22 січня відбулося онлайн засідання Комісії національних та етнічних меншин, яке було присвячене питанню Національного перепису населення та помешкань 2021. У засіданні взяв участь директор Підляського наукового інституту д-р Григорій Купріянович, який у своєму виступі звернув увагу на проблеми, важливі для національних та етнічних меншин, наголосивши, що перепис має велике значення для меншин не лише в практичному, а й символічному вимірах.
Онлайн трансляцію можна повністю подивитися за посиланням:
У багатьох народних піснях з’являються географічні назви, що вказують на зв’язок із конкретним географічним та культурним простором. Пісні, які постійно записуються у селах ґміни Чижі вже третій рік, найчастіше містять назви конкретних підляських сіл, а також топоніми, що пов’язані з українським культурно-географічним простором, переважно це Україна і Дунай.
Топоніми у фольклорі виконують різні функції. Одна з них – показати, що те, про що співається в пісні, відбувається саме в цій місцевості. Топоніми пов’язують пісню з конкретним селом, вказують, що її склали та співають лише там. Наприклад, у весняній пісні зі Збуча співається таке:
Просвіечу небо землю
Просвіечу небо землю
Ще й тоє село збуцькє.
У свою чергу жителі Курашева згадують своє село у весільній пісні:
Подякуймо Богу,
Курашуовському попу,
Што наши діеті звінчав,
Невелікі вінець узяв:
Четири золотиє
За наши молодиє.
Назви інших сіл досить часто з’являються у весільних піснях, найчастіше ці місця та їх мешканці відображаються у жартівливому контексті, часто насмішкувато, іноді також образливо.
Нам маршалок не вдався
Сіем ліет не вмивався
А восьмого року
Поїехав до Істоку
І в Істоці впівся.
Нам маршалок не вдався
Сіем ліет не вмивався
А восьмого року
Поїехав до Верстоку
У Верстоці умився
І нагавіць забився.
Іноді в піснях трапляється традиційна назва регіону – Подляше, Пудляше, наприклад, у жнивній пісні зі Збуча, ми можемо почути:
Постоп’янка не наша
Приїехала з Пудляша
Постоп’янка, як пояснюють старші мешканці, «то тая, што напереді жне».
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
6/19 січня Православна церква відзначає одне з найважливіших свят – Хрещення Господнє. В народній традиції сіл у ґміні Чижі це Три Круолі, Крещенські празнік, Крещеніє.
Напередодні є Водяная Коляда, Водяная Колєдаабо простоКоляда, тобто другий Святвечір. Люди готували на неї пісні страви, хоча була вона вже скромнішою, ніж врочиста вечеря напередодні Різдва Христового.
Центральне місце серед ритуалів свята Хрещення Господнього займають обряди, пов’язані з водою. У минулому в селах ґміни Чижі воду святили двічі – напередодні свята, а також вночі після Водяної коляди.
У день, що попереджує Хрещення Господнє, деякі люди стримувалися зі стравами до часу освячення води.
З церкві придут удень, як пос’ятят воду, принесут, поп’ют, і тогди сядают їесті. Так саме наготов’ят такого постового, і маку намочат, навертят.
Вже на Коляду Водяную лягают спаті раніей, а вночие ідут до церкві. І на Руздво служба вночие била, і на Нови руок служба вночие била, і на Крещеніє вночие.
У селах ґміни Чижі якраз нема більших річок, тому й на відміну від тих місцевостей, де воду святили в річках, крещенські обряди відбувалися коло колодязів або в місцях, де були джерельця.
На Коляду їехалі до церкви і там светілі. Колісь гоже било – виходілі пуд колодець, голуби випускалі ж. То в тую нуоч вже їедем до церкви і над раньом ідем пуд колодець і батюшка коло колодеця все светів воду. А вже тепер віедра і в церкві.
Найбільш поширена назва свята – Три Круолі – з’явилася ймовірно в часи унії під впливом польської мови.
