Категорія: Інститут

У рамках фольклорного проєкту Інституту писалося вже про ліричні пісні про кохання та про жіночу долю. Іншою групою родинно-побутових пісень в українському фольклорі є твори про трагічні сімейні обставини, пов’язані з втратою членів сім’ї. До них зараховують цикл сирітських пісень, у яких оплакується нелегка доля сироти. Такі твори вдалося також записати в селах ґміни Чижі від місцевих народних співачок.

Дуже цікавою ліричною піснею з цієї групи є «Прилітає чорни ворон», що починається словами:

Прилітає чорни ворон

Чисту воду піті

Ой як тяжко сіротіні

Без батенькув житі.

Змальовується в ній долю сироти, яка з дитинства поневіряється поміж чужих людей.

Ось фрагмент цієї пісні, в якій показане нелегке життя в чужій сім’ї. Запрошуємо послухати:

Дівчина-сирота нерідко не могла вийти заміж за коханого хлопця, бо в неї не було посагу. Тому й сирітські мотиви дуже часто з’являються у весільних піснях. Ось приклад тексту такої весільної пісні із сіл у ґміни Чижі:

На подвуорку нови колодець і відро,

Ой чом же твого, Маню, батенька не відно?

Ой перейді сіені, комору перейді,

В новуй комори свого батенька ти найді.

Не раз, не два сіені, комору перейшла,

В новуй комори свого батенька не нашла.

Спустілася на широкую доліну

І натрапіла на батенькову могілку:

– Ой встань, устань, муой ти батеньку, до мене.

У піснях цих часто з’являються пестливі слова «батенько», «матюнка», щоб викликати у слухачів співчуття до сироти, підкреслити трагічність сирітського життя.

Частий мотив сирітських пісень – це розмова сироти з померлими батьками:

– Ой, встань, ой встань, о муой батенько руоднюткі

Бо коло мене сідіт батенько чужуткі.

– Ой, не встану, моє дітятко, не встану,

Бо збудовалі светліченьку тесову.

– Бо збудовалі без окон, без двери, без сонця,

Ой, не промовлю, моє діетятко, не словця.

Сирітські мотиви з’являються також у весняних піснях. Найпопулярніша з них – «Кує зазуля», співана в різних варіантах. Ось приклад із сіл у ґміні Чижі:

Бодай зазуля, бодай сєрая

На ліето не ковала,

Як виковала мою матулю

Я й сіротой зостала.

Як я ковала, коваті буду,

По саду літаючи.

Як ти плакала, плакаті будеш

По людях горуючи.

Запрошуємо також послухати цієї цікавої весняної пісні з сирітським мотивом:

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Козак – як Дунай чи Україна – це ключове слово українських традиційних народних пісень. Подібно є і на Підляшші, де залишаються популярними пісні із зображенням козака, що є прямим відкликанням до героїчного минулого України. Козак в українському фольклорі, а також у піснях, що співаються у селах ґміни Чижі, представлений найчастіше у більш загальному розумінні – це ідеал молодого чоловіка з усіма внутрішніми та зовнішніми якостями.

Не важко знайти приклади ліричних пісень, у яких козак це просто укоханий дівчини. Дуже часто у піснях про кохання використовується пестлива форма «козаченько». Ось приклад однієї з таких пісень – «Там у міесті на риночку». Запрошуємо послухати уривок:

Козак також з’являється в обрядових піснях, наприклад, у весільних. Як приклад можна навести весільні приспівки, які колись співали на другий день весілля – у понеділок, після першої ночі молодої пари в хаті молодого. Вони були співані у формі діалогу між весільними гостями та молодою:

Ой вишла, вишла з-за ліеса хмара,

З кім млода Манєчка сюю нуоч спала?

Чи з козакамі пуд каліною,

Чи з млодим Ванєю пуд периною?

Не з козакамі пуд каліною,

Но з млодим Ванєчком пуд периною.

На жаль, старовинний місцевий репертуар призабутий, та співаки, народжені після Другої світової війни, все частіше співають популярні українські пісні, звісно пристосовуючи слова до місцевої говіркової вимови. Прикладом може служити пісня «Міесець на небі, зоронькі свіетят», у якій також з’являється образ козака:

Міесець на небі, зоронькі свіетят,

Тіхо по мори човен пливе.

