Категорія: Інститут

Стрітення Господнє (2/15 лютого) це в народній традиції сіл у ґміні Чижі Громніці, Грумніці. Народна назва свята пов’язана зі звичаєм освячування в церкві громничних свічок. Колись їх несли в церкву разом із льоном.

З освячуванням свічок пов’язані звичаї, які відносяться до літа:

Вже як свічкі в церкві трищат, то кажут: «Ой, буде вельмі сьоголіта гриміеті, бо свічкі трищалі в церкві».

Громнична свічка сповняла багато обрядових функцій:

Тою грумнічною свіечкою перед коміном пережегнают і в окнах пережегнают свіечкою тою запаляною. І зроб’ят крестік.

Знак хреста завжди випалювали пломенем з громничної свічки на «балькові», згодом – коли помінялася конструкція хат та бальки забудували – почали його робити на верхньому брусі рами дверей: На балькові крестіка димом зроб’ят – свіечку пудстав’ят, а вона курит, а бальок мазани глінкою біелою і зроб’ят такого крестіка димом.

Хрестик охороняє хату і її жителів від удару блискавки. Ще й досі жителі сіл у ґміні Чижі тримаються цього звичаю.

Популярним звичаєм було також осмалювання свічкою волосся всіх членів сім’ї, зокрема наймолодших.

Волосся підпалювали з чотирьох боків – спереду, потім ззаду, далі з правого, та на кінець з лівого боку.

Громничну свічку використовували й в багатьох інших обрядах уже після празника Стрітення Господнього – її запалювали і ставили коло вікна зі сторони, з якої наближається гроза, щоб охоронити хату і мешканців від блискавки. Запалювали її також тоді, коли батюшка «ходів з молітвою».

Як гриміт то запалюют в хаті і на окна став’ят, як гриміт, коб груом не вдирив.

Свічка була важливою і в похоронних обрядах:

Грумнічна свіечка в руціе, як хто умер. В нас то грумнічна, што на Грумніці свіетят і тогди вже кусок вриежут і в руку.

Обрядове значення мав також освячений у церкві льон. Його використовували у випадку хвороби та після народження дитини:

Льон – як дітя родіться, то того льну одорвут і пупа звежут дітяті.

Громничний льон використовували також місцеві «шептухи».

Стрітення Господнє у свідомості людей це зимове свято – Грумніці– половіна зіміці – кажуть у селах ґміни Чижі.

Були й такі приказки:

Як на Грумніці піевень нап’ється водіці, то на Юріє вуол наїесться травіці.

Як на Грумніці погода хороша, то лни уродят.

*****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Протягом останніх двох років ми помістили на нашому сайті та сторінці ФБ багато підляських приказок, зібраних у рамках нашого проєкту, в селах ґміни Чижі. Народні прислів’я, приказки і фразеологізми часто вдається записати під час розмов на інші теми, проте вони тоді досконало вписуються у натуральний контекст.

Таким чином удалося зібрати щонайменше 600 малих фольклорних форм. Весь час, розмовляючи з людьми, доходять нові прислів’я, приказки і фразеологізми, які постараємося Вам постійно представляти.

Тим разом – дещо легший матеріал, бо про дурнів та все дурне. Виявляється, народ тему дуже любить…

Перш за все, в селах ґміни Чижі дуже популярними є різні народні порівняння, у більшості до звірів, хоча не тільки:

Дурний як чобут.

Дурний як теля.

Дурний як козьол.

Дурний як осьол.

Дурний як баран.

Дурний як овечка.

Баран (дурень).

Барані розум.

Корова (про незграбну, товсту або нерозумну жінку).

Кричит як ворона дурная.

Однак люди також більш метафорично говорять про когось не надто розумного:

Пустим міехом удирани.

На когось полап упав.

Про дурнів та дурне вдалося також записати:

Дурного робота.

Што хутко робіться, дурноє родіться.

Чом дурний – бо біедни, а чом біедни – бо дурний.

Прощай розум, здоров дурнота (про п’яницю).