У селах ґміни Чижі святкують цей празник три дні:
На Три Круолі поздравлялі з Трома Кролямі. «З Першим Крольом», чи «З другім Крольом» і «З Третім Крольом». Одказувалі «З тобою здоровим». Послі ще видумалі, што четверти день Трох Круолюв, то вже казалі, што то «возака».
До свята Хрещення Господнього продовжувалися так звані святі вечорі – Святиє Вечорие, Святкі.
До Трох Круолюв не можна било ввечери ні шиті, ні на дротах робіті. Билі Святиє Вечорие.
«Як у Святкі соплі, то врода на картоплі» – так старіші на основі погоди пробували здогадатися, чи буде урожай.
Біля свята Хрещення Господнього завжди були люті морози. Тому й як фразеологізм функціонує досі окреслення крещенські морози.
Після свята Водохреща починався сезон сватань і весіль.
«Криж у воду, молодия на пудводу» – говорили в селах ґміни Чижі. Бо ж саме після того, як освятять воду, молоді хлопці сідали на підводу або сані – шиткі – і їхали сватати дівчат.
Зразу після Хрещення Господнього люди розбирали ялинку.
****
На фотографіях Юрія Гаврилюка освячення води в Клениках, приблизно у 2000 році.
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
На хвилях Радіо Білосток у програмі «Думка українська» можна було слухати про діяльність Підляського архіву, який діє від початку 2020 р. у структурі Підляського наукового інституту. Його завданням є систематичне документування сьогодення та минулого української громадськості Підляшшя.
Передачу можна слухати на Інтернет-сайті Радіо Білосток:
Зима, зокрема період Різдвяно-новорічний, був часом веселощів і гулянь, тому й сприяв він різноманітним обрядам та забавам з участю дітей і молоді. Звичайно, найбільш популярним ритуалом було Різдвяне колядування, яке на жаль цього року не могло відбуватися з огляду на пандемію коронавірусу.
Проте, у минулому підляськими селами неслися гучні сміхи дітей і молоді, які в різний час, у залежності від місцевої традиції, ходили переодягнені від хати до хати, співали різдвяних пісень, жартували і пустували.
Варто згадати призабуті та менше досліджені ритуали і гуляння молоді, а також ті, які ще досі відомі в селах ґміни Чижі.
Окрім колядування у Різдвяно-новорічному періоді популярним звичаєм були Циганкі. Традиція відома була у Збучові, де ще до Другої світової війни на четверти день Руздва збиралася молодь на спільні обходи села. Часто говорилося, що молоді люди ходілі за циганкі:
Передягняни жид, чорт, циганка. То вже не діеті, но каваліери ходілі, коб хто што дав – ковбасу, яйця. Позбірают і всьо. А ще злапают кого на гуліці, то вишмаруют. А найбуольш то лапалі жидуов. То жид, як уже їх бачит, то старається хучией з села утечи.
Як згадує народжена у Збучі жителька Чижів, традиція трималася ще після Другої світової війни, до 1960-х років.
В інших місцевостях Підляшшя звичай ходити по селі переодягненим був пов’язаний якраз не з післясвяточним періодом, а з Гоготухою, тобто з останнім днем року за старим стилем.
У селах ґміни Чижі останній день року – це Оготуха. Того дня переодягнена молодь ходила від хати до хати, просячи їжі, зокрема кишки, яка була обрядовою новорічною стравою. Співалося тоді коротенькі приспівки, які починалися зі слів Васільова маті, напр.:
Васільова маті
Пошла гоготаті
А Васіль за єю
Біжит з головнєю
(за: «Традиційні пісні українців Північного Підляшшя», пісня записана від померлої вже співачки Марії Іванюк з Чижів, народженої в Курашеві).
На жаль у досліджуваних селах звичай пропав багато років тому, тому й радше прочитаємо про нього в літературі, ніж запишемо від найстаріших жителів, бо як сказала одна талановита співачка, народжена в 1935 році – Я чула, алє різон не приймала до того.
На Оготуху діти і молодь часто ще колядували:
Як міела 12 ліет, то пускалі колєдоваті на Оготуху од хати до хати. Дівчинятка по 7, 8, 10 ліет без ґвязди, хлопці ходілі з ґвяздою. Тоє, што на Руздво, алє мнуого било засованих двери.
