Категорія: Інститут

Цікавим матеріалом для дослідження не лише антропонімії Підляшшя, а й традиції, культури та побуту жителів підляського села є шлюбні метрики колишньої парафії в Чижах.

Варто уважніше придивитися до найдавніших із них та проаналізувати записи з 1730 року.

Усі збережені чижівські метрики з XVIII ст. були писані польською мовою, але багато форм імен, прізвищ та прізвиськ, а також місцевостей подано в говірковій формі або вони є специфічними гібридами, що поєднують варіант польською мовою та церковну форму або форму польською та українською говіркою.

Записи робилися переважно за схемою:

z Czyzow

Dałem szlub Utsciwym Młodziencom Michałowi Stefaniukowi y Pelagij Mazałownie Parafianom moim po wysciu Zapowiedzi trzech d. c. po Spowiedzi y komunij S Swiadkowie Zin Taratonik Iwan Taratonik

z Czyzow

Dałem szlub po Wysciu trzech Zapowiedzi Utsci: Młod: Łukianowi Maleszukowi z Rainą Stefanowną Parafianom moim po spowiedzi y Comunij przedszlubney. Swiatowie Denis Jalenniczuk, Michał Lipski

z Klenikow

Dałem szlub po wysciu trzech zapowiedzi distincte czynionych Uttc: Omelanowi Prymoniukowi z Klenikow z Panną z Czyzow Parafianką moią Czyzowską Maryanną Czykierowną po przedszlubney spowiedzi y Comunij s. Swiadkiwie Owerko Siliwoniuk Antoni Kindiuk

Отже, видно, що місцевий парох записував ім’я та прізвище / родове прізвисько як чоловіка, так і жінки, вказував їхній сімейний стан, часто теж місце походження, а також імена та прізвища / родові прізвиська двох свідків.

Варто зазначити, що прізвища на той час ще не були чимось стабільним – проаналізувавши більшу кількість записів у метриках першої половини XVIII ст., можна помітити, що часом з’являється декілька варіантів прізвищ однієї особи, напр. Moroz / Morozuk (Мороз / Морозук).

Збережені парафіяльні метрики свідчать про те, що у 1730 році було 20 шлюбів мешканців таких сіл, що належали на той час до чижівської парафії, як-от: Чижі, Койли, Крива, Курашево, Ленево, Лущі, Раковичі, Шостаково та Збуч.

З яких сіл походили чоловіки або жінки чижівських парафіян?

Найчастіше це були особи з одної місцевості, іноді – з іншого села, що належало до парафії, наприклад, хлопець з села Койли одружився на дівчині з Лущів, а хлопець з Курашева – на дівчині з Осівки.

Бувало, однак, що парафіяни парафії у Чижах шукали подружжя в сусідніх парафіях, як-от Кленики чи Березово, а іноді навіть у віддалених місцевостях, як-от Плєски (поль. Ploski).

Вінчалися не лише неодружені кавалери та дівки, але й удівці та вдовиці:

Dałem szlub Utsciwym Wasilowi Kaliszukowi Wdowcowi y Agrypinie Dziwce z Zbucza Bazylownie

Бувало, що вдовець одружувався з дівкою, а бувало й так, що холостяк брав собі вдову, наприклад Якун Шеремета одружився з вдовицею Параскевією Дем’янчою з Ракович.

Були випадки, коли вдова виходила заміж за вдівця.

Шкода, що місцевий парох не вказав вік одруження – це, безсумнівно, була б цікава інформація для дослідників.

Далі буде.

************************************************************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Цікавою пам’яткою минулого Підляшшя є пам’ятковий цвинтар у лісі між Новим Березовом та Вигодою. Він привертає увагу пам’ятниками з другої половини ХІХ і початку ХХ століття. Побачимо там монументальні дерев’яні хрести, кам’яні пам’ятники та ковані хрести, які є оригінальним витвором підляського ковальства. Збереглися також інскрипції, які можуть привернути увагу дослідників підляської антропоніміки.

Сам цвинтар – зачинений ще до Другої світової війни. Він багато років марнів, та й певно зустріла б його доля інших призабутих підляських кладовищ, якби на початку 1990-х не зацікавилася ним Громадська комісія догляду за пам’ятками церковного мистецтва при Товаристві догляду за пам’ятками старовини. Цю комісію очолював д-р Богдан Мартинюк (1939-2018), лікар та суспільний український діяч, опікун традиційного церковного мистецтва, а також ініціатор відновлення багатьох знищених українських пам’яток у Польщі. У 1992 році за справою комісії почалися старання відновити цвинтар у Новому Березові. Умовою отримання на це державних коштів було внесення його в реєстр пам’яток старовини.