На дурнуой головіе і волос не росте.

Што так шуміт? Дурень карти мішає.

******

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Топоніми, що стосуються українського географічного простору, часто з’являються у піснях, що співаються в ґміні Чижі. Одним із них є назва Україна, яка зустрічається переважно в ліричних піснях.

Сама назва «Україна» вживається у фольклорі в символічному значенні. Це країна козаків, але також синонім батьківщини (емоційні форми «Вкраїнонька»).

Однак у багатьох піснях вона означає далеку землю:

Коб я міела орлі крила ще й соколі очи,

Полєтіела б я шукаті хоч темної ночи.

Залєтіела б на Вкраїну заковала б ку-ку

Подай же мніе муой синочку хоч правую руку.

У чумацькій пісні, що співається в Збучі, на Україні чумак отримує назад всю свою власність, яку пропив у корчмі:

Пошов чумак на Вкраїну

І поглянув на доліну.

На доліні стоят воли

Віесят ярма, ще з занози

Всьо чумацькоє добро.

У народних піснях також часто зустрічається топонім Дунай. Друга за довжиною річка в Європі, що протікає через 10 європейських країн, включаючи Україну, є важливим символом українських народних пісень.

Дунай вважається міфологічною річкою, яка розділяє світ живих і світ мертвих. У народній обрядовості це символ смерті, а перехід через цю річку означає перехід від земного до потойбічного життя.

Дунай – річка-межа й в іншому розумінні. Цікавою в цьому контексті є сінокісна пісня, співана, наприклад, у Збучі та Клениках:

Біел-молодець сіено косіт

Йому вдова їесті носіт.

Несла несла не донесла

Край Дунаю поставіла.

Край Дунаю поставіла

І синочка уроділа.

Дунай може символізувати внутрішній розрив вдови, яка вагається – народити нешлюбного сина чи вбити його.

Дунай символізує певну межу, поворотний пункт. Перетин його також може означати перехід до шлюбного життя:

Де ж ти грушка росла

Де ж ти виросла

На Дунай на рику похілілася

А Дунай а рика

То й широкая

Молодая дівчина заручоная.

Дунай, як і Україна, також означає далеку землю. У Клениках популярною була пісня «Чирвона рожа трояка», де співають:

Бо покіну діеті, діеті покіну,

А сама пуйду я за Дунай.

Іноді в народних піснях з ґміни Чижі з’являється назва столиці України – Києва:

У Кійові на риночку

Там пів чумак горилочку.

З черги, у жнивній пісні «Ой чия то волока» з’являються «Женчикі ізо Львова».

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

У багатьох народних піснях з’являються географічні назви, що вказують на зв’язок із конкретним географічним та культурним простором. Пісні, які постійно записуються у селах ґміни Чижі вже третій рік, найчастіше містять назви конкретних підляських сіл, а також топоніми, що пов’язані з українським культурно-географічним простором, переважно це Україна і Дунай.

Топоніми у фольклорі виконують різні функції. Одна з них – показати, що те, про що співається в пісні, відбувається саме в цій місцевості. Топоніми пов’язують пісню з конкретним селом, вказують, що її склали та співають лише там. Наприклад, у весняній пісні зі Збуча співається таке:

Просвіечу небо землю

Просвіечу небо землю

Ще й тоє село збуцькє.

У свою чергу жителі Курашева згадують своє село у весільній пісні:

Подякуймо Богу,

Курашуовському попу,

Што наши діеті звінчав,

Невелікі вінець узяв:

Четири золотиє

За наши молодиє.     

Назви інших сіл досить часто з’являються у весільних піснях, найчастіше ці місця та їх мешканці відображаються у жартівливому контексті, часто насмішкувато, іноді також образливо.

Нам маршалок не вдався

Сіем ліет не вмивався

А восьмого року

Поїехав до Істоку

І в Істоці впівся.

Нам маршалок не вдався

Сіем ліет не вмивався

А восьмого року

Поїехав до Верстоку

У Верстоці умився

І нагавіць забився.

