Автор: Людмила Лабович

У 1980-х і 1990-х роках багато фольклорних матеріалів із земель між Бугом та Нарвою знайшло своє місце в магістерських роботах студентів кафедри білоруської філології Варшавського університету. Саме тоді з’явилася велика кількість праць, які є результатом теренових досліджень студентів, часто родом із описуваних сіл. У магістерських роботах, писаних під опікою професора Олександра Барщевського, знайшовся цінний фольклорний матеріал, часто вже призабутий. Як правило, праці ці були писані білоруською мовою, та матеріал, записаний українськими говірками, подавався білоруською транскрипцією.

Перелік магістерських робіт, які були захищені на кафедрі білоруської філології Варшавського університету, знайдемо за посиланням:

http://www.ir.uw.edu.pl/biblot/prace%20magisterskie%20KB.html

У списку побачимо й декілька магістерських праць, присвячених фольклорній традиції сіл у ґміні Чижі. Це, між іншими:

1980 р. – Марія Павлючук (Maria Pawluczuk) «Обряди, звичаєвість і фольклор села Камень» (білоруською мовою: «Абрады, звычаёвасць і фальклор вёскі Камэнь»);

1991 р. – Марія Магрук (Maria Magruk) «Фольклор і обрядовість села Чижі» (білоруською мовою: «Фальклор і абраднасць вёскі Чыжы»);

1994 р. – Людмила Дмитрук (Ludmiła Dmitruk) «Обрядовість і фольклор села Курашево» (білоруською мовою: «Абраднасць і фальклор вёскі Курашава»).

***

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Пропонуємо чергову порцію народних приказок і фразеологізмів, записаних у селах ґміни Чижі, що їх досі люди дуже охоче вплітають у розмови:  

На добре діело не гриех і золгаті.

І хочеться, і колеться.

Гуорко їесті і жалко кідаті.

Браті добре, оно оддаті рука дрижит.

Од роботи коні здихают.

Старость не радость, смерть не весіелє.

Труна кішені не має.

На кажди товар купець найдеться.

Обоє рабоє.

Якій їехав, такую і в’юоз.

У всіех зуби біели (всіе такії сами).

Дуті в одну дудку (згаджатісь).

Глянь у воду на свою уроду (подівісь на себе).

***

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Стрітення Господнє (2/15 лютого) це в народній традиції сіл у ґміні Чижі Громніці, Грумніці. Народна назва свята пов’язана зі звичаєм освячування в церкві громничних свічок. Колись їх несли в церкву разом із льоном.

З освячуванням свічок пов’язані звичаї, які відносяться до літа:

Вже як свічкі в церкві трищат, то кажут: «Ой, буде вельмі сьоголіта гриміеті, бо свічкі трищалі в церкві».

Громнична свічка сповняла багато обрядових функцій:

Тою грумнічною свіечкою перед коміном пережегнают і в окнах пережегнают свіечкою тою запаляною. І зроб’ят крестік.

Знак хреста завжди випалювали пломенем з громничної свічки на «балькові», згодом – коли помінялася конструкція хат та бальки забудували – почали його робити на верхньому брусі рами дверей: На балькові крестіка димом зроб’ят – свіечку пудстав’ят, а вона курит, а бальок мазани глінкою біелою і зроб’ят такого крестіка димом.

Хрестик охороняє хату і її жителів від удару блискавки. Ще й досі жителі сіл у ґміні Чижі тримаються цього звичаю.

Популярним звичаєм було також осмалювання свічкою волосся всіх членів сім’ї, зокрема наймолодших.

Волосся підпалювали з чотирьох боків – спереду, потім ззаду, далі з правого, та на кінець з лівого боку.

Громничну свічку використовували й в багатьох інших обрядах уже після празника Стрітення Господнього – її запалювали і ставили коло вікна зі сторони, з якої наближається гроза, щоб охоронити хату і мешканців від блискавки. Запалювали її також тоді, коли батюшка «ходів з молітвою».

Як гриміт то запалюют в хаті і на окна став’ят, як гриміт, коб груом не вдирив.

Свічка була важливою і в похоронних обрядах:

Грумнічна свіечка в руціе, як хто умер. В нас то грумнічна, што на Грумніці свіетят і тогди вже кусок вриежут і в руку.

Обрядове значення мав також освячений у церкві льон. Його використовували у випадку хвороби та після народження дитини:

Льон – як дітя родіться, то того льну одорвут і пупа звежут дітяті.

