Категорія: Інститут

Народні пісні про жіночу долю мають найчастіше сумне забарвлення та розказують про важкі умови життя жінки, невдале подружжя, залежність від чоловіка та його сім’ї, життя з мужем п’яницею, лиху свекруху, тощо. Ці ліричні твори побутового характеру доволі популярні серед народних співачок. У селах ґміни Чижі в рамках проєкту Підляського наукового інституту вдалося записати певну кількість того роду творів.

Одна з таких пісень, яка починається словами «Оддала ж мене мать», розповідає про нещасливе заміжжя молодиці, яка потрапила «у чужую сторону / у велікою сім’ю». У новій родині її вважать чужою, та свекруха навіть намовляє сина, щоб проводив час у корчмі та знущався над дружиною:

Што то в хаті гомоніт

Маті з сином говорит:

– Чом до корчми не йдеш?

– Чом ти жуонкі не б’єш?

Варто послухати фрагменту:

Інша популярна не лише у селах ґміни Чижі пісня, яка починається словами «Ой мамонько вішня», також розповідає про сумне заміжжя та життя у сім’ї чоловіка, де «і старенькому, і малєнькому догаджаті я мушу». Варто процитувати цілий текст пісні:

Ой, мамонько вішня, чи я у вас лішня

Оддаєш мене, моя матюнко, де я житі не привикша.

Привикша, не привикша, привикаті я мушу

І старенькому, і малєнькому догаджаті я мушу.

Коб я ж била знала, што замужом ліхо,

Розчесала б я русу косоньку і сідіела в мами тіхо.

Коса ж моя руса, у три ради сплєтьона,

Дурна діевчина, безрозумная, в чужу сторону звезьона.

Ой, коб я ж міела крилья, соколови очи,

Полєтіела б до руодной мамонькі серед темної ночи.

Багато пісень розповідає про важкі подружні стосункі, в основному про п’янство та насильство з боку чоловіка:

А п ’яніця-кошмарніця в корчміе п’є,
Як вернеться вуон додому – жуонку б’є.

Є й ліричні пісні просто про проминання, короткотривалість людського життя. Послухаймо ще одного фрагменту популярної ліричної пісні, яку старіші співачки особливо люблять співати: «То й по гори, по доліні голуби лєтают»:

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким.

****************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

14 серпня (1 серпня за старим стилем) святкується день семи святих мучеників Маковеїв, їх матері Соломії та вчителя Єлеазара. У селах ґміни Чижі це свято звуть – Маковея.

На Маковея святять воду, яку вважається цілющою.

Урочисто цей празник відзначають на криниці неподалік від села Ляди, коло Курашева. Знаходиться там каплиця свв. Братів Маковеїв, філія парафії св. Антонія Печерського в Курашеві, де в 1930 рр. об’явилося чудотворне джерельце:

– Бив такій чоловіек, Хведор Павлючук, і вуон одгадував сни. І йому приснівся сон, што Маті Божа пливла рикою і упливла у сіету криніцю.

У 1942 році з ініціативи Хведора Павлючука побудовано коло криниці каплицю, яку висвячено в день мучеників Маковеїв. З того часу до чудотворного джерельця почали прибувати паломники. Довкола з’явилися хрести, а на стінах каплички – ікони.

Досі коло криниці в Лядах збираються люди, які вірять у цілющі властивості джерельної води.

Детальніше про постать Хведора (Фєді) Павлючука та історію каплички в Лядах пише Юрій Плева в «Над Бугом і Нарвою»:

Про Фєдю з Лядув, котори всьо знав. Pro Fiediu z Laduw, kotory wsio znaw

Маковея це єдиний празник, який відзначають на каплиці коло села Ляди.

В інших селах Маковея то буддьонни день, напр. у Чижах навіть не правиться тоді в церкві служби. Колись це виглядало по іншому, бо як згадує жителька Кленик:

– В нас то служба била на Маковея, воду сятілі коло колодеця, приходілі, алє то робочи дніе билі, то вельмі люді не било. Паметаю я малая ходіла. Алє то ще за старої Пуольщи.

На Маковея починається Успенський піст, званий у селах ґміни Чижі Спасувкою. У Клениках казали, що Маковея то Перши Спас.

