Категорія: Інститут

Народні прислів’я і приказки відображають тісний зв’язок між явищами природи і погодою. Це засвідчує велику спостережливість наших предків, які завжди уважно стежили за погодою, придивлялися до навколишнього світу та згодом ці знання використовували у повсякденній праці в господарстві. У багатьох приказках, записаних у рамках проєкту в селах ґміни Чижі, знайдемо господарські рекомендації – яка погода сприяє певним працям у сільському господарстві, що і коли робити, щоб був врожай тощо. Багато із них в’яжеться також з церковними святами. Ось приклади:

Як у Святкі соплі, то врода на картоплі (якщо у період святих вечорів до свята Хрещення Господнього будуть на будинках бурульки, то буде урожай картоплі).

Як на Грумніці піевень нап’ється водіці, то на Юрія вуол наїесться травіці (якщо в день Стрітення Господнього відлига – буде рання весна та буде можна раніше вигнати воли на пасовисько).

Овес сіею в гразь, то виросте як князь.

Як на Івана колус, то на Петра жніва.

До Івана не сіей гречкі і не стрижи овечкі (ще занадто холодно).

До Міколи ніколі не сіей гречкі і не стрижи овечкі.

Май холодни то хліебородни.

На Яна ярина п’яна.

Од Іліїе берися до руліе, а од Бориса то вже добре берися.

Дожидаєш Покрову, забірай до хліва корову.

До Покрови всьо вариво збірай, наветь копці прикривай.

*******

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Дослідник фольклору мешканців ґміни Чижі безсумнівно повинен узяти в руки три публікації Юрія Плеви, які присвячені селам у цій ґміні.

Це:

– «Kuraszewo – lata minione»,

– «Lady, Leniewo, Podrzeczany. Na bielskim hostinciu»,

– «Kojły, Osówka, Szostakowo. Tam, gdzie carowie bywali…».

У книжках-альбомах опрацьована і представлена історія, культура і щоденне життя жителів описуваних сіл та їхніх предків. Більшу частину всіх трьох публікацій складають архівні фотографії, починаючи від часів Російської Імперії. Всі вони детально описані, при чому автор не лише намагався розшифрувати особи, поміщені на знімках, але також підписати їх говірковими формами імен, вживаними в конкретних селах, та вуличними прізвиськами. Дякуючи тому можна не лише побачити, як колись виглядали діди-прадіди жителів підляських сіл, але також довідатися, як вони звалися. 

Окрім фотографій, в книжках знайшовся цікавий історично-етнографічний матеріал. На прикладі вибраних місцевостей  Юрій Плева показує минуле підляського села, яке безповоротно пропадає разом зі старшими його жителями.

Для фольклориста особливо цінні фотографії, що представляють різні народно-релігійні обряди. Увагу привертають кадри з колишніх барвистих весіль, похоронів, церковних врочистостей тощо. У книжці, що присвячена рідному селу автору – Курашеві, знайшовся опис традиційного сільського весілля. Цікавий етнографічний, мовний і фольклорний матеріал (опис колишньої традиційної хати, господарських звичаїв, стаття говіркою «Про Фєдю з Лядув, котори всьо знав»), подає книжка «Lady, Leniewo, Podrzeczany. Na bielskim hostinciu». Найобширнішою з усіх публікацій, яка також буде цінним матеріалом для дослідників підляської культури, є третя книжка «Kojły, Osówka, Szostakowo. Tam, gdzie carowie bywali…».

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Усікновення Чесної Голови Івана Хрестителя це велике осіннє свято, яке припадає 11 вересня (29 серпня за ст. ст.). У селах  ґміни Чижі його звуть Головосіека. На Підляшші врочисто святкують його між іншими у церкві Усікновення Голови Івана Хрестителя в Щитах, по-сусідськи з ґміною Чижі.