У Збучі колядувала молодь:
То ж перед Новим роком тая Оготуха, то йшлі через сєло молодьож, три раз проходілі і співалі піесню «Христос родівся». Барзо било хороше, ішлі з музикантом. Було сорок дівок і сорок хлопці, туолько молодьожи било.
Таке новорічне колядування по селі, без заходження до хат, збереглося аж до початку ХХІ ст.
Колись дівочим новорічним обрядом було ворожиенє. В останній вечір перед Новим роком дівчата збиралися і пробували вгадати – вийдуть цього року заміж чи ні:
Берут курку і приносят до хати і стоїмо кругом, а курка всередіні, і перед каждою купочка пшеніці, і чию найперуч дьобне, то замуж найперуч пуойде.
Способів ворожіння було дуже багато (виливання воску, перекидання черевиків через хату тощо).
В останній вечір та ніч хлопці пустували: висипалі дорогі попелом або соломою, хто кого любіт, ховалі брункі, затягнут санкі на клуню. Досі хлопці на селах ховают брункі господарям.
Іншим звичаєм були Героди, тобто народні різдвяні вистави, в яких брали участь переодягнені персонажі – Ірод, Жид, Смерть, Ангел, Жовніри тощо. Це вертепне дійство характерне для польської народної культури, в якій діалоги між персонажами велися польською мовою. Молодь, яка представляла Героди, приходила найчастіше з інших місцевостей, наприклад із розташованого неподалік села Щити. Як згадують найстаріші жителі сіл у ґміні Чижі, Героди появлялися ще у міжвоєнному періоді.
От колісь казалі, ой, Герод якійся ходіт, як я ще малая била. Десь з якогось сьола другого. Хлопці представлялі такоє представлєніє. На Нови руок і по Новум році ходілі.
Збереглися цікаві фотографії, які показують Геродів у Чижах.
***
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
У неділю 10 січня 2020 р. у телепрограмі «Український перегляд» у Польському телебаченні Білосток можна було дивитися репортаж про діяльність Підляського наукового інституту. Про ідею створення Інституту, сфери його діяльності та останні проєкти розповів д-р Григорій Купріянович, директор Підляського наукового інституту. Репортаж доступний на сторінці Польського телебачення Білосток:
Всесвітньо відомим українським твором є «Щедрик», написаний Миколою Леонтовичем (1877-1921), видатним українським композитором, фольклористом, диригентом і вчителем, який трагічно загинув на 43-му році життя, вбитий чекістом у хаті батьків.
Леонтович майже все своє життя працював над «Щедриком», однією з найвідоміших його композицій. Натхненням стали українські зимові обрядові пісні – щедрівки. Леонтович просто знайшов текст архаїчної зимової щедрівки та написав до неї музику.
Перша презентація «Щедрика» західній аудиторії відбулася 5 жовтня 1921 р. під час концерту Української Республіканської Капели в найпрестижнішому концертному залі світу, нью-йоркському Карнегі-холі. В 1936 році американець українського походження Петро Вільговський (англ. Peter J. Wilhousky), який працював для радіо NBC, створив англійську версію слів до «Щедрика», завдяки чому вона стала колядкою, популярною в США під назвою «Колядка дзвонів» (англ. Carol of the Bells). Досі американські хори співають цей твір як колядку на Різдво.
Твір Леонтовича назавжди увійшов у масову культуру – він використовується в рекламних роликах, а також з’являється в численних американських фільмах. Його жартівливі версії використовувались, наприклад, у таких популярних серіалах, як «Південний парк» (англ. South Park) або «Сімпсони» (англ. The Simpsons), він також з’являється у відомих у Польщі фільмах «Родина Адамсів» (англ. The Addams Family), «Міцний горішок 2» (англ. Die Hard 2), «Гаррі Поттер», «Сам удома» (англ. Home Alone), «Сам удома 2: Загублений у Нью-Йорку» (англ. Home Alone 2: Lost in New York). «Колядку дзвонів» можна почути у найрізноманітнішому виконанні – від класики до року. Як приклад одної з більш сучасних версій можна назвати ту, яку записала група Mettalica.