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Публікацією, яка зацікавить ентузіастів місцевої історії та традицій, є книга Івана Лобузинського „Klejniki. Dzieje wsi i parafii”. Її автор – дослідник минулого родом із Кленик, в минулому директор місцевої, неіснуючої вже, початкової школи, який зараз мешкає в сусідньому Курашеві. Він присвятив монографію історії свого рідного села та парафії в Клениках.

Книжка містить детальний опис історії Кленик від найдавніших часів до наших днів. Знайдемо там перелік зібраних автором топонімів, а також традиційних імен мешканців парафії. Основну частину монографії, однак, складають фотографії, які, починаючи з царських часів, показують мешканців села, переважно у святкових обставинах, а також у повсякденних ситуаціях, хоча таких фотографій зазвичай менше в домашніх архівах. Серед опублікованих знімок, цінних не лише для нащадків мешканців села Кленики, ми можемо побачити старі сільські стріхи, кадри із повсякденних сільських занять, наприклад, звоження сіна чи жнив, молотіння ціпом, діставання води журавлем, биття масла, посадки лісу.

У книжці ми знайдемо архівні фотографії з церковних урочистостей, а також ззовні та зсередини церкви в Клениках, яка згоріла у 1973 р. Деякі зібрані архівні фотографії показують колишні обряди та сімейні урочистості з їх місцевим культурним колоритом. Це кадри зі сільських весіль, а також похорон та колядування, освячення паски. У книжці знаходяться й шкільні фотографії. Тому альбом напевно зацікавить дослідника місцевого фольклору.

фото: з книжки

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Жанром обрядового фольклору, який відходить у небуття, є літні трудові пісні. На увагу заслуговують, у першу чергу, сінокосні та жнивні твори, співані під час праці в полі.

У селах ґміни Чижі, як доводять фольклорні записи, популярними було значно більше сінокосних пісень, ніж зараз ми є в змозі відтворити. Тексти та ноти декількох із них знайдемо у книжці «Традиційні пісні українців Північого Підляшшя». Удалося їх записати понад 20 років тому у Куойлах і Чижах. «Журилася удовонька / Што не кошана долінонька», «Виламіла бура ліеса / Одну ліпку зоставіла» – то лише приклади.

Зараз найстаріші співачки, пам’ятають в основному одну – «Біел-молодець сіено косіт / Біела вдова їесті носіт» (теж у варіанті «біедна вдова», «йому вдова»). Ось варіант цієї цікавої сінокосної пісні, записаної під час теренових виїздів, у селі Збуч від обдарованої співачки Олександри Куптель:

Значно більше в пам’яті старішого покоління збереглося жнивних пісень, співаних під час різних етапів жнив. Ось приклад:

Багато пісень, в основному коротких приспівок, співали під час так званої перепеліці. Перепеліця це недожатий сніп збіжжя, якого залишали на полі, прикрашували квітами та горобиною. У ній часто робили доріжку, клали камінець та оставляли на ньому хліебчик для зайчика. Перепеліця символізувала завершення жнив. Ось черговий приклад жнивної приспівки, записаної у Збучові:

Разом із механізацією праці в полі почали забуватися сінокосні та жнивні пісні і приспівки. Буває, що місцеві виконавці виступають з ними на сцені, однак цей репертуар менше популярний ніж ліричний.

На фото – ансамбль «Чижовляне» з Чижів, 2010 рік

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

У рамках проєкту багато місця присвячено досі дитячому фольклорові, оскільки вдалося записати немало цікавого матеріалу, який часто не був ще опрацьований та публікований.

При нагоді чергових розмов із представниками різних поколінь жителів сіл у ґміні Чижі з’являються інші приклади віршиків, колисанок, лічилок, забавлянок та дитячих забав.

Ось приклади коротеньких віршиків, записаних під час останніх виїздів:

Біегла мишка по поліці

І згубіла рукавіці.

Біегла свінка по-пуд ринком

Спотикнулася в корзінку.

У селах ґміни Чижі вдалося також записати різні місцеві варіанти популярного українського дитячого віршика про діда, бабу і курочку рябу:

Жив діед і баба

І била в їх курочка раба.

І знесла курочка ієчко

Непростоє, оно золотоє.

Діед бів, бів – не побів

Баба біла, біла – не побіла.