Чия то дівчина піесню співає?

А козак чує, серденько мре.

Ось фрагмент у виконанні жінок з ґміни Чижі:

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким.

****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Козак це найважливіший герой і символ всього українського фольклору. Він з’являється насамперед в історичних та козацьких піснях, які виникли в 15-16 ст. з приходом козацтва. Спираючись на історичні факти (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги та поразки козацького війська, чужинська неволя тощо), козацькі пісні насамперед дають ліричний образ українського козака – типового представника Запорізької Січі.

У селах ґміни Чижі, на жаль, у рамках фольклорного проекту не вдалося записати типових козацьких пісень. Однак можна почути таку пісню на платівці «Моя матуля переборнічка», яку видало білоруське Об’єднання музей малої батьківщини в Студиводах в 2009 році. В альбом увійшли позаобрядові твори у виконанні гурту «Збучанки» зі Збуча, архівні записи інструментальних творів та розповіді учасників гурту. Серед записів є і пісня «Ішлі ляхі на три трахі», у якій розповідається про смерть козака. Ця пісня унікальна та характерна для жанру козацької пісні, вона також містить деякі елементи історичних пісень XV-XVII століть:

Ішлі ляхі на три трахі

А жовніери на четири

Там козаченька убілі

На мураві положилі

Пісню виконує співачка зі Збуча Катерина Тіхонюк, яка однак родом із села Новини поблизу Лосинки. Тому цілком можливо, що ця пісня з’явилася у репертуарі одного з ансамблів, що діють у ґміні Чижі, завдяки талановитій співачці з сусідньої ґміни Нарва. Вона має безліч варіантів по всій Україні.

Козак – герой не лише історичних та козацьких творів, але й ліричних пісень, переважно про кохання. Вдалося записати значну кількість творів, у яких з’являється козак, оскільки він часто є синонімом гарного юнака. Прикладом може служити пісня, записана від іншої талановитої співачки зі Збуча – Олександри Куптель – «Там за горею сніжок білюсєнькі». За словами співачки, це пісня родом із Збуча.

Послухаймо уривок:

Козак з’являється у численних популярних українських піснях, які співали у місцевих варіантах у селах Підляшшя. Одна з них – пісня «Тече риечка невелічка». Ось початкові слова, записані в селі Збуч місцевою говіркою:

Тече риечка невелічка

З вішньового саду

Кліче козак дівчиноньку

Собіе на пораду

Гей гей гей гей

Зельони га-ай

Кліче козак дівчиноньку

Собіе на пораду.

Цікаво, що наприкінці цієї пісні є не молодий, красивий хлопець, але … «старий козак з бородою». Заохочуємо послухати:

Про інші пісні з ґміни Чижі, в яких з’являється козак, ми напишемо наступного разу.

на фото: Ансамбль «Чижовляне» з Чижів під час Конкурсу української пісні «З Підляської криниці», 2021 р.

****

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Народні прислів’я і приказки відображають тісний зв’язок між явищами природи і погодою. Це засвідчує велику спостережливість наших предків, які завжди уважно стежили за погодою, придивлялися до навколишнього світу та згодом ці знання використовували у повсякденній праці в господарстві. У багатьох приказках, записаних у рамках проєкту в селах ґміни Чижі, знайдемо господарські рекомендації – яка погода сприяє певним працям у сільському господарстві, що і коли робити, щоб був врожай тощо. Багато із них в’яжеться також з церковними святами. Ось приклади:

Як у Святкі соплі, то врода на картоплі (якщо у період святих вечорів до свята Хрещення Господнього будуть на будинках бурульки, то буде урожай картоплі).

Як на Грумніці піевень нап’ється водіці, то на Юрія вуол наїесться травіці (якщо в день Стрітення Господнього відлига – буде рання весна та буде можна раніше вигнати воли на пасовисько).

Овес сіею в гразь, то виросте як князь.

Як на Івана колус, то на Петра жніва.

До Івана не сіей гречкі і не стрижи овечкі (ще занадто холодно).

До Міколи ніколі не сіей гречкі і не стрижи овечкі.

Май холодни то хліебородни.