Роботи на старовинному кладовищі почалися у 1993 році та продовжувалися до осені 1994 року. Цвинтар очищено від кущів. Близько 60 дерев’яних хрестів та понад 100 залізних, гранітних та бетонних пам’ятників піддано консервації.

Дякуючи працям комісії вціліло багато колишніх пам’яток. Зараз на цвинтарі в Новому Березові побачимо монументальні дерев’яні хрести, найстарший із яких походить з 1860 року, кам’яні пам’ятники з кованими хрестиками, а також бетонні пам’ятники.

Увагу привертають також надгробні написи та цікаві зображення, які поєднують символіку християнських та дохристиянських часів (напр. давня солярна символіка). Дуже часто на кам’яних пам’ятниках з’являється зображення черепа і двох кісток Адама.

Надгробні надписи найчастіше зроблені російською мовою. Також переважають російські варіанти імен (Стефан; Михаил; Екатерина; Марфа; Павел; З. У. Севастьяна Феклы Григория Анастасіи; Память от доч. Наталией; Упокои Р. Б. Симеона Антония Елены Феодори Евдокіи Ольги; Сёи крест сооруж сн Никитои; Елисавета Тимофеевна Харитонюк; Николаем Федоруком; Николаи Мороз; Евдокия младенец Андрей Фома Феодора; З. П. Владимира Алексея).

Часто в інскрипціях трапляються мовні помилки або мішаються мови – наприклад у записах російським алфавітом з’являються польські або й українські форми. Польські форми помітні, між іншими, в назвах місцевостей чи формах прізвищ (напр. Мокрэцки Прокоп родился 1847 г. помёр 1903 г. память ад дочки Параскевы Старэ Бэрэзово; Виктор Дзиковски; др Дубиче).

Бувають поодинокі пам’ятники, на яких надгробні написи зроблені польською мовою та форми імен подані у польському варіанті: Nazaruk Sergiusz; Aleksandra Nazaruk z domu Moroz c. Klemensa i Marianny Tarasiewicz.

Часом у польськомовних інскрипціях з’являються непольські форми, зокрема коли їх автори точно не знали, як звучить польський варіант східнослов’янського імені, напр. Jan Nazaruk syn Awiertia i Anny (ймовірно, йдеться про ім’я Оверко – рос. Аверкий – поль. Abercjusz).

У деяких інскрипціях помітна українська фонетика та форми характерні для місцевих говірок, напр. Плис Кузьма, жил 42 года ум. 1992 г. Марта жила 85 лет ум. 1969.

Як видно, у записі маємо місцеві форми імен – Кузьма і Марта.

Дослідників колишніх імен без сумніву зацікавлять також такі форми, записані на старому кладовищі в Новому Березові, як: Палашка; Прузыния Франкович; Иван Жур; Р. Б. Устина; Якима та інші. Однак форм, записаних згідно з місцевою вимовою, характерним для української говірки, небагато, без сумніву значно менше ніж на новіших підляських цвинтарях.

*********************************************************************************************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Однією з небагатьох парафій, де збереглися старі церковні метрики, є колишня парафія Успіння Пресвятої Богородиці в Чижах. Це безцінне джерело знань про давні традиційні імена.

У Чижівській парафії з початку XVIII ст. збереглися залишкові записи з 1717-1729 років. До книги, що містить метрики тих років, увійшли записи про хрещення та шлюби у парафії Чижі.

Записи в метриках про хрещення зазвичай робилися за такою схемою:

z Kuraszewa wsi: Illuſtrowane S: Krzstem dziecie na imie Melanya z Utsciwych Oyca Moyseia Samociuka, z Matki Marianny, utsciwy kum Jeremiaſz Kondrociuk, kuma Marciza Matfieycza.

Інший приклад:

ze wsi Ladki: Illuſtrowane dziecie S: Krzstem na imie Iryna z U: O: Jana Wysockiego, z M Owdokij, kum utsciwy Heliaſz Seliwonik, kuma Owdokima Mikolaycza.

