Категорія: Інститут

Перші зміни в іменній традиції Підляшшя помітні на початку ХХ ст., а точніше після «біженства» 1915 р., коли підляське україномовне населення в переважній більшості подалося в Росію. У тому часі певної популярності набули російські форми імен, які є популярними також нині. Саме після повернення з кількарічного вигнання підляшани замість місцевих, традиційних форм почали вживати російських.

Ось приклади (спершу є форма офіційна українська, далі місцеві, говіркові, та як останні подається ті, які поширилися під впливом російської мови):

Григорій – Гриць, Ригуор – Ґриша, Ґришка,

Михайло – Міхаїл, Міхаль – Міша, Мішка,

Степан – Степан, Степанко – Сцьопа, Сцьоп, Сцьопка,

Текля – Текля – Фіокла,

Агафія – Гапка – Аґаша,

Олександр, Олександра – Олєксандер, Олєксандра – Саша, Сашка, Шура, Шурка.

Початки помітнішого занепаду традиційної системи підляських імен – це друга половина ХХ ст., коли селяни почали виїжджати до міст, де намагалися приховувати своє «руське» походження. Часто замість східних вживали зовсім інших імен, напр.:

Василь – Вацек,

Параска – Поля,

Леоніла – Льодзя,

Тетяна – Тіна.

Траплялися і випадки, коли підляшани у великих містах міняли свої справжні імена і напр. чоловіка, що був охрещений Миколаєм, звали… Рисєк.

Своїх дітей ці колишні селяни звали вже зовсім по-іншому – так, щоб ім’я не вказувало на сільське, «руське» походження.

Занепад традиційної системи імен з часом доторкнувся й сіл, де в 1960-70 рр. поширилися католицькі або східні імена, які мають свої еквіваленти в польській традиції: Божена, Даріюш, Івона, Маріоля, Мариля, Йолянта, Йоанна, але також Славомир і Мирослав, Людмила.

Упродовж останніх 20 років поширилася на Підляшші не лише тенденція, щоб звати дітей іменами характерними для чужої традиції, але й, щоб вертатися до своїх традиційних імен. Тому й спостерігаємо від деякого часу велику популярність таких імен, як: Олександра, Ольга, Ксеня, Миколай, Ніна, Анастасія. Буває, що деякі записують дітей, використовуючи українські, не польські варіанти. Це рідше явище, проте замість імені Zofia трапляється Sonia, замість Helena – Olena.

Людмила Лабович

На фотографіях авторки: цвинтар у Гриневичах Великих коло Більська з церквою св. Пророка Іллі

Зима у свідомості народу починається зі святом Введення у храм Пресвятої Діви Марії (21 листопада за старим та 4 грудня за новим стилем). Це перший більший празник зимового циклу.

Проте вже раніше жителі сіл у ґміні Чижі спостерігали за зимою. Дуже популярною, між іншими в Чижах і Збучові, була приказка: «Покрова – зіма готова» Вона свідчить про те, що перші ознаки зими помітні вже під час одного з найбільших осінніх свят, тобто Покрови Пресвятої Богородиці, яке відзначають 14 жовтня (1 жовтня за старим стилем).

Зимовий період у церковному календарі то час чисельних свят пов’язаних найчастіше з постатями святих. Це празники святої Катерини (7 грудня), Андрія Первозванного (13 грудня), Наума (14 грудня), Варвари (17 грудня), Сави (18 грудня), Миколая (19 грудня), а також Ганни (22 грудня). Багато із них, це так звані присвятки (святки), яких відмічають у поодиноких парафіях, та з якими не пов’язані якісь особливі звичаї. Буває, що навіть найстарші жителі сіл у ґміні не знають нічого особливого про ці свята.

Два найбільш відомі зимові присвятки то день святої Варвари (4/17 грудня) та день святого Миколая (6/19 грудня). У селах ґміни Чижі перший празник – це Варвара, другий – Мікола.

Люди стежили тоді за погодою, щоб вгадати, якою буде зима:

«Як Варвара розварит, то Мікола пригвоздіт» – як на Варвару буде одліга, то на Міколу буде мороз, зіма буде сєрйозна – кажуть між іншими у Збучові.

Зимою ночі довгі та дні короткі. Проте, вже з дня святої Варвари люди спостерігають, що помаленьку починає видовжуватися день:

«Варвара кусок ночи урвала, а дня доточила – як курка ступіла» – так малєнько – кажуть старіші жителі сіл у ґміні Чижі.

****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Ім’я довгими роками було свідченням національної і релігійної приналежності підляшан. Те, як в давнину звалися підляські предки, залежало від місцевої традиції, при чому це священик вибирав дитині ім’я святого.

