Категорія: Інститут

27 листопада за новим та 11 листопада за старим стилем припадає свято святого Пилипа, одного з 12 апостолів. У селах ґміни Чижі звуть цей празник – від народної форми імені – Піліпа.

Свято Пилипа це останній день напередодні 40-денного посту, званого в народі Пилиповим. У селах ґміни Чижі його називають – Піліпови пуост, Піліпувка, Піліповка. Він перший у літургічному році, та його мета – підготувати людей до свята Різдва Христового.

То такій льокшенькі пуост – Піліпувка перед Руздвом (Курашево).

Разом з Пилиповим постом кінчалися гуляння і забави, а також традиційні весілля, які треба було провести до дня святого мученика Димитрія Солунського (8 листопада за новим, 26 жовтня за старим стилем). Уже після Дмитра сватів не посилали – люди поволі готувалися до посту. Сезон весіль починався знову після Пилипового посту та свят Різдва Христового.

Безпосередньо Пилипівку попереджували забави та гуляння молоді. Це були традиційні сільські запусти, які в певній формі збереглися сьогодні, також у містах, куди виїхали православні жителі підляських сіл.

Пилиповий піст припадає вже в періоді зимових свят. Він продовжувався до 6 січня за новим та 24 грудня за старим стилем, тобто до Святвечора, що його жителі сіл у ґміні Чижі звуть: Коляда, Колєда.

Під час посту не організували забав, не співали світських пісень. З дня Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня за новим, 21 листопада за старим стилем, у селах ґміни Чижі – Введеніє, Оведеніє) починали співати колядки, тому й сам Пилиповий піст у сільській громаді, зокрема серед дітей і молоді, завжди асоціювався зі співанням різдвяних пісень, готуванням колядної зірки та очікуванням Різдва Христового. Для старіших – це був період відпочинку та традиційних робіт, напр. прядіння.

У Курашеві популярною була приказка: Як за Піліповку не напрадеш, то до Велікодня на натчеш.

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Тема, якої не досліджували досі фольклористи на Підляшші – це народні дражнилки (прозивалки). Виявляється, їх трохи й збереглося у селах ґміни Чижі. Слід мати надію, що зібраний матеріал станеться початком вивчення цього цікавого явища у підляському дитячому фольклорі.

За українськими фольклористами дражнилки (прозивалки) це короткі глузливі віршики, що висміюють ту, або іншу рису. Іноді вони просто прив’язані до імені. Ймовірно дражнилки перейшли до дітей із дорослого середовища.

В коротеньких віршиках із сіл у ґміни Чижі з’являються місцеві варіанти імен:

Катерина і Тімох

Поїехалі в ліес по мох.

Лукаш –

Чоловіек наш!

Ігнат –

З’їев копу ягнят.

У дражнилках з’являються також російські варіанти імен, які на Підляшші поширилися після того, як місцеве населення повернулося додому з Росії після горезвісного біженства 1915 р.

Фіокла –

Де ти змокла?

Ваня,

В тебе голова бараня!

Прозивалки – звичайно, не дуже коректні. Вони бувають й образливими, бо ж як культурно висміяти друга або подругу?

Васіль –

Гумно місів,

Зубамі стіскав,

На воду пускав.

Бували й більш нецензурні дражнилки, які можна зарахувати до сороміцького фольклору.

*****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.