Як бачимо, метрики написані польською мовою, але багато форм імен, прізвищ і прізвиськ подано в говірковій формі або є вони специфічними мовними гібридами – форми, що поєднують варіант польською мовою з церковним варіантом або формa польською мовою та українськa говірковa. Можна помітити фонетичну неоднорідність, яка може бути викликана недосконалістю правопису тих часів, а також труднощами місцевого пароха, який намагався віддати церковні чи діалектні форми польським алфавітом.

У записі про хрещення вказується ім’я хрещеної дитини, яке найчастіше збігається з ім’ям святого, якого вшановується у день хрещення дитини (тому, наприклад, багатьох дітей, охрещених у грудні, називають Варварою чи Миколаєм), потім ім’я та прізвище (родове прізвисько) батька, далі дається ім’я матері, потім ім’я та прізвище (родове прізвисько) хрещеного батька та ім’я та прізвисько (зазвичай у формі від імені чоловіка) хрещеної матері. Іноді зустрічається згадка про «nieutsciwych» батьків, що означає, що дитина позашлюбна, або слово «sławetny», наприклад, Kum sławetny Gabriel Moroz.

Які імена були популярні в тодішній уніатській парафії? Оскільки не всі сторінки записів збереглися, важко навести статистику про популярність імен, даних дітям, але, наприклад, зі збережених сторінок метрик з 1728 року можна побачити, що популярними були такі жіночі імена, як Тетяна, Маріанна і Варвара, а також Агрипина, Парасковія і Анастасія, а серед чоловічих – Євдоким і Миколай, а також Феодосій.

У метриках шлюбів запис часто виглядає так:

Roku 1723 Miesiąca februara [po] wyjściu Trzech Zapowiedzi da[łe]m slub fedorowi Teleszewskie[m]u s panno Hanno Sobesiuwno [m]arszałok Jan Szermaniuk Zew[si] Kuyłuw

Видно, що незважаючи на офіційну польську мову, у записах з’являються українські форми, наприклад, marszałok.

Записи початку XVIII століття показують справжню різноманітність форм, деякі з яких відображають місцеву говіркову вимову. Ось приклади місцевих форм українською говіркою, які й сьогодні можна почути в селах парафії Чижі (подається форма з метрик):

– Wasil, Sawka, Jaroma, Raina, Ławrenti, Lewko, Olesia, Maxim, Dawyd, Mikita, Łukian, Semen, Kiryło, Paraska, Olexiy, Denis, Ulana, Chwedora, Korniło.

Приклади імен, написаних у польському варіанті:

– Tatiana, Jan, Piotr, Antoni, Andrzey, Maryanna, Paweł, Grzegorz, Michał, Stefan, Stefanida, Klemens.

Цікавим матеріалом для дослідження є форми жіночих прізвиськ утворених від імені чоловіка: Tatianna Michalicha, Emfimija Sołowiancza, Eudokima Sawiniuczka, Anna Onopryowa Jelenniczka, Raina Hryhorczaja. У формах жіночих прізвиськ збереглося багато говіркових форм чоловічих імен (напр. Martynczaja, хоча чоловіче ім’я найчастіше пишеться як Marcin, напр. Kum Marcin Małachowicz, Kuma Zofija Pilipczaia, але чоловіче ім’я – Filip).

************************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Іменні традиції підляського села XVIII-XX століть», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Забобони та пов’язані з ними дії становлять цікавий культурний елемент. Вони служать нам для того, щоби вплинути на те, на що ми не маємо впливу. Варто ознайомитися з найпопулярнішими, записаними від жителів різних сіл у ґміні Чижі. Вони дуже різноманітні та стосуються людей різного віку, також дітей і шкільної молоді та неодружених.

Ось вибрані приклади:

– Діеті роджани в понедіелок – лініви.

– Як одягнеш штось дітятові навиворот, то ніхто не спуврочит.

– Дітята не можна похваліті, бо споврочиш.

– Не переступай дітята, бо не виросте.

– Не заглєдай у гніздо ластувкі, бо будеш міеті на тварові работіенє (веснушкі).

– Як перши раз обачиш бусла, котори сідіт на гніздові – не перейдеш до другої кляси.

– Не сядай у куткові, бо замуж не вийдеш (не оженішся).

– Як молодая тримає вижей свіечку на вінцьові, буде браті верх над молодим.

– Не зашивай нічого на собіе, бо зашиєш розум. Як вже мусіш, то вложи в рот нітку і тогди зашивай.

– Як куот миється, то кажут, приде гуость.

– Недобре ворочатісь до хати, як чогось забився.

– Як в хаті брудно, непопратане, то все зайде хтось, хто ніколі ще в туой хаті не бив.