У день, коли загинув Іван Предтеча, церква встановила одноденний піст. За народною традицією заборонялося тоді стинати все кругле, бо може піти кров, різати червоне, бо нагадує кров, іти під грушу, рубати сокирою і пиляти пилою. Такі звичаї були повсюдними також у селах ґміни Чижі, та деякі господині надалі дотримуються згаданих заборон. Підтверджують це численні теренові записи:

– Не можна скоромного, оно постне. І рваті не можна нічого, і копаті не можна нічого. Не можна риезаті, ножа не можна в рукі браті, бо одтялі голов Йоанові Крестітєльові.

– І риезаті не можна і зриваті груши, яблика. Не можна нічого кроїті. Нічого не можна. І вириезуваті, і січи не можна.

– То постовий день і не можна бурака вирваті. Нічого не можна било рваті з земліе.

– Пуост бив, не можна било їесті м’яса, кажут, капусти зриезуваті, бо то голова. Маку, маковкі не можна било зриезуваті.

– Не можна било ні яблик збіраті, нічого з земліе не можна било пудніматі.

Хоча на свято Головосіека припадаєпісний день, то в народній традиції не заборонялося організовувати того дня забав для молоді. У сусідній з ґміною Чижі парафії Щити, куди приїжджали люди на празник до своїх сімей, організовували на Головосіека танцювальні забави. Старіші жительки Чижів, які родом з села Щити, згадують:

– Робілі забави, все забави билі. Я колісь батюшці говору: «Батюшка, алє я ціеле жицє гришила, бо в Головосіека пуост, а я ходіла на забави». «Алє то било по заході сонця і то не гриех».

Свято Головосіка було важливе у циклі сільськогосподарських робіт.

– До Спліеня, коб била горнуха зорана. І осятят квіетку і вже можна іті сіеяті, бо чорнуха зорана. І до Головосіека, коб било всьо посіеяне, вже по Головосіеці не сіеялі. А теперка по Головосіеці сіеяті зачинают.

Після свята Головосіека в господарстві починався сезон копання картоплі.

– Картоплі копалі по Головосіеці. Посіеют і бралісь до копаня.

*******

на фото: пам’ятник за Клениками

*******

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Народні пісні про жіночу долю мають найчастіше сумне забарвлення та розказують про важкі умови життя жінки, невдале подружжя, залежність від чоловіка та його сім’ї, життя з мужем п’яницею, лиху свекруху, тощо. Ці ліричні твори побутового характеру доволі популярні серед народних співачок. У селах ґміни Чижі в рамках проєкту Підляського наукового інституту вдалося записати певну кількість того роду творів.

Одна з таких пісень, яка починається словами «Оддала ж мене мать», розповідає про нещасливе заміжжя молодиці, яка потрапила «у чужую сторону / у велікою сім’ю». У новій родині її вважать чужою, та свекруха навіть намовляє сина, щоб проводив час у корчмі та знущався над дружиною:

Што то в хаті гомоніт

Маті з сином говорит:

– Чом до корчми не йдеш?

– Чом ти жуонкі не б’єш?

Варто послухати фрагменту:

Інша популярна не лише у селах ґміни Чижі пісня, яка починається словами «Ой мамонько вішня», також розповідає про сумне заміжжя та життя у сім’ї чоловіка, де «і старенькому, і малєнькому догаджаті я мушу». Варто процитувати цілий текст пісні:

Ой, мамонько вішня, чи я у вас лішня

Оддаєш мене, моя матюнко, де я житі не привикша.

Привикша, не привикша, привикаті я мушу

І старенькому, і малєнькому догаджаті я мушу.

Коб я ж била знала, што замужом ліхо,

Розчесала б я русу косоньку і сідіела в мами тіхо.

Коса ж моя руса, у три ради сплєтьона,

Дурна діевчина, безрозумная, в чужу сторону звезьона.

Ой, коб я ж міела крилья, соколови очи,

Полєтіела б до руодной мамонькі серед темної ночи.

Багато пісень розповідає про важкі подружні стосункі, в основному про п’янство та насильство з боку чоловіка:

А п ’яніця-кошмарніця в корчміе п’є,
Як вернеться вуон додому – жуонку б’є.