Громничний льон використовували також місцеві «шептухи».

Стрітення Господнє у свідомості людей це зимове свято – Грумніці– половіна зіміці – кажуть у селах ґміни Чижі.

Були й такі приказки:

Як на Грумніці піевень нап’ється водіці, то на Юріє вуол наїесться травіці.

Як на Грумніці погода хороша, то лни уродят.

*****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Протягом останніх двох років ми помістили на нашому сайті та сторінці ФБ багато підляських приказок, зібраних у рамках нашого проєкту, в селах ґміни Чижі. Народні прислів’я, приказки і фразеологізми часто вдається записати під час розмов на інші теми, проте вони тоді досконало вписуються у натуральний контекст.

Таким чином удалося зібрати щонайменше 600 малих фольклорних форм. Весь час, розмовляючи з людьми, доходять нові прислів’я, приказки і фразеологізми, які постараємося Вам постійно представляти.

Тим разом – дещо легший матеріал, бо про дурнів та все дурне. Виявляється, народ тему дуже любить…

Перш за все, в селах ґміни Чижі дуже популярними є різні народні порівняння, у більшості до звірів, хоча не тільки:

Дурний як чобут.

Дурний як теля.

Дурний як козьол.

Дурний як осьол.

Дурний як баран.

Дурний як овечка.

Баран (дурень).

Барані розум.

Корова (про незграбну, товсту або нерозумну жінку).

Кричит як ворона дурная.

Однак люди також більш метафорично говорять про когось не надто розумного:

Пустим міехом удирани.

На когось полап упав.

Про дурнів та дурне вдалося також записати:

Дурного робота.

Што хутко робіться, дурноє родіться.

Чом дурний – бо біедни, а чом біедни – бо дурний.

Прощай розум, здоров дурнота (про п’яницю).

На дурнуой головіе і волос не росте.

Што так шуміт? Дурень карти мішає.

******

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Топоніми, що стосуються українського географічного простору, часто з’являються у піснях, що співаються в ґміні Чижі. Одним із них є назва Україна, яка зустрічається переважно в ліричних піснях.

Сама назва «Україна» вживається у фольклорі в символічному значенні. Це країна козаків, але також синонім батьківщини (емоційні форми «Вкраїнонька»).

Однак у багатьох піснях вона означає далеку землю:

Коб я міела орлі крила ще й соколі очи,

Полєтіела б я шукаті хоч темної ночи.

Залєтіела б на Вкраїну заковала б ку-ку

Подай же мніе муой синочку хоч правую руку.

У чумацькій пісні, що співається в Збучі, на Україні чумак отримує назад всю свою власність, яку пропив у корчмі:

Пошов чумак на Вкраїну

І поглянув на доліну.

На доліні стоят воли

Віесят ярма, ще з занози

Всьо чумацькоє добро.

У народних піснях також часто зустрічається топонім Дунай. Друга за довжиною річка в Європі, що протікає через 10 європейських країн, включаючи Україну, є важливим символом українських народних пісень.

Дунай вважається міфологічною річкою, яка розділяє світ живих і світ мертвих. У народній обрядовості це символ смерті, а перехід через цю річку означає перехід від земного до потойбічного життя.

Дунай – річка-межа й в іншому розумінні. Цікавою в цьому контексті є сінокісна пісня, співана, наприклад, у Збучі та Клениках:

Біел-молодець сіено косіт

Йому вдова їесті носіт.

Несла несла не донесла

Край Дунаю поставіла.

Край Дунаю поставіла

І синочка уроділа.

Дунай може символізувати внутрішній розрив вдови, яка вагається – народити нешлюбного сина чи вбити його.

Дунай символізує певну межу, поворотний пункт. Перетин його також може означати перехід до шлюбного життя:

Де ж ти грушка росла

Де ж ти виросла

На Дунай на рику похілілася

А Дунай а рика

То й широкая

Молодая дівчина заручоная.

Дунай, як і Україна, також означає далеку землю. У Клениках популярною була пісня «Чирвона рожа трояка», де співають:

Бо покіну діеті, діеті покіну,

А сама пуйду я за Дунай.

Іноді в народних піснях з ґміни Чижі з’являється назва столиці України – Києва:

У Кійові на риночку

Там пів чумак горилочку.

З черги, у жнивній пісні «Ой чия то волока» з’являються «Женчикі ізо Львова».

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.