Нещодавно англійську версію «Щедрика» було використано в різдвяному рекламному ролику, який привертає увагу до проблеми марнотратства їжі. Можна його дивитись на Інтернет-каналах, а з 21 грудня також на телебаченні в Польщі.
Наприкінці минулого 2020 року Міністр внутрішніх справ та адміністрації Республіки Польща прийняв рішення про розподіл дотацій на виконання в 2021 році завдань, спрямованих на захист, збереження та розвиток культурної ідентичності національних та етнічних меншин, а також на збереження та розвиток регіональної мови.
Серед суб’єктів, які отримали дотації, є Товариство «Підляський науковий інститут». Отримало воно дотації Міністерства внутрішніх справ і адміністрації на реалізацію в 2021 році чотирьох проєктів: «Документація та архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», «Інтернет-портал Підляського наукового інституту», «Українська підляська наукова конференція» та «Український підляський архів». Дофінансовані проєкти є продовженням завдань, реалізованих у 2020 році.
Традиційним атрибутом українського різдвяного обряду колядування є зірка. У селах ґміни Чижі її звуть, під впливом польської мови, ґяздою, ґвяздою.
Колядна зірка це не лише прикраса, але символ віфлеємської звізди та елемент різдвяної української традиції. Щоб її виготовити, потрібний час і терпеливість, але передусім багатолітній досвід і талант.
Традиційну ґязду робили із звичайного решета, до якого причіплювали «роги» та обклеювали різнокольоровим папером. Традиційну зірку прикрашували кольоровими витинанками, які були справжнім витвором мистецтва.
Давніше всередину зірки вставляли свічку, проте колядування з нею могло скінчитися підпаленою не лише ґяздою, але навіть стріхою. Тому й колядники мусили бути дуже обережними під час колядування від хати до хати. Пізніше всередину почали вставляти різні картинки, які зображували народження Ісуса Христа, та електричні лампи на батареї.
Колись у селах були майстри, які робили святкові зірки. Найбільше обдаровані готували не лише однорядні, але також дворядні та дуже рідкі трирядні.
Зірки готували до колядування заздалегідь – хто робив нову, хто відновлював стару. Усе те сприяло інтеграції сільської молоді, яка від свята Введення в Храм Пресвятої Богородиці приготовлялася до свят.
Колись з зірками колядували лише старші хлопці. Потім почали колядувати також дівчата. Маленькі діти колядували з маленькими зірочками, старіші – з більшими. Колядування з зіркою досі є головним атрибутом різдвяної обрядовості в селах ґміни Чижі.
***
Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
Підляський науковий інститут від початку свого існування співпрацює з іншими українськими організаціями, в першу чергу – з Союзом українців Підляшшя. У співпраці з цією організацією від проводить багато своїх заходів, у тому числі Підляську українську наукову конференцію. З другого боку Союз українців Підляшшя залучає Інститут у свої проєкти.
У грудні 2020 року Людмила Лабович, секретар Підляського наукового інституту, яка в рамках Інституту реалізує дослідницький проєкт пов’язаний з іменними традиціями Підляшшя ХVI-ХХІ століть, повела цикл занять онлайн для дітей і молоді, які вчаться української мови в старших класах трьох шкіл: Початкової школи ім. Адама Міцкевича в Більську, Шкільно-дошкільного комплексу в Черемсі та Громадської початкової школи св. Кирила і Методія в Білостоці.
Під час занять вона розповідала шкільній молоді про історію виникнення прізвищ, популярних на Підляшші, а також їхнє значення. Молодь намагалася брати активну участь у зустрічах, м.інш. ставляючи питання про походження конкретних прізвищ.
Цикл лекцій пройшов у рамках проєкту Союзу українців Підляшшя «Майстер-класи української культури для дітей і молоді «До джерел»» дякуючи дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.