– Не можна через гуліцю переходіті, як хтось їеде чи йде наветь, бо буде йому нещастє. Треба перепустіті.

– Недобре зачинаті роботу в понедіелок і в п’ятніцю. Як зачинаті жніва, то не в понедіелок.

– Позичаті не можна на Колєду (Святчечір).

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Забобони це віра в існування надприродних сил, в основі якої лежать релігійні уявлення; віра в те, що деякі дії, явища, істоти, маючи надприродні сили, є запорукою удачі чи невдачі в чому-небудь.

Забобони мають глибоке історичне коріння та несистематизований характер. Вони виникли в той час, коли первісні люди не могли зрозуміти деяких природних явищ, коли їхньому життю загрожували хижаки та погодні явища. Віра в забобони зменшувала страх перед невідомим, давала відчуття безпеки та контролю над навколишнім світом.

Деякі забобони й зараз доволі поширені. Віра в них притаманна, в основному, традиційній культурі, хоча вони дуже закорінені також у сучасному світі та масовій культурі (напр. віра в те, що чорний кіт це символ нещастя, переконання, що не можна ставити сумку на підлозі, бо грошей не буде).

Різні забобони та магічні вірування присутні також у щоденному житті людей на Підляшші. Під час збирання фольклорного матеріалу в рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», вдалося записати багато забобонів. Вони дуже різноманітні та стосуються різних сфер життя. Деякі з них – це вже релікт минулого (віра в те, що мотузка вішальника приносить удачу в господарстві), інші – залишаються досі дуже популярними (напр. переконання, що у важливі свята нічого не можна позичати або – що не можна починати праці в понеділок – тому й часом деякі підляшани розпочинають якесь нове заняття раніше, щоб у понеділок уже його просто продовжити). Що цікаве, багато із тих забобонів, у які люди вірять досі в селах ґміни Чижі, функціонують в інших, часто віддалених культурах (напр. забобон, щоб не перестрибати через дитину, бо не виросте, популярний у Туреччині). Це може означати, що вони дуже давні за походженням.

Деякі забобони це можуть бути різні глибоко закорінені переконання (наприклад, що люди з рудим волоссям – поганого характеру). Часом вони дещо гумористичні, напр. у селах ґміни Чижі говорять: «Як разом штось удвох сказалі – то вже дурень приде», «Кєпсько запнув ґузі – будеш п’яни». Деякі перетворилися на приказки і прислів’я, напр. записана в Чижах – «Не плюй у воду, бо сам іїе нап’єшся» або в Шостакові «Біда біду гоніт» (віра в те, що після одного нещастя завжди наступають наступні біди). Вони й часом пов’язані з певним культурним або релігійним табу та вірою в те, що у випадку порушення заборони людей накарає надприродна сила (наприклад, що «не можна свістаті в хаті, де ікони», «не можна викідаті хліеба, бо то гриех»).

Забобони пов’язані з магічним мисленням та вірою в причинно-наслідковий зв’язок між відповідними подіями. Наслідки порушення заборони можуть бути погані («Як заб’єш павука, буде іті дощ», «Як покажеш дулю, то тобіе пальці повикривлює»). Бувають і позитивні наслідки («Як перши раз обачиш бусла, якій лєтіт, то будеш швідкі до роботи»).

Більше прикладів забобонів – невдовзі.

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Проводячи розмови з представниками різних поколінь у рамках проєкту «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», можна почути різні приказки та фразеологізми. Це дуже цінний матеріал, оскільки малі форми, які вдається записувати часто зовсім при нагоді розмов на зовсім інші теми, це весь час живий елемент усного мовлення жителів підляських сіл. Ось чергові приклади таких різноманітних малих фольклорних форм.

Хоч болюще, алє не кающе (як баба родіт дітя і каже, што буольш не буде).

В ліесі не всіе дерева руомни (не всіе люде такії сами).

Такіх люді густо коб сіеяті, а коб риедко сходілі (при кєпськіх люді).

Очи не бачат – живуот не боліт.

Ти думаєш, што в чужуой ложці буольш меду? (колі хтось комусь чогось завідує).

Ґлухій як не вчує, то видумає.

Обходітісь як з крашаним ієчком.

Посваритісь за пустий мішок.

Дівкі волоси рвут (про хорошого хлопця).

На обирванськуй гуліці (колі мнуого справ).