Іноді в піснях трапляється традиційна назва регіону – Подляше, Пудляше, наприклад, у жнивній пісні зі Збуча, ми можемо почути:

Постоп’янка не наша

Приїехала з Пудляша

Постоп’янка, як пояснюють старші мешканці, «то тая, што напереді жне».

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

6/19 січня Православна церква відзначає одне з найважливіших свят – Хрещення Господнє. В народній традиції сіл у ґміні Чижі це Три Круолі, Крещенські празнік, Крещеніє.

Напередодні є Водяная Коляда, Водяная Колєда або просто Коляда, тобто другий Святвечір. Люди готували на неї пісні страви, хоча була вона вже скромнішою, ніж врочиста вечеря напередодні Різдва Христового.

Центральне місце серед ритуалів свята Хрещення Господнього займають обряди, пов’язані з водою. У минулому в селах ґміни Чижі воду святили двічі – напередодні свята, а також вночі після Водяної коляди.

У день, що попереджує Хрещення Господнє, деякі люди стримувалися зі стравами до часу освячення води.

З церкві придут удень, як пос’ятят воду, принесут, поп’ют, і тогди сядают їесті. Так саме наготов’ят такого постового, і маку намочат, навертят.

Вже на Коляду Водяную лягают спаті раніей, а вночие ідут до церкві. І на Руздво служба вночие била, і на Нови руок служба вночие била, і на Крещеніє вночие.

У селах ґміни Чижі якраз нема більших річок, тому й на відміну від тих місцевостей, де воду святили в річках, крещенські обряди відбувалися коло колодязів або в місцях, де були джерельця.

На Коляду їехалі до церкви і там светілі. Колісь гоже било – виходілі пуд колодець, голуби випускалі ж. То в тую нуоч вже їедем до церкви і над раньом ідем пуд колодець і батюшка коло колодеця все светів воду. А вже тепер віедра і в церкві.

Найбільш поширена назва свята – Три Круолі – з’явилася ймовірно в часи унії під впливом польської мови.

У селах ґміни Чижі святкують цей празник три дні:

На Три Круолі поздравлялі з Трома Кролямі. «З Першим Крольом», чи «З другім Крольом» і «З Третім Крольом». Одказувалі «З тобою здоровим». Послі ще видумалі, што четверти день Трох Круолюв, то вже казалі, што то «возака».

До свята Хрещення Господнього продовжувалися так звані святі вечорі – Святиє Вечорие, Святкі.

До Трох Круолюв не можна било ввечери ні шиті, ні на дротах робіті. Билі Святиє Вечорие.

«Як у Святкі соплі, то врода на картоплі» – так старіші на основі погоди пробували здогадатися, чи буде урожай.

Біля свята Хрещення Господнього завжди були люті морози. Тому й як фразеологізм функціонує досі окреслення крещенські морози.

Після свята Водохреща починався сезон сватань і весіль.

«Криж у воду, молодия на пудводу» – говорили в селах ґміни Чижі. Бо ж саме після того, як освятять воду, молоді хлопці сідали на підводу або сані – шиткі – і їхали сватати дівчат.

Зразу після Хрещення Господнього люди розбирали ялинку.

****

На фотографіях Юрія Гаврилюка освячення води в Клениках, приблизно у 2000 році.

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Зима, зокрема період Різдвяно-новорічний, був часом веселощів і гулянь, тому й сприяв він різноманітним обрядам та забавам з участю дітей і молоді. Звичайно, найбільш популярним ритуалом було Різдвяне колядування, яке на жаль цього року не могло відбуватися з огляду на пандемію коронавірусу.

Проте, у минулому підляськими селами неслися гучні сміхи дітей і молоді, які в різний час, у залежності від місцевої традиції, ходили переодягнені від хати до хати, співали різдвяних пісень, жартували і пустували.

Варто згадати призабуті та менше досліджені ритуали і гуляння молоді, а також ті, які ще досі відомі в селах ґміни Чижі.