Біегла мишка

Хвостіком махнула,

Яєчко упало і розбілося.

А ось інший варіант:

Бив діед і баба

І курочка раба.

Курочка знесла яїчко.

Бів діед – яєчко не побів,

Біла баба – не побіла.

Біегла мишка

І хвостіком махнула

І побіла.

Плаче діед, плачe баба,

А сокоче курка раба.

Не плач діед, не плач баба,

Я знесу золотоє,

А не простоє.

Цікавими прикладами дитячих творів є віршики у формі запитань та відповідей – діалогу між дорослим та дитиною.

Кум, кума, де била?

В ліесі.

Што робіла?

Дітя кристіла.

Чим?

Помелом.

А як назвала?

Баструком.

Часто сенс тих віршиків – нелогічний:

Де ти била?

У ліесі.

Што робіла?

Діеті кристіла.

Чим?

Кульбакою.

А як назвала?

Собакою.

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Форми, вживані в підляських селах, коли скликували або відганяли домашніх тварин, поступово забуваються. Можливо, що за кілька десяток років знайдемо їх лише у мовознавчих записах та фольклорних текстах. Проте, деякі з них досі відомі – зокрема ті, які використовують, щоб заохотити підійти або відігнати кота чи собаку.

Продовжуємо перелік вигуків, уживаних у селах ґміни Чижі.

Кіт

Способи кликання і проганяння котів – загальновідомі і загальновживані. Досі заохочують кота, щоб підійшов, словами кіці-кіці, а проганяють – псік.

Собака

Для підкликання собаки уживається вигуку псі-псі, коли щось дають – на!

На, на – ході сюди!

Проганяється – вон!

Курка

Курей кличуть найчастіше тю-тю-тю, курчат – ціп-ціп-ціп, ціпу-ціпу-ціпу, проганяють – ша!

Гуска

У селах ґміни Чижі кличуть гусей по-різному, в залежності від місцевості: гусі-гусі-гусі (наприклад, у Шостакові, Курашеві), пиль-пиль (у Збучові), проганяють – гиля-гиля.

Качка

Качок кличуть словами пиль-пиль-пиль.

Загальний покрик, яким відганяють свійську птицю, птахів – це киш.

Багато традиційних форм, записаних у селах ґміни Чижі, що їх вживали, коли кликали домашніх тварин, це дуже часто звуконаслідувальні слова. Оскільки їх мета – заохотити тварину, щоб підійшла, тому й мають вони зменшено-пестливий характер. Вигуки, записані в селах ґміни Чижі, найчастіше прості за формою та легкі для вимови. Вони нерідко мають свої аналоги в дитячій мові, на яку складається лексика, що її дорослі вживали у спілкуванні з малюками, коли вони вчилися розмовляти, та яку малюки вживали самі. Це дуже часто перші, доволі прості слова, що їх вимовляли діти.

Ось приклади.

У дитячій мові корова це бися, биська, бицька, а коли скликували цю тварину, говорили бись-бись.

Кінь це кося (кликали його коську-коську).

Жереб’ятко – кізя (кізя-кізя).

Свиня – цінька (ціня-ціня, цінька-цінька-цінька).

Овечка – безя (безь-безь, безя-безя).

Курка – тютя (тю-тю-тю).

Курчатко – ціпка (ціп-ціп).

Детальніший матеріал про дитячу мову доступний на сайті Підляського наукового інституту:

Дітячи фолькльор з ґміни Чижие, ч. ІІ

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

У народній підляській пісні «Ой гиля-гиля сівиє гусі» з’являється дуже характерний для сіл між Бугом і Нарвою вигук, вживаний тоді, коли проганяють гусей – гиля-гиля.

А як кличуть і проганяють домашніх тварин у селах ґміни Чижі? Було доволі багато різних способів – вигуки, звуконаслідувальні слова, плескання в долоні, свистання тощо. Зараз багато різних цих способів забувається, бо ж і щораз менше людей на селах розводить домашніх тварин. Інша справа – це поступовий занепад української говірки, якою користуються вже переважно старіші.

Корова

Корову пробували скликати словами: бись-бись-бись або бисю-бисю-бисю. До телятка зверталися ще більш пестливими формами: бицьку-бицьку, биську-биську.