На фото: колісні люде із Збуча

****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Сьогодні (8 листопада за новим, 26 жовтня за старим стилем) відзначається свята Великомученика Димитрія Солунського. У селах ґміни Чижі звуть цей празник Дмітра, хоча не було тут традиції якось особливого святкування того дня.

– Його колісь ніхто в нас не чув. Як у Саках став монастир, то сталі буольш святковаті.

За народною українською традицією до того дня закінчувався час весіль – через два тижні починається піст, тому після Дмитра сватів не посилали.

– Нема вже тут колі робіті весіеля. Вже не сваталіся.

Це знайшло віддзеркалення в дуже популярній у селах ґміни Чижі приказці До Дмітра діевка хітра… (а по Дмітри хоч ти помуост єю витри). Хитра дівка, тобто така, який до свята Димитрія Солунського вдалося знайти жениха. Є ще й інші варіанти цієї приказки.

За давньою, ще дохристиянською традицією, перед зимою прапредки дякували померлим родичам за врожай і щасливе закінчення сільськогосподарських робіт. Звідси взявся звичай осіннього поминання померлих. На Підляшші він пов’язаний з так званою Дмитрівською суботою, яку відзначається в суботній день напередодні свята мученика Димитрія Солунського. У селах ґміни Чижі це Дмітрувська субота. У Чижах її святкують віднедавна:

– Іїе в нас не святковалі, в Чижуов не святковалі, од 2015 року святкуют.

Дмітрувська субота є одним з найбільших поминальних днів, водночас останнім у році.

У селах ґміни Чижі зараз поминають померлих саме в суботу перед святом Димитрія Солунського, зате не поминають 1 листопада, що є зараз щораз популярнішим звичаєм у багатьох православних парафіях на Підляшші.

*********

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

У рамках фольклорного проєкту Інституту писалося вже про ліричні пісні про кохання та про жіночу долю. Іншою групою родинно-побутових пісень в українському фольклорі є твори про трагічні сімейні обставини, пов’язані з втратою членів сім’ї. До них зараховують цикл сирітських пісень, у яких оплакується нелегка доля сироти. Такі твори вдалося також записати в селах ґміни Чижі від місцевих народних співачок.

Дуже цікавою ліричною піснею з цієї групи є «Прилітає чорни ворон», що починається словами:

Прилітає чорни ворон

Чисту воду піті

Ой як тяжко сіротіні

Без батенькув житі.

Змальовується в ній долю сироти, яка з дитинства поневіряється поміж чужих людей.

Ось фрагмент цієї пісні, в якій показане нелегке життя в чужій сім’ї. Запрошуємо послухати:

Дівчина-сирота нерідко не могла вийти заміж за коханого хлопця, бо в неї не було посагу. Тому й сирітські мотиви дуже часто з’являються у весільних піснях. Ось приклад тексту такої весільної пісні із сіл у ґміни Чижі:

На подвуорку нови колодець і відро,

Ой чом же твого, Маню, батенька не відно?

Ой перейді сіені, комору перейді,

В новуй комори свого батенька ти найді.

Не раз, не два сіені, комору перейшла,

В новуй комори свого батенька не нашла.

Спустілася на широкую доліну

І натрапіла на батенькову могілку:

– Ой встань, устань, муой ти батеньку, до мене.

У піснях цих часто з’являються пестливі слова «батенько», «матюнка», щоб викликати у слухачів співчуття до сироти, підкреслити трагічність сирітського життя.

Частий мотив сирітських пісень – це розмова сироти з померлими батьками:

– Ой, встань, ой встань, о муой батенько руоднюткі

Бо коло мене сідіт батенько чужуткі.

– Ой, не встану, моє дітятко, не встану,

Бо збудовалі светліченьку тесову.

– Бо збудовалі без окон, без двери, без сонця,

Ой, не промовлю, моє діетятко, не словця.

Сирітські мотиви з’являються також у весняних піснях. Найпопулярніша з них – «Кує зазуля», співана в різних варіантах. Ось приклад із сіл у ґміні Чижі:

Бодай зазуля, бодай сєрая

На ліето не ковала,

Як виковала мою матулю

Я й сіротой зостала.

Як я ковала, коваті буду,

По саду літаючи.

Як ти плакала, плакаті будеш

По людях горуючи.