Окрім колядування у Різдвяно-новорічному періоді популярним звичаєм були Циганкі. Традиція відома була у Збучові, де ще до Другої світової війни на четверти день Руздва збиралася молодь на спільні обходи села. Часто говорилося, що молоді люди ходілі за циганкі:

Передягняни жид, чорт, циганка. То вже не діеті, но каваліери ходілі, коб хто што дав – ковбасу, яйця. Позбірают і всьо. А ще злапают кого на гуліці, то вишмаруют. А найбуольш то лапалі жидуов. То жид, як уже їх бачит, то старається хучией з села утечи.

Як згадує народжена у Збучі жителька Чижів, традиція трималася ще після Другої світової війни, до 1960-х років.

В інших місцевостях Підляшшя звичай ходити по селі переодягненим був пов’язаний якраз не з післясвяточним періодом, а з Гоготухою, тобто з останнім днем року за старим стилем.

У селах ґміни Чижі останній день року – це Оготуха. Того дня переодягнена молодь ходила від хати до хати, просячи їжі, зокрема кишки, яка була обрядовою новорічною стравою. Співалося тоді коротенькі приспівки, які починалися зі слів Васільова маті, напр.:

Васільова маті

Пошла гоготаті

А Васіль за єю

Біжит з головнєю

(за: «Традиційні пісні українців Північного Підляшшя», пісня записана від померлої вже співачки Марії Іванюк з Чижів, народженої в Курашеві).

На жаль у досліджуваних селах звичай пропав багато років тому, тому й радше прочитаємо про нього в літературі, ніж запишемо від найстаріших жителів, бо як сказала одна талановита співачка, народжена в 1935 році – Я чула, алє різон не приймала до того.

На Оготуху діти і молодь часто ще колядували:

Як міела 12 ліет, то пускалі колєдоваті на Оготуху од хати до хати. Дівчинятка по 7, 8, 10 ліет без ґвязди, хлопці ходілі з ґвяздою. Тоє, што на Руздво, алє мнуого било засованих двери.

У Збучі колядувала молодь:

То ж перед Новим роком тая Оготуха, то йшлі через сєло молодьож, три раз проходілі і співалі піесню «Христос родівся». Барзо било хороше, ішлі з музикантом. Було сорок дівок і сорок хлопці, туолько молодьожи било.

Таке новорічне колядування по селі, без заходження до хат, збереглося аж до початку ХХІ ст.

Колись дівочим новорічним обрядом було ворожиенє. В останній вечір перед Новим роком дівчата збиралися і пробували вгадати – вийдуть цього року заміж чи ні:

Берут курку і приносят до хати і стоїмо кругом, а курка всередіні, і перед каждою купочка пшеніці, і чию найперуч дьобне, то замуж найперуч пуойде.

Способів ворожіння було дуже багато (виливання воску, перекидання черевиків через хату тощо).

В останній вечір та ніч хлопці пустували: висипалі дорогі попелом або соломою, хто кого любіт, ховалі брункі, затягнут санкі на клуню. Досі хлопці на селах ховают брункі господарям.

Іншим звичаєм були Героди, тобто народні різдвяні вистави, в яких брали участь переодягнені персонажі – Ірод, Жид, Смерть, Ангел, Жовніри тощо. Це вертепне дійство характерне для польської народної культури, в якій діалоги між персонажами велися польською мовою. Молодь, яка представляла Героди, приходила найчастіше з інших місцевостей, наприклад із розташованого неподалік села Щити. Як згадують найстаріші жителі сіл у ґміні Чижі, Героди появлялися ще у міжвоєнному періоді.

От колісь казалі, ой, Герод якійся ходіт, як я ще малая била. Десь з якогось сьола другого. Хлопці представлялі такоє представлєніє. На Нови руок і по Новум році ходілі.

Збереглися цікаві фотографії, які показують Геродів у Чижах.

***

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Всесвітньо відомим українським твором є «Щедрик», написаний Миколою Леонтовичем (1877-1921), видатним українським композитором, фольклористом, диригентом і вчителем, який трагічно загинув на 43-му році життя, вбитий чекістом у хаті батьків.