Проганяли – биця або но, но пушла!

Як гналі корови – «но!» говорилі.

Бувало, що люди використовували те, що корови дуже боялися великих двокрилих комах – оводів:

Як корови женеш і не хочут корови іті, то скажеш «ґєззз-ґєззз», о то вони пуойдут.

Кінь

Цікавими є традиційні способи кликання коня: Ксьо-ксьо-ксьо, ксьоксь-ксьоксь / ксюксь-ксюксь, коську-коську-коську.

Вже ідеш з овсом, з баночкою і ксьо-ксьок і вона вже знає, што вже юой штось добре несеш, і прийде тая кобилка.

Жереб’ятко кликали словами: кізя-кізя, коську-коську-коську.

Окрики, якими підганяють коней – загальновживані – це вйо, но.

Як приклад вживання можна подати дитячий віршик записаний у Збучові:

Кую кую нуожку,

Поїедем в доруожку.

Знайдемо каменця,

Пудкуєм жеребця

І тогди ноооо поїедем.

Загальновідоме також звукосполучення пррр, яке вимовляється, щоб зупини коня.

Свиня

Свиней кликали, в залежності від села: чкіе-чкіе-чкіе-чкіе-чкіе, куц-куц-куц, цинь-цинь. Малі поросятка заохочували, щоб підійшли, вигуками: ціньку-ціньку, ціня-ціня, цінька-цінька-цінька; проганяли свиней – гужа або гижа.

Овечка

Овечок також кликали по-різному: кшу-кшу, безь-безь, безя-безя, безь; проганяли кіча пушла, кіч!

Продовження буде.

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Народна приказка, записана в Чижах, говорить, що коли комусь хочеться чогось незвичного, то заменулось йому змерзлого в Петруовку. Петрів піст, тобто в селах ґміни Чижі – Петруовка, якраз і випадає на найбільший розпал літа, коли предки сьогоднішніх підляшан могли забути про все змерзле.

Петрівка – піст не такий строгий, як наприклад Великий. Він розпочинається в понеділок через тиждень після Дня Святої Трійці (у селах ґміни Чижі – Труойця, Клєчанє). Закінчується 11 липня – напередодні свята Апостолів Петра і Павла. Це означає, що може тривати лише вісім днів або й продовжуватися навіть 42 дні. Усе залежить від дати початку. Для прикладу, у поточному 2021 р. Петрівка починається 28 червня та буде тривати всього 14 днів.

Під час Петрового посту забороняли організувати гучні забави. Люди постили, що й пов’язане було з тим, що саме в тому часі випадав найтяжчий період у сільському господарстві – помаленьку закінчувався запас їжі, та всі з нетерпінням чекали жнив. У давнину в Петрівку люди дуже часто голодували.

Петруовка на хліеб катуовка – говорили в Курашеві.

Під час Петрового посту припадає Зелєнець, Зельонець – залишок католицького Свята Тіла і Крові Христових, що його відзначають у четвер півтора тижня після Дня Святої Трійці. У селі Куойли говорили, що Зеленець – то святого ліногуза. Колись того дня освячували в церквах букети квіток. Зараз щораз рідше святкується цей празник, лише в поодиноких парафіях. У селах ґміни Чижі відзначається його у Шостакові. Це єдине село в ґміні, яке належить до парафії у Новому Березові. Досі того дня на березівському цвинтарі освячується квітки і трави.

Проте пам’ять про Зеленця забувається. Свято згадується, зокрема, у народних приказках, напр. Зелєнець – всіем торгам кунець.

Під час Петрівки люди святкують також Різдво Івана Хрестителя. У селах ґміни Чижі це Яна. Сьогодні це саме під час цього празника освячується квіти і трави.

Петрівка закінчується напередодні свята Апостолів Петра і Павла, яке в народній свідомості жителів сіл у ґміні Чижі вважається кінцем літньої жари – По Петрие і по тепліе.

