дзевятовського.

В останню суботу липня Православна Церква відзначає пам’ять свв. Підляських мучеників. Це православні мешканці Північного Підляшшя, які віддали своє життя на зламі січня та лютого 1946 р., коли стали жертвами польського збройного підрозділу Національного Військового Об’єднання, яким командував капітан Ромуальд Райс пс. «Бури».

Святі Підляські мученики зберігали те, що протягом століть передавали їм їхні предки: берегли православну віру, жили у своїх рідних руських традиціях та культурі, розмовляли мовою, яка була підляським діалектом української мови. У першій половині ХХ ст. серед місцевого населення розпочались процеси формування сучасних національних ідентичностей. Деякі почали тоді вживати офіційно введені етноніми «білорус», «білорусин», інші шукали своєї ідетичності. Вірність православній вірі та рідній традиції стали причиною їхньої мученицької смерті.

До святих Підляських мучеників зараховується чотири групи мучеників:

– 16 мучеників села Залішани, які згинули 29 січня 1946 року;

– двох мучеників села Вілька Вигоновська, які згинули цього ж дня, 29 січня 1946 року;

– 30 православних возаків, які згинули 31 січня 1946 року біля села Пухали-Старі;

– 7 мучеників села Шпаки та 24 мучеників села Зані, які згинули 2 лютого 1946 року.

Мученики Залішан, Зань, Шпаків, Вільки Вигоновської та Пухал Старих загинули від рук людей, які неправильно розуміли любов до Батьківщини і були готові вбивати людей тому, що ті були іншої віри, жили за іншою традицією, говорили іншою мовою, мали іншу ідентичність.

Канонізація Підляських мучеників Автокефальною Православною Церквою в Польщі відбулася протягом 2019 та 2020 рр. 29 жовтня 2019 року Собор Єпископів Православної Церкви в Польщі вирішив вписати до Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських (був він встановлений у 2003 р., коли відбулося прославлення перших з-посеред Холмсько-Підляських мучеників) імена «возаків», які загинули 31 січня 1946 року в Пухалих Старах. Через кілька місяців, 17 березня 2020 р., було прийнято чергове рішення Собору Єпископів про включення до лику святих Підляських мучеників людей, які загинули 2 лютого 1946 р. в Занях та Шпаках. Урочистість прославлення свв. Підялських мучеників відбулася 25 липня 2020 року в Залішанах. Оголошення канонізаційного акту 25 липня 2020 року означало приєднання до лику святих Підляських мучеників чергової групи святих – мучеників села Залішани та мучеників села Вілька Вигоновська.

Прославлення свв. Підялських мучеників – це одна з найвизначніших подій у майже 100-річній історії автокефалії Православної Церкви в Польщі. Це була четверта урочистість прославлення святих в історії Церкви: після канонізації св. сщмч. Максима Горлицького (1994), свв. Мучеників Холмських і Підляських (2003) та св. мч. Миколая (Боровика) (2008).

День пам’яті свв. Підляських мучеників встановлено на останню суботу липня, коли відзначається свято Залішанської ікони Божої Матері. Пам’ять мучеників сіл Шпаки та Зані відзначається в Бранську також 2 лютого та в неділю після свята свв. Мучеників Підляських. Пам’ять возаків, тобто свв. мучеників, що загинули в Пухалих Старах традиційно відзначається 31 січня кожного року в Покровській церкві в Більську на Підляшші. Пам’ять свв. Підляських мучеників відзначається також у першу неділю червня, коли випадає день пам’яті Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських. Цього дня особливі урочистості відбуваються в єдиній церкві в честь свв. Мучеників Холмських і Підляських, що знаходиться в селі Збуч, з навколишніх сіл було багатьох серед возаків, які загинули в Пухалах-Старих.

Григорій Купріянович

У липні цього року Підляський архів, що діє в рамках Підляського наукового інституту, збагатився цінними набутками. До фондів Підляського архіву передано нещодавно кілька документів XVII-XVIII cт. Стосуються вони майнових питань у місті Кліщелі. Документи написані латинською мовою, тобто тодішньою офіційною канелярською мовою Королівства Польського, до якого входило Підляшшя з 1569 року.

Документи у досить поганому стані, частина збереглася лише частково. Вимагатимуть вони реставрації.

Підляський архів діє в структурі Підляського наукового інституту з 2020 р. Його існування фінансується завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації.

Воскресіння Христове наповнює наше життя вірою та надією, адже «Cмерти святкуємо умертвлення, пекла зруйнування, іншого життя вічного початок».

Нехай ті благословенні дні Пасхи Христової, коли «все наповнилося світлом: небо і земля і глибини підземні», стануть для Вас часом прекрасного духовного досвіду та великої пасхальної радості.

Директор та співпрацівники Підляського наукового інституту

Щойно вийшла перша монографія українського дослідника з Підляшша, доктора Андрія Єкатеринчука, під назвою «Tożsamości zbiorowe Ukraińców w okresie niepodległości» («Колективні ідентичності українців у період незалежності») (Люблин 2020).

Д-р Андрій Єкатеринчук походить із села Кнориди поблизу Більська. Він є науковим працівником Кафедри досліджень культури та комунікації Інституту соціології Університету Марії Кюрі-Склодовської в Люблині. Дослідник також пов’язаний з Підляським науковим iнститутом, він є скарбником Товариства «Підляський науковий інститут».

Підляський дослідник провів аналіз процесу формування колективних ідентичностей громадян української держави з часу проголошення незалежності в 1991 році. В окремих розділах він вказує на історичні умови формування ідентичності в Україні, еволюцію соціальної структури сучасної України, культурні умови, що впливають на процеси формування ідентичности, а на кінець він проводить аналіз сучасних орієнтацій ідентичностей в Україні.

Білостоцький дослідник проф. Андрій Садовський так оцінює монографію доктора А. Єкатеринчука у своїй рецензії:

«На мою думку, саме вивчення теми заслуговує на дуже позитивну оцінку, оскільки автор представляє знання в дуже різноманітній і суперечливій сфері не лише політичній, але і науковій».

«Робота в основному відображає уявлення про складність і, водночас, про особливу драматургію ідентичності жителів, які намагаються знайти своє місце в нових умовах суверенної України політичних, ідеологічних та стосовно ідентичності».

Своєю чергою, видатний польський антрополог культури та культуролог проф. Войцех Юзеф Буршта, який помер п’ять днів тому, так характеризував дослідження:

«Я не сумніваюся, що дисертація (…) є вагомим науковим досягненням, як не лише надійне та достовірне, але й надзвичайно надихаюче опрацювання. Воно показує, як мало ми насправді знаємо як про складну історію України, так і про все, що відбувається в цій країні та суспільстві з 1991 року. Скажу ще суворіше – робота застерігає перед існуючим у державній політиці та частині наукового середовища – патерналістським ставленням до українського суспільства. Воно є результатом – як доводить робота – незнання та ігнорації».

Детальніше про монографію на сторінці Видавництва УМКС:

https://wydawnictwo.umcs.eu/produkt/5312/tozsamosci-zbiorowe-ukraincow-w-okresie-niepodleglosci

 Там є також інформація про те, як замовити монографію.