Леонтович майже все своє життя працював над «Щедриком», однією з найвідоміших його композицій. Натхненням стали українські зимові обрядові пісні – щедрівки. Леонтович просто знайшов текст архаїчної зимової щедрівки та написав до неї музику.

Перша презентація «Щедрика» західній аудиторії відбулася 5 жовтня 1921 р. під час концерту Української Республіканської Капели в найпрестижнішому концертному залі світу, нью-йоркському Карнегі-холі. В 1936 році американець українського походження Петро Вільговський (англ. Peter J. Wilhousky), який працював для радіо NBC, створив англійську версію слів до «Щедрика», завдяки чому вона стала колядкою, популярною в США під назвою «Колядка дзвонів» (англ. Carol of the Bells). Досі американські хори співають цей твір як колядку на Різдво.

Твір Леонтовича назавжди увійшов у масову культуру – він використовується в рекламних роликах, а також з’являється в численних американських фільмах. Його жартівливі версії використовувались, наприклад, у таких популярних серіалах, як «Південний парк» (англ. South Park) або «Сімпсони» (англ. The Simpsons), він також з’являється у відомих у Польщі фільмах «Родина Адамсів» (англ. The Addams Family), «Міцний горішок 2» (англ. Die Hard 2), «Гаррі Поттер», «Сам удома» (англ. Home Alone), «Сам удома 2: Загублений у Нью-Йорку» (англ. Home Alone 2: Lost in New York). «Колядку дзвонів» можна почути у найрізноманітнішому виконанні – від класики до року. Як приклад одної з більш сучасних версій можна назвати ту, яку записала група Mettalica.

Нещодавно англійську версію «Щедрика» було використано в різдвяному рекламному ролику, який привертає увагу до проблеми марнотратства їжі. Можна його дивитись на Інтернет-каналах, а з 21 грудня також на телебаченні в Польщі.

Людмила Лабович

На фото: Микола Леонтович (джерело: Вікіпедія)

Традиційним атрибутом українського різдвяного обряду колядування є зірка. У селах ґміни Чижі її звуть, під впливом польської мови, ґяздою, ґвяздою.

Колядна зірка це не лише прикраса, але символ віфлеємської звізди та елемент різдвяної української традиції. Щоб її виготовити, потрібний час і терпеливість, але передусім багатолітній досвід і талант.

Традиційну ґязду робили із звичайного решета, до якого причіплювали «роги» та обклеювали різнокольоровим папером. Традиційну зірку прикрашували кольоровими витинанками, які були справжнім витвором мистецтва.

Давніше всередину зірки вставляли свічку, проте колядування з нею могло скінчитися підпаленою не лише ґяздою, але навіть стріхою. Тому й колядники мусили бути дуже обережними під час колядування від хати до хати. Пізніше всередину почали вставляти різні картинки, які зображували народження Ісуса Христа, та електричні лампи на батареї.

Колись у селах були майстри, які робили святкові зірки. Найбільше обдаровані готували не лише однорядні, але також дворядні та дуже рідкі трирядні.

Зірки готували до колядування заздалегідь – хто робив нову, хто відновлював стару. Усе те сприяло інтеграції сільської молоді, яка від свята Введення в Храм Пресвятої Богородиці приготовлялася до свят.

Колись з зірками колядували лише старші хлопці. Потім почали колядувати також дівчата. Маленькі діти колядували з маленькими зірочками, старіші – з більшими. Колядування з зіркою досі є головним атрибутом різдвяної обрядовості в селах ґміни Чижі.