Фото:

хата в Шостакові

каплиця в Раковичах

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Окрім оригінальних місцевих творів, з давен-давна співаних на Підляшші, дуже популярними у регіоні є загальновідомі українські пісні. Вони поширювалися на підляських селах упродовж цілого ХХ століття, частина потрапила сюди після біженства, однак багато із них ймовірно вже давніше були відомими місцевим жителям. У селах ґміни Чижі вдалося записати кілька десяток того роду пісень, які часто – з огляду на їхній популярний характер або й факт, що з’явилися щойно недавно – викликають менше зацікавлення дослідників. Однак, пісні цікаві, з огляду на це, що місцеві співаки часто допасовували їхні слова до місцевої вимови, міняли слова, а часом й мелодію, вводили нові сюжети.

Найпопулярніші були і є, перш за все – «Розпрегайте хлопці коні», «Чом ти не пришов» і «Несе Галя воду». Як зауважують старіші: «То наши давні пісніе. Тепер їх теж співают, оно часто перекручуют». Це стосується, передусім, пісні «Розпрегайте хлопці коні», яку – як зауважують місцеві: «Колісь співалі буольш протяжно, не так як тепер».

Ось фрагмент тої пісні, записаної під час останнього виїзду до Шостакова – саме так співають у селах ґміни Чижі:

Популярними у селах ґміни Чижі є й інші пісні українські пісні: «За туманом нічого не відно» (варіант відомого твору «Туман яром…»), «Тече риечка невелічка», «Міесець на небі, зоронькі свіетят», «Цвіте терень», «Нуоченька міесечна ясна», «Ой што ж то за шум учинівся», «Служив козак у вуойську, міев двадцеть два годи», «Там за гайом, гайом, гайом зельоненькім». Варто процитувати цілий текст останньої із них, щоб показати, які модифікації популярних українських пісень, співають зараз жителі сіл у ґміні Чижі:

Там за гайом, гайом,

Гайом зельоненькім,

Там орала дівчинонька

Воліком чорненькім.

Орала, орала,

Не вміела ораті,

Нанімала козаченька

На скрипочці граті.

Музиченько грає,

Очкамі моргає,

А хто ж його батька знає,

Нашто вуон моргає?

Чи на моїе воли,

Чи на моїе брови,

Чи на моїе біеле лічко,

Чи на чорни брови.

Чорни очи маю,

То й не оженюся,

Пуйду, пуйду до риченькі,

З жалю утоплюся.

Не топісь козаче,

Бо душу загубіш

Поїедемо, звінчаємся,

Колі віерно любіш.

Заїехалі до попа,

Попа нема дома.

Чи то твоїе нещасцє,

Чи моя недоля?

Запрегайте коня,
Коня вороного,

Поїедемо звінчаємся

До ксьондза другого.

Зараз важко сказати, коли деякі з-посеред загальновідомих українських пісень потрапили на Підляшшя. Знання про це пропадає разом із найстарішими співачками, яких з року на рік щораз менше. Молодші співаки або співають пісні, що перейняли від тих найстаріших, або підбирають репертуар в інших виконавців та колективів, або й просто співають пісні зачуті по радіо, а останнім часом також знайдені в Інтернеті. І хоч дослідникові часто хотілося б знайти ці найдавніші зразки місцевого співочого репертуару, то цей популярний також цікавий, бо свідчить про те, що пісні весь час живуть серед жителів сіл у ґміні Чижі.

Архівне фото: Фольклорний ансамбль з Курашева

********

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Малі фольклорні форми це різні лаконічні за формою жанри фольклору. Є вони виразниками народної творчості в концентрованому вигляді та описують чіткі і зрозумілі життєві ситуації. Останнім часом у рамках проєкту вдалося записати ось такі цікаві приклади із сіл у ґміні Чижі.

Як хтось починає їсти, бажають йому:

Їеж / Їежте на здоров’є.

Та той може жартівливо відповісти:

Дякуєм і їмо,

Алє вам не дамо!

Коли починається випивка, люди в селах ґміни Чижі бажають:

Здоров.

Я без хліеба, ти без дров.

Коли хтось працює в полі, люди поздоровляють його словами: Боже допомож!

Та він може жартівливо відповісти:

Казав Буог

Коб і ти допомуог.

Коли хтось замурзаний, може почути:

Алє карк!

Та відповісти:

Бо сало їем!

Коли діти лягали спати, говорили:

Дай Боже,

Щасліво нуоч переночоваті

І дня дождаті.

Може знаєте інші приклади коротких римованих висловів, які виголошують у різних життєвих ситуаціях?

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.