На Яна ярина п’яна.

Од Іліїе берися до руліе, а од Бориса то вже добре берися.

Дожидаєш Покрову, забірай до хліва корову.

До Покрови всьо вариво збірай, наветь копці прикривай.

*******

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Дослідник фольклору мешканців ґміни Чижі безсумнівно повинен узяти в руки три публікації Юрія Плеви, які присвячені селам у цій ґміні.

Це:

– «Kuraszewo – lata minione»,

– «Lady, Leniewo, Podrzeczany. Na bielskim hostinciu»,

– «Kojły, Osówka, Szostakowo. Tam, gdzie carowie bywali…».

У книжках-альбомах опрацьована і представлена історія, культура і щоденне життя жителів описуваних сіл та їхніх предків. Більшу частину всіх трьох публікацій складають архівні фотографії, починаючи від часів Російської Імперії. Всі вони детально описані, при чому автор не лише намагався розшифрувати особи, поміщені на знімках, але також підписати їх говірковими формами імен, вживаними в конкретних селах, та вуличними прізвиськами. Дякуючи тому можна не лише побачити, як колись виглядали діди-прадіди жителів підляських сіл, але також довідатися, як вони звалися. 

Окрім фотографій, в книжках знайшовся цікавий історично-етнографічний матеріал. На прикладі вибраних місцевостей  Юрій Плева показує минуле підляського села, яке безповоротно пропадає разом зі старшими його жителями.

Для фольклориста особливо цінні фотографії, що представляють різні народно-релігійні обряди. Увагу привертають кадри з колишніх барвистих весіль, похоронів, церковних врочистостей тощо. У книжці, що присвячена рідному селу автору – Курашеві, знайшовся опис традиційного сільського весілля. Цікавий етнографічний, мовний і фольклорний матеріал (опис колишньої традиційної хати, господарських звичаїв, стаття говіркою «Про Фєдю з Лядув, котори всьо знав»), подає книжка «Lady, Leniewo, Podrzeczany. Na bielskim hostinciu». Найобширнішою з усіх публікацій, яка також буде цінним матеріалом для дослідників підляської культури, є третя книжка «Kojły, Osówka, Szostakowo. Tam, gdzie carowie bywali…».

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Усікновення Чесної Голови Івана Хрестителя це велике осіннє свято, яке припадає 11 вересня (29 серпня за ст. ст.). У селах  ґміни Чижі його звуть Головосіека. На Підляшші врочисто святкують його між іншими у церкві Усікновення Голови Івана Хрестителя в Щитах, по-сусідськи з ґміною Чижі.

У день, коли загинув Іван Предтеча, церква встановила одноденний піст. За народною традицією заборонялося тоді стинати все кругле, бо може піти кров, різати червоне, бо нагадує кров, іти під грушу, рубати сокирою і пиляти пилою. Такі звичаї були повсюдними також у селах ґміни Чижі, та деякі господині надалі дотримуються згаданих заборон. Підтверджують це численні теренові записи:

– Не можна скоромного, оно постне. І рваті не можна нічого, і копаті не можна нічого. Не можна риезаті, ножа не можна в рукі браті, бо одтялі голов Йоанові Крестітєльові.

– І риезаті не можна і зриваті груши, яблика. Не можна нічого кроїті. Нічого не можна. І вириезуваті, і січи не можна.

– То постовий день і не можна бурака вирваті. Нічого не можна било рваті з земліе.

– Пуост бив, не можна било їесті м’яса, кажут, капусти зриезуваті, бо то голова. Маку, маковкі не можна било зриезуваті.

– Не можна било ні яблик збіраті, нічого з земліе не можна било пудніматі.

Хоча на свято Головосіека припадаєпісний день, то в народній традиції не заборонялося організовувати того дня забав для молоді. У сусідній з ґміною Чижі парафії Щити, куди приїжджали люди на празник до своїх сімей, організовували на Головосіека танцювальні забави. Старіші жительки Чижів, які родом з села Щити, згадують:

– Робілі забави, все забави билі. Я колісь батюшці говору: «Батюшка, алє я ціеле жицє гришила, бо в Головосіека пуост, а я ходіла на забави». «Алє то било по заході сонця і то не гриех».