***

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Товариство «Рідна Хата» було засноване в Холмі в 1919 р. На той час на Холмщину повернулася з біженства перша група українського населення, у цьому нечисленна інтелігенція. Засновником Товариства був один з провідних українських діячів Холмщини Антін Васильчук. На початку 1919 р. він мав створити в Холмі Український Доброчинний Комітет, оскільки саме доброчинна діяльність та допомога населенню, що поверталося з біжденства, були першим напрямком діяльності українського національного руху на цих територіях після того встановлення тут польської влади

У наступні місяці, мабуть влітку або восени 1919 р., цей комітет був перетворений у Доброчинне Товариство «Рідна Хата». Питання створення Доброчинного Товариства та його співпраці з польською владою щодо допомоги українському населенню заторкнуто в Меморіалі про становище українського населення на Холмщині від 30 вересня 1919 р. Ймовірно в 1919 р. був поданий на реєстрацію Статут Товариства, проте страння про реєстрацію залишалися без відповіді протягом 3 років.

Однак діяльність Товариства була певним чином легалізована владою, оскільки в списку громадських організацій та культурних спілок, що діяли у Холмському повіті наприкінці 1919 р., складеним Холмським староством, за числом 12 було «Stow. Благодійність Dobroczynne <Ridna Chata> w Chełmie».

Влітку 1920 року Товариство вже діяло, а у склад його управи входили тоді: Антін Васильчук, Яків Равлик, Хома Кульгавець, Антін Корольчук та Микола Богорський. Основною сферою діяльності Товариства в перший період була благодійність.

Діяльність Товариства, як активність всього українського національного руху на Холмщшині, була перервана наступом Червоної Армії в серпні 1920 р., а згодом арештами українських національних діячів восени 1920 р. та навесні 1921 р. польською владою. Остаточна заборона діяльності Товариства «Рідна Хата» була видана владою восени 1921 р. З цього моменту Товариство діяло нелегально.

Григорій Купріянович

Останні кілька десяток років фольклор ґміни Чижі викликає зацікавлення різних дослідників – у минулому, в першу чергу, пов’язаних з білоруським середовищем, в останньому періоді – передусім українських.

На увагу заслуговують видання Союзу українців Підляшшя, між іншими, книжка «Котилася торба з високого горба» авторства Анни Артем’юк, видана майже 20 років тому, а точніше в 2011-му. Варто нагадати цю публікацію, дуже цінну для вивчення місцевої народної культури.

Книжна поміщує приклади дитячого підляського фольклору. Знайшлося в ній майже 70 різножанрових текстів зібраних у селах Більського і Гайнівського повітів, у тому числі записаних у селах ґміни Чижі – Курашеві і Збучові, а також у розташованих неподалік Старому Березові і Дубичах Осочних. Додатком до публікації є платівка зі зразками дитячого фольклору Підляшшя.

У книжці знайшлося багато цікавих прикладів колискових пісень, загадок, забавлянок і віршиків, у тому числі на період Різдвяних свят і Водохреща, бажаючих колядок, які співалося в хаті новонародженої дитини, жартівливих пісень та приспівок, а також казок.

Ось приклад колисанки з Курашева:

Люлі-люлі, люлі-люлі

Скуончиліся тобіе гулі

Треба буде вже лягаті

Своїе очка закриваті.

Хто має дітей або внуків – хай підспівує, колихаючи дитинку.

Анні Артем’юк вдалося записати та подати у книжці дуже цікаві приклади загадок. А чи вгадаєте таку? Щоправда не з сіл у ґміні Чижі, але з розташованих по-сусідськи з ними:

Лата на латі і шва не знаті.

Або таку?:

Повна бочка круп, а наверха струп.

Підказка – це рослини, відповідь на загадки – на кінці статті*.

Цінну інформацію про звичаї і обряди, пов’язані з народженням та хрещенням дитини на Підляшші, дає стаття Марії Артем’юк, поміщена на кінці книжки. Дослідниця вела свої фольклорні дослідження, між іншими, у Чижах і Збучові.

Додатком до публікації є платівка із записом 28 різножанрових творів: коротеньких віршиків, колисанок, дитячих пісень та казок. Менші форми та пісні виконують діти з Садочка № 9 «Лісова поляна» в Більську та ансамбль «Ранок» з Більська, казочки читають – Анна Артем’юк та Юрій Гаврилюк. Увсі твори на диску записані підляською говіркою.

*А ось відповіді на загадки:

1. капуста

2.маківка

Вгадали?

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.