Аж до ХІІІ ст. на Підляшші вживали слов’янських імен, які сповняли також магічну функцію, напр. Богдан, Ждан (прізвища Zdanuczyk, Żdanuk).

Християнські церковні імена, на думку дослідників, почали поширюватися вже на зламі Х і ХІ ст. В XIV-XV ст. стали популярними й латинські форми, які допасувалися до системи говірок окремих сіл. У XVI ст. можна вже говорити про сформовану систему традиційних імен на україномовному Підляшші, дуже оригінальну, оскільки нерідко від одного імені творено безліч форм, напр.

Филимон – Хілімон, Філімон, Телімон,

Єремія – Ярома, Єремій, Веремій,

На Підляшші місцевих людей хрестили іменами святих східної церкви. Нерідко місцеві форми значущо відрізнялися від канонічних, напр.:

Варфоломій – Бовтромій, Бовтроміей,

Бенедикт – Банадик,

Ілля – Ляш,

Пелагія – Палажка,

Сила – Солов’ян,

Феофіл – Тофіло, Тохвіло.

Саме ці колишні форми сталися основою творення підляських прізвищ (Sołowianiuk, Bowtromiuk, Tofiluk, Laszuk тощо).

На фотографіях Людмили Лабович – цікаві форми імен та прізвищ на цвинтарі в Риболах

27 листопада за новим та 11 листопада за старим стилем припадає свято святого Пилипа, одного з 12 апостолів. У селах ґміни Чижі звуть цей празник – від народної форми імені – Піліпа.

Свято Пилипа це останній день напередодні 40-денного посту, званого в народі Пилиповим. У селах ґміни Чижі його називають – Піліпови пуост, Піліпувка, Піліповка. Він перший у літургічному році, та його мета – підготувати людей до свята Різдва Христового.

То такій льокшенькі пуост – Піліпувка перед Руздвом (Курашево).

Разом з Пилиповим постом кінчалися гуляння і забави, а також традиційні весілля, які треба було провести до дня святого мученика Димитрія Солунського (8 листопада за новим, 26 жовтня за старим стилем). Уже після Дмитра сватів не посилали – люди поволі готувалися до посту. Сезон весіль починався знову після Пилипового посту та свят Різдва Христового.

Безпосередньо Пилипівку попереджували забави та гуляння молоді. Це були традиційні сільські запусти, які в певній формі збереглися сьогодні, також у містах, куди виїхали православні жителі підляських сіл.

Пилиповий піст припадає вже в періоді зимових свят. Він продовжувався до 6 січня за новим та 24 грудня за старим стилем, тобто до Святвечора, що його жителі сіл у ґміні Чижі звуть: Коляда, Колєда.

Під час посту не організували забав, не співали світських пісень. З дня Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня за новим, 21 листопада за старим стилем, у селах ґміни Чижі – Введеніє, Оведеніє) починали співати колядки, тому й сам Пилиповий піст у сільській громаді, зокрема серед дітей і молоді, завжди асоціювався зі співанням різдвяних пісень, готуванням колядної зірки та очікуванням Різдва Христового. Для старіших – це був період відпочинку та традиційних робіт, напр. прядіння.

У Курашеві популярною була приказка: Як за Піліповку не напрадеш, то до Велікодня на натчеш.

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Тема, якої не досліджували досі фольклористи на Підляшші – це народні дражнилки (прозивалки). Виявляється, їх трохи й збереглося у селах ґміни Чижі. Слід мати надію, що зібраний матеріал станеться початком вивчення цього цікавого явища у підляському дитячому фольклорі.

За українськими фольклористами дражнилки (прозивалки) це короткі глузливі віршики, що висміюють ту, або іншу рису. Іноді вони просто прив’язані до імені. Ймовірно дражнилки перейшли до дітей із дорослого середовища.

В коротеньких віршиках із сіл у ґміни Чижі з’являються місцеві варіанти імен:

Катерина і Тімох

Поїехалі в ліес по мох.

Лукаш –

Чоловіек наш!

Ігнат –

З’їев копу ягнят.

У дражнилках з’являються також російські варіанти імен, які на Підляшші поширилися після того, як місцеве населення повернулося додому з Росії після горезвісного біженства 1915 р.

Фіокла –

Де ти змокла?

Ваня,

В тебе голова бараня!

Прозивалки – звичайно, не дуже коректні. Вони бувають й образливими, бо ж як культурно висміяти друга або подругу?

Васіль –

Гумно місів,

Зубамі стіскав,

На воду пускав.

Бували й більш нецензурні дражнилки, які можна зарахувати до сороміцького фольклору.

*****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.