Запрошуємо також послухати цієї цікавої весняної пісні з сирітським мотивом:

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Козак – як Дунай чи Україна – це ключове слово українських традиційних народних пісень. Подібно є і на Підляшші, де залишаються популярними пісні із зображенням козака, що є прямим відкликанням до героїчного минулого України. Козак в українському фольклорі, а також у піснях, що співаються у селах ґміни Чижі, представлений найчастіше у більш загальному розумінні – це ідеал молодого чоловіка з усіма внутрішніми та зовнішніми якостями.

Не важко знайти приклади ліричних пісень, у яких козак це просто укоханий дівчини. Дуже часто у піснях про кохання використовується пестлива форма «козаченько». Ось приклад однієї з таких пісень – «Там у міесті на риночку». Запрошуємо послухати уривок:

Козак також з’являється в обрядових піснях, наприклад, у весільних. Як приклад можна навести весільні приспівки, які колись співали на другий день весілля – у понеділок, після першої ночі молодої пари в хаті молодого. Вони були співані у формі діалогу між весільними гостями та молодою:

Ой вишла, вишла з-за ліеса хмара,

З кім млода Манєчка сюю нуоч спала?

Чи з козакамі пуд каліною,

Чи з млодим Ванєю пуд периною?

Не з козакамі пуд каліною,

Но з млодим Ванєчком пуд периною.

На жаль, старовинний місцевий репертуар призабутий, та співаки, народжені після Другої світової війни, все частіше співають популярні українські пісні, звісно пристосовуючи слова до місцевої говіркової вимови. Прикладом може служити пісня «Міесець на небі, зоронькі свіетят», у якій також з’являється образ козака:

Міесець на небі, зоронькі свіетят,

Тіхо по мори човен пливе.

Чия то дівчина піесню співає?

А козак чує, серденько мре.

Ось фрагмент у виконанні жінок з ґміни Чижі:

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким.

****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Козак це найважливіший герой і символ всього українського фольклору. Він з’являється насамперед в історичних та козацьких піснях, які виникли в 15-16 ст. з приходом козацтва. Спираючись на історичні факти (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги та поразки козацького війська, чужинська неволя тощо), козацькі пісні насамперед дають ліричний образ українського козака – типового представника Запорізької Січі.

У селах ґміни Чижі, на жаль, у рамках фольклорного проекту не вдалося записати типових козацьких пісень. Однак можна почути таку пісню на платівці «Моя матуля переборнічка», яку видало білоруське Об’єднання музей малої батьківщини в Студиводах в 2009 році. В альбом увійшли позаобрядові твори у виконанні гурту «Збучанки» зі Збуча, архівні записи інструментальних творів та розповіді учасників гурту. Серед записів є і пісня «Ішлі ляхі на три трахі», у якій розповідається про смерть козака. Ця пісня унікальна та характерна для жанру козацької пісні, вона також містить деякі елементи історичних пісень XV-XVII століть:

Ішлі ляхі на три трахі

А жовніери на четири

Там козаченька убілі

На мураві положилі

Пісню виконує співачка зі Збуча Катерина Тіхонюк, яка однак родом із села Новини поблизу Лосинки. Тому цілком можливо, що ця пісня з’явилася у репертуарі одного з ансамблів, що діють у ґміні Чижі, завдяки талановитій співачці з сусідньої ґміни Нарва. Вона має безліч варіантів по всій Україні.

Козак – герой не лише історичних та козацьких творів, але й ліричних пісень, переважно про кохання. Вдалося записати значну кількість творів, у яких з’являється козак, оскільки він часто є синонімом гарного юнака. Прикладом може служити пісня, записана від іншої талановитої співачки зі Збуча – Олександри Куптель – «Там за горею сніжок білюсєнькі». За словами співачки, це пісня родом із Збуча.

Послухаймо уривок:

Козак з’являється у численних популярних українських піснях, які співали у місцевих варіантах у селах Підляшшя. Одна з них – пісня «Тече риечка невелічка». Ось початкові слова, записані в селі Збуч місцевою говіркою:

Тече риечка невелічка

З вішньового саду

Кліче козак дівчиноньку

Собіе на пораду

Гей гей гей гей

Зельони га-ай

Кліче козак дівчиноньку

Собіе на пораду.

Цікаво, що наприкінці цієї пісні є не молодий, красивий хлопець, але … «старий козак з бородою». Заохочуємо послухати:

Про інші пісні з ґміни Чижі, в яких з’являється козак, ми напишемо наступного разу.

на фото: Ансамбль «Чижовляне» з Чижів під час Конкурсу української пісні «З Підляської криниці», 2021 р.

****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.