Свято Головосіка було важливе у циклі сільськогосподарських робіт.

– До Спліеня, коб била горнуха зорана. І осятят квіетку і вже можна іті сіеяті, бо чорнуха зорана. І до Головосіека, коб било всьо посіеяне, вже по Головосіеці не сіеялі. А теперка по Головосіеці сіеяті зачинают.

Після свята Головосіека в господарстві починався сезон копання картоплі.

– Картоплі копалі по Головосіеці. Посіеют і бралісь до копаня.

*******

на фото: пам’ятник за Клениками

*******

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Народні пісні про жіночу долю мають найчастіше сумне забарвлення та розказують про важкі умови життя жінки, невдале подружжя, залежність від чоловіка та його сім’ї, життя з мужем п’яницею, лиху свекруху, тощо. Ці ліричні твори побутового характеру доволі популярні серед народних співачок. У селах ґміни Чижі в рамках проєкту Підляського наукового інституту вдалося записати певну кількість того роду творів.

Одна з таких пісень, яка починається словами «Оддала ж мене мать», розповідає про нещасливе заміжжя молодиці, яка потрапила «у чужую сторону / у велікою сім’ю». У новій родині її вважать чужою, та свекруха навіть намовляє сина, щоб проводив час у корчмі та знущався над дружиною:

Што то в хаті гомоніт

Маті з сином говорит:

– Чом до корчми не йдеш?

– Чом ти жуонкі не б’єш?

Варто послухати фрагменту:

Інша популярна не лише у селах ґміни Чижі пісня, яка починається словами «Ой мамонько вішня», також розповідає про сумне заміжжя та життя у сім’ї чоловіка, де «і старенькому, і малєнькому догаджаті я мушу». Варто процитувати цілий текст пісні:

Ой, мамонько вішня, чи я у вас лішня

Оддаєш мене, моя матюнко, де я житі не привикша.

Привикша, не привикша, привикаті я мушу

І старенькому, і малєнькому догаджаті я мушу.

Коб я ж била знала, што замужом ліхо,

Розчесала б я русу косоньку і сідіела в мами тіхо.

Коса ж моя руса, у три ради сплєтьона,

Дурна діевчина, безрозумная, в чужу сторону звезьона.

Ой, коб я ж міела крилья, соколови очи,

Полєтіела б до руодной мамонькі серед темної ночи.

Багато пісень розповідає про важкі подружні стосункі, в основному про п’янство та насильство з боку чоловіка:

А п ’яніця-кошмарніця в корчміе п’є,
Як вернеться вуон додому – жуонку б’є.

Є й ліричні пісні просто про проминання, короткотривалість людського життя. Послухаймо ще одного фрагменту популярної ліричної пісні, яку старіші співачки особливо люблять співати: «То й по гори, по доліні голуби лєтают»:

Фотографія з колекції, наданої Підляському науковому інститутові Миколою Ягодницьким.

****************

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

14 серпня (1 серпня за старим стилем) святкується день семи святих мучеників Маковеїв, їх матері Соломії та вчителя Єлеазара. У селах ґміни Чижі це свято звуть – Маковея.

На Маковея святять воду, яку вважається цілющою.

Урочисто цей празник відзначають на криниці неподалік від села Ляди, коло Курашева. Знаходиться там каплиця свв. Братів Маковеїв, філія парафії св. Антонія Печерського в Курашеві, де в 1930 рр. об’явилося чудотворне джерельце:

– Бив такій чоловіек, Хведор Павлючук, і вуон одгадував сни. І йому приснівся сон, што Маті Божа пливла рикою і упливла у сіету криніцю.

У 1942 році з ініціативи Хведора Павлючука побудовано коло криниці каплицю, яку висвячено в день мучеників Маковеїв. З того часу до чудотворного джерельця почали прибувати паломники. Довкола з’явилися хрести, а на стінах каплички – ікони.

Досі коло криниці в Лядах збираються люди, які вірять у цілющі властивості джерельної води.

Детальніше про постать Хведора (Фєді) Павлючука та історію каплички в Лядах пише Юрій Плева в «Над Бугом і Нарвою»:

Про Фєдю з Лядув, котори всьо знав. Pro Fiediu z Laduw, kotory wsio znaw

Маковея це єдиний празник, який відзначають на каплиці коло села Ляди.