Є й ліричні пісні просто про проминання, короткотривалість людського життя. Послухаймо ще одного фрагменту популярної ліричної пісні, яку старіші співачки особливо люблять співати: «То й по гори, по доліні голуби лєтают»:

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким.

****************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

14 серпня (1 серпня за старим стилем) святкується день семи святих мучеників Маковеїв, їх матері Соломії та вчителя Єлеазара. У селах ґміни Чижі це свято звуть – Маковея.

На Маковея святять воду, яку вважається цілющою.

Урочисто цей празник відзначають на криниці неподалік від села Ляди, коло Курашева. Знаходиться там каплиця свв. Братів Маковеїв, філія парафії св. Антонія Печерського в Курашеві, де в 1930 рр. об’явилося чудотворне джерельце:

– Бив такій чоловіек, Хведор Павлючук, і вуон одгадував сни. І йому приснівся сон, што Маті Божа пливла рикою і упливла у сіету криніцю.

У 1942 році з ініціативи Хведора Павлючука побудовано коло криниці каплицю, яку висвячено в день мучеників Маковеїв. З того часу до чудотворного джерельця почали прибувати паломники. Довкола з’явилися хрести, а на стінах каплички – ікони.

Досі коло криниці в Лядах збираються люди, які вірять у цілющі властивості джерельної води.

Детальніше про постать Хведора (Фєді) Павлючука та історію каплички в Лядах пише Юрій Плева в «Над Бугом і Нарвою»:

Про Фєдю з Лядув, котори всьо знав. Pro Fiediu z Laduw, kotory wsio znaw

Маковея це єдиний празник, який відзначають на каплиці коло села Ляди.

В інших селах Маковея то буддьонни день, напр. у Чижах навіть не правиться тоді в церкві служби. Колись це виглядало по іншому, бо як згадує жителька Кленик:

– В нас то служба била на Маковея, воду сятілі коло колодеця, приходілі, алє то робочи дніе билі, то вельмі люді не било. Паметаю я малая ходіла. Алє то ще за старої Пуольщи.

На Маковея починається Успенський піст, званий у селах ґміни Чижі Спасувкою. У Клениках казали, що Маковея то Перши Спас.

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Публікацією, яка зацікавить ентузіастів місцевої історії та традицій, є книга Івана Лобузинського „Klejniki. Dzieje wsi i parafii”. Її автор – дослідник минулого родом із Кленик, в минулому директор місцевої, неіснуючої вже, початкової школи, який зараз мешкає в сусідньому Курашеві. Він присвятив монографію історії свого рідного села та парафії в Клениках.

Книжка містить детальний опис історії Кленик від найдавніших часів до наших днів. Знайдемо там перелік зібраних автором топонімів, а також традиційних імен мешканців парафії. Основну частину монографії, однак, складають фотографії, які, починаючи з царських часів, показують мешканців села, переважно у святкових обставинах, а також у повсякденних ситуаціях, хоча таких фотографій зазвичай менше в домашніх архівах. Серед опублікованих знімок, цінних не лише для нащадків мешканців села Кленики, ми можемо побачити старі сільські стріхи, кадри із повсякденних сільських занять, наприклад, звоження сіна чи жнив, молотіння ціпом, діставання води журавлем, биття масла, посадки лісу.

У книжці ми знайдемо архівні фотографії з церковних урочистостей, а також ззовні та зсередини церкви в Клениках, яка згоріла у 1973 р. Деякі зібрані архівні фотографії показують колишні обряди та сімейні урочистості з їх місцевим культурним колоритом. Це кадри зі сільських весіль, а також похорон та колядування, освячення паски. У книжці знаходяться й шкільні фотографії. Тому альбом напевно зацікавить дослідника місцевого фольклору.

фото: з книжки

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Жанром обрядового фольклору, який відходить у небуття, є літні трудові пісні. На увагу заслуговують, у першу чергу, сінокосні та жнивні твори, співані під час праці в полі.

У селах ґміни Чижі, як доводять фольклорні записи, популярними було значно більше сінокосних пісень, ніж зараз ми є в змозі відтворити. Тексти та ноти декількох із них знайдемо у книжці «Традиційні пісні українців Північого Підляшшя». Удалося їх записати понад 20 років тому у Куойлах і Чижах. «Журилася удовонька / Што не кошана долінонька», «Виламіла бура ліеса / Одну ліпку зоставіла» – то лише приклади.

Зараз найстаріші співачки, пам’ятають в основному одну – «Біел-молодець сіено косіт / Біела вдова їесті носіт» (теж у варіанті «біедна вдова», «йому вдова»). Ось варіант цієї цікавої сінокосної пісні, записаної під час теренових виїздів, у селі Збуч від обдарованої співачки Олександри Куптель:

Значно більше в пам’яті старішого покоління збереглося жнивних пісень, співаних під час різних етапів жнив. Ось приклад:

Багато пісень, в основному коротких приспівок, співали під час так званої перепеліці. Перепеліця це недожатий сніп збіжжя, якого залишали на полі, прикрашували квітами та горобиною. У ній часто робили доріжку, клали камінець та оставляли на ньому хліебчик для зайчика. Перепеліця символізувала завершення жнив. Ось черговий приклад жнивної приспівки, записаної у Збучові:

Разом із механізацією праці в полі почали забуватися сінокосні та жнивні пісні і приспівки. Буває, що місцеві виконавці виступають з ними на сцені, однак цей репертуар менше популярний ніж ліричний.

На фото – ансамбль «Чижовляне» з Чижів, 2010 рік

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

У рамках проєкту багато місця присвячено досі дитячому фольклорові, оскільки вдалося записати немало цікавого матеріалу, який часто не був ще опрацьований та публікований.

При нагоді чергових розмов із представниками різних поколінь жителів сіл у ґміні Чижі з’являються інші приклади віршиків, колисанок, лічилок, забавлянок та дитячих забав.

Ось приклади коротеньких віршиків, записаних під час останніх виїздів:

Біегла мишка по поліці

І згубіла рукавіці.

Біегла свінка по-пуд ринком

Спотикнулася в корзінку.

У селах ґміни Чижі вдалося також записати різні місцеві варіанти популярного українського дитячого віршика про діда, бабу і курочку рябу:

Жив діед і баба

І била в їх курочка раба.

І знесла курочка ієчко

Непростоє, оно золотоє.

Діед бів, бів – не побів

Баба біла, біла – не побіла.

Біегла мишка

Хвостіком махнула,

Яєчко упало і розбілося.

А ось інший варіант:

Бив діед і баба

І курочка раба.

Курочка знесла яїчко.

Бів діед – яєчко не побів,

Біла баба – не побіла.

Біегла мишка

І хвостіком махнула

І побіла.

Плаче діед, плачe баба,

А сокоче курка раба.

Не плач діед, не плач баба,

Я знесу золотоє,

А не простоє.

Цікавими прикладами дитячих творів є віршики у формі запитань та відповідей – діалогу між дорослим та дитиною.

Кум, кума, де била?

В ліесі.

Што робіла?

Дітя кристіла.

Чим?

Помелом.

А як назвала?

Баструком.

Часто сенс тих віршиків – нелогічний:

Де ти била?

У ліесі.

Што робіла?

Діеті кристіла.

Чим?

Кульбакою.

А як назвала?

Собакою.

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Форми, вживані в підляських селах, коли скликували або відганяли домашніх тварин, поступово забуваються. Можливо, що за кілька десяток років знайдемо їх лише у мовознавчих записах та фольклорних текстах. Проте, деякі з них досі відомі – зокрема ті, які використовують, щоб заохотити підійти або відігнати кота чи собаку.

Продовжуємо перелік вигуків, уживаних у селах ґміни Чижі.

Кіт

Способи кликання і проганяння котів – загальновідомі і загальновживані. Досі заохочують кота, щоб підійшов, словами кіці-кіці, а проганяють – псік.

Собака

Для підкликання собаки уживається вигуку псі-псі, коли щось дають – на!

На, на – ході сюди!

Проганяється – вон!

Курка

Курей кличуть найчастіше тю-тю-тю, курчат – ціп-ціп-ціп, ціпу-ціпу-ціпу, проганяють – ша!

Гуска

У селах ґміни Чижі кличуть гусей по-різному, в залежності від місцевості: гусі-гусі-гусі (наприклад, у Шостакові, Курашеві), пиль-пиль (у Збучові), проганяють – гиля-гиля.

Качка

Качок кличуть словами пиль-пиль-пиль.

Загальний покрик, яким відганяють свійську птицю, птахів – це киш.

Багато традиційних форм, записаних у селах ґміни Чижі, що їх вживали, коли кликали домашніх тварин, це дуже часто звуконаслідувальні слова. Оскільки їх мета – заохотити тварину, щоб підійшла, тому й мають вони зменшено-пестливий характер. Вигуки, записані в селах ґміни Чижі, найчастіше прості за формою та легкі для вимови. Вони нерідко мають свої аналоги в дитячій мові, на яку складається лексика, що її дорослі вживали у спілкуванні з малюками, коли вони вчилися розмовляти, та яку малюки вживали самі. Це дуже часто перші, доволі прості слова, що їх вимовляли діти.

Ось приклади.

У дитячій мові корова це бися, биська, бицька, а коли скликували цю тварину, говорили бись-бись.

Кінь це кося (кликали його коську-коську).

Жереб’ятко – кізя (кізя-кізя).

Свиня – цінька (ціня-ціня, цінька-цінька-цінька).

Овечка – безя (безь-безь, безя-безя).

Курка – тютя (тю-тю-тю).

Курчатко – ціпка (ціп-ціп).

Детальніший матеріал про дитячу мову доступний на сайті Підляського наукового інституту:

Дітячи фолькльор з ґміни Чижие, ч. ІІ

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

У народній підляській пісні «Ой гиля-гиля сівиє гусі» з’являється дуже характерний для сіл між Бугом і Нарвою вигук, вживаний тоді, коли проганяють гусей – гиля-гиля.

А як кличуть і проганяють домашніх тварин у селах ґміни Чижі? Було доволі багато різних способів – вигуки, звуконаслідувальні слова, плескання в долоні, свистання тощо. Зараз багато різних цих способів забувається, бо ж і щораз менше людей на селах розводить домашніх тварин. Інша справа – це поступовий занепад української говірки, якою користуються вже переважно старіші.

Корова

Корову пробували скликати словами: бись-бись-бись або бисю-бисю-бисю. До телятка зверталися ще більш пестливими формами: бицьку-бицьку, биську-биську.

Проганяли – биця або но, но пушла!

Як гналі корови – «но!» говорилі.

Бувало, що люди використовували те, що корови дуже боялися великих двокрилих комах – оводів:

Як корови женеш і не хочут корови іті, то скажеш «ґєззз-ґєззз», о то вони пуойдут.

Кінь

Цікавими є традиційні способи кликання коня: Ксьо-ксьо-ксьо, ксьоксь-ксьоксь / ксюксь-ксюксь, коську-коську-коську.

Вже ідеш з овсом, з баночкою і ксьо-ксьок і вона вже знає, што вже юой штось добре несеш, і прийде тая кобилка.

Жереб’ятко кликали словами: кізя-кізя, коську-коську-коську.

Окрики, якими підганяють коней – загальновживані – це вйо, но.

Як приклад вживання можна подати дитячий віршик записаний у Збучові:

Кую кую нуожку,

Поїедем в доруожку.

Знайдемо каменця,

Пудкуєм жеребця

І тогди ноооо поїедем.

Загальновідоме також звукосполучення пррр, яке вимовляється, щоб зупини коня.

Свиня

Свиней кликали, в залежності від села: чкіе-чкіе-чкіе-чкіе-чкіе, куц-куц-куц, цинь-цинь. Малі поросятка заохочували, щоб підійшли, вигуками: ціньку-ціньку, ціня-ціня, цінька-цінька-цінька; проганяли свиней – гужа або гижа.

Овечка

Овечок також кликали по-різному: кшу-кшу, безь-безь, безя-безя, безь; проганяли кіча пушла, кіч!

Продовження буде.

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.