В інших селах Маковея то буддьонни день, напр. у Чижах навіть не правиться тоді в церкві служби. Колись це виглядало по іншому, бо як згадує жителька Кленик:

– В нас то служба била на Маковея, воду сятілі коло колодеця, приходілі, алє то робочи дніе билі, то вельмі люді не било. Паметаю я малая ходіла. Алє то ще за старої Пуольщи.

На Маковея починається Успенський піст, званий у селах ґміни Чижі Спасувкою. У Клениках казали, що Маковея то Перши Спас.

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Публікацією, яка зацікавить ентузіастів місцевої історії та традицій, є книга Івана Лобузинського „Klejniki. Dzieje wsi i parafii”. Її автор – дослідник минулого родом із Кленик, в минулому директор місцевої, неіснуючої вже, початкової школи, який зараз мешкає в сусідньому Курашеві. Він присвятив монографію історії свого рідного села та парафії в Клениках.

Книжка містить детальний опис історії Кленик від найдавніших часів до наших днів. Знайдемо там перелік зібраних автором топонімів, а також традиційних імен мешканців парафії. Основну частину монографії, однак, складають фотографії, які, починаючи з царських часів, показують мешканців села, переважно у святкових обставинах, а також у повсякденних ситуаціях, хоча таких фотографій зазвичай менше в домашніх архівах. Серед опублікованих знімок, цінних не лише для нащадків мешканців села Кленики, ми можемо побачити старі сільські стріхи, кадри із повсякденних сільських занять, наприклад, звоження сіна чи жнив, молотіння ціпом, діставання води журавлем, биття масла, посадки лісу.

У книжці ми знайдемо архівні фотографії з церковних урочистостей, а також ззовні та зсередини церкви в Клениках, яка згоріла у 1973 р. Деякі зібрані архівні фотографії показують колишні обряди та сімейні урочистості з їх місцевим культурним колоритом. Це кадри зі сільських весіль, а також похорон та колядування, освячення паски. У книжці знаходяться й шкільні фотографії. Тому альбом напевно зацікавить дослідника місцевого фольклору.

фото: з книжки

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.

Жанром обрядового фольклору, який відходить у небуття, є літні трудові пісні. На увагу заслуговують, у першу чергу, сінокосні та жнивні твори, співані під час праці в полі.

У селах ґміни Чижі, як доводять фольклорні записи, популярними було значно більше сінокосних пісень, ніж зараз ми є в змозі відтворити. Тексти та ноти декількох із них знайдемо у книжці «Традиційні пісні українців Північого Підляшшя». Удалося їх записати понад 20 років тому у Куойлах і Чижах. «Журилася удовонька / Што не кошана долінонька», «Виламіла бура ліеса / Одну ліпку зоставіла» – то лише приклади.

Зараз найстаріші співачки, пам’ятають в основному одну – «Біел-молодець сіено косіт / Біела вдова їесті носіт» (теж у варіанті «біедна вдова», «йому вдова»). Ось варіант цієї цікавої сінокосної пісні, записаної під час теренових виїздів, у селі Збуч від обдарованої співачки Олександри Куптель:

Значно більше в пам’яті старішого покоління збереглося жнивних пісень, співаних під час різних етапів жнив. Ось приклад:

Багато пісень, в основному коротких приспівок, співали під час так званої перепеліці. Перепеліця це недожатий сніп збіжжя, якого залишали на полі, прикрашували квітами та горобиною. У ній часто робили доріжку, клали камінець та оставляли на ньому хліебчик для зайчика. Перепеліця символізувала завершення жнив. Ось черговий приклад жнивної приспівки, записаної у Збучові:

Разом із механізацією праці в полі почали забуватися сінокосні та жнивні пісні і приспівки. Буває, що місцеві виконавці виступають з ними на сцені, однак цей репертуар менше популярний ніж ліричний.

На фото – ансамбль «Чижовляне» з Чижів, 2010 рік

Матеріали зібрала Людмила Лабович у рамках завдання «Документація і архівація традиційного фольклору ґміни Чижі», що реалізується Підляським науковим інститутом завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП.